Рішення № 71242449, 21.12.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2017Справа № 910/1671/17

Господарський суд міста Києва у складі:

головуючого судді Щербакова С.О.,

при секретарі судового засідання Чаплигіній А.А.,

розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря"

до Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стороні відповідача -

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання припиненим зобов'язання, визнання припиненою іпотеки

Представники:

від позивача: Кульчицький О.В.;

від відповідача: Пугач С.В.;

від третьої особи: Цуканова С.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський" (далі - відповідач) про:

- визнання припиненим зобов'язання позивача, що виникли за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013 року укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" та Публічним акціонерним товариством "Банк Софійський";

- визнання іпотеки припиненою по іпотечному договору №32/1-1-1-28-Іп-37, що посвідчений 30.05.2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л. за реєстровим номером 2731, укладеного відповідачем, як іпотекодержателем, та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_7 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1), як іпотекодавцем.

Позов обгрунтований тим, що в силу укладення договорів про відступлення права вимоги між позивачем та третіми особами позивач станом на 22.12.2015 року набув право вимоги до відповідача на загальну суму 12 610 688,76 грн., зазначене свідчить про наявність у позивача та відповідача вимог які є зустрічними, однорідними та грошовими, строк виконання яких настав. 22.12.2016 року позивач, керуючись ч. 2 ст. 601 ЦК України повідомив відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог. Тобто, позивач повністю виконав зобов'язання перед відповідачем, що виникли за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013 року шляхом вчинення одностороннього правочину - зарахування зустрічних однорідних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 (суддя Чебикіна С.О.) у справі № 910/1671/17 в позові в частині позовних вимог про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013 року відмовлено. Провадження в частині позовних вимог про визнання іпотеки припиненою по іпотечному договору №32/1-1-1-28-Іп-37, що посвідчений 30.05.13 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л. за реєстровим номером 2731 - припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі № 910/1671/17 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у справі № 910/1671/17 скасовано. Справу № 910/1671/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

20.10.2017 матеріали справи № 910/1671/17 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Щербакова С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 прийнято справу № 910/1671/17 до провадження та призначено на 16.11.2017.

16.11.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський" надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 20.10.2017 та клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

У судовому засіданні 16.11.2017 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.11.2017 заперечив проти задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні 16.11.2017 оголошено перерву до 07.12.2017.

06.12.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський" надійшло клопотання про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

07.12.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" надійшли письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 клопотання Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський" про залучення третьої особи задоволено. Залучено до участі у справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору стороні відповідача, зокрема зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надати письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог та докази на підтвердження викладених обставин, розгляд справи відкладено та призначено судове засідання на 21.12.2017.

21.12.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення, в яких третя особа зазначає, що Фонд повідомив, що фізичні особи, які як зазначає позивач, відступили право вимоги за депозитними договорами позивачу, зокрема ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 звернулись до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Софійський" з заявами про визнання кредиторських вимог, на підставі яких їх кредиторські вимоги були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк Софійський".

У даному судовому засіданні, суд повідомив сторін, що 15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017р. N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Розглянувши матеріали справи № 910/1671/17, господарський суд дійшов висновку, що справу № 910/1671/17 слід розглядати за правилами загального позовного провадження, враховуючи характер спірних правовідносин, з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 суд ухвалив розглядати справу № 910/1671/17 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, зокрема підготовче засідання у справі 910/1671/17 призначено на 21.12.2017.

У даному судовому засіданні представник відповідача надав додаткові пояснення, в яких відповідач зазначив, що укладення договору відступлення права вимоги між клієнтом банку та особою, якій відступлені відповідні вимоги, не призводить до виникнення грошового зобов'язання банку перед такою особою на суму коштів, розміщених на рахунку клієнта.

Відповідно до ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Оскільки у підготовчому судовому засіданні вирішено питання, визначені у частині другій статті 182 ГПК України, враховуючи письмову згоду всіх учасників справи, суд вважає за можливе закрите підготовче провадження та розпочати розгляд справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розпочато розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача та третьої особи заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 21.12.2017 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

17.05.2013 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Софійський» (далі - банк) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Зоря» (далі -позичальник) укладено кредитний договір № 32/1-1-1-28, за умовами якого банк відкриває позичальнику інвестиційний кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії лімітом 12 000 000 00 (надалі - «кредит») на наступні цілі: - фінансування придбання нового обладнання (технологічних ліній), та/або такого що було у користуванні, а також його модернізації та реконструкції; - фінансування витрат, пов'язаних з введенням в експлуатацію нового обладнання; - фінансування придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій авторських прав, дозволів, програмних продуктів), в рамках модернізації (удосконалення, що відповідає сучасним вимогам і виробництва позичальника; - фінансування придбання земельних ділянок; - фінансування будівництва, реконструкції нерухомості (за виключенням об'єктів які підпадають під визначення «проектне фінансування»); - поповнення обігових коштів на розвиток новою напрямку бізнесу: зі сплатою 10% (десять відсотків) річних (надалі - «відсотки»).

