Постанова № 71211034, 20.12.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Друзенко Н.В.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

іменем України

"20" грудня 2017 р. Справа № 817/681/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_2,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "06" червня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2017р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з Державної фіскальної служби України 3996, 09 грн.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_3, що з 17.10.2013 він працював в Державній фіскальній службі України та був звільнений 06.02.2017 з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Позивач зазначив, що при звільнені відповідач не здійснив з ним повний розрахунок, оскільки розрахункові суми були зараховані на його картковий рахунок в ПАТ АБ "Укргазбанк" після звільнення в два етапи, зокрема, 15.02.2017 - в сумі 12595,97 грн. та 28.02.2017 - в сумі 5878,16 грн. Відповідно до цього, він розрахував суму компенсації на рівні 3996,09 грн., наступним чином: 1) за період з 07.02.2017 по 14.02.2017 за 6 робочих днів 371,04 х 6 = 2226,24 грн. (де 371,04 грн. розмір середньоденного заробітку згідно довідки відповідача); 2) за період з 07.02.2017 по 27.02.2017 за 15 робочих днів 117,99 х 15 = 1769,85 грн. (де 127,99 грн. - розмір середньоденного заробітку самостійно визначений позивачем як 31,8% від середньоденної зарплати, тобто за вирахуванням виплати першої частини належної йому суми). За наведеного просив стягнути з відповідача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в сумі 3996,09 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 06.06.2017р. позов задоволено повністю. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5194 (пять тисяч сто девяносто чотири) гривні 56 копійок з урахуванням податків та обов'язкових платежів.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду від 06.06.2017р. скасувати з підстав, наведених у скарзі. На думку скаржника, позивачу було здійснено своєчасно виплату сум при звільненні , в зв'язку з чим відсутня вина ДФС при виплаті вказаних сум.

Обговоривши доводи апеляційної, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши докази, зібрані в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги Державної фіскальної служби України з огляду на наступне.

Як встановлено судом, 17.10.2013 позивача було призначено на посаду заступника начальника відділу координації роботи Головних управлінь Міністерства в регіонах управління координації роботи територіальних органів Департаменту регулювання діяльності Міністерства та його територіальних органів Міністерства доходів і зборів України (а.с.5).

Пунктом 1 наказу Голови Державної фіскальної служби України №171-о від 06.02.2017 ОСОБА_3 звільнено з посади головного державного ревізора-інспектора відділу моніторингу та оцінки діяльності ДФС управління оцінки діяльності та стратегічного розвитку ДФС Організаційно-розпорядчого департаменту Державної фіскальної служби України за пунктом 1 статті 40 КЗпП України та п.1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у звязку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України (а.с.6-7).

Пунктами 2-4 наказу №171-0 передбачено виплату ОСОБА_3 за рахунок фонду оплати праці працівників Державної фіскальної служби України вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати та грошової компенсації за 11 календарних днів невикористаної відпустки.

Відповідно до довідки Департаменту фінансування, бухгалтерського обліку та звітності №1037/99-99-05-03-01-18 від 31.05.2017 у лютому ОСОБА_3 нараховано 20345,56 грн., з яких: 1910,00 грн. заробітна плата за лютий з урахуванням усіх надбавок, 6253,75 грн. допомога по тимчасовій непрацездатності з 03.01.2017 по 27.01.2017, 955,00 грн . коригування заробітної плати у звязку з нарахуванням допомоги по тимчасовій працездатності за січень 2017 року, 3434,97 грн. компенсація за 11 календарних днів невикористаної відпустки та 7791,84 грн. - вихідна допомога в розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с.27-28).

Цією ж довідкою підтверджено, що позивачу за вирахуванням податків і зборів підлягало до виплати 16378,16 грн. і вказана сума перерахована на картковий зарплатний рахунок позивача частинами: згідно платіжного доручення №87 від 10.02.2017 перераховано 10500,00 грн. (розрахунок при звільненні), згідно платіжного доручення №113 від 24.02.2017 - 1850,75 грн. (допомога по тимчасовій непрацездатності за рахунок підприємства і залишок зарплати) та згідно платіжного доручення №165 від 27.02.2017 4027,41 грн. (допомога по тимчасовій непрацездатності за рахунок ФСС).

З долучених до даної довідки додатків вбачається, що на платіжному дорученні №87 від 10.02.2017 стоїть відмітка банку про його одержання 14.02.2017, а на платіжному дорученні №113 від 24.02.2017 стоїть відмітка банку про його одержання 27.02.2017 (а.с.29-30).

