Постанова № 71239420, 20.12.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 682/1051/17

Проваджння № 22-ц/792/1947/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Янчук Т.О.,

суддів: Корніюк А.П., Купельського А.В.,

секретаря: Кошельника В.М.,

за участю: ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №682/1051/17 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2017 року (суддя Зеленська В.І.) по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Славутської районної ради Хмельницької області, Славутської районної державної адміністрації Хмельницької області, третя особа Комунальне підприємство «Славутське бюро технічної інвентаризації» про скасування рішення Славутської районної ради Хмельницької області та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся д суду з указаним позовом в якому просив скасувати рішення Славутської районної ради Хмельницької області № 53 від 24.03.1988 року про оформлення права власності ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на нерухоме майно, видане 23.10.2003 року ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Улашанівка Славутського району Хмельницької області померла його мати ОСОБА_5, після смерті якої відкрилася спадщина на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги після смерті матері є її діти, а саме позивач та відповідачка, які на час відкриття спадщини були неповнолітніми та значилися зареєстрованими разом з спадкодавцем на момент відкриття спадщини. З заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину позивач звернувся в нотаріальну ________________

Головуючий у першій інстанції: Зеленська В.І. Категорія: 2,5

Доповідач: Янчук Т.О.

контору в січні 2017 року. Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу було відмовлено, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1, ще в 2003 році було оформлено право власності на спірне домоволодіння.

Про прийняте Славутською районною радою рішення від 24.03.1988 року про оформлення за його сестрою ОСОБА_1 права власності та отримання нею 23.10.2003 року Свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_1, позивачеві стало відомо тільки в грудні 2016 року, після звернення з заявою в нотаріальну контору про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2017 року позов задоволено. Скасовано рішення виконкому Славутської районної ради Хмельницької області № 53 від 24.03.1988 року в частині оформлення права власності ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1. Скасовано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на нерухоме майно, видане 23.10.2003 року ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1. Вирішено питання по судовому збору.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційних скарг мотивували тим, що ОСОБА_4 не довів, що його права порушені оскаржуваним рішенням та свідоцтвом про право власності на спірний будинок. Без позовної вимоги про визнання за ним права власності на певну частину будинку або визнання за ним частково прав забудовника позивач ОСОБА_4 не навів доводів, з яких було б встановлено, що оскаржуване ним рішення та свідоцтво про право власності порушують його права. Крім того, суд безпідставно не застосував строк позовної давності, зазначивши, що підстав для застосування позовної давності не знаходить, оскільки позивач не знав і не міг знати про порушення свого права. Позивачу було достовірно відомо, що після смерті матері право власності на будинок оформила на себе відповідач, спір на теперішній час виник після того, як сторони між собою не змогли визначити порядок користування земельною ділянкою, а тому у суду були всі підстави для застосування строку позовної давності.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційних скарг, просили їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_3 заперечував проти доводів апеляційних скарг, просив їх відхилити.

Інші сторони в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися в порядку установленому законом, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що позивачем не пропущений строк позовної давності для звернення до суду, оскільки до дня звернення до суду з позовом про захист своїх спадкових прав, йому не було відомо про порушення його права на нерухоме майно.

Позивач на момент відкриття спадщини проживав та був зареєстрований у спірному будинку, тобто він прийняв спадщину фактично, вступивши в управління та володіння спадковим майном (ч.1 п.1 ст. 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Проте повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна з наступних підстав.

Судом установлено, що відповідно до погосподарської книги виконкому Улашанівської сільської ради народних депутатів за 1980-1982 роки, особовий рахунок НОМЕР_2, по земельній шнуровій книзі № 95, головою господарського двору значилась ОСОБА_5, члени сім'ї дочка ОСОБА_1 1963 року народження, син ОСОБА_4 1966 року народження. Будівля, що знаходилась в особистій власності господарства, 1971 року збудування.

Суспільна група господарства робітник.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. На момент її смерті в будинку проживали та були зареєстровані неповнолітні діти ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Рішенням виконавчого комітету Славутської районної ради народних депутатів від 24 березня 1988 року №53, розглянувши матеріали обслідування технічної інвентаризації житлових будинків на території Улашанівської сільської ради і керуючись пунктами 7 і 20 Інструкції про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966 року постановлено оформити право власності і видати свідоцтво на житлові будинки в селі Улашанівка, в тому числі на домоволодіння АДРЕСА_1 - ОСОБА_1, робітник.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно домоволодіння АДРЕСА_1 видано Славутською районною державною адміністрацією на підставі рішення Славутської районної ради від 24.03.1988 року № 53 ОСОБА_1 23 жовтня 2003 року.

ОСОБА_4 після закінчення школи продовжив навчання в професійному технічному училищі м. Здолбунів, а в 1985 році був призваний на військову службу та звільнений з неї в 1993 році. Після звільнення з військової служби ОСОБА_4 став проживати в будинку АДРЕСА_2 разом з бабусею ОСОБА_7 Відповідач - ОСОБА_1 проживала в будинку АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся ОСОБА_7, оформлення спадщини після її смерті відбувалося в листопаді 2002 року.

Відповідно до договору дарування від 08.12.2004 року ОСОБА_1 подарувала позивачу 1/3 частину будинку АДРЕСА_2, який вона прийняла в порядку спадкування після смерті бабусі.

Зазначені обставини визнаються сторонами та підтверджуються письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Згідно зі ст.ст. 71,75 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін.

Відповідно до положень ст. 76 ЦК УРСР 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Статтею 80 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

У абз. 3 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 «Про судове рішення» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) судам роз'яснено, що, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

Крім того, частинами першою та п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідачка в судовому засіданні зазначала, що при оформленні спадщини після смерті бабусі у 2003-2004 р.р. позивачу, було відомо, що право власності на домоволодіння АДРЕСА_1, в якому вона постійно проживала після смерті матері, оформлено на неї, у зв'язку з чим за домовленістю з позивачем, нею на підставі договору дарування від 08.12.2004 року було подаровано 1/3 житлового будинку АДРЕСА_2, що належала їй на підставі свідоцтва про спадщину за заповітом, після смерті бабусі, своєму братові ОСОБА_4 (а.с.93).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вищевказаного до уваги не взяв, не врахував, що ОСОБА_4 своєчасно не скористався своїм правом звернення до суду, при цьому поважних причин пропуску строку позовної давності, встановленого законом, не надав.

Суд фактично послався на обставини та мотиви, які ґрунтуються на припущеннях, що заборонено в силу ст. 81 ЦПК України.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Славутської районної ради Хмельницької області, Славутської районної державної адміністрації Хмельницької області, третя особа Комунальне підприємство «Славутське бюро технічної інвентаризації» про скасування рішення Славутської районної ради Хмельницької області та свідоцтва про право власності на нерухоме майно відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча /підпис/

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Т.О. Янчук