Строк повернення кредиту - 15.05.2020 (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору, зобов'язання по договору забезпечуються іпотекою, а саме: нерухоме майно, приміщення у цокольному поверсі в адміністративної будівлі загальною площею 156, 2 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Банк відкриває рахунок № НОМЕР_2 для обліку кредиту та рахунок № НОМЕР_3 для обліку нарахованих відсотків.

Згідно п. 3.2. договору, банк має право, зокрема при достроковому витребуванні кредиту, банк надсилає позичальнику (на адресу вказану позичальником при оформленні договору або надану ним при зміні місцезнаходження) вимогу щодо повернення кредиту та проведення повного розрахунку з банком. Позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки за фактичний строк користування кредитом протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати відправлення вимоги від банку про дострокове повернення кредиту. У разі не повернення кредиту та/або відсотків, кредит та/або відсотки виносяться на рахунку простроченої заборгованості з нарахуванням пені відповідно до п. 4.1. договору і відсотки за користування кредитом, а банк звертає стягнення на предмет застави.

В забезпечення виконання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Зоря» своїх зобов'язань за кредитним договором № 32/1-1-1-28 від 17.05.2013, між Публічним акціонерним товариством «Банк «Софійський» (далі - іпотекодержатель) та ОСОБА_7 (далі - іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 32/1-1-1-28-Іп-37 від 30.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л., зареєстровано в реєстрі за № 2731, відповідно до умов якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку наступний об'єкт нерухомості: приміщення загальною площею 156, 2 кв.м. в цокольному поверсі адміністративної будівлі літ. А-7, що складає 4/100 частки від будівлі літ. А-7, об'єкт нерухомості знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до п. 1.2. договору, вартість предмета іпотеки на момент укладення цього договору відповідно до акту оцінки відповідає ринковій вартості предмета іпотеки та становить 21 210 455, 00 грн. Вартість предмета іпотеки на момент укладення цього договору не враховується при визначені ціни предмета іпотеки у майбутньому, у тому числі - під час звернення стягнення на нього іпотекодержателем, якщо інше не передбачено цим договором та/або кредитним договором.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідач мав невиконані зобов'язання з повернення коштів за укладеними між ним та третіми особами договорами, зокрема:

- за договором № 020/47/123 строкового банківського вкладу (депозиту) від 27 квітня 2015 (зі змінами та доповненнями), укладеним між відповідачем та громадянкою України ОСОБА_9, в сумі 98 000,00 євро;

- договором банківського рахунку фізичної особи № 31 від 09 січня 2013, укладеним між відповідачем та громадянкою України ОСОБА_9, залишок грошових коштів за яким станом на 22 грудня 2015 року становив 40 592,90 євро;

- договором № 020/47/078 строкового банківського вкладу (депозиту) від 08 вересня 2014 (зі змінами та доповненнями), укладеним між відповідачем та громадянкою України ОСОБА_9, в сумі 1 934 610,00 грн.;

- договорами № 020/47/099 строкового банківського вкладу (депозиту) від 02 жовтня 2014 (зі змінами та доповненнями) та № 020/47/099 строкового банківського вкладу (депозиту) від 02 жовтня 2014 (зі змінами та доповненнями), укладеними між відповідачем та ОСОБА_11, в сумі 207 050,10 доларів США;

- договором № 020/47/239 строкового банківського вкладу (депозиту) від 23 листопада 2015, укладеним між відповідачем та ОСОБА_8, в сумі 45 000,00 доларів США;

- договором № 020/47/249 строкового банківського вкладу (депозиту) від 07 грудня 2015 року (зі змінами та доповненнями), укладеним між відповідачем та ОСОБА_10, в сумі 60 000,00 доларів США.

В свою чергу, між позивачем та третіми особами було укладено ряд договорів про відступлення права вимоги.

