Постанова № 71243375, 19.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2017 р. Справа№ 910/8117/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Мартюк А.І.

Калатай Н.Ф.

при секретарі Волуйко Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Богушко О.В. (довіреність №120/02 від 24.04.2017)

від відповідача: Микусевич О.М. (довіреність №52/0/25-17 від 12.05.2017), Петренко О.В. (довіреність №55/0/25-17 від 12.05.2017); Пруднік С.І. (довіреність №1748 від 19.05.2017);

від третьої особи 1: Гайко В.В. (довіреність №27-14343/17 від 11.07.2017);

від третьої особи 2: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Оболонь"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017

у справі №910/8117/17 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"

до Приватного акціонерного товариства "Оболонь"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України.

про стягнення 169 298 974,35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі №910/8117/17 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" про стягнення 169 298 974,35 грн. задоволені. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Оболонь" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія": - за кредитом у національній валюті: заборгованість за кредитом в розмірі 1 900 000 (один мільйон дев'ятсот тисяч) грн. 00 коп., заборгованість за процентами у розмірі 242 950 (двісті сорок дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят) грн. 82 коп., пеню за прострочення повернення кредиту в розмірі 442 612 (чотириста сорок дві тисячі шістсот дванадцять) грн. 10 коп., пеню за прострочення сплати процентів у розмірі 65 002 (шістдесят п'ять тисяч дві) грн. 63 коп.; - за кредитом у іноземній валюті: заборгованість за кредитом в розмірі 4 600 200 (чотири мільйони шістсот тисяч двісті) дол. США 00 центів, що становить 122 141 994 (сто двадцять два мільйони сто сорок одну тисячу дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 09 коп., заборгованість за процентами у розмірі 369 411 (триста шістдесят дев'ять тисяч чотириста одинадцять) дол. США 66 центів, що становить 9 808 416 (дев'ять мільйонів вісімсот вісім тисяч чотириста шістнадцять) грн. 31 коп., пеню за прострочення повернення кредиту в розмірі 1 207 088 (один мільйон двісті сім тисяч вісімдесят вісім) дол. США 71 центів, що становить 32 049 959 (тридцять два мільйони сорок дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 15 коп., пеню за прострочення сплати процентів у розмірі 118 965 (сто вісімнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) дол. США 55 центів, що становить 2 648 039, (два мільйони шістсот сорок вісім тисяч тридцять дев'ять) грн. 25 коп.; - витрати по сплаті судового збору в сумі 240 000 (двісті сорок тисяч) грн. 00 коп.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Оболонь" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки судом необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотань відповідача щодо залучення третіх осіб та зупинення провадження у справі, крім цього, у позивача - ПАТ "Українська інноваційна компанія" відсутня банківська ліцензія, він не є правонаступником ПАТ "УкрІнБанк", отже не має права здійснювати банківську діяльність, а відповідно не має права на стягнення ні суми боргу за кредитним договором, ні процентів, ні пені, які передбачені зазначеним договором.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Калатай Н.Ф., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 11.12.2017.

05.12.2017 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

08.12.2017 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшла заява про вступ у справу третьою особою без самостійних вимог на предмет спору.

11.12.2017 від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі Національного банку України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

11.12.2017 від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

11.12.2017 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Вищим адміністративним судом України справи №826/11199/16.

11.12.2017 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 задоволено клопотання про залучення третіх осіб, залучено третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Національний банк України, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 19.12.2017.

19.12.2017 третьою особою - Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подані письмові пояснення, у яких він просить задовольнити апеляційну скаргу відповідача.

Третя особа - Національний банк України явку представника у судове засідання не забезпечив. Про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином. Неявка у судове засідання представника третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Представники відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримали доводи, викладені у апеляційній скарзі, просили її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та відмовити у позові, оскільки позивач не є правонаступником ПАТ "УкрІнБанк", а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором, просили врахувати відповідні висновки постанови Київського апеляційного господарського суду у справі №910/7828/17.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, оскільки судом правомірно задоволені позовні вимоги, вказав, що позивач є правонаступником ПАТ "УкрІнБанк", що підтверджується чисельними судовими рішеннями, у тому числі про стягнення коштів з позивача на користь вкладників банку, та, зокрема постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №910/3883/17, відсутність банківської ліцензії не є підставою для неповернення відповідачем кредитних коштів, а проценти нараховувались за період до початку введення тимчасової адміністрації і відкликання банківської ліцензії.

Представник третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підтримав доводи представників відповідачів та просив задовольнити апеляційну скаргу.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), який набрав чинності з 15.12.2017, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності редакцією цього Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

03.05.2007 р. між Акціонерним товариством "Український інноваційний Банк" (правонаступником якого є позивач - ПАТ "Українська інноваційна компанія"), як банком, та Закритим акціонерним товариством "Оболонь" (правонаступником якого є відповідач - ПрАТ "Оболонь"), як позичальником, був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 14/07 (далі - кредитний договір).

