Вирок № 71214563, 19.12.2017, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/814/17

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2017 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кіпчарського О.М.

секретаря судового засідання Притули І.В.

з участю прокурора Легоцького В.З.

потерпілої ОСОБА_1

обвинуваченої ОСОБА_2

захисника Яцуляка Т.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золочеві Львівської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140210000587 від 31.08.2016 року за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Підгороднє, Золочівського району, Львівської області, проживаючої на адресою: АДРЕСА_1, працюючої на посаді викладача вокалу Львівської державної музичної школи №6, одруженої, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 185 КК України, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що 31 серпня 2016 року, близько 14 години 00 хвилин, знаходячись в будівлі Золочівського міжрайонного центру лабораторних досліджень, яка розташована за адресою: Львівська область, Золочівський район, м. Золочів, вул. Івасюка, 13, з метою крадіжки чужого майна та власного збагачення, умисно таємно викрала мобільний телефон марки «Lenovo P770», вартість якого згідно висновку товарознавчої експертизи №10/1 від 08.10.2016 року становить 1040,00 гривень із шкіряним чохлом до цього мобільного телефону, вартість якого згідно висновку товарознавчої експертизи №10/1 від 08.10.2016 року становить 128,00 гривень, карткою пам'яті micro SD 8 gb, вартість якого згідно висновку товарознавчої експертизи №9/6 від 18.11.2016 року становить 93,00 гривні, та сім картою «Київстар», вартість якої згідно висновку товарознавчої експертизи №9/6 від 18.11.2016 року становить 25,00 гривень, що знаходились в приміщенні службового туалету на підвіконнику та належали потерпілій ОСОБА_1, чим завдала останній матеріальної шкоди на загальну суму 1286,00 гривень.

Такі дії обвинуваченої, органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_2 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, заперечила повністю та пояснила, що в зв'язку із професійною діяльністю, перед початком нового навчального року, у неї виникла необхідність для проходження медичного огляду. З цією метою, вона разом із своєю матір'ю - ОСОБА_4, 31 серпня 2016 року, близько обіду, прибула до Золочівського міжрайонного центру лабораторних досліджень, для здачі відповідних аналізів. Зайшовши до приміщення центру, її матір зайняла чергу до кабінету для прийому аналізів, а вона пішла до приміщення туалету. В приміщенні туалету вона помітила мобільний телефон, який лежав на підвіконнику. Телефону вона не брала, вийшовши з приміщення туалету вона пішла до кабінету для здачі аналізів. Здавши аналізи, їй необхідно було змити руки, а тому вона повторно зайшла до приміщення туалету та побачила, що телефон продовжував знаходитися на тому ж місці. У неї виникла думка, що телефон потрібно забрати та подзвонити комусь, з метою відшукати власника цього телефону. На її одязі не було відповідних кишень, куди можна було б покласти телефон, а тому вона поклала його в свою сумку. Телефон був без чохла, чи були в ньому карти пам'яті, чи сім карти, їй не відомо. Вийшовши з приміщення туалету, вона побачила, що її матір дуже стурбована, остання повідомила, що в її машині спрацювала сигналізація, а тому вони швидко вийшли на вулицю для перевірки даної обставини. Цей факт їх з матір'ю дуже схвилював, оскільки раніше при спрацюванні сигналізації, в автомобіля зникав заряд акумуляторної батареї і його не можливо було запустити. Вийшовши з приміщення на вулицю, вони побачили, що з їхнім автомобілем все гаразд, але перебуваючи ще під емоційним впливом, вони з матір'ю сіли в автомобіль та поїхали додому. Про те, що телефон вона поклала до своєї сумочки вона забула та згадала про цей факт лише тоді, коли до неї додому прийшли працівники поліції з потерпілою ОСОБА_1 та поцікавились, чи не брала вона зниклого телефону. Після цього вона одразу повернула телефон ОСОБА_1 При цьому, обвинувачена неодноразово вказувала, що мала намір повернути телефон власнику або сповістити працівників центру про цю знахідку, однак цьому перешкодив її емоційний стан та схвильованість її матері, що пов'язані з підозрою на спрацювання системи сигналізації автомобіля, внаслідок чого вона забула про знайдений телефон.

