Постанова № 71211133, 14.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2017 р. Справа№ 910/19183/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.,

за участю представників сторін :

від позивача: Курильченко К.О. - представник за довіреністю б/н від 01.08.2017;

від відповідача: Баранов В.С. - представник за довіреністю б/н від 13.11.2017; Даценко О.І. - представник за довіреністю б/н від 20.11.2017;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2017

у справі № 910/19183/17 (суддя - Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп"

про стягнення 82 468 647,63 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" (надалі - позивач, стягувач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" (надалі - відповідач, боржник) про стягнення 82 468 647,63 грн та звернення стягнення на майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором поставки товарів партіями з використанням смарт-карт №СК160 від 28.02.2014 з оплати паливно-мастильних матеріалів, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку з оплати основної суми боргу у розмірі 8 013 000,00 грн., пені у розмірі 4 378 089,78 грн., 3% річних у розмірі 425 341,03 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 958 074,64 грн., курсової різниці у розмірі 578 255,55 грн., відшкодування завданих збитків у розмірі 67 115 886,63 грн. та звернення стягнення на належні відповідачу транспортні засоби у загальній кількості 363 одиниці в рахунок погашення такої заборгованості.

06.11.2017 через канцелярію суду позивачем було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, за змістом якої просив вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах суми позову на грошові кошти та рухоме майно ТОВ "Орлан-Транс-Груп".

Подана заява обґрунтована тим, що оскільки відповідач не виконує взяті на себе грошові зобов'язання тривалий час, що зумовило виникнення заборгованості у загальному розмірі 82 468 647,63 грн, а єдине належне йому майно - транспортні засоби, виставлено на продаж, то вжиття заходів до забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді та в разі задоволення позову - забезпечить можливість відновлення його порушеного права.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Рітейл" про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт в межах суми позову у розмірі 82 468 647,63 грн на рухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп", а саме транспортні засобі та причепи, вказані в п. 2 резолютивної частини ухвали. В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.

10.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про роз'яснення ухвали суду про забезпечення позову.

Ухвалою від 15.11.2017 суд першої інстанцї відмовив у задоволенні заяви Товариству з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" про роз'яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 у справі №910/19183/17.

Не погодившись з прийнятою ухвалою від 07.11.2017 в частині забезпечення, Товариство з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви ТОВ "Вог Рітейл" про забезпечення позову в частині накладення арешту на рухоме майно.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2017 апеляційну скаргу у даній справі було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М. та призначено до розгляду на 06.12.2017.

В судовому засіданні 06.12.2017 було оголошено перерву до 14.12.2017.

В судовому засіданні 14.12.2017 представники боржника апеляційну скаргу у даній справі підтримали, просили її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, відмовивши в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Представник стягувача в судовому засіданні 14.12.2017 проти задоволення апеляційної скарги у даній справі заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Окрім цього, подав додаткові пояснення з долученням додаткових доказів у даній справі, зокрема, постанову ВДВС про відкриття виконавчого провадження від 30.11.2017, постанову ВДВС про арешт майна боржника від 30.11.2017 та інші, неможливість подання яких до суду першої інстанції обґрунтував тим, що такі докази не існували на час розгляду справи в суді першої інстанції. А тому просив визнати поважними причини неподання таких доказів. Суд апеляційної інстанції визнав поважними причини неподання таких доказів до суду першої інстанції та долучив їх до матеріалів справи на підставі ст. 101 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, додаткових пояснень, заслухавши представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Розглянувши вказану заяву, місцевий господарський суд дійшов висновку, що за відсутності доказів існування у відповідача коштів для погашення спірної заборгованості, підтверджених намірів останнього відчужити належне йому майна, вимоги про звернення стягнення на яке в рахунок погашення спірної заборгованості заявлена позивачем, накладення арешту на транспортні засоби в межах заявлених до стягнення сум, така заява є обґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, однак з урахуванням зазначеного нижче.

Так, предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 82 468 647,63 грн. та звернення стягнення на майно відповідача (транспортні засоби) в рахунок часткового погашення такої заборгованості (п.п. 2, 3 прохальної частини заяви).

При цьому, доданими до заяви документами (інформацією стосовно зареєстрованих транспортних засобів за ТОВ "Орлан-Транс-Груп", наданою Головним сервісним центром Міністерства внутрішніх справ України) підтверджується, що станом на день прийняття оскаржуваної ухвали, відповідач мав у своїй власності транспортні засоби, звернення стягнення на які є предметом спору у даній справі.

Отже, станом на день винесення ухвали за відповідачем у встановленому законом порядку зареєстровані права власника на спірні транспортні засоби, що свідчить про існування повноцінних правомочностей щодо розпорядження таким майном, у тому числі можливість його відчуження на користь третіх осіб, передання у користування, заставу тощо. В цій частині приймаються доводи позивача, що частина рухомого майна вже була реалізована відповідачем до прийняття оскаржуваної ухвали.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що вчинення таких дій (розпорядження майном) і підтверджується обставинами, що стали підставою звернення позивача з даною заявою про забезпечення позову, а саме, виставлення відповідачем спірного майна на продаж, що підтверджується доданими роздруківками з веб-сайту продажу транспортних засобів "Auto.Ria".

В цій частині суд апеляційної інстанції також приймає доводи позивача, що матеріалами справи підтверджується відсутність коштів на рахунках боржника (згідно довідки ПАТ «Сбербанк» № 12686/4/07-2-6-БТ від 22.11.2017), а також, що станом на день прийняття оскаржуваної ухвали існують інші судові ухвали про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки боржника.