До вказаного договору сторонами неодноразово вносились зміни, зокрема, укладаючи договір про внесення змін № 10 від 24.01.2013 р., сторони погодились змінити тип кредитування на мультивалютну відновлювальну кредитну лінію та викласти кредитний договір у новій редакції.

Відповідно до п. 3.1 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 14 від 30.04.2015 р.) банк надає позичальнику кредит на умовах мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з лімітом в розмірі 5 000 000,00 грн. та 5 000 000,00 дол. США на термін до 10.07.2016 р. (включно). Заборгованість на дату укладення цього договору становить 1 900 000,00 грн. та 4 600 200,00 дол. США, згідно з наступним графіком зменшення ліміту кредитної лінії: до 10.05.2016 р. - 2 100 200,00 дол. США, до 10.06.2016 р. - 2 500 000,00 дол. США, до 10.07.2016 р. - 1 900 000,00 грн.

Згідно з п. 3.5.1 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 12 від 11.12.2014 р.) граничним терміном повернення кредиту є 10.07.2016 р. У випадку якщо розмір заборгованості позичальника за кредитом перевищує розмір ліміту кредитної лінії згідно з графіком, встановленим в п. 3.1, така різниця вважається простроченою заборгованістю з дня виникнення.

Пунктом 3.4.1 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 14 від 30.04.2015 р.) передбачено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами по 31.03.2015 р. в розмірі 23% річних в гривні та 13% річних в дол. США, з 01.04.2015 р. - 24% річних у гривні та 13% річних в дол. США і до повного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день поточного місяця. Проценти за кредитом нараховуються щомісячно на суму фактичної заборгованості за кредитом з дати її виникнення. Будь-який наступний період нарахування процентів в подальшому є період з першого по останній календарний день поточного місяця та до нового погашення заборгованості за кредитом.

При розрахунку процентів за користування кредитом використовується метод факт/факт, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день повернення кредиту.

Нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту з 01 по 10 число (включно) кожного наступного місяця, за місяцем нарахування процентів та одночасно з останнім поверненням кредиту. У разі якщо 10-те число місяця є святковим або неробочим днем, то позичальник зобов'язаний сплатити суму нарахованих процентів в перший робочий день, який слідує за 10 числом місяця.

Відповідно до п. 7.3 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 10 від 24.01.2013 р.) у разі порушення строків сплати процентів за кредитом позичальник сплачує банку пеню за кожний день прострочення. Пеня нараховується на суму несплачених (несвоєчасно сплачених) процентів в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Згідно з п. 7.4 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 10 від 24.01.2013 р.) у разі порушення терміну повернення кредиту, в т.ч. графіку зменшення ліміту кредитної лінії, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Пеня, передбачена пунктами 7.3-7.4 цього договору, нараховується банком за весь час існування простроченої заборгованості (до моменту виконання простроченого зобов'язання). До розрахунку пені включається день виникнення прострочення зобов'язань і не включається день виконання простроченого зобов'язання (погашення заборгованості), із розрахунку кількості днів у році, яка обумовлена договором (п. 7.5 кредитного договору в редакції договору про внесення змін № 12 від 11.12.2014 р.).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладаючи договір про внесення змін № 14 від 30.04.2015 р., сторони підтвердили наявність у позичальника - ПрАТ "Оболонь" заборгованості в розмірі 1 900 000,00 грн. та 4 600 200,00 дол. США (що за розрахунком позивача, беручи до уваги курс валют, встановлений НБУ станом на 30.04.2017 р., складає 122 141 994,09 грн.). Викладене також підтверджується валютним платіжним дорученням № 518435 від 24.01.2013 р. та банківськими виписками, сформованими 14.05.2017 р.

З матеріалів справи вбачається, що протягом періоду з 01.12.2015 р. по 13.07.2016 р. відповідач повинен був сплатити проценти за користування кредитом у іноземній валюті в розмірі 369 411,66 дол. США, а також протягом спірного періоду з 01.01.2016 р. по 13.07.2016 р. - проценти за користування кредитом у національній валюті в розмірі 242 950,82 грн., проте, вказаних зобов'язань позичальник не виконав.

