Ухвала суду № 71227326, 20.12.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/9756/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2469/17Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді: Хіль Л.М.

суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л.,

за участі секретаря Колодюк О.П.

за участі сторін: представника відповідача Іванової Л.І., представника третьої особи ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Юліс-А»

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 грудня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Фермерського господарства "Кегичівське", Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібокомбінат Кулиничівський", Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", Товариства з обмеженою відповідальністю "Юліс-А" в особі директора, третя особа - ОСОБА_6, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду із вказаним позовом та, остаточно визначившись із позовними вимогами відповідно до заяви від 15 листопада 2016 року (т. 1 а.с. 227) просили стягнути солідарно із ФГ «Кегичівське», ТОВ "Хлібокомбінат Кулиничівський", ПАТ НАСК "Оранта" та ТОВ "Юліс-А" моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. та матеріальну шкоду у розмірі 52 937,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказували, що 08 листопада 2013 року у м. Полтаві відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої водій автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_6 здійснив наїзд на ОСОБА_7 У результаті отриманих тілесних ушкоджень остання померла на місці пригоди.

Вказували, що померла ОСОБА_7 була їх матір'ю. Її смертю їм було заподіяно моральної шкоди, яку вони оцінюють у 100 000 грн. Окрім того, вони понесли витрати, пов'язані із похованням у розмірі 37 401,30 грн, витрати на послуги адвоката за участь у досудовому розслідуванні у розмірі 12 600 грн., а також витрати на поїздки до Полтави у розмірі 2 434,60 грн., які вважають за необхідне стягнути з відповідачів.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Юліс-А» на користь ОСОБА_4 відшкодування витрат на поховання у розмірі 9 156,50 грн.

Стягнуто з ТОВ «Юліс-А» на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 25 000 грн. моральної шкоди.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_4 та ОСОБА_5, просили скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме неналежне врахування витрат на поховання їх матері, помилкову оцінку заподіяної їм моральної шкоди, а також помилкове визначення кола суб'єктів, що мають здійснити їх відшкодування.

Також в апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржило ТОВ «Юліс-А» посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просило рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки судом не враховано, що в діях водія ОСОБА_6 відсутній склад кримінального правопорушення.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4, ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню, а апеляційна скарга ТОВ « Юліс-А» відхиленню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішенням має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене у справі відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 08 листопада 2013 року у м. Полтаві відбулась дорожньо-транспортна пригода, а саме наїзд транспортного засобу ГАЗ-3302, д.н.з НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_6 на пішохода ОСОБА_7, яка померла на місці в результаті отриманих тілесних ушкоджень.

ОСОБА_7 була матір'ю позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Постановою СВ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області (т. 1 а.с. 273) кримінальне провадження № 12013180010000855 закрито у зв'язку із відсутністю у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення.

На момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль ГАЗ-3302, д.н.з НОМЕР_3 був забезпечений страховим полісом № АВ/9595984 ПАТ НАСК «Оранта» на випадок скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи.

Позивачі до ПАТ НАСК «Оранта» із заявою про страхове відшкодування не звертались.

Володільцем автомобіля ГАЗ-3302, д.н.з НОМЕР_3 на час дорожньо-транспортної пригоди був ТОВ «Хлібокомбінат «Кулинічивський». Підставою володіння транспортним засобом був договір оренди автомобіля від 22 жовтня 2012 року, за яким власник автомобіля ФГ «Кегичівське» на платній основі передав його у володіння ТОВ «Хлібокомбінат «Кулиничівський» на строк з 22 жовтня 2012 року до 31 грудня 2013 року.

Водій автомобіля ГАЗ-3302, д.н.з НОМЕР_3 на час дорожньо-транспортної пригоди був працівником ТОВ «Юліс-А» згідно договору №4 про надання послуг з надання персоналу, укладеного між ТОВ «Хлібокомбінат «Кулиничівський» та ТОВ «Юліс-А».

Судом встановлено, що у зв'язку із похованням ОСОБА_7, позивачами було понесено матеріальні витрати.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5, місцевий суд виходив із того, що незаконними діями відповідачів останнім була завдана матеріальна та моральна шкода спричинена втратою матері.

Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття особа, яка завдала шкоду" та особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно - правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

У ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність з а моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Законним володільцем транспортного засобу « ГАЗ-3302», реєстраційний номер НОМЕР_2 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди, являлося ТОВ "Хлібокомбінат «Кулиничівський» на підставі Договору оренди автомобіля від 22 жовтня 2012 року, за яким вказаний транспортний засіб був переданий ФГ «Кегичівське» на платній основі у тимчасове володіння ТОВ « Хлібокомбінат «Кулиничівський» строком з 22.10.2012 рокку до 31.12.2013 року.