Випискою по картковому рахунку ОСОБА_3, що відкритий в ПАТ АБ "Укргазбанк", підтверджено, що грошові кошти в сумі 10 500,00 грн. зараховані на його рахунок 15.02.2017, грошові кошти в сумі 1850,75 грн. та грошові кошти в сумі 4027,41 грн. - 28.02.2017 (а.с.8). Згідно із довідкою №283 від 01.04.2017 середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи склала 371,04 грн. (а.с.9).

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх у сукупності, відповідно до вимог закону, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції і зазначає наступне.

Відповідно до вимог статей 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За правилами статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм пов'язує обов'язок відповідача виплати кошти саме в день звільнення. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

При цьому, відповідач завчасно був обізнаний про звільнення позивача (скорочення штатної чисельності в Державній фіскальній службі України розпочалося ще з листопада 2015 року), та не вчинив будь-яких дій для отримання коштів необхідних для проведення виплат при його звільнені.

Процедура реєстрації фінансових зобов'язань у казначействі, як і відсутність коштів, необхідних для виплати розрахункових позивачу, не може слугувати виправданням для відповідача, оскільки Європейський Суд з прав людини у справі "Кечко проти України" зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. А відповідно до статті 32 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Відповідно до пункту 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про порушення відповідачем вимог статті 116 КЗпП України в частині затримки виплати позивачу розрахунку при звільненні.

Щодо вирішення питання щодо своєчасності виплати позивачу лікарняних суд зазначає таке.

За правилами частини другої статті 22 Закону України "Про загальнообовязкове державне соціальне страхування", в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообовязкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" №77-VIII від 28.12.2014, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не повязаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших пяти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не повязаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Порядком фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності №26 від 22.12.2010, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.01.2011 року за №111/18849, для отримання коштів Фонду для виплати матеріального забезпечення застрахованим особам, нарахованого страхувальником, страхувальник звертається до робочого органу Фонду за місцем обліку в органі Фонду або за місцем обліку, зазначеним в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування із заявою-розрахунком. Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження заяви-розрахунку.

Оскільки суми матеріального забезпечення, починаючи з шостого дня непрацездатності застрахована особа отримує від Фонду і за рахунок коштів Фонду, то в даному випадку порушення відповідачем статті 116 КЗпП України в частині виплати позивачу 28.02.2017 за рахунок Фонду 4027,41 грн. допомоги по тимчасовій непрацездатності відсутнє. Разом з тим, сама по собі ця обставина не впливає на правовідносини сторін, позаяк оплата перших пяти днів тимчасової непрацездатності позивача здійснена відповідачем також 28.02.2017 (платіжне доручення №113 від 24.02.2017 зареєстроване банком 27.02.2017), тобто несвоєчасно.

Суд зазначає, що для здійснення повного розрахунку при звільненні з ОСОБА_3 Державна фіскальна служба України повинна була виплатити йому 16 378,16 грн. (розрахункові за вирахуванням податків і зборів) 06.02.2017.

Вказану суму, за мінусом 4027,41 грн. допомоги по тимчасовій непрацездатності, що проводиться за рахунок ФСС, тобто 12 350,75 грн. відповідач виплатив позивачу в два етапи: 10 500,00 грн. 14.02.2017 та 1850,75 грн. - 27.02.2017. Тобто повний розрахунок при звільненні проведено відповідачем із затримкою на 14 робочих днів.

Згідно із довідкою Державної фіскальної служби України №283 від 01.04.2017 середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 за останні два місяці роботи склала 371,04 грн., яка розрахована з урахуванням виплати першої частини належної позивачу суми 15.02.2017 року, що складає 31,8 % від середньоденної заробітної плати.

За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що для повного захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах з відповідача слід стягнути на користь позивача середній розрахунок за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5194,56 грн. (371,04 грн. - середня заробітна плата на момент звільнення) х 14 (період затримки: робочі дні з 7 по 24 лютого включно).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

14.12.2017р. від позивача надійшло клопотання про відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи (а саме з прибуттям до суду).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.135 КАСУ витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з того, що фактичні витрати сторони ( в даному випадку позивача), пов'язані з переїздом з одного населеного пункту до іншого склали 280,00грн., про що свідчать долучені до справи квитки на автобус від 23.11.2017р. які підлягають компенсації позивачу, на користь якого ухвалене судове рішення.

Також, позивач просив відшкодувати добові.

Приписами ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

З огляду на те, що добові не відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "06" червня 2017 р. без змін.

Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_3 280 грн. (двісті вісімдесят гривень) витрат пов'язаних з розглядом справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_2

Повний текст постанови виготовлено "20" грудня 2017 р.