Рішення № 71228849, 18.12.2017, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/3239/17

2/706/1755/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2017 року м. Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Мазуренко Ю.В.

при секретарі Щербаковій Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Умань справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції,-

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції. В позові позивач вказує, що 31.05.2017 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено договір фінансового лізингу № 2349, предметом якого є надання партнеру послуг , спрямованих на придбання ZAZ моделі Forza на суму 8751,98 дол. США, що еквівалентно 229710 грн. Предметом оскаржуваного Договору № 2349 фінансового лізингу є надання особі предмета лізингу - автомобіля марки ZAZ «Forza». Позивач в позові вказує, що з метою отримання автомобіля він перерахував ТОВ «Єврокар Україна» 22971 грн. Договір фінансового лізингу від 31.05.2017 р. № 2349 нотаріально не посвідчувався, тому, на думку позивача, він є нікчемним з моменту його вчинення 07.06.2017 року. Договір фінансового лізингу № 2349 від 31.05.2017 р. є нікчемним по тій причині, що відповідно до п. 8.2 та п. 8.3 ст. 8 вартість Предмета лізингу на момент укладення договору та розмір щомісячного періодичного платежу подається ТОВ «Єврокар Україна» в доларах США з еквівалентом в гривнях, тому щомісячні платежі за автомобіль в гривнях зростають відповідно зростання курсу долара США. Позивач вважає, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Відповідно до ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсним. Позивач вважає, що укладений договір є таким, що не відповідає чинному законодавству України, грубо порушує права позивача, не спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним та не відповідає внутрішній волі позивача на момент укладення договору та на даний час, а тому підлягає визнанню недійсним.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на обставини викладені у ньому. Також він пояснив, що в договорі фактично зазначений не той автомобіль про придбання якого йшлося під час переговорів між сторонами і на момент підписання ним договору,- не були заповнені графи, які в послідуючому заповнені іншою стороною на власний розсуд, в тому числі інформація з приводу предмету лізингу. Крім того, він пояснив, що кошти ним були по домовленості сплачені в повному обсязі, однак до цього часу автомобіль ним отриманий не був і представник ТОВ «Єврокар Україна», спочатку взагалі не спілкувався в телефонному режимі ( не брав трубку), а в послідуючому пояснив, що потрібно ще доплачувати кошти, а вже потім вони йому нададуть автомобіль. Позивач в судовому засіданні наполягав, що умови договору істотно порушують його права та викладені з грубими порушеннями вимог чинного законодавства України. Позивач також зазначив, що він не заперечує проти винесення заочного рішення.

Представник відповідача ТОВ «Єврокар Україна» в судове засідання не зявилась, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки до суду не повідомив. У справі достатньо матеріалів про правовідносини сторін, за таких обставин суд вважає, що справу можливо розглядати без участі відповідача. Позивач не заперечує проти заочного розгляду справи.

Зі згоди позивача суд ухвалює судове рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

31.05.2017 р. між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 2349. Предметом вказаного договору є надання ОСОБА_1 послуг, спрямованих на придбання автомобіля «ZAZ» моделі «Forza» на суму 8751,98 дол. США, що еквівалентно 229710 грн. Предметом оскаржуваного Договору № 2349 фінансового лізингу є надання особі -ОСОБА_1 предмета лізингу - автомобіля марки «ZAZ «Forza». (а.с.9-16)

Згідно квитанції ГУ «Ощадбанк» по м. Києву та області за № 157 від 01.06.2017 р. позивач ОСОБА_1 перерахував 22971,00 грн. на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» (а.с.17).

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимогст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно з ст.ст.4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

На підставі ст. ст.12,76,77, 81 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно зстаттею 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Так, згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, вбачається, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Згідностатті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 3.12 глави 5 розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року,договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установленихЦивільним кодексом УкраїнитаЗаконом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч. 2ст. 215 ЦК України, нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Тобто, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 2349 від 31.05.2017 р., укладений між позивачем та ТОВ «Єврокар Україна», нотаріально посвідчено не було.

Правові позиції щодо ліцензування послуг фінансового лізингу, нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, недійсності договору з підстав наявності в ньому несправедливих умов, викладені в постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 року в справі № 6-2766цс15, від 11.05.2016 року у справі №6-65 цс 16, від 19.10.2016 року у справі № 6-1551 цс 16, від 18.01.2017 року у справі №6-648 цс 16.

