Постанова № 71219926, 19.12.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/2912/16-ц Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О.

Категорія 27 Доповідач Коломієць О.С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Трояновської Г.С., Талько О.Б.,

при секретарі

судового засідання: Добровольській Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом за позовом Публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРВАРД» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2017 року,

встановила:

У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство «БАНК ФОРВАРД» (далі - ПАТ «БАНК ФОРВАРД») звернулось до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за Договором про надання та використання платіжної картки в сумі 17 673,04 грн.

При цьому посилається на те, що 29.08.2011 року між ПАТ «Банк Руский Стандарт», правонаступником якого є позивач, та відповідачем, було укладено Договір про надання та використання платіжної картки. Однак, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим, станом на 10.10.2016 року утворилась заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 17 673,04 грн.

Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2017 року позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «БАНК ФОРВАРД» заборгованість за Договором про надання та використання платіжної картки від 29.08.2011 року у розмірі 17 673 грн. 04 коп. та судовий збір 1 378 грн.

Ухвалою суду від 26 липня 2017 року заява відповідача ОСОБА_2 про перегляд даного заочного рішення залишена без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «БАНК ФОРВАРД». Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення районний суд не звернув увагу, що позивачем не надано суду повного розрахунку заборгованості з помісячним нарахуванням пені із помісячним зазначенням суми боргу нарахованої за рік. Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення фактично ґрунтується на припущеннях, крім того позовну заяву суд прийняв з порушенням строку позовної давності, оскільки договір укладено до 28.09.2012 року, а позовна заява подана в жовтні 2016 року.

В судовому засіданні відповідач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених в ній підстав.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо за законом ця форма для даного виду договору не вимагається.

Згідно ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що 29.08.2011 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «Банк Руский Стандарт», правонаступником якого є ПАТ «БАНК ФОРВАРД» із заявою № 91477944 про надання кредитних коштів (а.с.7-9).

29 серпня 2011 року між вказаними сторонами було укладено кредитний договір, який складається із заяви кредитора №91477944 на 3-х аркушах та Умов надання та обслуговування платіжних карток ПАТ «Банк Руский Стандарт».

Згідно умов даного договору відповідач отримав кредит в сумі 1566 грн. на платіжну картку, для купівлі фотоапарату та аксесуарів до нього, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 0,01 % річних з 30.08.2011 року по 27.08.2012 року та 25 % річних з 28.08.2012 року по 28.09.2012 року на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном погашення по 28.09.2012 року (а.с.11-18).

На підставі вказаної заяви, в терміни для відповіді на пропозицію (оферту), Банк 05.12.2011 року прийняв пропозицію (оферту) та уклав з відповідачем в подальшому Договір № 93645539 про надання та використання платіжної картки, відкривши рахунок та випустивши платіжну картку на ім'я відповідача.

Згідно заяви ОСОБА_2 від 29.08.2011 року, останній погодився, що ця Заява разом із Умовами надання та обслуговування платіжних карток, а також Тарифами складає між ним та банком договір про Картку та кредитний договір. Ознайомлення з вказаними документами ОСОБА_2 засвідчив своїм підписом.

Відповідно до п.2.9 Умов надання та обслуговування платіжних карток, яка передбачає, що активізація картки здійснюється при зверненні Клієнта в Банк по телефону Довідково-інформаційного центру Банку, 24.01.2012 року була проведена процедура активізації картки, в результаті чого Банком був встановлений кредитний ліміт по Договору в розмірі 10000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом, які з серпня 2013 року були підвищені до 45 % річних.

Під час розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_2 на виконання умов кредитного договору була видана кредитна картка № НОМЕР_1 з терміном дії два роки. В подальшому, в рамках дії вказаного кредитного договору, відповідач отримав кредитну картку № НОМЕР_2 з терміном дії до 02/16 (а.с.125).

Згідно пункту 2.16 Умов надання та обслуговування платіжних карток передбачено, що договір діє до повного погашення заборгованості клієнтом на підставі виставленої клієнту Банком заключної вимоги, але не раніше повного виконання клієнтом своїх зобов'язань перед банком (а.с.12).

Пунктом 4.15 Умов надання та обслуговування платіжних карток визначено, що при наявності понадлімітної заборгованості та /або при наявності у клієнта пропущеного мінімального платежу, черговий мінімальний платіж збільшується на суму такої понадлімітної заборгованості та/або пропущеного мінімального платежу у випадках передбачених тарифами/ умовами (а.с.14).