Оцінивши покази обвинуваченої ОСОБА_2, що були надані нею в ході судового розгляду кримінального провадження, заслухавши покази свідків, потерпілої, дослідивши письмові та речовий докази, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їй правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, є доведеною та підтверджується наступним.

Показами потерпілої ОСОБА_1, яка в судовому засіданні пояснила, що вона працює в Золочівському міжрайонному центрі лабораторних досліджень. 31 серпня 2016 року, будучи на своєму робочому місці в приміщенні центру, вона відвідувала приміщення туалету, де на підвіконнику залишила свій мобільний телефон, який вона в подальшому забула забрати. Виявивши відсутність телефону, вона розпочала його пошуки, пригадала, що залишала його в приміщенні туалету, однак там вона його не виявила. Вона опитала інших працівників центру чи не бачили вони телефону та чи не брали його, однак останні повідомили, що куди зник телефон вони не знають. Вона пригадала людей, які в цей час відвідували центр з метою здачі аналізів, окрім цього, відвідувачі фіксуються у відповідному журналі обліку. У неї виникла підозра, що її телефон взяла обвинувачена, а тому вона одразу звернулась до поліції. Працівники поліції дізнались адресу проживання обвинуваченої, а тому вони всі разом поїхали до ОСОБА_2 Прибувши до місця проживання обвинуваченої, остання знаходилась в будинку, побачивши її та працівників поліції, обвинувачена одразу повернула мобільний телефон, однак, такий був вже без шкіряного чохла, сім карти та карти пам`яті. З приводу відсутності чохла та карт, обвинувачена пояснила, що вона їх викинула.

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надали в судовому засіданні покази, що являються працівниками Золочівського міжрайонного центру лабораторних досліджень та відповідно співробітниками потерпілої ОСОБА_1 Наприкінці серпня 2016 року обвинувачена ОСОБА_2 здавала у центрі аналізи та перебувала в приміщенні центру разом із своєю матір`ю. Після того, як обвинувачена покинула приміщення центру, у ОСОБА_1 зник її мобільний телефон. Остання цікавилась у них чи не бачили вони телефону, окрім цього, вони телефонували на мобільний номер потерпілої, однак такий перебував поза зоною досяжності, тобто телефон був вимкнений.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9, надав показання, що являється чоловіком потерпілої ОСОБА_1 31 серпня 2016 року, близько обіду, до нього зателефонувала дружина та повідомила його, що у неї зник мобільний телефон. Вона попросила його взяти коробку від телефону де зазначений ідентифікаційний номер останнього. В подальшому вони разом прибули до відділу поліції, де його дружина написала заяву про викрадення телефону. Оскільки дружина пов'язувала зникнення телефону із обвинуваченою, вони разом із працівниками поліції поїхали до місця проживання ОСОБА_2 Побачивши його, дружину та працівників поліції, обвинувачена повернула телефон, такий був без чохла, без карти пам'яті та без сім карти.

ОСОБА_10, будучи допитаним в судовому засіданні в якості свідка, повідомив, що в кінці серпня 2016 року до Золочівського відділу поліції з заявою про викрадення мобільного телефону звернулась ОСОБА_1, яка повідомила, що такий міг бути викрадений обвинуваченою ОСОБА_2 Він разом з потерпілою та її чоловіком поїхали до місця проживання обвинуваченої, де остання повернула телефон ОСОБА_1 При цьому, в обвинуваченої було відібрано відповідні пояснення.

Окрім цього, вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, підтверджується також дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме:

-заявою ОСОБА_1 від 31.08.2016 року про вчинення кримінального правопорушення;

-заявою ОСОБА_2 від 31.08.2016 року про добровільну видачу мобільного телефону марки «Lenovo P770»;

-протоколом огляду предметів від 12.09.2016 року, яким було оглянуто виданий ОСОБА_2 мобільний телефон марки «Lenovo P770»;

-висновком №10/1 від 08.10.2016 року товарознавчого дослідження, з якого вбачається, що вартість наданого на дослідження мобільного телефону марки «Lenovo P770», становить 1 040,00 грн.

