Рішення № 71241887, 12.12.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2017

Справа №905/1027/17

за позовом дочірньої компанії “Газ України” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ,

до відкритого акціонерного товариства “Макіївський металургійний комбінат”, м. Макіївка,

про стягнення 12 397 710,13 грн.,

в межах справи №35/1-1-б

За заявою Донецької регіональної компанії по постачанню металопродукції

до відкритого акціонерного товариства "Макіївський металургійний комбінат"

про визнання банкрутом

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача не прибув

Від відповідача не прибув

Арбітражний керуючий не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляді господарського суду міста Києва з 20.01.2003 знаходиться справа №35/1-1-б за заявою Донецької регіональної компанії по постачанню металопродукції до відкритого акціонерного товариства "Макіївський металургійний комбінат" про визнання банкрутом відкритого акціонерного товариства "Макіївський металургійний комбінат".

Дочірня компанія “Газ України” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі - Компанія) звернулася до Господарського суду Донецької області 24.07.2017 з позовом до відкритого акціонерного товариства “Макіївський металургійний комбінат” (далі - Комбінат) про стягнення 12 397 710,13 грн.

Підставами позову визначено неналежне виконання умов договору на постачання природного газу від 18.02.2003 №345/03-06/03-1526 за період з червня 2003 року по грудень 2016 року.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 11.05.2017 було порушено провадження у справі № 905/1027/17.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 06.07.2017 передано матеріали справи № 905/1027/17 за підсудністю до Господарського суду міста Києва в порядку статей 16, 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 (Суддя Курдельчук І.Д.) передано справу № 905/1027/17 за позовом дочірньої компанії “Газ України” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до відкритого акціонерного товариства “Макіївський металургійний комбінат” про стягнення 12 397 710,13 грн. за підсудністю до Господарського суду Донецької області.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.09.2017 передано матеріали справи № 905/1027/17 за підсудністю до Господарського суду міста Києва в порядку статей 16, 17 ГПК України.

За результатами автоматизованого розподілу справу № 905/1027/17 передано для розгляду судді Головатюку Л.Д., який ухвалою від 27.10.2017 призначив її до розгляду на 16.11.2017.

Представник відповідача та арбітражний керуючий в судове засідання 16.11.2017 не з’явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судове засідання 16.11.2017 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 12.12.2017.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 12.12.2017 не з’явилися, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Місцезнаходження відповідача за адресою, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2003 між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (далі позивач, постачальник) та відкритим акціонерним товариством «Макіївський металургійний комбінат» (далі відповідач, покупець) був укладений договір на постачання природного газу № 345/03-06/03-1526 (далі Договір). Згідно з цим Договором, Постачальник зобов’язувався поставити Покупцеві природний газ, а Покупець прийняти та оплатити природний газ на умовах Договору.

Постачальник свої зобов’язання згідно даного договору виконав, передавши Покупцю в січні - грудні 2003 року природний газ на загальну суму 91 759 430,67 грн., що підтверджується Актами приймання - передачі. Відповідач свої зобов‘язання у повному обсязі не виконав, за поставлений природний газ повністю не розрахувався, сплативши 89 724 505,78 грн.

Відповідно до вимог п. 6.1.1 Договору остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 10 числа місяця, наступного за звітним.

В подальшому, рішенням господарського суду Донецької області від 07.10.2003 у справі № 24/351, яке не оскаржено, набрало законної сили (належним чином завірена копія в матеріалах справи), встановлені обставини щодо отримання Відповідачем на підставі договору № 345/03- 6 03-1526 від 18.02.2003 на постачання природного газу за період: січень - березень 2003 року, 92759,992 тис.м.куб. природного газу на загальну суму 25 624 947,79 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Наведеним рішенням суду стягнуто з Відповідача на користь Позивача 15 624 947,79 грн. основного боргу, 300 000,00 грн. пені, 176 812,14 грн. інфляційних втрат, 268 960,00 грн. суми річних, 1 700,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на ІТЗ.

Відповідно до положень п. 6.3 договору № 345/03-06/03-1526 від 18.02.2003, якщо в платіжному дорученні не вказується призначення платежу, то кошти будуть зараховані в рахунок погашення заборгованості попередніх періодів.

Таким чином, якщо в платіжному дорученні Відповідачем вказувалось призначення платежу, кошти з урахуванням умов договору зараховувались в рахунок погашення заборгованості за період, зазначений в такому платіжному дорученні (іншому розрахунковому документі), або згідно призначення платежу взагалі.

Вказана стягнута рішенням суду заборгованість в сукупності була погашена відповідачем оплатами від 15.09.2004 року з призначенням платежу «згідно договору № 345/03-06/03-1526 від 18.02.2003 за природний газ за період: січень - березень 2003 та рішення господарського суду Донецької області від 07.10.2003 у справі № 24/351».