Так, 22.12.2015 між громадянкою України ОСОБА_9 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеними між відповідачем та ОСОБА_9 договорами, а саме:

- за договором № 020/47/123 строкового банківського вкладу (депозиту) від 27.04.2015 (зі змінами та доповненнями) в сумі 98 000,00 євро;

- за договором банківського рахунку фізичної особи № 31 від 09.01.2013, залишок грошових коштів за яким станом на 22.12.2015 становив 40 592,90 євро;

- за договором № 020/47/078 строкового банківського вкладу (депозиту) від 08.12.2014 (зі змінами та доповненнями) в сумі 1 934 610,00 грн.

18.12.2015 між громадянином України ОСОБА_11 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між відповідачем та ОСОБА_11 договором № 020/47/099 строкового банківського вкладу (депозиту) від 02.10.2014 (зі змінами та доповненнями) в сумі 207 050,10 доларів США.

18.12.2015 між громадянкою України ОСОБА_8 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги від 18 грудня 2015, за умовами якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між відповідачем та ОСОБА_8 договором № 020/47/239 строкового банківського вкладу (депозиту) від 23.12.2015 в сумі 45 000,00 доларів США.

18.12.2015 між громадянином України ОСОБА_10 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між ПАТ «Банк «Софійський» та громадянином України ОСОБА_12 договором № 020/47/249 строкового банківського вкладу (депозиту) від 07.12.2015 (зі змінами та доповненнями) в сумі 51 250,00 доларів США.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється згідно ст. ст. 513, 514 ЦК України у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом положень ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як встановлено матеріалами справи, повідомленнями від 18.12.2015 та 22.12.2015 позивачем було проінформовано відповідача про укладення зазначених вище договорів про відступлення права вимоги.

Крім того, позивачем направлено на адресу відповідача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій позивач повідомив відповідача, що відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України відбулося зарахування грошових вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" до Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський", які виникли згідно договорів строкового банківського вкладу (депозиту), укладені банком з фізичним особами, загальна сума яких складає 12 610 688, 76 грн., в той час як грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" які виникли за кредитним договором № 32/1-1-1-28 від 17.05.2013, становить 12 069 041, 10 грн., у зв'язку з чим грошове зобов'язання позивача перед відповідачем за вказаним кредитним договором припиняється на суму 12 069 041, 10 грн., тож у позивача відсутній борг перед банком за кредитним договором, проте у відповідача наявний борг перед позивачем у сумі 541 647, 66 грн., яка отримана відповідачем 22.12.2015, що підтверджується відтиском печатки банку на титульній сторінці заяви за вх. № 692/6.

В свою чергу, позивач отримав претензію банку № 32/1137 від 17.06.2016, в якій банк повідомив позивача, що загальна прострочена заборгованість Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" перед банком станом на 17.06.2016 становить 662 099, 01 грн., в тому числі 600 278, 46 грн. - сума простроченої заборгованості по сплаті відсотків та 61 820, 55 грн. - пені за прострочку сплати відсотків та вимагало до 30.06.2016 перерахувати банку кошти у сумі 662 099, 01 грн., а також повідомив позивача, що згідно п. 3.2.3. договору, банк має право достроково витребувати повернення кредиту та проведення повного розрахунку у випадку наявності у позичальника простроченої заборгованості за відсотками, а тому у разі не погашення позивачем до 30.06.2016 банк вимагатиме дострокового повернення кредиту у розмірі 12 000 000, 00 грн.

Отже, обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря" зазначає, що останній повністю виконав зобов'язання перед відповідачем, які випливають з кредитного договору № 32/1-1-1-28 від 17.05.2013 шляхом вчинення одностороннього правочину - зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України, а тому, як зазначає позивач, оскільки зобов'язання позивача перед відповідачем по сплаті заборгованості згідно кредитного договору є припиненими у повному обсязі (шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог), тому право іпотеки також є припиненим.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Вищий господарський суд України скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у даній справі, та передаючи справу на новий розгляд, зазначив, що зарахування зустрічних однорідних вимог відбулося 22.12.2015, тобто до запровадження у ПАТ "Банк "Софійський" тимчасової адміністрації, у зв'язку із чим заборона здійснення зарахування зустрічних вимог, встановлена ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не застосовується до спірних правовідносин.

Крім того, Вищий господарський суд України зазначив, що є помилковими висновки судів попередніх інстанцій про невідповідність правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог вимогам п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки як свідчать матеріали справи відповідна заява вчинена позивачем до початку і процедури ліквідації ПАТ "Банк "Софійський".

Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що для правильного вирішення спору судам належало повно і всебічно встановити обставини наявності у третіх осіб і набуття позивачем прав вимоги до відповідача за договорами банківського вкладу (депозиту) та банківського рахунку, з'ясувати наявність правових підстав для здійснення позивачем зарахування зустрічних вимог, визначити дату проведення такого зарахування та правомірність його здійснення з урахуванням вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Таким чином, з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 12.10.2017 у справі № 910/1671/17, суд відзначає наступне.

