Рішення № 71223342, 14.12.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8141/17

Номер справи місцевого суду: 520/8032/15-ц

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Драгомерецького М.М.

суддів: Черевка П.М.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Бахірко А.Г.,

за участю: позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2017 року за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна», ОСОБА_5, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ВіДі Пальміра» про стягнення заборгованості за договором страхування,-

В С Т А Н О В И Л А:

08 червня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, який у подальшому був ним уточнений, до ПАТ «СК «Універсальна», ОСОБА_5, третя особа ТОВ «ВіДі Пальміра» про стягнення заборгованості за договором страхування.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 11 грудня 2014 року ОСОБА_3 і ПАТ «СК «Універсальна» уклали договір добровільного страхування наземного транспорту по програмі «VIP КАСКО».

Відповідно до умов договору страховик здійснює страхування наземного транспортного засобу - автомобіля марки Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1, і додаткового обладнання та зобов'язується провести виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку страхувальнику, а страхувальник зобов'язується сплатити страховий платіж на умовах, визначених цим договором і виконувати інші умови договору.

22 лютого 2015 року ОСОБА_3, керуючи зазначеним автомобілем, наїхав на огороджувальну конструкцію (відбійник), який лежав посеред проїзної частини дороги, внаслідок чого автомобіль втратив керування, перекинувся та зазнав механічних ушкоджень.

Про факт дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 повідомив страховика.

Фахівцем ОСОБА_6 25.05.2015 року складено звіт по визначенню розміру матеріальної шкоди, в якому визначено вартість відновлюючого ремонту автомобіля у розмірі 657 262,89 гривень, а розмір матеріальної шкоди визначено в сумі 718 648,94 гривень.

ОСОБА_3 звернувся до СТО (ТОВ «ВіДі Пальміра») з питання відновлювального ремонту автомобіля і отримав калькуляцію щодо вартості запчастин і ремонтних робіт, що загалом складає 793 328,64 гривень.

Після чого, позивач звернувся до страховика з вимогою про виплату страхового відшкодування, посилаючись на умови договору страхування. 30 квітня 2015 року ПАТ «СК «Універсальна» письмово відмовила ОСОБА_3 у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на відсутність правових підстав визнати ДТП страховим випадком, тому як застрахована особа на момент скоєння ДТП перебувала у стані алкогольного сп'яніння, тому ОСОБА_3 за захистом своїх прав звернувся до суду.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 12 вересня 2017 року позов задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ПАТ СК «Універсальна» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції відповідачі по справі та представник третьої особи не з'явились, однак про розгляд справи вони були сповіщені належним чином, тому у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України їх неявка до апеляційного суду не перешкоджає розглядові справи та доступі до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Судами встановлено, що 11 грудня 2014 року між позивачем ОСОБА_3 та ПАТ «СК «Універсальна» був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту по програмі «VIP КАСКО», згідно з яким страховик здійснює страхування наземного транспортного засобу - автомобіля марки Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_1, та додаткового обладнання і зобов'язується провести виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку страхувальнику, а страхувальник зобов'язується сплатити страховий платіж на умовах, визначених цим договором і виконувати інші умови договору (т.1, а.с. 8-12).

Одночасно між позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір поруки, за умовами якого ОСОБА_5 прийняв на себе солідарну відповідальність перед ОСОБА_3 за виконання зобов'язань ПАТ «СК «Універсальна» в межах суми 200 гривень.

22 лютого 2015 року о 01.48 год. ОСОБА_3, керуючи зазначеним автомобілем, рухався по трасі Одеса-Мелітополь М14 зі сторони 211 поста у бік вул. Паустовського. На 18 км даної траси він наїхав на огороджувальну конструкцію (відбійник), який лежав посеред проїзної частини дороги, у зв'язку із чим автомобіль втратив керування, пролетів 7 метрів, після чого перекинувся та зазнав механічних ушкоджень.

В подальшому ОСОБА_3 звернувся до ПАТ «СК «Універсальна» із заявою про виплату страхового відшкодування.

ПАТ «СК «Універсальна» листом від 30 квітня 2015 року відмовила ОСОБА_3 у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на те, що вказаний випадок не є страховим, оскільки ОСОБА_3 на момент медичного освідчення перебував у нетверезому стані та подав страховику завідомо неправдиві відомості про предмет договору або про факт настання страхового випадку, а також створив страховику перешкоди у визначенні обставин страхового випадку, характеру та розміру збитків (т.1, а.с. 16-18).

Пунктом 3.1.2 договору добровільного страхування наземного транспорту від 11 грудня 2014 року передбачено, що не визнаються страховим випадком і відповідно не підлягають страховому відшкодуванню збитки, у разі вчинення страхувальником, його представником водієм, особою, допущеною до керування транспортним засобом або іншими особами за їх вказівкою перелічених нижче дій, в тому числі і керування транспортним засобом у нетверезому стані у випадку, коли рівень алкоголю в крові перевищує 0,8 проміле (т.1, а.с. 8зв.).

Згідно підп. 11.1.3., 11.1.7. п. 11.1. договору підставою відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування є подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про предмет договору або про факт настання страхового випадку; створення страховику перешкод у визначенні обставин страхового випадку, характеру та розміру збитків (т.1, а.с. 11).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2015 року адміністративне провадження за ст. 124 КУпАП закрито, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення (т.1, а.с. 12).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2015 року ОСОБА_3 визнаний винним та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП у виді позбавлення керування транспортним засобом строком на два роки.

Зазначеною постановою встановлено, що ОСОБА_3 під час ДТП знаходився в стані алкогольного сп'яніння.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2015 року постанова Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2015 року скасована, провадження у справі відносно ОСОБА_3 закрито, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. В зазначеній постанові вказано, що ОСОБА_3 під час ДТП знаходився в тверезому стані (т.1, а.с. 13-14).

Задовольняючи позов ОСОБА_3 щодо стягнення з ПАТ СК» «Універсальна» страхового відшкодування в сумі 557 940,88 гривень, суд виходив з того, що умови договору про добровільне страхування наземного транспорту від 11.12.2014р. виконані, наступив страховий випадок, тому страховик зобов'язаний сплатити суму страхового відшкодування.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Статтею 1 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 1 ст. 6 та ст. 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи "рівності вихідних умов", дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді, а також принцип обґрунтованості судового рішення.

Так у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "РуїзТорія проти Іспанії" (RuizToriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідачі - ті обставини, на які вони посилаються у запереченні проти позову.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

В порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Так, дійсно, на підставі свідчень двох свідків, протоколу про правопорушення за ст.124 КУпАП та пояснень позивача про те, що він вжив алкоголь після ДТП перед медичним оглядом, суд апеляційної інстанції у постанові від 22 квітня 2015 року, дійшов висновку про те, що водій ОСОБА_3 під час керування автомобілем знаходився в тверезому стані (т.1, а.с. 13-14) й згідно положень ч. 4 ст. 61 ЦПК України ця постанова обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тому, в ухвалі від 02 березня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи рішення апеляційного суду Одеської області від 20 жовтня 2015 року, яким відмовлено ОСОБА_3 у позові, зазначив, що апеляційний суд помилково допустив вільне трактування положень ч. 4 ст. 61 ЦПК України (т.1, а.с. 186-188), а також в ухвалі від 16 листопада 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи рішення апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2016 року, яким задоволено позов ОСОБА_3, зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вищевказана ДТП є страховим випадком, тому страховик з урахуванням вимог ст. 979 ЦК України та умов договору страхування повинен виплатити позивачу страхове відшкодування (т.2, а.с. 21-23).

Однак в матеріалах справи містяться численні письмові докази, які надав суду страховик, а також письмові пояснення самого позивача ОСОБА_3, які свідчать, що на момент ДТП 22 лютого 2015 року позивач знаходився в стані алкогольного сп'яніння з рівнем алкоголю в крові, що перевищує 0,8 проміле, й які не були в полі зору апеляційного суду Одеської області при розгляді скарги позивача ОСОБА_3 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2015 року, оскільки позивач, діючи недобросовісно, приховав ці докази від суду й не повідомив страховика про намір оскаржити постанову суду в апеляційному порядку.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП, 22.02.2015 р. о 01.48 год. ОСОБА_3 керував ТЗ в стані алкогольного сп'яніння. ОСОБА_3 підписав протокол без зауважень та заперечень (т. 1, а.с.90).

Після ДТП ОСОБА_3 власноручно дав пояснення працівникам ДАІ щодо ДТП та зазначив, що до ДТП вжив 100 грн. міцних спірних напоїв (т.1, а.с.88).

Працівниками ДАІ, які прибули на оформлення ДТП, видано направлення ОСОБА_3 на медичне обстеження щодо стану алкогольного сп'яніння до КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» та він був доставлений працівниками ДАІ на таке дослідження (т.1, а.с.91).

