Ухвала суду № 71212265, 05.12.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" грудня 2017 р. м. Київ К/800/32398/17

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Бухтіярової І.О., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за

касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Геомакс-Ресурс»

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 року

у справі № 809/730/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Геомакс-Ресурс»

до Офісу великих платників Державної фіскальної служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Геомакс-Ресурс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників Державної фіскальної служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 року у справі № 809/730/17, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки ТО «Геомакс-Ресурс» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.01.2015 року по 30.09.2016 року, відповідачем складено акт від 30.01.2017 року № 11/28-10-48-11/38555592, яким встановлено порушення позивачем, зокрема: - п. 44.6 ст. 44, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 5 146 788, 00 грн.; - п. 44.6 ст. 44, п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України; - п.п. 6, 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 року за № 751/4044; - п.п. 6, 10 наказу Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»; - Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (із змінами та доповненнями); - наказу Міністерства фінансів України від 07.02.2013 року № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 року за № 336/22868 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (із змінами та доповненнями), в результаті чого ТОВ «Геомакс-Ресурс» занижено податок на прибуток за 2015 рік на суму 4 632 109, 00 грн.; - пп. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213, пп. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214, пп. 215.3.4, пп. 215.3.10 п. 215.3 ст. 215, п. 216.9 ст. 216 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено акцизний податок на загальну суму 1 671 039, 09 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.02.2017 року: - № 0000681400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 4 632 109, 00 грн. за основним платежем; - № 0000691400, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 7 720 182, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 5 146 788, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 573 394, 00 грн.; - № 0000701400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на загальну суму 324 941, 76 грн., в тому числі за основним платежем - 259 953, 41 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 64 988, 35 грн.; - № 0000711400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на загальну суму загальну суму 542 093, 03 грн., в тому числі за основним платежем - 433 674, 42 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 108 418, 61 грн.; - № 0000721400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на загальну суму 1 003 436, 56 грн., в тому числі за основним платежем - 802 749, 25 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 200 687, 31 грн.; - № 0000731400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок на загальну суму 218 327, 51 грн., в тому числі за основним платежем - 174 662, 01 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 43 665, 50 грн.

За результатами адміністративного оскарження спірні податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що контролюючим органом доведено вчинення позивачем порушення вимог податкового законодавства, яким регулюється порядок сплати податку на додану вартість та акцизного податку.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, зважаючи на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «ТД «Украгросвіт» укладено договір поставки соєвих бобів для технічних потреб.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наданими податковими накладними, актами приймання-передачі (повернення) товару, накладними на повернення товару, товарно-транспортними накладними не підтверджується реальність спірних господарських операцій.

При цьому судами здійснено посилання на матеріали кримінального провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.02.2016 року за № 32016100110000033 за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах посадовими особами товариства, а також кримінальне провадження від 25.03.2016 року за № 320161001100000093 за фактом фіктивного підприємництва TOB «ТД «Украгросвіт» за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 28 та частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Разом з цим, при вирішені даної справи, суди безпідставно не врахували, що звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

Щодо посилань відповідача на матеріали відповідних кримінальних проваджень слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак, отримана у ході досудового слідства про кримінальній справі інформація, на яку посилається податковий орган, на обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Допитана у кримінальному провадженні ОСОБА_4 (яка зазначена у деяких документах як директор ТОВ «ТД «Украгросвіт») повідомила про свою непричетність до здійснення господарської діяльності TOB «ТД «Украгросвіт».

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що посадова особа контрагента позивача ТОВ «ТД «Украгросвіт» заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення таких обставин має значення для правильного вирішення спору.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідній частині, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили такі фактичні дані, зокрема шляхом допиту відповідної особи в судовому засіданні у цій справі як свідка, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, договір поставки від 24.04.2015 року підписано ОСОБА_5 як директором ТОВ «ТД «Украгросвіт». В свою чергу, підписи ОСОБА_4 як директора ТОВ «ТД «Украгросвіт», містяться в актах прийому-передачі (повернення) товару від 02.06.2015 року відповідно до вказаного договору.

Таким чином, оскаржувані судові рішення у справі в частині вирішення позовних вимог щодо спірних податкових повідомлень-рішень, якими позивачу донараховано податок на додану вартість, зазначеним вище вимогами не відповідають, у зв'язку із чим справа у відповідний частині в силу ч. 2 ст. 227 КАС України підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Викладене відповідає практиці Верховного Суду України, викладеній, зокрема у постанові від 06.10.2015 року у справі № 2а-18901/11/2670.

З приводу правильності вирішення спору в іншій частині позовних вимог щодо збільшення суми акцизного податку слід зазначити таке.