Як встановлено судом вище, 17.05.2013 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Софійський» (далі - банк) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Зоря» (далі -позичальник) укладено кредитний договір № 32/1-1-1-28, за умовами якого банк відкриває позичальнику інвестиційний кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії лімітом 12 000 000 00 (надалі - «кредит») на наступні цілі: - фінансування придбання нового обладнання (технологічних ліній), та/або такого що було у користуванні, а також його модернізації та реконструкції; - фінансування витрат, пов'язаних з введенням в експлуатацію нового обладнання; - фінансування придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій авторських прав, дозволів, програмних продуктів), в рамках модернізації (удосконалення, що відповідає сучасним вимогам і виробництва позичальника; - фінансування придбання земельних ділянок; - фінансування будівництва, реконструкції нерухомості (за виключенням об'єктів які підпадають під визначення «проектне фінансування»); - поповнення обігових коштів на розвиток новою напрямку бізнесу: зі сплатою 10% (десять відсотків) річних (надалі - «відсотки»).

Строк повернення кредиту - 15.05.2020 (п. 1.2. договору).

Так, позивачем направлено на адресу відповідача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій позивач повідомив відповідача, що відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України відбулося зарахування грошових вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" до Публічного акціонерного товариства "Банк Софіївський", які виникли згідно договорів строкового банківського вкладу (депозиту), укладені банком з фізичним особами, загальна сума яких складає 12 610 688, 76 грн., в той час як грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк Софіївський" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" які виникли за кредитним договором № 32/1-1-1-28 від 17.05.2013, становлять 12 069 041, 10 грн., у зв'язку з чим грошове зобов'язання позивача перед відповідачем за вказаним кредитним договором припиняється на суму 12 069 041, 10 грн., тож у позивача відсутній борг перед банком за кредитним договором, проте у відповідача наявний борг перед позивачем у сумі 541 647, 66 грн., яка отримана відповідачем 22.12.2015, що підтверджується відтиском печатки банку на титульній сторінці заяви за вх. № 692/6.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання на підставі ч. 3 ст. 203 ГК України припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Згідно ст. ст. 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін (ст. 601 ЦК України).

Відповідно до п. 26 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про зарахування однорідних зустрічних вимог, коли боржник банку одночасно є кредитором банку, під час процедури ліквідації банку суди повинні виходити із вимог статей 601 - 602 Цивільного кодексу України, ст.ст. 92 - 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та враховувати, що цим Законом встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора. При вирішенні питання щодо правомірності зарахування однорідних вимог згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України у випадках, коли зустрічні вимоги виражені в різних валютах, слід виходити з того, що такі вимоги є однорідними. У цьому разі зарахування може проводитись за курсом, визначеним сторонами у договорі, а якщо така домовленість відсутня - за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України.

Як встановлено матеріалами справи, згідно постанови Правління Національного банку України від 22.12.2015 № 916 «Про віднесення Публічного Акціонерного Товариства «Банк «Софійський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22.12.2015 № 235 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Софійський», відповідно до якого з 22.12.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному Акціонерному Товаристві «Банк «Софійський».

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 2 ст. Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Постановою Правління Національного банку України від 22.04.2016 № 284 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Софійський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 25.04.2016 № 563 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Софійський» та делегування повноважень ліквідатора банку, згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного Акціонерного Товариства «Банк «Софійський» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Софійський» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_13 строком на два роки з 25.04.2016 року по 24.08.2016.

За приписами ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку вважається таким, що настав.

Відповідно до ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема, за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції чинній станом на 22.12.2016) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника.

Оскільки позивач не є власником банківських вкладів та банківських рахунків, право вимоги за якими йому було відступлено фізичними особами, у нього були відсутні кошти на поточних та/або депозитних рахунках на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку, тому вчинений позивачем 22.12.2016 односторонній правочин, яким позивач на підставі ч. 2 ст. 601 ЦК України повідомив відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім цього, за висновками Верховного Суду України (постанова від 21.12.2016 у справі № 333/4924/15-ц) у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку з чим припинення зобов'язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не допускається.

Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості, яка визначена ч. 1 ст. 52 цього Закону.

Таким чином, Законом встановлено спеціальний порядок здійснення ліквідації банку та проведення розрахунків з його кредиторами, відтак за наявності прийнятого Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється виключно у передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог призведе до позачергового задоволення вимог кредитора порівняно з іншими кредиторами.