Дані законодавчі приписи також відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ОСОБА_2 Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

Відповідно до ст. 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ч. 1ст. 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Крім того, в договорі фінансового лізингу від 31.05.2017 р. відсутні відомості про те, що ТОВ «Єврокар Україна» здійснює свою фінансову діяльність на підставі відповідного дозволу (ліцензії), що суперечить нормам законодавства викладеним вище.

Відповідно до п. 4 ч.1ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідачем до суду не надано документів на підтвердження факту наявності ліцензії на здійснення фінансових послуг з фінансового лізингу, не надання якої свідчить про відсутність у відповідача права укладати оскаржуваний договір.

Згідно з ч. 2ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Крім того, положеннями статті 12 договору № 2349 фінансового лізингу встановлено жорстку односторонню відповідальність одержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогамист. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Судом встановлено, що оспорюваний договір порушує принцип добросовісності, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства, встановлює істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору та умови договору про повне неповернення комісії за організацію договору у випадку розірвання договору, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, наносить шкоду споживачеві.

Передбачена у статті 9 договору оплата вартості організації договору у розмірі 10 % від вартості предмета лізингу виходить за межі переліку передбачених законом платежів, у зв'язку з чим вказані положення договору є несправедливими.

Крім того, спірний договір не містить істотної умови - предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, номер шасі). Марка та модель транспортного засобу не є такими ознаками.

Відповідно до ч. 3 ст.6та ст.627 ЦК України, при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цьогокодексута інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст.203,204 ЦК України, підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Виходячи із вимог ст. ст.4та203 ЦК України, зміст правочину має відповідати:Цивільному кодексу України; іншим законам України, які приймаються відповідно доКонституції УкраїнитаЦивільного кодексу України; актам Президента України у випадках, встановленихКонституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановленихКонституцієюта законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, прийнятих відповідно доКонституції.

Відповідно до ч 2ст.627 ЦКУу договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Частиною 1ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів»споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно дост. 21 Закону України «Про захист прав споживачів»права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів»містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень договору або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи нормустатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьоюстатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четвертастатті 18 цього Закону).

Так у договорі (стаття 12) зазначено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.12.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Вказана умова договору суперечить п.4 ч.3ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, умовами договору фінансового лізингу виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом, звужені обовязки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Частиною 2ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг»визначено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Однак умовами договору зазначено несправедливою умовою сплати комісії за організацію договору, так як відповідно до визначення комісія за організацію договору становить собою першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обовязкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Правові наслідки недійсності договору передбаченістаттею 216 ЦК України.

Положеннястатті 216 ЦК Українизастосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ч. 1ст. 216 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 31.05.2017 року отримав від ТОВ «Єврокар Україна» платіжний документ, з реквізитами для сплати коштів за Договором фінансового лізингу на рахунок № 26007532869. У графі «Призначення платежу» вказано: «…Авансовий платіж згідно Договору Фінансового Лізингу № 2349 від 31.05.17…». У графі «Загальна сума (прописом)», - «…двадцять дві тисячі девятсот сімдесят одна гривня…». У графі «Платник» вказано : «Вербіцький Віталій Петрович».

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 після укладення договору фінансового лізингу вніс на рахунок ТОВ «Єврокар України» 22971,00 грн. (а.с.17).

За таких обставин, слід стягнути з ТОВ «Єврокар України» на користь ОСОБА_1 22971,00 грн.

Суд, аналізуючи зміст спірного договору фінансового лізингу від 31.05.2017 р., укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження, встановлена жорстка відповідальність лізингоодержувача, як споживача за порушення умов договору, усувається відповідальність лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, не надані права лізингоодержувача як споживача вимагати дострокового розірвання договору, передбачено покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені вЗаконі України «Про фінансовий лізинг», положенняхЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Таким чином, умови договору фінансового лізингу від 31.05.2017 р. є такими, що суперечать нормамЦК,Закону України «Про фінансовий лізинг»,Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті3, частина третя статті509 ЦК України), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Враховуючи викладене, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі та застосувати правові наслідки недійсності правочину відповідно достатті 216 ЦК України.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 257-259, 263, 265, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції, - задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу № 2349 від 31.05.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та ОСОБА_1, - недійсним.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 57, офіс 57/1, реквізити: р/р 26007532869, МФО 380805, ЄДРПОУ 40481805) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, кошти в розмірі 22971 (двадцять дві тисячі девятсот сімдесят одна) грн.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 57, офіс 57/1, реквізити: р/р 26007532869, МФО 380805, ЄДРПОУ 40481805) на користь держави судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок ) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя Ю.В. Мазуренко