22.02.2015р. лікарем-наркологом був складений акт медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції та висновок №000235, якими встановлений факт перебування ОСОБА_3 в стані алкогольного сп'яніння (т.1, а.с.93,94).

Такий висновок був зроблений лікарем-наркологом на підставі об'єктивних даних: на момент огляду о 07.00 год. ОСОБА_3 був збуджений, настрій нестійкий, мав скарги на нудоту, мова змазана, реакція зіниць на світло млява, пальцево-носову пробу виконував з промазуванням, з роту запах алкоголю; зі слів, вживав 100 мл віскі близько 01 год. ночі (тобто до ДТП, яке відбулось о 01.48 год.). Отже, позивач ОСОБА_3 особисто повідомив лікаря-нарколога, що близько 01 год. 22 лютого 2015 року він вжив приблизно 100 гр. віскі.

Факт знаходження алкоголю в крові ОСОБА_3, підтверджений дослідженнями видихуваного повітря приладом «Алкотест 6810» та дослідженням сечі методом газової хроматографії (т.1, а.с. 96).

Згідно довідки № 58287073 про дорожньо-транспортну пригоду, наданої ВДАІ м.Одеса на запит ПАТ «СК «Універсальна», на момент ДТП 22.02.2015 р. о 01.48 год. водій ОСОБА_3 перебував у стані алкогольного сп'яніння (від 1,5 до 2,5 проміле).- (т.1, а.с.97).

Згідно аварійного сертифікату про з'ясування причин та обставин події, складеного відповідно до постанови КМУ від 05.01.98 р. № 8 «Про затвердження Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів» аварійним комісаром ОСОБА_7, який першим прибув на місце події та знаходився там до закінчення оформлення всіх необхідних матеріалів, проведено з'ясування причин ДТП та встановлено, що на місці ДТП знаходився ОСОБА_3 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (т.1, а.с. 98).

У консультативному висновку спеціалістів в галузі судово-медичної експертизи Центру судово-медичних послуг, складеному 21 квітня 2015 року на підставі наданих страховиком документів, встановлено, що максимальний вміст алкоголю в крові водія ОСОБА_3 становить 2,33 проміле, що відповідає середньому ступеню алкогольного сп'яніння (т.1, а.с. 99-107).

На другий день після ДТП - 23 лютого 2015 року, позивач ОСОБА_3 надав пояснення ПАТ «СК «Універсальна», у яких зазначив, що на момент зіткнення він перебував у нетверезому стані, випив приблизно 100гр. міцних напоїв (т.1, а.с. 88).

При цьому жодних фактів передачі позивачу алкоголю і його вживання після ДТП не було зафіксовано, при цьому згідно підп. є п. 2.10 Правил дорожнього руху, у разі причетності до ДТП водій зобов'язаний до проведення медичного огляду не вживати алкоголю.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ці письмові докази в порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивачем не спростовані.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при оцінки доказів, які є у справі, не керувався критерієм «поза розумним сумнівом» та не навів в рішенні жодного мотиву, чому він не приймає до уваги докази, надані страховиком, а також щодо факту визнання особисто позивачем перебування під час ДТП в нетверезому стані.

Аналізуючи зазначені норми права, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, у тому числі вище приведені, колегія суддів вважає їх належними та допустимими та приймає їх до уваги й вважає, що позивачем не доведено належним чином, що він на момент ДТП не знаходився в стані алкогольного сп'яніння.

Крім того, колегія суддів звертає увагу і на те, що страховик в листі від 30 квітня 2015 року відмовив позивачу у страховому відшкодуванні і з інших підстав, передбачених підп. 11.1.3., 11.1.7. п. 11.1. договору, а саме, те, що підставою відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування є подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про предмет договору або про факт настання страхового випадку; створення страховику перешкод у визначенні обставин страхового випадку, характеру та розміру збитків, посилаючись на те, що на другий день після ДТП - 23 лютого 2015 року, позивач ОСОБА_3 надав пояснення ПАТ «СК «Універсальна», у яких зазначив, що на момент зіткнення він перебував у нетверезому стані, випив приблизно 100 гр. міцних напоїв (т.1, а.с. 88).

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що ПАТ «СК «Універсальна» обґрунтовано відмовило позивачу ОСОБА_3 у страховому відшкодуванні й не порушила його права, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України це право не підлягає захисту судом.

Отже, вимоги ОСОБА_3 є незаконними, необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» задовольнити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна», ОСОБА_5, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ВіДі Пальміра» про стягнення заборгованості за договором страхування відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко

Р.Д. Громік