Водночас, при оцінці інших наданих стороною обвинувачення доказів, зокрема, протоколу огляду місця події від 02 грудня 2016 року та протоколу слідчого експерименту за участю потерпілої від 21.04.2017 року, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

За приписами ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Як вбачається із протоколу огляду місця події від 02 грудня 2016 року та протоколу слідчого експерименту за участю потерпілої від 21.04.2017 року у них зафіксовані відповідні слідчі дії та їх результати, що проводились слідчим Золочівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_12

Однак, текст у зазначених протоколах написано абсолютно не розбірливим почерком, який неможливо прочитати, а відтак, вказані докази не є належними.

Окрім цього, суд звертає окрему увагу на висновок товарознавчого дослідження №9/6 від 18.11.2016 року, яким проведено дослідження вартості карти пам'яті та сім карти «Київстар», а також висновок товарознавчого дослідження №10/1 від 08.10.2016 року, в частині визначення вартості шкіряного чохла до мобільного телефону, невідомого виробника.

Вказаними висновками встановлено вартість речей, що не були передані для їх оцінки експертом, визначення їх вартості проведено без фактичного огляду цих предметів, що ставить під сумнів їх оцінену вартість, а тому суд вважає, що висновок товарознавчого дослідження №9/6 від 18.11.2016 року, а також висновок товарознавчого дослідження №10/1 від 08.10.2016 року в частині визначення вартості шкіряного чохла, отримані з порушенням вимог ст. 101,102 КПК України та є недопустимими доказами.

Водночас, вищевказані висновки суду не впливають на кваліфікацію вчиненого злочину.

Оцінена вартість мобільного телефону марки «Lenovo P770» у розмірі 1 040,00 грн. стороною захисту під сумнів не ставилася.

Частина 1 статті 185 КК України встановлює кримінальну відповідальність за таємне викрадення чужого майна. Ця норма містить обов'язкові ознаки складу крадіжки, які ідентифікують дії як крадіжку й відрізняють її від діянь, що посягають на інші об'єкти кримінально-правової охорони, або від фактів, які зумовлюють виникнення інших (некримінальних) правовідносин.

Визначальною ознакою крадіжки є суб'єктивна сторона цього злочину, психічне ставлення винної особи до вчинюваних нею дій.

Така особа розуміє, що заволодіває чужим майном, усвідомлює, що воно належить конкретному власнику і що вона обертає його на свою користь шляхом таємного викрадення.

Обов'язковими суб'єктивними ознаками крадіжки є корисливий мотив спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб.

Ст. 458 КПК України передбачає, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права, та для всіх судів загальної юрисдикції, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із судовим рішенням Верховного Суду України.

Так, у постанові №5-2кс14 від 6 березня 2014 року Верховним Судом України викладена правова позиція щодо розгляду питання про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми закону про кримінальну відповідальність щодо таємного викрадення чужого майна.

У вказаній правовій позиції Верховного Суду України зазначається, що визначальною ознакою крадіжки є суб'єктивна сторона цього злочину, тобто психічне ставлення винної особи до вчинюваних нею дій. Така особа розуміє, що заволодіває чужим майном, усвідомлює, що воно належить конкретному власнику і що вона обертає його на свою користь протиправно шляхом таємного викрадення. Зміст суб'єктивної сторони цього діяння розкривається через предмет і об'єктивну сторону цього злочину, зокрема через його зовнішні поведінкові ознаки місце, час, спосіб та обставини скоєння злочину. Предметом крадіжки завжди є будь-яке чуже майно чи майнові права на нього. Нерідко це майно може знаходитися на відкритій місцевості, у місцях загального користування чи перебувати в іншому доступному місці. Правовий режим такого майна не завжди означає, що воно є нічийним, таким, від якого власник відмовився чи втратив з ним зв'язок.