При цьому, що орендованим транспортним засобом на момент дорожньо-транспортної пригоди керував водій ОСОБА_6 працівник ТОВ «Юліс-А» переданий ТОВ «Хлібокомбінат «Кулиничівський» за договором № 4 про надання послуг з надання персоналу, за яким відповідно до п.3.2.4 цього договору ТОВ « Юліс-А» зобов`язаний нести матеріальну та іншу відповідальність за шкоду, заподіяну працівниками, направленими останнім під час виконання робіт за завданнями ТОВ « Хлібокомбінат «Кулиничівський»

Таким чином місцевий суд дійшов вірного висновку про відшкодування матеріальної та моральної шкоди саме з ТОВ « Юліс-А».

Щодо позовної вимоги про відшкодування шкоди за поховання то слід зазачити наступне.

Позивачами надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 3 від 09.03.2015 року з оплати ОСОБА_4 18178 грн. за виготовлення нагробного пам'ятника.

Згідно п. 24 постанови Пленуму ВСУ від 27.03.1992 року № 6 « Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відкшоудвання шкоди» роз'яснено, що за витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються , виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож в даній місцевості.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України ( в редакції яка діяла на час ухвалення рішення), кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачами не надано будь-яких доказів на підтвердження граничної вартості стандартного надгробного пам'ятника з гранітного зубка у Мар`їнському районі.

Задовольняючи позовну вимогу щодо витрат на поховання, а саме: про стягнення з відповідача граничної вартості стандартного пам'ятника на той час у м. Полтаві та Полтавській області місцевий суд виходив з того, що оскільки визначити граничну вартісь надгробного пам'ятника з гранітного зубка у Мар`їнському районі не має можливості суд визначив граничну вартість стандартного пам`ятника за розглядом справи.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги позивачів про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні витрат на поховання не беруться до уваги з огляду на наступне.

З наданих позивачами документів вбачається, що до витрат на поховання останні включили витрати з поминального обіду, придбання продуктів харчування, що в свою чергу у відповідності до ч. 2 ЗУ « Про поховання та похоронну справу» не відносяться до витрат на поховання.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачами витрачалися кошти на етапі досудового розслідування на прибуття на слідчі дії не заслуговують на увагу, оскільки досудове розслідування, що проводилося у кримінальному провадженні № 12013180010000855 не відноситься до поховання та не має відношення до розгляду даної цивільної справи.

Доводи позивачів щодо стягнення моральної шкоди в розмір 100000 грн. не заслуговують на увагу, оскільки розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивачів.

Доводи апеляційної скарги позивачів про те, що місцевий суд повинен був стягнути солідарно з ФГ « Кегичівське», ТОВ « Хлібокомбінат» «Кулиничівський», а також з ПАТ НАСК « ОРАНТА» суперечить вимогам ст. 15, ст. 1190 ЦК, ст. 3 ЦПК ( в редакції на час ухвалення рішення).

Доводи апеляційної скарги ТОВ « Юліс» про те, що на момент ДТП, яке сталося 08.11.2013 року ТОВ « Юліс-А» не було власником транспортного засобу ГАЗ 3302, а тому не може нести відповідальність за шкоду, яка завдана джерелом підвищеної небезпеки не заслуговують на увагу, оскільки з матеріалів справи вбачається. що ОСОБА_6 був працівником ТОВ « Юліс-А» в період з 01.08.2011 року по 31.01.2014 року.

На момент дорожньо-транспортної пригоди автомобілем керував водій ОСОБА_6 - працівник ТОВ «Юліс-А» переданий ТОВ «Хлібокомбінат «Кулиничівський» за договором № 4 про надання послуг з надання персоналу, за яким відповідно до п.3.2.4 цього договору ТОВ «Юліс-А» зобов`язаний нести матеріальну та іншу відповідальність за шкоду, заподіяну працівниками, направленими останнім під час виконання робіт за завданнями ТОВ « Хлібокомбінат «Кулиничівський»

Докази та обставини, на які посилаються сторони в апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

За таких обставин, рішення місцевого суду ухвалено у відповідності до положень матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається. Між тим, з мотивувальної частини рішення вбачається, що гранична вартість стандартного пам'ятника в м. Полтаві та Полтавській області становить 1445,50 грн. та місцевий суд обгрунтовано виходив, що саме ця сума підлягає відшкодуванню.

Проте, в резолютивній частині рішення місцевого суду помилково зазначена сума 9156,50 грн.у відшкодування витрат на поховання та придбання надмогильного пам'ятника.

Зазначена помилка може бути виправлена в порядку передбаченому ст. 269 ЦПК України.

Керуючись ст. 367, 368 ст. 374, ч.1 п.2, ст. 376, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юліс-А» та ОСОБА_4, ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 грудня 2016 року- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Л.М. Хіль

Судді С.А. Гальонкін

Г.Л. Карпушин

З оригіналом згідно:

суддя Л.М. Хіль