Таким чином, дійсно має місце існування підтверджених обставин, а не виключно припущень заявника, щодо можливого відчуження відповідачем за час вирішення даного спору спірного майна, що у випадку вчинення таких дій фактично нівелює можливість захисту прав і інтересів позивача в обраний ним спосіб в межах даного спору, адже унеможливить задоволення його вимог до відповідача за рахунок спірного майна.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Інститут забезпечення позову в господарському процесі є засобом, що гарантує виконання майбутнього рішення суду. Тобто, забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомоги яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Види забезпечення позову повинні бути співвідносними з заявленими позивачем вимогами.

При цьому вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Право вжиття тих чи інших заходів належить суду, який виходить із предмету спору, конкретних обставин справи та пропозицій заявника.

Необхідною умовою вжиття заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що не вжиття відповідних заходів утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення. Вжиття таких заходів є правом господарського суду. Застосовуючи заходи забезпечення позову, суд діє за внутрішнім переконанням на підставі та у відповідності з вимогами чинного законодавства.

За змістом п.п. 3, 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 року № 16 достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Господарським судам у застосуванні заходів до забезпечення позову також необхідно враховувати викладене у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", відповідно до пункту 1 якої у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність зв'язку між заявленими заходами до забезпечення позову в частині накладення арешту на транспортні засоби, про які зазначено в прохальній частині заяви про забезпечення позову і предметом спору, співмірність та адекватність заходів із позовними вимогами (п.3).

Натомість, вжиття наведених заходів до забезпечення позову сприятиме запобіганню порушень прав позивача на час вирішення спору в суді, в разі його задоволення - забезпечить можливість його реального виконання.

Разом з цим, що щодо доводів апелянта про те, що накладення арешту на вказане майно сприятиме порушенню чи неможливістю здійснення ним своєї господарської діяльності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Так, відповідно до ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження» (чинної на момент ухвалення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції) арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до абз. 4 ч. 2 вказаної статті виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Згідно з положеннями ст. 58 ЗУ «Про виконавче провадження» (надалі - спеціальний Закон) майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Якщо опис і арешт майна здійснювалися на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику (якщо інше не зазначено в судовому рішенні або якщо боржник відмовився приймати майно на зберігання).

Відповідно до ч. 2 ст. 58 зазначеної статті зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо проти цього не заперечує стягувач (щодо рухомого майна) або якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення чи зменшення цінності внаслідок користування. Отже, норми спеціального Закону містять альтернативну можливість «за потреби» обмеження користування майном.

При цьому, суд першої інстанції в мотивувальній частині ухвали правомірно вказав, що забезпечення позову ніяким чином не зумовить порушення чи неможливість здійснення ним своєї господарської діяльності, адже відповідач не позбавляється можливості користуватись такими транспортними засобами. Проте, резолютивна частина постанова не містить такого застереження, що підлягає виправленню судом апеляційної інстанції з урахуванням повноважень, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 103 ГПК України.

Таким чином, з урахуванням зазначених норм спеціального Закону вбачається, що виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику. Разом з цим, положенням абз. 4 ч. 2 ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження», передбачено, що виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. За таких обставин, суд апеляційної інстанції з метою недопущення зупинення діяльності божника (з урахуванням основного виду діяльності боржника: вантажний автомобільний транспорт (основний), інша допоміжна діяльність у сфері транспорту) дійшов висновку про необхідність зміни п. 2 оскаржуваної ухвали шляхом доповнення вказаного пункту наступним словосполученням: «без обмеження права користування майном, здійснення опечатування та вилучення у боржника».

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно вжив заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту, однаку резолютивну частині оскаржуваної ухвали слід змінити, частково задовольнивши апеляційну скаргу.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 66 ГПК України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, тоді як питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі (ст. 68 ГПК України). Таким чином, з урахуванням відсутності інформації в ЄДРСР щодо прийняття рішення по суті у даній справі, суд апеляційної інстанції зазначає, що сторона (боржник в даному випадку) у разі відмови в позові - не позбавлений права звернутись до суду першої інстанції із заявою про скасування заходів до забезпечення позову частково або повністю.

Щодо доводів апелянта (зокрема, щодо тотожності заходів до забезпечення позову до заявлених позовних вимог) суд апеляційної інстанції відхиляє такі доводи через необґрунтованість в розумінні ст.ст. 66, 67 ГПК України.

Стосовно інших доводів апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010). А тому судом досліджуються докази і доводи сторін, виходячи з предмету спору і належності доказів у кожній справі в розумінні ст.ст. 33-34, 36, 43 ГПК України. Таким чином, всі інші доводи апелянта не приймаються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.

Враховуючи зазначене вище, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 у справі № 910/19183/17 - частковій зміні на підставі п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України з використанням повноважень, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 103 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 66, 67, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 у справі № 910/19183/17 - задовольнити частково.

2. Пункт 2 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 у справі № 910/19183/17 - змінити, шляхом доповнення вказаного пункту наступним словосполученням: «без обмеження права користування майном, здійснення опечатування та вилучення у боржника».

3. В решті ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2017 у справі № 910/19183/17 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

4. Матеріали справи № 910/19183/17 повернути до місцевого господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Повний текст постанови складено 22.12.2017.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк