Ухвала суду № 71212267, 05.12.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2017 року м. Київ К/800/11707/17

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Веденяпіна О.А., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017 року

у справі № 815/3999/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна Компанія Нікмет-Термінал»

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стивідорна Компанія Нікмет-Термінал» звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2016 року у справі № 815/3999/16 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми Р від 10.08.2016 року № 0000094902, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 044 712, 50 грн., в т.ч.: за податковим зобов'язанням на 1 363 141, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 681 570, 50 грн.; визнано протиправним та скасовано частково податкове повідомлення-рішення форми Р від 10.08.2016 року № 0000104902, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 24 999 141, 25 грн., в т.ч.: за податковим зобов'язанням на 19 999 313, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 4 999 828, 25 грн., в частині 23 815 648, 09 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017 року у справі № 815/3999/16 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2016 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби від 10.08.2016 року № 0000094902. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби від 10.08.2016 року № 0000104902 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Стивідорна Компанія Нікмет-Термінал» суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 23 815 448, 09 грн., в тому числі, за податковими зобов'язаннями - 19 052 358, 47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4 763 089, 62 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

В силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом замінено Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби правонаступником - Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет-Термінал» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2014 року, відповідачем складено акт від 01.03.2016 року № 19/28-08-49-02/35835822, яким встановлено порушення: - пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 135.5.11 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п.п. 138.2, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 145.1.2 п. 145.1 ст. 145, пп. 153.1.3, пп. 153.1.4 п. 153.1, пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 20 151 231, 00 грн.; - п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200, п.п. 201.1, 201.4, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 634 186, 00 грн.

На підставі акта перевірки, з урахуванням результатів адміністративного оскарження та рішення ДФС України від 04.08.2016 року № 16863/6/44-44-11-01-02-25, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.08.2016 року: - № 0000094902, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 044 712, 50 грн., в тому числі: за податковим зобов'язанням - на 1 363 141, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 681 570, 50 грн.; - № 0000104902, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 24 999 141, 25 грн., в тому числі: за податковими зобов'язаннями - на 19 999 313, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 4 999 828, 25 грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 10.08.2016 року № 0000094902 у повному обсязі та із податковим повідомленням-рішенням від 10.08.2016 року № 0000104902 в частині збільшення грошового зобов'язання на суму 23 815 648, 09 грн., позивач звернувся до суду. При цьому із податковим повідомленням-рішенням від 10.08.2016 року № 0000104902 в частині 23 809, 73 грн. основного платежу та 5 952, 43 грн. штрафних (фінансових) санкцій позивач погодився та його не оскаржував.

Задовольняючи позовні вимоги частково та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що грошові зобов'язання за цими податковими повідомленнями-рішеннями частково визначені поза межами строку давності, встановленого ст. 102 Податкового кодексу України, а висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України при формуванні доходу/витрат та податкового кредиту є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції з даними висновками погодився частково, однак вказав на те, що судом першої інстанції не вірно визначено спірну суму за податковим повідомленням-рішенням, яке позивач оскаржує частково.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Встановлено, що однією з підстав для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток та додану вартість оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями стали висновки відповідача про порушення ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет-Термінал» вимог пп. 153.2.1, 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України внаслідок реалізації сепараційного матеріалу нерезидентам (капітан судна) за цінами нижче звичайних (передача на безоплатній основі) та відповідно заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 5 318 526, 00 грн. та податком на додану вартість на суму 4 926 319, 75 грн., оскільки відповідно до Збірника тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у портах України, вартість сепараційного матеріалу не входить в акордну ставку і оплачується вантажовласником окремо.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно із п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, крім визначених підпунктом 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, процентів, роялті, від володіння борговими вимогами; доходи від операцій оренди/лізингу, визначені відповідно до пункту 153.7 статті 153 цього Кодексу; суми штрафів та/або неустойки чи пені, фактично отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду; вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно із пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Підпунктом 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги) (пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що, посилаючись на наведені порушення з боку позивача з урахуванням бази даних митниці, відповідач не визначив з яким підприємством ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет-Термінал» мав наведені відносини та не досліджував безпосередньо умови договору, який був укладений позивачем з цим контрагентом щоб встановити оплатність поставляємих товарів та взагалі фактично реалізацію цих товарів.

