Ухвала суду № 71242575, 26.12.2017, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

вул.В'ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25022,

тел/факс: 22-09-70/24-09-91 E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

26 грудня 2017 року Справа № 912/1472/17

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Вавренюк Л.С. розглянув у відкритому судовому засіданні заяву фізичної особи-підприємця Ткаченко Валерії Володимирівни б/н від 13.12.2017 р. про розстрочку виконання рішення суду у справі № 912/1472/17

за позовом: Олександрійської міської ради Кіровоградської області

до фізичної особи-підприємця Ткаченко Валерії Володимирівни

про стягнення 57 959,75 грн.

Представники:

від стягувача - Лисенко В.С., довіреність № 4/12/23/1 від 04.01.2017 р.;

від боржника - Покора Д.В., довіреність № 1040 від 26.12.2017 р.

Встановив: рішенням господарського суду від 09.08.2017 р. позовні вимоги Олександрійської міської ради Кіровоградської області задоволено повністю; стягнуто з фізичної особи-підприємця Ткаченко Вікторії Володимирівни на користь Олександрійської міської ради Кіровоградської області заборгованість з орендної плати згідно договору оренди земельної ділянки від 14.06.2007 р. в сумі 57 959,75 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600,00 грн.

04.09.2017 р. на виконання зазначеного рішення господарським судом видано відповідний наказ, який стягувачем

15.12.2017 р. на адресу господарського суду надійшла заява боржника про розстрочку виконання рішення суду, згідно якої заявник просить розстрочити виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.08.2017 р. у справі № 912/1472/17 поетапно строком на 6 років (а.с. 103-104).

Обґрунтовуючи подану заяву боржник зазначає, що на момент прийняття рішення господарським судом, фізична особа - підприємець Ткаченко В.В. була змушена припинити ведення підприємницької діяльності, у зв'язку з відсутністю клієнтів на оренду належного їй приміщення, внаслідок чого була відсутня можливість сплачувати стягувачу орендні платежі за земельну ділянку.

Крім того, зазначає боржник, у неї на утриманні знаходився син, який навчався у вищому навчальному закладі на комерційній основі.

На даний час, за доводами боржника, вона поновила ведення підприємницької діяльності, однак, виконання рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.08.2017 р. відразу та в повному обсязі є ускладненим.

Боржник зазначає, що від виконання рішення суду ніяким чином не ухиляється та не відмовляється та має реальну можливість сплачувати заборгованість з орендної плати в розмірі приблизно 1000,00 грн. на місяць.

Оскільки сума заборгованості фізичної особи - підприємця Ткаченко В.В. за рішенням суду зросла за рахунок витрат, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та складає 65 715,72 грн., можливість в повному обсязі виконати рішення суду виникне у боржника приблизно через шість років, шляхом поетапної сплати щомісячних платежів у розмірі 1000,00 грн.

До поданої заяви боржником додано копії рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.08.2017 р. у справі № 912/1472/17, виклику державного виконавця, постанови державного виконавця Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції від 16.11.2017р. про арешт майна боржника та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження (а.с.114-120).

Ухвалою господарського суду від 18.12.2017 р. учасників справи повідомлено про розгляд заяви боржника за правилами редакції Господарського процесуального кодексу України, яка набрала чинності 15.12.2017 р.; заяву фізичної особи - підприємця Ткаченко В.В. про розстрочку виконання рішення суду призначено до розгляду у судовому засіданні 26.12.2017 р. з повідомленням стягувача та боржника про дату, час та місце судового засідання у справі.

У судовому засіданні 26.12.2017 р. представник боржника підтримав подану заяву в повному обсязі.

26.12.2017 р. представником боржника надано до суду довідку Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 20.12.2017 р., зі змісту якої вбачається, що з 01.01.2017 р. фізична особа - підприємець Ткаченко В.В. здійснювала підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування. Згідно наданої податкової декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік фізична особа - підприємець Ткаченко В.В. валовий дохід від підприємницької діяльності отримала в сумі 21000,00 грн., чистий дохід складає 3000,00 грн. Доходи фізичної особи - підприємця Ткаченко В.В. потребують уточнення з інформаційного фонду державного реєстру фізичних осіб про отримані доходи та сплачені податки з бюджету (а.с. 139).

Представник стягувача проти задоволення заяви боржника про розстрочку виконання рішення суду заперечив у повному обсязі, про що ним подано до суду відповідні письмові пояснення (а.с. 133-134).

Так, стягувач зазначає, що боржником, всупереч вимог процесуального закону, не надано до суду доказів на підтвердження обставин, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.

Також у судовому засіданні представник стягувача зауважив, що він несе витрати, як при поданні позову дор суду у вигляді сплати судового збору, а також стягувачем, з метою виконання рішення суду, також понесенні інші витрати, оскільки відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" до відкриття виконавчого провадження стягувачем сплачується грошові кошти на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби як витрати виконавчого провадждення.

Крім того, представник стягувача звернув увагу суду на те, що борг за боржником виник ще у 2014 році, по 2016 рік включно, який боржником тривалий час залишається не сплаченим в повному обсязі, що вказує на відсутність наміру боржника хоча б частково погасити заборгованість, що стягнута за рішенням суду, а також сплати вже поточну заборгованості, яка виникла за 2017 рік.

