Постанова № 71243283, 18.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2017 р. Справа№ 910/15185/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пашкіної С.А.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Куликов О.А. - представник за довіреністю від 29.07.2016

від третьої особи: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Підприємства «Сантех-Світ» з іноземною інвестицією

на рішення Господарського суду міста Києва ухваленого 23.10.2017, повний текст якого складений 30.10.2017,

у справі № 910/15185/17 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Підприємства «Сантех-Світ» з іноземною інвестицією

до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Куранова Оксана Олександрівна

про визнання недійсним договору іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання недійсним укладеного між позивачем та відповідачем договору іпотеки від 27.07.2010, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 2217, а також договорів про внесення змін до вказаного договору № 1 від 11.10.2010, № 2 від 13.05.2011, № 3 від 01.09.2011, № 4 від 16.09.2011, № 5 від 19.10.2011, № 5 від 26.12.2011, № 6 від 27.02.2012, № 7 від 23.08.2012, № 8 від 13.09.2012, № 9 від 22.12.2012, № 10 від 31.01.2013, № 11 від 27.08.2013, № 12 від 30.09.2013, № 13 від 20.12.2013, № 14 від 30.01.2014, № 15 від 21.08.2014, № 16 від 05.12.2014 як таких, які підписані з боку позивача особою, яка не мала відповідного обсягу повноважень на підписання такого договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2017, повний текст якого складений 30.10.2017, у справі № 910/15185/17 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем не доведено наявність та обґрунтованість обставин, викладених у позовній заяві, та підстав для визнання недійсним спірного договору та додаткових угод до нього з викладених у позові правових підстав, оскільки відповідно до п. 1.4 спірного договору іпотеки предмет іпотеки на момент укладення за домовленістю сторін було оцінено в розмірі 2 409 831 доларів США, тобто, виходячи з обмежень, встановлених Статутом (10 000 000 євро), укладення договорів на вказану суму навіть не потребували попереднього схвалення загальних зборів підприємства позивача.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що оскільки на момент підписання оспорюваного іпотечного договору від 27.07.2010 було рішення засновників позивача, яким було уповноважено директора на укладення кредитних договорів та забезпечення їх виконання, а жодною з додаткових угод не було перевищено суми еквівалентної 10 000 000,00 євро, то підстави для надання загальними зборами дозволу директору на укладення таких додаткових угод також були відсутні.

Щодо застосування позовної давності суд першої інстанції вказав про те, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, проте, оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові про визнання договору та додаткових угод до нього недійсним, то позовна давність застосуванню не підлягає.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Підприємство «Сантех-Світ» з іноземною інвестицією звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі № 910/15185/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В апеляційній скарзі позивач послався на те, що спірне рішення є протиправним та необгрнутованими, таким, що винесено з порушенням норм матеріального права, без достатнього з'ясування всіх обставин справи та фактичних даних, на яких ґрунтується позов.

В обґрунтування вказаної позиції позивач послався на ті самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що, укладаючи спірний договір, директор Гассіб Камаль Мішель діяв з перевищенням повноважень, оскільки Загальними зборами засновників підприємства не було надано згоди на укладення спірного договору іпотеки від 27.07.2010 та договорів про внесення змін до договору іпотеки як таких, які передбачають потенційну можливість позбавлення позивача належного йому вартісного майна, що є порушенням п. 3.5 Статуту позивача, який встановлює, що позивач здійснює володіння, користування та розпорядження майном у відповідності, окрім іншого, до рішень засновників позивача, а відтак, укладенню та підписанню договору іпотеки мало передувати надання згоди директору позивача на такі дії.

Ухвалою від 27.11.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г. апеляційну скаргу Підприємства «Сантех-Світ» з іноземною інвестицією на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі № 910/15185/17 прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 18.12.2017 об 11:25.

Ухвалою від 11.12.2017 задоволено клопотання Підприємства «Сантех-Світ» з іноземною інвестицією про його участь у судовому засіданні, яке відбудеться 18.12.2017 об 11:25, в режимі відеоконференції в Господарському суді Вінницької області.

Позивач та третя особа представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

27.07.2010 Підприємство «Гассіб» з іноземною інвестицією, назву якого змінено на Підприємство «Сантех-Світ» з іноземною інвестицією (позивач), як іпотекодавець та відповідач як іпотекодержатель уклали договір іпотеки (далі Іпотечний договір) (а.с. 19-22) на забезпечення виконання зобов'язань за укладеними між сторонами кредитними договорами.

Іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 2217.

Відповідно до п. 1.1. Іпотечного договору, позивач, з метою забезпечення виконання власних зобов'язань, що випливають з кредитних договорів № 597/07/4 від 28.07.2007, укладеного в рамках Генерального кредитного договору № 597/07 від 06.07.2007 та № 988/07 від 08.10.2007 зі всіма додатковими угодами до них, передав, а відповідач прийняв в іпотеку нежиле приміщення загальною площею 1041 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Свердлова, 28.

Згідно п. 1.2. Іпотечного договору, предметом іпотеки є нежилі приміщення: літ. «А» - магазин сантехніки - цокольний поверх - № 41: № 1- № 37, загальною площею 1 041 кв. м.

За умовами п. 1.4 Іпотечного договору, за домовленістю сторін заставна вартість предмета іпотеки становить 2 409 831 доларів США, що в еквіваленті згідно курсу НБУ станом на 27.07.2010 становить 19 026 097 грн.

Також сторонами до Іпотечного договору укладено ряд договорів про внесення змін до Іпотечного договору, а саме: договір № 1 від 11.10.2010, № 2 від 13.05.2011, № 3 від 01.09.2011, № 4 від 16.09.2011, № 5 від 19.10.2011, № 5 від 26.12.2011, № 6 від 27.02.2012, № 7 від 23.08.2012, № 8 від 13.09.2012, № 9 від 22.12.2012, № 10 від 31.01.2013, № 11 від 27.08.2013, № 12 від 30.09.2013, № 13 від 20.12.2013, № 14 від 30.01.2014, № 15 від 21.08.2014, № 16 від 05.12.2014 (а.с. 23-56).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить визнати Іпотечний договір та всі додаткові угоди до нього недійсними як такі, що підписані з боку позивача особою, яка не мала відповідного обсягу повноважень на підписання такого договору.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Статтею 62 ГК України встановлено, що:

- підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами (ч. 1);

- підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності (ч. 2);

- підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки (ч. 3).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності);

- спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб'єктами співробітництва.

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

У разі якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством (ч. 2 ст. 63 ГК України).

Як слідує зі Статуту позивача, він є підприємством зі 100% іноземним капіталом.

Будь-яких особливостей в регулюванні господарських відносин з підприємством зі 100% іноземним капіталом у цьому спірному випадку чинним законодавством України не встановлено.

Стаття 65 ГК України визначає, що:

- управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу (ч. 1);

- власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів (ч. 2);

- для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи (ч. 3);

- керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами (ч. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства юридична особа здійснює діяльність через свої органи, компетенція, порядок створення, функціонування яких визначається установчими документами юридичної особи, тобто, в даному випадку, компетенція органів управління позивача визначається його Статутом.

Зі змісту Статуту позивача в редакції, яка діяла станом на дату укладення Договору (а.с. 66-73), слідує, що :

- вищим органом управління Підприємством є Збори засновників Підприємства, які складаються з засновників або призначених ними представників. Виконавчим органом Підприємства є директор. Контроль за діяльністю Директора здійснюється Ревізійною комісією Підприємства (п. 4.1);

- до виключної компетенції Зборів Засновників належить, у тому числі, надання згоди на укладення підприємством договору, контракту, угоди, правочину на суму, що перевищує еквівалент 10 000 000 EUR (п. 4.1.8);

- виконавчим органом підприємства є директор підприємства. Директор діє згідно з чинним законодавством України, цим Статутом, та має право в порядку, визначеному даним Статутом, самостійно вирішувати всі питання діяльності Підприємства, за винятком питань, віднесених до виключної компетенції Зборів Засновників (п. 4.2);

- Директор Підприємства, серед іншого, без довіреності здійснює всі дії від імені Підприємства з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством та даним Статутом; укладає від імені Підприємства договори, контракти, угоди, здійснює правочини, видає доручення, відкриває та закриває банківські рахунки; директор Підприємства чи особа, яка на законних підставах його заміщає, без погодження із Зборами засновників Підприємства та без їх безпосереднього письмового дозволу не має права укладати від імені Підприємства договори (контракти) угоди чи вчиняти правочини, одноразова сума яких перевищує еквівалент 10 000 000 євро (п. 4.3).

Отже, виходячи зі змісту Статуту позивача, станом на дату укладення Іпотечного договору його керівнику було надано право без погодження зі Зборами засновників Підприємства та без їх безпосереднього письмового дозволу укладати договори, контракти, угоди, правочини, одноразова сума яких не перевищує еквівалент 10 000 000 євро, в той час як в п. 1.4 Іпотечного договору, на момент укладення за домовленістю сторін предмет іпотеки було оцінено в розмірі 2 409 831 доларів США, тобто вказана сума є меншою за 10 000 000 євро.

Слід зазначити і про те, що в жодній з додаткових угод до Іпотечного договору вартість іпотечного майна не була більшою за 10 000 000 євро.