Отже, висновки відповідача щодо здійснення ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет-Термінал» реалізації сепараційного матеріалу на безоплатній основі та, як наслідок, заниження бази оподаткування податком на прибуток та додану вартість не можна визнати обґрунтованими.

Водночас судами встановлено, що 31.05.2012 року між ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет-Термінал» (виконавець) та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (вантажовласник) був укладений договір № 2100, відповідно до умов якого вантажовласник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання здійснити перевалку, інформаційне обслуговування, документальне оформлення та зберігання експортних вантажів вантажовласника у ДП «Миколаївський морський торговельний порт».

Відповідно до п. 3 вказаного договору, з урахуванням додаткової угоди № 2, вартість послуг за цим договором складається з: акордної ставки; витрат, які пов'язані з подачею-забиранням вагонів та маневрових робіт в порту, до яких входять: подача-забирання вагонів, дод. маневрові роботи, стрічка кріпильна, сепараційний матеріал; витрат, які пов'язані з відкритим зберіганням вантажу на складських приміщеннях позивача.

Наведений договір має калькуляцію, яка є його невід'ємною частиною, в якій міститься розшифровка вартості послуг при переробці 1 тони металопрокату, які не входять/не оплачуються акордною ставкою, в якій передбачено, в тому числі, вартість сепараційного матеріалу.

Згідно із пп. 2.1.1.12 п. 2.1.1 підрозділу 2.1 розділу 2 Збірника тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у портах України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 31.10.1995 року № 392 (далі - Збірник), чинного на час виникнення спірних правовідносин, необхідні для навантаження, кріплення, перевезення та вивантаження вантажу матеріали, обладнання та пристосування (жорстка та м'яка сепарація, пиломатеріали, необхідні для влаштування настилів, кріпильні матеріали, брезенти, тимчасове обладнання для перевезення живності та спецвантажів та ін.) надаються вантажовідправниками або портами за рахунок вантажовідправників. Кріпильні засоби багаторазового використання надаються судном за свій рахунок або портом за договором з вантажовласником у разі відсутності в судна кріпильних засобів багаторазового використання або їх надання не передбачено умовами фрахтування.

Пунктом п. 2.1.2 підрозділу 2.1 розділу 2 Збірника визначено перелік робіт, які оплачуються за акордними ставками: за експортом та транзитом у портах відправлення: - сепарація вантажів у трюмах суден (виключаючи вартість матеріалів); за імпортом та транзитом порту призначення - вивільнення вантажів від закріплень у трюмах та на палубах суден (за винятком спеціальних закріплень), розвантаження суден у порту призначення з укладанням вантажів на площадках, які розташовані на території порту та перебувають в його експлуатації, а також зняття сепарації, закріплення та сепарація вантажів у вагонах (виключаючи вартість матеріалів та робіт із спецзакріплення); за прямим змішаним та прямим водним сполученням у порту відправлення - сепарація вантажів у трюмах суден (уключаючи вартість матеріалів); за прямим змішаним сполученням у порту призначення - вивантаження вантажу із суден у склади порту або в автомашини вантажовласників, подані ними до борту судна для перевантаження за прямим варіантом, зняття сепарації, закріплення та сепарація вантажів у залізничних вагонах (виключаючи вартість матеріалів та робіт із спеціального закріплення); за прямим змішаним та прямим водним сполученням у порту перевалки - розвантаження вагонів або суден, а також зняття сепарації, сепарація вантажів у трюмах суден (за винятком вартості матеріалів), закріплення та сепарація вантажів у залізничних вагонах (за винятком вартості матеріалів та робіт із спеціального закріплення).

Встановлено, що вартість перевалки металопродукції ТОВ «Стивідорна Компанія Нікмет-Термінал» відповідає акордним ставкам плати за виконання навантажувально-розвантажувальних робіт відповідно до наведеного Збірника. Згідно складених на виконання умов вказаного договору актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та відповідних рахунків-фактур, вартість сепараційного матеріалу виставлена позивачем та оплачена його контрагентом окремим рядком саме у складі наданих послуг. Сепараційний матеріал надавався до суден на підставі листів капітанів суден та за наслідками його використання позивачем складались саме акти списання сепараційного матеріалу.

За таких обставин, сепараційний матеріал не виступав товаром, відповідно операції з переміщенням сепараційного матеріалу не є об'єктом оподаткування податком на прибуток та додану вартість, а його вартість, як допоміжного укріплюючого матеріалу, входила до вартості наданих послуг.

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанцій, суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на безпідставність висновку суду першої інстанції про неможливість застосування до спірних правовідносин положень пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, оскільки відповідно до пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку, а тому саме з цих підстав застосовані відповідачем до спірних правовідносин.

Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню в частині нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 1 339 108, 40 грн. та додану вартість на загальну суму 1 477 895, 90 грн.

Іншою підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток та додану вартість стали висновки відповідача про безпідставне формування позивачем витрат та податкового кредиту з урахуванням строків, визначених ст. 102 Податкового кодексу України, та адміністративного оскарження, за рахунок операцій з ТОВ «Август», ТОВ «Автобуд-Нікма», ТОВ «Тон-А», ТОВ «Інструментальний сервіс», ПП ТФ «Спецдеталь», ТОВ «Фронта», що призвело до завищення позивачем витрат на суму 1 949 660, 00 грн. та завищення податкового кредиту у розмірі 1 889 380, 00 грн., внаслідок чого відповідачем визначені відповідні зобов'язання з цих податків у розмірі 366 838, 90 грн. та 377 876, 00 грн., а також нараховані відповідні суми штрафних санкцій.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Тон-А» був укладений договір поставки, виконання якого підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, актами списання, приймально-здавальними актами щодо забезпечення сепарації вантажу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Доводи відповідача про відсутність при проведенні перевірки спеціалізованої форми товарно-транспортної накладної при перевезенні деревини автомобільним транспортним ТТН - ліс, правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України, Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.11.2013 року № 961/707, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.12.2013 року за № 2070/24602, дана форма ТТН є обов'язковою лише для державних лісогосподарських підприємств (структурні підрозділи: лісництва, склади, цехи) при обліку, первинному відпуску та перевезенні деревини автомобільним транспортом.

Крім того, посилання як на нереальність даної господарської операції на те, що за даними ЄДРПОУ директором цього підприємства є ОСОБА_4, а укладений з позивачем договір від імені ТОВ «Тон-А» підписаний ОСОБА_5, є безпідставними, оскільки за даними ЄДРПОУ ОСОБА_4 є директором ТОВ «Тон-А» з 28.02.2013 року, в той час як договір з позивачем цим підприємством був укладений 20.08.2012 року та станом на цю дату директором цього підприємства виступав ОСОБА_5

На підтвердження фактичності господарських операцій з ТОВ «Інструментальний сервіс» позивачем надано: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, за змістом яких можливо встановити фактичне виконання ТОВ «Інструментальний сервіс» своїх зобов'язань.

Між позивачем та ТОВ «Автобуд-Нікма» були укладені договори поставки, виконання яких підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами.

Крім того, відповідачем визначено грошові зобов'язання позивачу з податку на прибуток за 2012 рік у сумі 9 870, 00 грн. - ТОВ «Тон-А», в сумі 1 638, 84 грн. - ТОВ «Автобуд-Нікма», в сумі 2 735, 25 грн. - ТОВ «Інструментальний сервіс» поза межами строку, визначено ст. 102 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до вимог п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Крім того, встановлено, що відповідачем безпідставно визначено позивачу грошові зобов'язання з податку на прибуток по господарським операціям з ТОВ «Август», ТОВ «Фронта», ПП ТФ «Спецдеталь» за 1 кв. 2012 року з огляду на пропуск строку визначення таких зобов'язань, що встановлений ст. 102 Податкового кодексу України.

Посилання відповідача на правомірність визначення таких зобов'язань з огляду на подання позивачем уточнюючих розрахунків, є безпідставними, оскільки з податку на прибуток за вказаний період позивачем не подавались відповідні уточнюючі розрахунки.