Про те, що майно, доступ до якого був неутруднений, має власника; що воно тимчасово з якихось причин опинилося поза увагою останнього; що власник фактично не втратив над ним контролю і завжди може його поновити, а також те, що особа, яка виявляє таке майно й заволодіває ним, фактично викрадає його, можуть свідчити такі обставини:

- індивідуальні відмінні ознаки предмета майна (тип, вид, найменування, особливості тощо), з вигляду яких винна особа в змозі визначити власника майна;

- конкретна характеристика місця перебування майна на момент його виявлення, яка дає можливість визначити (побачити, виявити) межі приватності місця знаходження майна;

- зазвичай нетривалий час, упродовж якого у винної особи визріває і реалізується намір заволодіти майном;

- причини появи майна на місці виявлення, умови та обставини його перебування там, з яких можна визначити ознаки належності майна конкретній особі та простежити її зв'язок з ним.

Про умисел на викрадення майна за аналізованих підстав може свідчити поведінка винної особи під час та після злочину. Навіть якщо ця особа до виявлення майна мала якийсь свій порядок дій, після його виявлення відмовляється від своїх планів, заволодіває майном і зникає з місця події.

Доводи сторони захисту про те, що в діях обвинуваченої відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, зокрема відсутність умислу та мотиву на заволодіння чужим майном, оскільки це була знахідка, яку вона мала намір повернути та згодом повернула потерпілій в присутності працівників поліції, спростовуються, як поясненнями самої обвинуваченої, що були надані нею в судовому засіданні, зокрема, що беручи телефон із підвіконника вона усвідомлювала, що такий належить іншій особі, телефон вона одразу поклала до своєї сумочки, приміщення центру покинула поспішно, так і показами свідка ОСОБА_4, яка будучи допитаною в якості свідка, надала показання, що донька їй про знайдений телефон нічого не повідомляла, про наявність такого вона довідалась лише після приїзду працівників поліції, а причина, через яку вона з донькою раптово покинула приміщення центру, фактично одразу ж відпала або взагалі не існувала, оскільки вона виявила, що сигналізація в її автомобілі не спрацьовувала.

Аналізуючи та оцінюючи пояснення обвинуваченої ОСОБА_2, в сукупності із іншими зібраними доказами, поза будь-яким розумним сумнівом, суд приходить до висновку, що останньою здійснено таємне викрадення чужого майна, а тому її дії кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 185 КК України вірно.

При цьому, доводи сторони захисту щодо не вжиття обвинуваченою заходів для повернення майна та відшуковування його власника, з огляду на те, що ОСОБА_2 перебувала у стресовому стані, зумовленому поведінкою матері та ймовірним спрацюванням сигналізації автомобіля, суд розцінює лише як спосіб захисту, намаганням виправдати неправомірні дії та уникнути покарання.

З досліджених судом даних про особу обвинуваченої ОСОБА_2, вбачається, що така раніше не судима, офіційно працевлаштована, на диспансерних обліках у нарколога і психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, одружена. Прізвище «ОСОБА_2», змінено обвинуваченою на прізвище «ОСОБА_2», вже після пред'явлення обвинувачення, у зв'язку із одруженням.

Обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченій, на підставі ст.66, 67 КК України, в ході судового слідства не встановлено.

Вчинений злочин є злочином середньої тяжкості, ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності притягується вперше, враховуючи обставини та наслідки вчиненого злочину, особу винної, зокрема її молодий вік, наявність офіційного місця праці, наявність зі слів обвинуваченої додаткових та значних видів заробітку, суд вважає, що покарання слід обрати щодо обвинуваченої у вигляді штрафу у розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

За переконання суду таке покарання є необхідним і достатнім в якості кари за вчинене. Достатніх підстав для призначення більш суворих видів покарання суд не вбачає.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Цивільний позов не заявлявся, запобіжний захід щодо обвинуваченої не обирався.

Понесені державною процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. 65 ч. 1 ст. 185 КК України, ст. 368-371, 373,374 КПК України, суд -

у х в а л и в :

ОСОБА_2 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі 100 (ста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 (одну тисячу сімсот) гривень 00 копійок.

Речові докази: мобільний телефон марки «Lenovo P770», IMEI 1: НОМЕР_1, IMEI 2: НОМЕР_2, що переданий на зберігання потерпілій - залишити останній.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Апеляційного суду Львівської області через Золочівський районний суд Львівської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Відповідно до ч.6 ст. 376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Суддя О. М. Кіпчарський