В свою чергу, пунктом 4.18 Умов надання та обслуговування платіжних карток передбачено, що з метою погашення клієнтом заборгованості, банк виставляє клієнту заключний рахунок-виписку. Погашення заборгованості повинне бути здійснене клієнтом у строк не пізніше 30 календарних днів від дня виставлення заключного рахунку-виписки. Днем виставлення банком клієнту заключного рахунку-виписки є день його формування і направлення клієнту.

Згідно пунктом 4.24 Умов надання та обслуговування платіжних карток встановлено, що за порушення строків оплати сум, вказаних у заключному рахунку-виписці, клієнт виплачує банку неустойку у розмірі 0,2% від суми заборгованості, вказаної в такому заключному рахунку-виписці, за кожний календарний день прострочення (а.с.14).

Як визначено у пункті 8.16 Умов надання та обслуговування платіжних карток, банк має право на власний розсуд визначити момент витребування Кредиту і вимагати погашення клієнтом заборгованості в повному обсязі, сформувавши і направивши клієнтові заключний Рахунок-виписку, у тому числі, у випадку невиконання клієнтом своїх зобов'язань, передбачених Умовами, а також при припиненні дії картки (а.с.16).

Незважаючи на направлений Банком відповідно до п. 4.18 Умов заключний Рахунок-виписку від 05.06.2015 року, який повторно був направлений 27.07.2016 року на адресу відповідача, про погашення заборгованості на загальну суму в 17 610,97 грн. до 05.08.2015 року, останній вказану суму кредитної заборгованості не погасив.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що відповідач належним чином не виконує умови кредитного договору щодо своєчасного погашення кредиту та сплати відсотків, у зв'язку з чим, на день звернення позивача до суду з даним позовом загальна заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 05.06.2015 року склала 17 673, 04 грн.

На підтвердження даної суми Банк надав розрахунок заборгованості, за яким заборгованість за кредитом складає 17 610,97 грн. та за нарахованими відсотками у період з 28.08.2016 року по 10.10.2016 року (всього за 43 дні) складає 62,07 грн. (а.с.88-90).

У матеріалах справи відсутні докази на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем. Також зі змісту вказаного розрахунку вбачається зарахування Банком на погашення заборгованості за кредитним договором сплачених відповідачем платежів (п.10,11 розрахунку).

Таким чином, наданий банком розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Вирішуючи спір у справі, суд врахував вищевказані вимоги закону та встановивши, що ОСОБА_2 належним чином зобов'язань, передбачених кредитним договором, не виконує, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом та відсотками, навівши відповідні мотиви.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом прийнято позовну заяву поза межами строку позовної давності є безпідставними виходячи з наступного.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заяв про застосування строків позовної давності не подавав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Таким чином, оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності та обґрунтованості рішення суду, та враховуючи те, що стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, підстав для розгляду апеляційним судом заяви про застосування строків позовної давності не вбачається.

Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України від 02.03.2016 року, викладеним у справі № 6-2307цс15.

Відповідно до ч.5 ст. 74 ЦПК України (в редакції, який діяв на час ухвалення заочного рішення) судова повістка про виклик у суд фізичним особам надсилається за адресою їх місця проживання чи перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку.

Згідно відповіді Новороманівської сільської ради Новоград-Волинського району від 20.10.2016 року (а.с.102), ксерокопії паспорта відповідача та копії довіреності від 16.11.2017 року на представлення інтересів (а.с.216), відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1.

16 жовтня 2016 року та 24 січня 2017 року районним судом на вищевказану адресу були направлені судові повідомлення про виклик до суду, які були 04.11.2017 року та 03.02.2017 року особисто отримані відповідачем (а.с.104,105, 110,112), що спростовує доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправомірного стягнення судового збору з відповідача виходячи з наступного.

Згідно положень ч.1 ст. 88 ЦПК України (в редакції, який діяв на час ухвалення заочного рішення) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Звертаючись з позовом до суду, ПАТ «БАНК ФОРВАРД» платив судовий збір в розмірі 1378 грн. Рішенням суду вимоги банка задоволені у повному обсязі.

Таким чином, районний суд, з урахуванням положень ЦПК, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача, як стороні, на користь якої ухвалено рішення, понесені судові витрати у вказаній сумі судового збору.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішенняНовоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий : Судді :