Разом з тим, слід зазначити, що судом апеляційної інстанції вірно зазначено про помилковість висновків суду першої інстанції про порушення відповідачем строків, встановлених ст. 102 Податкового кодексу України в частині визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість по ТОВ «Автобуд-Нікма», ТОВ «Тон-А», ТОВ «Інструментальний сервіс», ПП ТФ «Спецдеталь», ТОВ «Фронта», оскільки по цим операціям відповідачем визначені саме грошові зобов'язання з податку на прибуток, які, як встановлено судом апеляційної інстанції, застосовані поза межами строку, визначеного ст. 102 Податкового кодексу України з урахуванням того, що позивачем подавались уточнюючи розрахунки з цього податку.

Крім того, суд першої інстанції не взагалі дослідив правомірність визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток по господарським операціям з ПП ТФ «Спецдеталь».

Також однією з підстав для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 10.08.2016 року № 0000104902 стали висновки відповідача про неперерахування позивачем дебіторської заборгованості ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на дату балансу по курсу іноземної валюти, що діяв на дату такого балансу, що призвело до неврахування при визначенні доходу випливу курсових різниць та заниження інших доходів позивача на 93 042 561, 00 грн. Так, відповідач зазначив, що операції позивача з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з переробки вантажу є операціями в іноземній валюті, а тому дебіторська заборгованість останнього станом на 31.12.2014 року за даними перевірки - 14 863 096, 74 дол. США підлягала перерахунку в національну валюту на дату балансу по курсу іноземної валюти, що діяв на дату такого балансу, що за даними перевірки склало 234 369 573, 30 грн., а не 141 327 012, 26 грн., як визначено позивачем.

Відповідно до пп. 153.1.1 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання.

Згідно із пп. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Таким чином, наведені правила п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України підлягають застосуванню лише при оподаткуванні операцій з розрахунками в іноземній валюті.

При цьому при визначенні бази оподаткування податком на прибуток підлягає врахуванню як прибуток (позитивне значення курсових різниць) у складі доходів платника податку так і збиток (від'ємне значення курсових різниць) у складі витрат платника податку.

На підтвердження того, що позивач здійснював господарські операції лише в національній валюті України - гривні з контрагентом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» відповідно до зазначеного вище договору від 31.05.2012 року № 2100, позивачем надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, акти звірки взаєморозрахунків, реєстри оплати.

При цьому, згідно із п. 3.4 вказаного договору розрахунки здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування вантажовласником грошових коштів по курсу НБУ на дату оформлення коносаменту, а тому відповідно позивач не отримав прибуток внаслідок впливу змін валютних курсів (позитивне значення курсових різниць), що підлягає включення до складу його доходу.

Ще однією підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток стали висновки податкового органу про невірне визначення позитивного значення курсових різниць за перевіряємий період, а саме відповідач зазначив, що позивачем у декларації з податку на прибуток за перевіряємий період у складі інших доходів відображено позитивне значення курсових різниць у сумі 1 589 803, 00 грн., в той час, як за даними перевірки позитивне значення курсових різниць складає 11 484 006, 00 грн.

У спірному випадку відповідачем не було враховано від'ємне значення курсових різниць позивача, що призвело до невірного визначення останнім розміру бази оподаткування податком на прибуток.

В той же час, в даному випадку позивачем не оскаржується, що ним занижено доходи за перевіряємий період, з урахуванням застосованих відповідачем строків ст. 102 Податкового кодексу України, у розмірі 5 141 641, 36 грн., посилаючись на непідтвердження відповідних сум від'ємного значення курсових різниць.

Також у даній справі позивачем не оскаржується висновок відповідача про завищення витрат внаслідок проведення амортизації на суму 131 421, 16 грн.

За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 10.08.2016 року № 0000094902 підлягає визнанню протиправним та скасуванню у повному обсязі, а податкове повідомлення-рішення від 10.08.2016 року № 0000104902 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 23 815 448, 09 грн., в тому числі, за основним платежем - 19 052 358, 47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 763 089, 62 грн., а не у сумі 23 815 648, 09 грн., як визначено судом першої інстанції.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017 року у справі № 815/3999/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.А.Веденяпін

І.В.Приходько