Постанова № 71236110, 20.12.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 335/1943/17 Головуючий у 1 інстанції: Воробйов А.В.

Провадження № 22-ц/778/3321/17 Суддя-доповідач: Кримська О.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Кримської О.М.,

суддів: Дашковської А.В.,

Подліянової Г.С.,

секретаря Волчановій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту охорони здоров'я Запорізької обласної державної адміністрації, третя особа Державна установа «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України, про стягнення шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Департаменту охорони здоров'я Запорізької обласної державної адміністрації про стягнення шкоди, у якому просила стягнути з відповідача на її користь шкоду у розмірі 1 463,3 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що відбірковою комісією Департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації по відбору хворих з патологією органів дихання, які потребують реабілітаційного лікування в Державній установі «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України м. Ужгород, прийнято рішення про видачу їй направлення на реабілітаційне лікування до зазначеного закладу охорони здоров'я. Термін лікування з 31.10.2016 року по 23.11.2016 року. Але на лікуванні вона знаходилась до 04.11.2016 року, так як її попросили достроково припинити реабілітацію в зв'язку з протипоказаннями. На дорогу нею було витрачено 303,3 грн..

Також ОСОБА_3 зазначає, що час, який вона витратила на дорогу до м. Ужгород та повернення (4 дня) повинен бути їй компенсований, оскільки протягом цих днів вона вимушена була купувати їжу, очікувати потяги та маршрутні транспортні засоби в платних залах очікування.

Максимальний розмір добових у 2016 році під час відряджень по Україні складає 1450,00 х 0,20 = 290 грн.. Отже добові складають 290 х 4 = 1160 грн. Отже, загальний розмір шкоди, яка була позивачкою понесена внаслідок неправомірних дій відповідача складає 303,3+1160 = 1463, 3 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду та ухвалу суду про відвід судді скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, звільнити від сплати судового збору як інваліда 2 групи.

Апелянт зазначає, що суд не вивчив позовну заяву та додані до неї докази, прийняв рішення тільки на основі доказів, наданих відповідачем, вважає доведеними неправомірні дії відповідача та причинний зв'язок між вказаними діями і шкодою, також наголошує, що відмова в задоволенні її заяви про відвід судді є безпідставною, а заява про виклик свідка була проігнорована.

Департамент охорони здоров'я Запорізької обласної державної адміністрації подав заперечення на апеляційну скаргу, в якій просить в задоволенні вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі, зазначаючи, що рішення суду відповідає дійсним обставинам справи, які підтвердженні доказами, дослідженими в порядку ЦПК України, що позивачем не надано жодних доказів, які підтверджували б однобічний розгляд справи, також зазначає, що немає необхідності допитувати ОСОБА_4 як свідка, бо вона не зможе надати жодних нових фактів чи роз'яснень.

Представники Департаменту охорони здоров'я Запорізької обласної державної адміністрації та Державної установи «Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» Міністерства охорони здоров'я України до суду апеляційної інстанції не з'явились, повідомлені про місце та час розгляду справи ( а.с.144,145).

Представник Департаменту охорони здоров'я Запорізької обласної державної адміністрації подав письмове клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника ( а.с.146).

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до протоколу №15 від 27.09.2016 року позапланового засідання відбіркової комісії Департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації по відбору хворих з патологією органів дихання, які потребують реабілітаційного лікування, вирішено виділити путівку на реабілітаційне лікування в ДУ Науково-практичний медичний центр «Реабілітація» МОЗ України м. Ужгород з 31.10.2016 року на 24 дні у зв'язку з неодноразовими наполяганнями пацієнтки ОСОБА_3 (а.с. 66).

Головою відбіркової комісії видано ОСОБА_3 направлення №1623/2016 на стаціонарне лікування ДУ Науково-практичний медичний центр „Реабілітація" МОЗ України м. Ужгород з 31.10.2016 року (а.с.8).

Відповідно до довідки №395/06 від 04.11.2016 року, ОСОБА_3 знаходилась на стаціонарному лікуванні в ДУ Науково-практичний медичний центр „Реабілітація" МОЗ України м. Ужгород з 31.10.2016 по 04.11.2016 року. Виписана для подальшого реабілітаційного лікування за місцем проживання у зв'язку з противопоказаннями лікування у вказаному медичному центрі (а.с.4).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст.1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; та п. 2 постанови Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року ( із змінами та доповненнями) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», в якому роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Зі ст. 1166 ЦК України вбачається, що єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення.

За загальним правилом деліктна (позадоговірна) відповідальність настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

ОСОБА_3 просила компенсувати матеріальну шкоду, у вигляді витрат на оплату проїзних документів на дорогу та добові, вирахувані на підставі підпункту 170.9.1 ст.. 170 Податкового Кодексу України.

Проте, судова колегія вважає, що посилання на положення Податкового Кодексу України є недоречним, оскільки вищеназваною статтею регулюється питання оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк

Окрім того, позивачка не перебувала у службовому відрядженні.

Враховуючи обставини справи, витрати, здійсненні позивачем не можна віднести до витрат, здійснених для відновлення порушеного права, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції стороною позивача не доведено які саме неправомірні дії вчинив відповідач, який причинний зв'язок існує між вказаними діями і зазначеною шкодою та чим доведена вина останнього.

Позивач в силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) зобов'язаний на засадах змагальності переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Аналогічні положення містяться у ст.ст. 12, 81 ЦПК України, який набув чинності 15.12.2017 року.

Апелянт наголошував, що заява про виклик свідка була проігнорована.

Як вбачається з журналу судового засідання заява про виклик свідка була розглянута, в задоволенні якої судом було відмовлено (а.с. 105).

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» №2 від 12.06.2009 р. суд вправі відмовити у задоволенні клопотання про виклик свідків, якщо в ньому не зазначені обставини, які він може підтвердити, або відомості про ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи чи не можуть підтверджуватись показаннями свідків.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України та відповідно до ч. 2 ст. 293 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, ухвала про відвід судді не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви позивачки про відвід, обґрунтовано виходив з того, що доводи, на які ОСОБА_3 посилалась як на підставу відводу, не передбачені процесуальним законодавством.

Суд апеляційної інстанції не має повноважень на скасування ухвали про відвід судді.

Доводи апеляційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, якими позивачка обґрунтовувала свої позовні вимоги та всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з вимог змагальності сторін, обов'язків доказування і подання доказів, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують його законність, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

Г.С. Подліянова