Як вбачається з матеріалів справи, всі інші оплати (зазначені в розрахунку боргу за період з 14.04.2003 по 15.09.2004) містили призначення платежу щодо оплати природного газу за договором № 345/03-06/03- 1526 від 18.02.2003 за період поставки: квітень - грудень 2003, й відповідно були зараховані в рахунок погашення заборгованості за поставлений за Договором природний газ за період: квітень - грудень 2003, в результаті чого утворилась непогашена сума заборгованості у розмірі 2 782 515,03 грн., а саме: 66 134 482,88 грн. - 63 351 967,85 грн. = 2 782 515,03 грн., тобто фактично це є заборгованість за актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2003. (як зазначив позивач, заборгованість за іншими актами приймання-передачі природного газу була погашена з порушенням строку, встановленого Договором, що дає правові підстави застосовувати наслідки передбачені у ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Отже, враховуючи наведене, на момент звернення з позовом до суду, сума основного боргу відповідача перед позивачем, становила 2 782 515 (два мільйони сімсот вісімдесят дві тисячі п’ятсот п'ятнадцять) грн. 03 коп.

Однак, відповідачем, в порушення умов договору, зобов’язання щодо оплати поставленого природного газу виконані належним чином не були.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений позивачем природний газ згідно договору поставки не сплачена та становить 2 782 515,03 грн.

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов’язань.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 ГК України, ст. 678 - 681 ЦК України.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 2 782 515,03 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 2 288 268,03 грн. та інфляційні збитки в сумі 7 326 927,07 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання та наявність боргу по договору встановлений судом та не спростований відповідачем належними доказами, нараховані позивачем 2 288 268,03 грн. 3% річних та інфляційні втрати в сумі 7 326 927,07 грн., задовольняються судом.

Щодо правомірності та можливості розгляду даної справи в порядку позовного провадження господарським судом міста Києва, як судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ВАТ «Макіївський металургійний комбінат», суд зазначає наступне:

За змістом положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, зобов’язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних виникає виключно за наявності вимоги кредитора.

З урахуванням норми ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, що діяла до 19.01.2013), кредиторські вимоги ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у даній справі є поточними, оскільки виникли після порушення справи про банкрутство, та такими, що з урахуванням ст. 23 вказаного Закону (в редакції, що діяла до 19.01.2013) можуть бути пред’явлені виключно на стадії ліквідаційної процедури.

Згідно з положенням ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних застосовується загальна позовна давність. Строк позовної давності обчислюється окремо щодо основної та додаткових вимог (інфляційних втрат та 3 % річних) (див. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» та № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Провадження у справі про банкрутство ВАТ «Макіївський металургійний комбінат» було порушено ухвалою Арбітражного суду Донецької області від 21.04.1997, розгляд цієї справи триває по даний час; ліквідаційної процедури відносно вказаного боржника введено не було.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів, згідно норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, що діяла до 19.01.2013), не поширюється на вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, а отже, положення п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України щодо зупинення перебігу позовної давності у разі дії мораторію на задоволення вимог кредиторів - не застосовуються, як наслідок, позовна давність по відношенню до поточних кредиторських вимог щодо виконання зобов’язань про сплату інфляційних втрат та 3 % річних - не зупиняється. Отже, якщо такі вимоги розглядатимуться не у порядку позовного провадження, за умови, з урахуванням того, що період між порушенням справи про банкрутство боржника до дня введення ліквідаційної процедури відносно останнього становить більше трьох років (строку загальної позовної давності), враховуючи передбачену Законом норму заявляти поточні кредиторські вимоги виключно на стадії ліквідаційної процедури боржника, - позовна давність щодо останніх буде за будь- яких обставин пропущена. Вказані обставини грубо порушують право та інтерес кредитора на застосування наслідків передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до положення ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Інфляційні втрати та 3 % річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (див. постанову Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань»).

Оскільки ліквідаційна процедура боржника не розпочата, ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» вимушена звернутись із такими вимогами в порядку позовного провадження, з метою недопущення порушення своїх законних прав та інтересів .

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги дочірньої компанії “Газ України” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити повністю.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Макіївський металургійний комбінат” (86101, Донецька обл., м. Макіївка, вул. Металургійна, буд. 47, код ЄДРПОУ 00191170) на користь дочірньої компанії “Газ України” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м.Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 31301827) суму основного боргу у розмірі 2 782 515(два мільйони сімсот вісімдесят дві тисячі п’ятсот п'ятнадцять) грн. 03 коп., 3% річних в сумі 2 288 268(два мільйони двісті вісімдесят вісім тисяч двісті шістдесят вісім) грн. 03 коп., інфляційні витрати в сумі 7 326 927(сім мільйонів триста двадцять шість тисяч дев’ятсот двадцять сім) грн. 07 коп. та суму судового збору у розмірі – 185 965(сто вісімдесят п’ять тисяч дев’ятсот шістдесят п’ять) грн. 65 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 14.12.2017