Встановлено, що ТОВ «Геомакс-Ресурс» здійснює відпуск підакцизного пального через мережу заправних комплексів уповноваженим представникам (безготівковим клієнтам) інших суб'єктів господарювання при пред'явленні ними старт-картки, бланку-дозволу шляхом заправки вказаних ними автотранспортних засобів.

Обґрунтування судових рішень у відповідній частині полягає в тому, що податкові зобов'язання зі сплати 5-відсоткового акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів та форми розрахунків (готівкова, безготівкова), під час здійснення розрахункових операцій.

Підпунктом 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що реалізація підакцизних товарів (продукції) - будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Серед переліку товарів, з яких справляється акцизний податок, у пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Податкового кодексу України зазначено нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, паливо моторне альтернативне.

Реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування (пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до пп. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 Податкового кодексу України платником податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

Об'єктом оподаткування акцизним податком згідно пп. 213.1.9 п.213.1 ст. 213 Податкового кодексу України є, зокрема, операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Таким чином, виходячи з того, що суб'єктами господарювання можуть укладатись різного виду господарські та цивільно-правові договори щодо підакцизних товарів (продукції), відпуск нафтопродуктів через мережу АЗС не завжди є операцією з реалізації (продажу), оскільки його віднесення до такого типу операцій залежить від виду цивільно-правового чи господарсько-правового договору, на підставі якого здійснюється такий відпуск.

Відпуск з АЗС нафтопродуктів експлуатантом АЗС у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари не є продажем, в розумінні пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, а, відтак, реалізацією суб'єктом господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в розумінні пп. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 Податкового кодексу України, відповідно до якої об'єктом оподаткування акцизним податком визначено саме реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

З огляду на зазначене, особа, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок при здійсненні відпуску нафтопродуктів в межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності, не є платником акцизного податку в розумінні пп. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 Податкового кодексу України при здійсненні таких операцій.

Пунктом 216.9 статті 216 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а у разі реалізації товарів фізичними особами-підприємцями, які сплачують єдиний податок, - є дата надходження оплати за проданий товар.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

З наведеного випливає, що відпуск нафтопродуктів таким способом як по довірчим документам - паливним карткам, скретч-карткам не підпадає під регулювання нормами Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Інструкції.

Вказаний висновок також підтверджується порівняльним аналізом редакцій пункту 216.9 статті 216 Податкового кодексу України до та після прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 року № 909-VІІІ, за результатами якого необхідно дійти висновку про те, що з 01.01.2016 року датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є не тільки дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (як це було до 31.12.2015 року), а й для безготівкових розрахунків - дата оформлення розрахункового документа на суму проведеної операції, який підтверджує факт продажу, відвантаження, фізичного відпуску товару.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу період, що підлягав перевірці, а саме з 01.01.2015 року по 30.09.2016 року.

Крім того, здійснення роздрібного продажу нафтопродуктами через мережу АЗС не позбавляє права позивача здійснювати оптовий продаж нафтопродуктів для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання.

Наведені законодавчі норми свідчать про те, що не вважаються продажем (реалізацією), а, відтак, не є об'єктом оподаткування акцизним податком, операції з надання (відпуску), в тому числі через мережу АЗС, зазначених у пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 цього Кодексу товарів, у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Крім того, виходячи зі змісту пп.14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПК України не вважається реалізацією суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, в розумінні вказаної норми, а, відтак не є об'єктом оподаткування акцизним податком, продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 цього Кодексу, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх комерційного використання незалежно від форми розрахунків.

Таким чином, судами попередніх інстанцій безпідставно залишено поза увагою наявні у матеріалах справи договори купівлі-продажу між позивачем (продавець) та ПП «ОККО-Бізнес Контракт» (покупець), якими передбачено, що довірена особа покупця (фактичний держатель, пред'явник пластикової смарт-картки) - будь-яка особа, якій покупець передав смарт-картку і тим самим уповноважив її на вчинення дій по отриманню товарів від продавця.

З урахуванням практики Вищого адміністративного суду України, зокрема у справі № 810/2691/15), в залежності від змісту господарських операцій, укладених цивільно-правових угод особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок, або повертає зі зберігання, або реалізує (продає) суб'єкту господарювання, безготівкові клієнти якого отримали нафтопродукти через АЗС, відповідно фактичним продавцем отриманих на АЗС нафтопродуктів безготівковими клієнтами є суб'єкт господарювання, що не є експлуатантом АЗС та який попередньо уклав із такими клієнтами-отримувачами нафтопродуктів на АЗС договори купівлі-продажу, договори зберігання тощо.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню у відповідній частині також з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, розглянути спір з підстав, визначених у позові, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із вимогами чинного законодавства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Геомакс-Ресурс» задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 року у справі № 809/730/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді І.О.Бухтірова

І.В.Приходько