Ухвала суду № 71212301, 12.12.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2017 року м. Київ К/800/31214/17

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2017 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2017 року

у справі № 826/4868/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансГруп»

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТрансГруп» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2017 року у справі № 826/4868/17, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2017 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.03.2017року № 0002131401

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, відповідачем складено акт від 22.03.2017 року № 104/26-15-14-01-02/32854890, яким встановлено зокрема порушення: - п. 185.1 ст. 185, пп. 196.1.1 п. 196.1 ст. 196 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в розмірі 5 282 818, 00 грн., в тому числі за квітень 2015року на 4 869 510, 00 грн., червень 2015 року на 52 555, 00 грн., серпень 2015 року на 125 961, 00 грн., грудень 2015року на 234 792, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.03.2017 року № 0002131401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 5 282 818, 00 грн. за основним платежем та 2 641 409, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.90 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно із пп. «а» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Підпунктом 14.1.244 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що товари - матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Відповідно до пп. 196.1.1 п. 191.1 ст. 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери, корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону та інших видів професійної діяльності на фондовому ринку, які підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.

Згідно зі ст. 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.10.2012 року між ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» (продавець) та ТОВ «Транс груп» (покупець) укладений договір з внесеними доповненнями № 1 на виготовлення та поставку покупцю на піввагонів, укомплектованих візками моделі, великим вагонним литтям.

01.01.2014 року на балансі ТОВ «Транс груп» обліковувалась кредиторська заборгованість в сумі 26 497 088, 00 грн. перед ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», що виникла на підставі виконання вказаного договору.

В свою чергу, між ТОВ «Транс груп» (продавець) та ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» (покупець) укладений договір купівлі-продажу від 31.03.2015 року частки в розмірі 100 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Н.В.». Відповідно до п. 1 договору продавець передає у власність (продає) Покупцю, а Покупець приймає (купує) частку в статутному капіталі ТОВ «В.Н.В.» в розмірі 26 497 088, 00 грн., що складає 100 % (сто відсотків) статутного капіталу товариства.

Пункт 4 договору передбачає зобов'язання Покупця здійснити виплату Продавцю за придбання корпоративних прав частинами.

15.04.2015 року ТОВ «Транс груп» та ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» за актом № 1 про залік зустрічних взаємних вимог кожен окремо визнав себе боржником за своїми грошовими зобов'язаннями:

ТОВ «Транс груп» є боржником за договором від 18.10.2012 року, відповідно до якого останній отримав напіввагони на загальну суму 26 414 088, 00 грн.

ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» є боржником за договором купівлі-продажу від 31.03.2015 року частки в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «В.Н.В.» в розмірі 25 240 128, 53 грн.

15.04.2015 року ухвалою Господарського суду м. Києва у справі за позовом ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» до ТОВ «Транс груп» про стягнення заборгованості за договором поставки № 7612/010161/с, стягнення штрафних санкцій та судових витрат у справі № 910/18575/13 затверджено мирову угоду, якою відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем в розмірі 26 414 088 00 грн. та шляхом проведення сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачем частково погашено заборгованість в розмірі 25 323 128, 53 грн. з обов'язком сплатити залишок заборгованості в розмірі 1 173 959, 47 грн. до 31.05.2015 року.

27.10.2015 року ТОВ «Транс груп» та ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» актом № 2 про залік зустрічних взаємних вимог кожен окремо визнали себе боржником за своїми грошовими зобов'язаннями: ТОВ «Транс груп» є боржником за договором від 18.10.2012 року, відповідно до якого останній отримав напіввагони на загальну суму 1 173 959, 47 грн., ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» є боржником за договором купівлі-продажу від 31.03.2015 року частки в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «В.Н.В.» та до заліку підлягає сума заборгованості в розмірі 25 240 128, 53 грн. та 1 173 959, 47 грн.

Таким чином, встановлено, що сторони ТОВ «Транс груп» та ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» досягли взаємної згоди щодо порядку припинення взаємних обов'язків за зустрічними грошовими зобов'язаннями відповідно до укладених ними договорів від 18.10.2012 року та від 31.03.2015 року, про що складені відповідні акти на загальну суму 25 240 128, 53 грн. та 1 173 959, 47 грн. та затверджено ухвалою суду мирову угоду сторін.

Частиною 3 ст. 203 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Таким чином, оскільки зобов'язання сторін за договором поставки від 18.10.2012 року та за договором купівлі-продажу від 31.03.2015 року є грошовими, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про однорідність вимог, що виникли на їх підставі.

Відтак випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за даних обставин відсутні.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2017 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2017 року у справі № 826/4868/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді І.О.Бухтіярова

Н.Є.Маринчак