Отже, як вірно встановлено місцевим господарським судом, на підставі кредитного договору № 14/07 від 03.05.2007 р. у ПрАТ "Оболонь" виникла заборгованість по кредиту в сумі 1 900 000,00 грн. та 4 600 200,00 дол. США (що за розрахунком позивача, беручи до уваги курс валют, встановлений НБУ станом на 30.04.2017 р., складає 122 141 994,09 грн.), а також заборгованість за процентами у розмірі 242 950,82 грн. та 369 411,66 дол. США (що за розрахунком позивача, беручи до уваги курс валют, встановлений НБУ станом на 30.04.2017 р., складає 9 808 416,31 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за кредитним договором є доведеним, тому позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором є правомірними та обґрунтованими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 14/07 з наступними змінами та доповненнями. Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статей 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ч.2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту

Частиною 2 ст. 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Частиною 1 статті 1061 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на погоджений сторонами у п. 3.5.1 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 12 від 11.12.2014 р.) граничний термін повернення кредиту - 10.07.2016 р., місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що на час розгляду та вирішення даного спору строк виконання відповідачем грошових зобов'язань за кредитним договором № 14/07 від 03.05.2007 р. - настав.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем або спростовували доводи останнього, суду не надав, тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за кредитом в сумі 1 900 000,00 грн. та 4 600 200,00 дол. США (122 141 994,09 грн.), а також заборгованість за процентами у розмірі 242 950,82 грн. та 369 411,66 дол. США (9 808 416,31 грн.) є обґрунтованими та підлягають задоволенню у вказаних розмірах.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню по кредиту в національній валюті за прострочення повернення кредиту в розмірі 442 612,10 грн., за прострочення сплати процентів у розмірі 65 002,63 грн., а також пеню по кредиту в іноземній валюті за прострочення повернення кредиту в розмірі 1 207 088,71 дол. США (що за розрахунком позивача, беручи до уваги курс валют, встановлений НБУ станом на 30.04.2017 р., складає 32 049 959,15 грн.), за прострочення сплати процентів у розмірі 118 965,55 дол. США (що за розрахунком позивача, беручи до уваги курс валют, встановлений НБУ станом на 30.04.2017 р., складає 2 648 039,25 грн.).

Статтею ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

На підставі наведених правових норм, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов'язання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у позивача в силу п.п. 7.3, 7.4 кредитного договору виникло право вимагати від відповідача сплати неустойки, а саме - пені за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

У пункті 7.5 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 12 від 11.12.2014 р.) сторони погодились продовжити термін, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, та нараховувати пеню до моменту повного виконання зобов'язання, що є правом сторін та не суперечить вимогам чинного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, він відповідає вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного сторонами договору. Тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня по кредиту в національній валюті за прострочення повернення кредиту в розмірі 442 612,10 грн., за прострочення сплати процентів у розмірі 65 002,63 грн., а також пеня по кредиту в іноземній валюті за прострочення повернення кредиту в розмірі 1 207 088,71 дол. США (32 049 959,15 грн.), за прострочення сплати процентів у розмірі 118 965,55 дол. США (2 648 039,25 грн.).

Також місцевим господарським судом правомірно відхилені посилання відповідача на те, що позивачем пропущений строк позовної давності для стягнення пені за прострочення сплати чергового платежу (до 10.05.2016 р.) на суму 2 100 200,00 дол. США, оскільки, як вірно встановлено судом, граничний термін повернення кредиту визначений сторонами по 10.07.2016 р., відтак, подавши даний позов 19.05.2017 р., позивач звернувся до суду за захистом своїх прав у межах строку позовної давності.

Крім цього, відповідач як у суді першої інстанції, так і у апеляційній скарзі зазначав, що публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" не є правонаступником прав й обов'язків публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" ("Укрінбанк"), не є банківською установою, а тому вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором є необґрунтованими.

Так, Постановою Національного банку України №934 від 24.12.2015 публічне акціонерне товариство "Укрінбанк" було віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 від 24.12.2015 було запроваджено тимчасову адміністрацію, та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

На підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національним банком України 22.03.2016 було винесено постанову №180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Укрінбанк". Цього ж дня Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №385 "Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно з зазначеним рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №385 розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора публічного акціонерного товариства "Укрінбанк".

Проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 у справі №826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016, визнано незаконною та скасовано постанову Правління НБУ №934 від 24.12.2015 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" до категорії несплатоспроможних", визнано незаконним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 від 24.12.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 у справі №К/800/11968/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі №826/1162/16 залишено без змін.

Таким чином, дії Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині ліквідації публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" визнано незаконними.

Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (ПАТ "Укрінбанк"), оформленим протоколом №3 від 22.11.2016, змінено найменування товариства як юридичної особи з публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на "Публічне акціонерне товариство "Укрінком", затверджено статут в новій редакції.

Згідно з п.1.1 Статуту публічного акціонерного товариства "Укрінком", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком", протокол №3 від 22.11.2016, публічне акціонерне товариство "Укрінком" продовжує свою діяльність на підставі цього Статуту шляхом зміни найменування з публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк", перереєстрованого Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 05.06.2015, номер запису 10741050116038947, ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05839888, на публічне акціонерне товариство "Укрінком", яке є правонаступником усіх прав та обов'язків публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк".

Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів публічного акціонерного товариства "Укрінком", оформленим протоколом №6 від 28.03.2017, змінено найменування товариства як юридичної особи з "Публічного акціонерного товариства "Укрінком" на "Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія", затверджено статут в новій редакції.

У відповідності до п. 1.1 Статуту публічного акціонерного товариства "Укрінком", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком", оформленим протоколом №6 від 28.03.2017, Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього Статуту шляхом зміни найменування з публічного акціонерного товариства "Укрінком", перереєстрованого приватним нотаріусом Сазоновою О.М. 13.07.2016, номер запису 10741050116038947, ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05839888, на публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов'язків публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" та публічного акціонерного товариства "Укрінком".

На момент укладення кредитного договору банк - публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" мав відповідну банківську ліцензію, яка була відкликана постановою Національного банку України 22.03.2016 №180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", винесеною на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які в подальшому були скасовані як незаконні.

Чинне законодавство України не передбачає такої підстави для припинення кредитного договору й втрати кредитором права вимоги за таким кредитним договором до боржника, як відкликання банківської ліцензії у банка - кредитора та виключення його з Державного реєстру банків. Крім того, зміна найменування юридичної особи не є його реорганізацією, а тому заміна кредитора у зобов'язанні, що виникли з кредитного договору №10-11 від 18.11.2011, у розумінні ст. 510 Цивільного кодексу України не відбувалась.

Згідно із ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на момент розгляду даної справи, публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" має ідентифікаційний код юридичної особи 05839888, тобто такий же, що й мало публічне акціонерне товариство "Укрінбанк" до зміни найменування, а відповідно до п.1.1 Статуту публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", оформленим протоколом №6 від 28.03.2017, публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього Статуту шляхом зміни найменування з публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" на "публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов'язків публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" та публічного акціонерного товариства "Укрінком".

Наявність чи відсутність ліцензії у публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" на момент стягнення заборгованості за кредитним договором не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін, які склались на підставі кредитного договору. Разом з тим, апеляційний господарський суд звертає увагу, що у випадку відступлення публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" права вимоги за спірним договором на підставі договору про відступлення прав вимоги, укладеного на підставі статті 512 Цивільного кодексу України, іншій юридичній особі, яка не мала б статусу банківської установи, до останнього перейшли всі права й обов'язки первісного кредитора у зобов'язанні й боржник не звільнявся від виконання своїх зобов'язань перед новим кредитором.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку, що публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" має право на стягнення з приватного акціонерного товариства "Оболонь" заборгованості за кредитним договором за відсутності банківської ліцензії, оскільки її наявність надає право такій юридичній особі здійснювати саме банківську діяльність, зокрема, право на видачу кредитних коштів, а не на стягнення вже виданих кредитних коштів, а тому місцевий господарський суд вірно не прийняв до уваги вказані заперечення відповідача.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), підписана від імені України 9 листопада 1995 року, Перший Протокол, протоколи №4 і №7 до Конвенції, підписані від імені України 19 грудня 1996 року та Протоколи №2 і №11 до Конвенції, підписані від імені України 9 листопада 1995 року у м. Страсбурзі із застереженнями.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бруманеску проти Румунії" дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України" зазначено, що в рішенні національного суду є можливим посилання на рішення українських судів, у яких останні схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, котрими врегульовані подібні відносини, або в яких був загальний підхід у таких справах (п.56), та, що відповідне тлумачення або загальних підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття рішення в подібних відносинах.

Колегією суддів, з огляду на зазначену практику Європейського суду з прав людини, при розгляді даної справи враховані висновки, наведені у постанові Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 у справі №910/7828/17, у якій суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості з ПрАТ "Оболонь" на користь ПАТ "Українська інноваційна компанія" за іншим кредитним договором. Однак колегією суддів також враховані висновки, наведені у постанові Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 у справі №910/3883/17, згідно якій суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з ПрАТ "Оболонь" на користь ПАТ "Українська інноваційна компанія" за іншим кредитним договором. Крім цього, судом враховані висновки, наведені у постанові Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі №910/20761/16, згідно яких було зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не чинити перешкод у доступі до всіх приміщень, активів, майна, що належить на праві власності Публічному акціонерному товариству "Український інноваційний банк" (ПАТ "Укрінком") та встановлено факт правонаступництва.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 статті 89 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Позов у даній справі заявлено до боржника за кредитним договором, відповідно незалучення до участі у справі третіми особами Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, не є порушенням вимог процесуального закону, та в будь-якому випадку, згідно п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 р., з урахуванням припису частини другої статті 277 ГПК не підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в разі незалучення ним до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, якщо це не призвело до прийняття неправильного рішення. Також судом першої інстанції були правомірно відхилені клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/8117/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Оболонь" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2017 р. у справі №910/8117/17 - без змін.

2. Справу №910/8117/17 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26.12.2017.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді А.І. Мартюк

Н.Ф. Калатай