Розглянувши подану боржником заяву, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників стягувача і боржника, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд встановив наступні обставини та факти.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У відповідності до ч.ч. 1- 4 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Отже, у Господарському процесуальному кодексі України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання розстрочки.

Так само визначений законодавцем у процесуальному законі перелік обставин, які можуть бути враховані судом при вирішенні питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, не є вичерпним та імперативним.

Відповідно, суд, який приймав рішення, має широкі дискреційні повноваження щодо підстав для надання розстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.

У той же час господарським судом враховано наступне:

1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012);

2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012);

3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hor№sby v. Greece) від 19.03.1997 р.;

4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

Крім того, господарським судом взято до уваги, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 р.).

Враховуючи наведене, господарський суд вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд, при вирішенні поданої боржником заяви господарський суд має встановити наявність обставин, саме з якими чинним законодавством пов'язується істотне ускладнення виконання рішення суду або ж неможливість його виконання. Також суд має з'ясувати чи дотримано справедливий баланс інтересів учасників справи.

Тобто, у цьому контексті для мотивування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність (недостатність) у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися інтереси іншої сторони спору, на користь якої ухвалено рішення.

В контексті викладеного, господарським судом взято до уваги обставини, встановлені в рішенні Господарського суду Кіровоградської області 09.08.2017 р. у даній справі.

Так, зокрема, господарським судом встановлено, що згідно листа Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 01.09.2016 р. № 3540/10/1126-1300, фізична особа - підприємець Ткаченко Вікторія Володимирівна декларувала орендну плату по земельному податку за земельну ділянку за адресою: м. Олександрія, вул. Айвазовського, 42а за 2012 рік в розмірі 7871,28 грн. та сплатила 7940,00 грн., за 2013 рік в розмірі 20865,96 грн. та сплатила 13750,00 грн. Нарахування орендної плати за 2014 -2016 рр. не проводилось та не сплачувалось, що вбачається зі змісту рішення суду у даній справі (а.с. 98).

Крім того, рішенням суду у даній справі встановлено, що заборгованість фізичної особи - підприємця Ткаченко В.В. за 2014 рік склала 14350,84 грн., за 2015 рік - 17924,09 грн., за 2016 рік - 25684,82 грн. (а.с. 99 зворотній бік).

Таким чином, боржник систематично невиконував взяті на себе зобов'язань щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендних платежів за землю.

При цьому, доказів вжиття боржником заходів, спрямованих на запобігання порушенню чи часткової сплати заборгованості, що виникла в результаті невиконання приватним підприємцем взятого на себе зобов'язання, матеріали справи не містять.

Як пояснив у судовому засіданні представник боржника, ФОП Ткаченко В.В. дійсно не вносив орендні платежі останні три роки.

У відповідності до вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів.

Статтями 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з цим, господарський суд дійшов висновку, що наведені боржником обставини не засвідчують істотного ускладнення виконання або ж неможливості виконання рішення суду в даній справі.

Так, надана боржником у справі довідка органу державної фіскальної служби від 20.12.2017 р. за № 1795/13-00 не є підтвердженням, наявністю саме якого обумовлене застосування положення ст. 331 ГПК України щодо істотного ускладнення виконання або ж неможливості виконання рішення суду в даній справі.

Крім того, всупереч наведеним вище вимогам процесуального закону, боржником не надано до суду жодного доказу на підтвердження як обставин, з якими боржник пов'язує утруднення (неможливість) виконання рішення суду у даній справі, так і обставин реальної можливості виконання рішення суду лише шляхом сплати періодичних щомісячних платежів та лише у визначеній боржником сумі.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 р. у справі "Чіжов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Господарський суд враховує, що фінансові труднощі ще не є свідченням того, що особа (боржник) не має можливості виконати рішення суду, з урахуванням порядку примусового виконання, що встановлений Законом України "Про виконавче провадження".

Суд вважає, що стягувач не має нести тягар негативних наслідків здійснюваної боржником господарської діяльності.

Суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 р. у справі "Горнсбі проти Греції", рішення від 06.03.2003 р. у справі "Ясюнієне проти Литви"). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 07.06.2005 р. у справі "Фуклев проти України").

Таким чином, саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.

Також, слід зазначити, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

На необґрунтованість заяви боржника вказує й сам зміст поданої до суду боржником заяви про розстрочку виконання рішення суду у даній справі на 6 років, оскільки чинним процесуальним законодавством України встановлено максимальний термін розстрочення виконання рішення суду, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розстрочення виконання рішення суду у даній справі.

Отже, у задоволенні заяви фізичної особи - підприємця Ткаченко В. В. про розстрочку виконання рішення суду у даній справі слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 74, 76-79, 234-235, 331 Господарського процесуального кодексу України господарський суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Ткаченко Валерії Володимирівни б/н від 13.12.2017 р. про розстрочку виконання рішення суду у справі № 912/1472/17 відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням пп. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Копії ухвали направити

стягувачу (Олександрійська міська рада) за адресою: 28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, пр. Соборний, 59;

боржнику (заявнику) за адресою: 28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. 6-го Грудня, 133, кв. 129.

Суддя Л.С. Вавренюк