Рішення № 71228211, 21.12.2017, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/5033/17

Номер провадження 2/570/1825/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2017 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.

при секретарі судового засідання Бардабуш В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області (м.Рівне вул.П.Могили 24) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

в с т а н о в и в:

покликаючись на відмінність поглядів на сімейне життя, а також на невиконання офіційно працевлаштованим відповідачем своїх батьківських обов'язків по утриманню малолітньої дитини, позивач у поданій до суду 17 листопада 2017 року позовній заяві, вимоги по якій були уточнені, просить шлюб сторін розірвати, місце проживання дитини визначити з нею, стягнути з відповідача аліменти на утримання їх неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 всіх видів його заробітку щомісячно на дитину, судові витрати залишити на позивачу.

Сторін відповідно до ст.ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи. У поданих до суду заявах просять справу слухати у їх відсутність, позивач позов підтримує, відповідач позов визнає. Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, дійшов висновку про можливість розглянути справу у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов»язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Як встановлено судом, сторони одружилися 26 листопада 2011 року, мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з матір'ю. Подружжя втратили один до одного почуття любові та поваги.

В ч.1 ст.51 Конституції України закріплено, що шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Ця вимога кореспондується і з ст.24 СК України. Ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Згідно ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Однією із основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу, зокрема, особа має право вільно вирішувати питання щодо укладення шлюбу та його збереження, а також розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберегти шлюб з відповідачем. Тому суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу стало неможливим, оскільки суперечить інтересам сторін та вимогам закону. У розпаді сім"ї винні обоє подружжя, оскільки не вживали належних заходів для усунення конфліктів та досягнення взаєморозуміння в сім"ї.

За таких умов суд вважає, що позов у цій частині доведений і підлягає до задоволення.

Згідно ст.113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Відповідно до ч.3 ст.115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, і в цей день згідно ч.2 ст.114 СК України шлюб припиняється. Вказане рішення згідно ч.2 ст.115 СК України надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

У сторін відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини, тому у цій частині необхідно відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів, то відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Згідно п.1 ст.3 Конвенції незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Ст.27 цієї Конвенції дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Ст.150 цього Кодексу визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися за виховання дитини, про її здоров'я, фізичний, духовний розвиток, готувати до самостійного життя. Відповідно до ст.180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідач, на думку позивача, не надає позивачу достатніх коштів на утримання неповнолітньої дитини, що є підставою для стягнення аліментів. У п.17 постанови Пленуму ВС від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 роз'яснено: за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той з них, із ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Вимога позивача про стягнення аліментів у відсотках від заробітку ґрунтується на вимогах ст.183 СК України, оскільки відповідач на даний час офіційно працевлаштований /cлужить за контрактом у військовій частині А2900, що дислокується у місті Житомир на посаді начальника складу РМЦ і дану обставину відповідач не заперечує, тому суд визнає її такою, що має істотне значення для визначення розміру аліментів у частці від доходу.

При визначенні розміру аліментів суд згідно п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» N 3 від 15.05.2006 року враховує думку сторін, стан здоров'я та матеріальне становище дитини, яке є задовільним, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, який є працездатним, офіційно працевлаштованим і має можливість виплачувати аліменти. Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.

Згідно ст.1 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Виходячи з рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини (ч.1 ст.141 СК України), а також з того, що суб'єктивні права дитини на утримання її батьком є порушеними, позивач зобов'язаний утримувати свою неповнолітню дитину та разом із відповідачем забезпечити їй рівень життя, необхідний та достатній для їх нормального фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку; а також з урахуванням інших обставин справи, які мають значення для вирішення спору сторін, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача у подальшому щомісячних аліментів на дитину у визначеному судом розмірі, який при взаємному обов'язку батьків утримувати дитину є обґрунтованим, не є заниженим в нинішніх умовах проживання, з урахуванням віку неповнолітньої дитини та її потреб, відповідає засадам розумності і справедливості та є таким, що не створює відповідачу додаткові труднощі матеріального характеру.

Судом встановлено, що відповідач є офіційно працевлаштованим, особою працездатного віку, доказів щодо наявності інших утриманців не представив, є фізично здоровим чоловіком і може працювати та виконувати обов"язок по утриманні своєї дитини та сплачувати визначену суму аліментів, яка б забезпечувала необхідний життєвий процес дитини та її розвиток. Будь-яких доказів, заслуговуючих на увагу і спростовуючих показання позивача, відповідач не надав, а судом їх не здобуто, що вказує на обгрунтованість позову.

Відповідно до ч.1 ст.189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Згідно ч.1 ст.192 СК України розмір аліментів на дитину, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника аліментів або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених законом. Аналогічна вимога міститься і у п.23 вищевказаної Постанови.

Відповідно до абз.4 п.17 даної Постанови розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений у ч.2 ст.182 СК України, а саме 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Щодо максимального розміру аліментів, що стягуються з боржника, то відповідно до ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 % заробітної плати цієї особи, але це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати в разі стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 %.

Позов до суду пред'явлений 17 листопада 2017 року, а тому відповідно до ст.ст.79, 191 СК України аліменти повинні стягуватися з указаної дати.

У зв'язку з диспозитівністю цивільного процесу суд згідно ст.141 ЦПК України не стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору у частині розірвання шлюбу, але враховуючи, що позивач не сплачувала судовий збір при подачі вказаного позову щодо стягнення аліментів, суд при ухваленні рішення присуджує стягнення з відповідача судового збору в прибуток держави у розмірі, визначеному на день винесення рішення.

Згідно п.1 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.263-265ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Розірвати шлюб ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5) ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м.Рівне, громадянки України та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м.Рівне, громадянина України, зареєстрований 26 листопада 2011 року Великоомелянською сільською радою Рівненського району Рівненської області за №18.

Стягнути з ОСОБА_2 /РНОКПП НОМЕР_1/ на користь ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 у розмірі 1/4 від всіх видів його заробітку на дитину щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 листопада 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 /РНОКПП НОМЕР_1/ в прибуток Рівненського районного суду Рівненської області /№ рахунку 1217206700295, МФО 833017, ЄДРПОУ одержувача 38012756, код доходів 22030001, банк ГУДКСУ в Рівненській області ЄДРПОУ суду 26406260/ судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: Кушнір Н.В.