Як вбачається з матеріалів справи, з боку позивача Іпотечний договір підписано директором Гассіб Камаль Мішель, в той час як позивачем не заперечується ані те, що вказана особа була керівником позивача на дату укладення Іпотечного договору, ані те, що Іпотечний договір підписаний саме нею, а отже, посилання позивача на те, що Іпотечний договір укладений його керівником з перевищенням повноважень спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Посилання позивача на п. 3.5 Статуту, який встановлює, що позивач здійснює володіння, користування та розпорядження майном у відповідності, окрім іншого, до рішень засновників позивача, а відтак, укладенню та підписанню Іпотечного договору мало передувати надання згоди директору позивача, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вказаний пункт статуту жодним чином не обмежує право керівника позивача без погодження із Зборами засновників позивача та без їх безпосереднього письмового дозволу укладати договори, контракти, угоди, правочини, одноразова сума яких не перевищує еквівалент 10 000 000 євро.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно зв статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявності встановлених цивільним законодавством умов для визнання договору іпотеки від 27.07.2010, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 2217, а також договорів про внесення змін до вказаного договору № 1 від 11.10.2010, № 2 від 13.05.2011, № 3 від 01.09.2011, № 4 від 16.09.2011, № 5 від 19.10.2011, № 5 від 26.12.2011, № 6 від 27.02.2012, № 7 від 23.08.2012, № 8 від 13.09.2012, № 9 від 22.12.2012, № 10 від 31.01.2013, № 11 від 27.08.2013, № 12 від 30.09.2013, № 13 від 20.12.2013, № 14 від 30.01.2014, № 15 від 21.08.2014, № 16 від 05.12.2014 недійсними з підстав, зазначених ним у позовній заяві, а відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні позову.

При цьому щодо посилань відповідача на пропуск строку позовної давності для звернення до суду з цими вимогами колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на вказане та враховуючи те, що у спірному випадку визначені цивільним законодавством підстави для визнання недійсним Договору іпотеки та договорів про внесення змін до нього з заявлених позивачем підстав відсутні, тобто, фактично, не встановлено порушення прав та інтересів позивача, позовна давність в цьому випадку не застосовується, оскільки в заявлених позовних вимогах відмовлено по суті, і питання спливу позовної давності (за вказаних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.

Слід зазначити і про те, що відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції до матеріалів справи долучено копію резолюції засідання чергової загальної асамблеї компанії «Меркурі Трейдинг Компані» від 11.03.2010, де власники компанії вирішили надати згоду на отримання позивачем кредиту на суму до 20 000 000 євро та уповноважили директора позивача самостійно визначити всі істотні умови кредитних угод та угод щодо забезпечення та підписати всі необхідні документи.

Крім того, підписанню кредитного договору та Іпотечного договору передувало засідання чергової загальної асамблеї компанії «Гассіб лімітед» s.а.г.l. від 17 березня 2010 року, на якій власники компанії вирішили надати згоду на отримання позивачем кредиту на суму до 20 000 000 євро та уповноважили директора позивача самостійно визначити всі істотні умови кредитних угод та угод щодо забезпечення та підписати всі необхідні документи.

Вказані особи є засновниками позивача.

Копії вказаних документів додані до матеріалів справи (а.с. 115-123).

При цьому щодо поданого позивачем суду першої інстанції клопотання про витребування доказів (а.с. 191-192), де він зазначив про те, що засновниками позивача не приймалось жодних рішень, що стосуються надання повноважень директору на укладення Договору застави чи будь-яких інших договорів на суму до 20 000 000 євро та угод щодо їх забезпечення, фактично заперечивши проти наявності вказаних вище рішень засновників, слід зазначити, що з огляду на підстави відмови у позовних вимогах, а саме на те, що позивачем не доведено, що Договір укладений керівником позивача з перевищенням повноважень, обставини щодо наявності або відсутності рішень засновників позивача, якими би директора було уповноважено на укладення саме Договору іпотеки та договорів про внесення змін до нього, колегією суддів не встановлюються та не досліджуються, оскільки вказані обставини жодним чином не впливають на вирішення спору сторін по суті, а їх дослідження, фактично, призведе лише до затягування розгляду цієї справи в суді.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Підприємства «Сантех-Світ» з іноземною інвестицією задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі № 910/15185/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі, в тому числі і за звернення з апеляційною скаргою покладаються на позивача.

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства «Сантех-Світ» з іноземною інвестицією на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі № 910/15185/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 у справі № 910/15185/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/15185/17.

Повний текст постанови складено: 26.12.2017

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.Г. Сітайло

С.А. Пашкіна