Посилання позивача на те, що встановлена Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заборона здійснення зарахування зустрічних вимог під час тимчасової адміністрації не застосовується до спірних правовідносин, адже в силу Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку тимчасову адміністрацію запроваджено з 23.12.2015, тоді як зарахування відбулося 22.12.2015, не заслуговують на увагу, оскільки дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення 22.12.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Софійський» № 235.

При цьому, як зазначив Вищий господарський суд України у постанові від 06.10.2015 у справі № 910/10060/15, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження та положення щодо порядку задоволення вимог кредиторів банку при тимчасовій адміністрації є імперативними і застосовуються навіть за умови подання документів до введення тимчасової адміністрації.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

29.04.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в газеті «Голос України» розміщено відомості про відкликання ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Софійський».

Згідно з приписами ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи:

1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;

2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.05.2016, 18.05.2016 та 19.05.2016 ОСОБА_8, ОСОБА_9ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (фізичні особи з якими позивач уклав договори про відступлення прав вимоги) звернулися до відповідача із заявами про визнання кредиторських вимог та включення до реєстру вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Банк «Софійський».

Згідно ч. 3 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Таким чином, суд відзначає, що вищезазначені особи звернувшись до банку із заявами про визнання їх кредиторами Публічного акціонерного товариства «Банк «Софійський» та включення їх вимог до реєстру вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Банк «Софійський» спростували факт відступлення права вимоги позивачу за договорами строкового банківського вкладу та банківського рахунку.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку що вимога позивача про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013, є необгрунтованою та відповідно такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про визнання іпотеки припиненою по іпотечному договору №32/1-1-1-28-Іп-37, що посвідчений 30.05.2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л. за реєстровим номером 2731, укладеного відповідачем, як іпотекодержателем, та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_7 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1), як іпотекодавцем, суд відзначає наступне.

Як встановлено судом вище, в забезпечення виконання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Зоря» своїх зобов'язань за кредитним договором № 32/1-1-1-28 від 17.05.2013, між Публічним акціонерним товариством «Банк «Софійський» (далі - іпотекодержатель) та ОСОБА_7 (далі - іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 32/1-1-1-28-Іп-37 від 30.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л., зареєстровано в реєстрі за № 2731, відповідно до умов якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку наступний об'єкт нерухомості: приміщення загальною площею 156, 2 кв.м. в цокольному поверсі адміністративної будівлі літ. А-7, що складає 4/100 частки від будівлі літ. А-7, об'єкт нерухомості знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Як визначено ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку», майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі:

- припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

- реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

- набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

- визнання іпотечного договору недійсним;

- знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Так, відповідно до 2.6. кредитного договору, сторони домовилися, що заборгованість погашається в такій послідовності:

- неустойка (штраф, пеня) за прострочку повернення кредиту та/або сплату відсотків, а також за нецільове використання кредиту;

- прострочені відсотки;

- прострочені кредитні платежі;

- поточні відсотки;

- поточні кредитні платежі.

Згідно п. 3.2. договору, зокрема при достроковому витребуванні кредиту, банк надсилає позичальнику (на адресу вказану позичальником при оформленні договору або надану ним при зміні місцезнаходження) вимогу щодо повернення кредиту та проведення повного розрахунку з банком. Позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки за фактичний строк користування кредитом протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати відправлення вимоги від банку про дострокове повернення кредиту. У разі не повернення кредиту та/або відсотків, кредит та/або відсотки виносяться на рахунку простроченої заборгованості з нарахуванням пені відповідно до п. 4.1. договору і відсотки за користування кредитом, а банк звертає стягнення на предмет застави.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 599 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження погашення Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" заборгованості Публічному акціонерному товариству «Банк «Софійський» у повному обсязі за кредитним договором № 32/1-1-1-28 від 17.05.2013, як підставу для визнання іпотеки припиненою.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної у постановах від 15.05.2017 у справі № 6-786цс17, від 05.07.2017 у справі № 6-1840цс16, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 цього Закону).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Таким чином, позивачем не доведено що зобов'язання за кредитним договором виконані у повному обсязі, а тому відсутні правові підстави для визнання іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору №32/1-1-1-28-Іп-37, що посвідчений 30.05.2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л. за реєстровим номером 2731, укладеного відповідачем, як іпотекодержателем, та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_7 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1), як іпотекодавцем, припиненою.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" до Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський" про визнання припиненим зобов'язання, визнання припиненою іпотеки не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 26.12.2017

Суддя Щербаков С.О.