Постанова № 71210658, 14.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 грудня 2017 року № 826/3987/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Державна казначейська служба України про визнання протиправним дій, зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Державна казначейська служба України про визнання протиправним дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою; зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 271 150грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що скасування гарантованої виплати, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, на думку позивача, є обмеженням її соціальних гарантій, передбачених Конституцією України та законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Апеляційний суд міста Києва клопотав про вирішення справи без участі його представника.

Представник Державної судової адміністрації України заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, з яких вбачається, що станом на час виходу позивача у відставку виплата вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою законодавчо не передбачена, а тому й не виплачувалась.

Державна казначейська служба України явку представника в судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового вирішення справи.

В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 №1514-VIII звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку відповідно до п. 9 ч.. 5 ст. 126 Конституції України у зв'язку із поданням суддею заяви про відставку.

Наказом Апеляційного суду міста Києва від 21.09.2016 №285-ос ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва відповідно до вказаної вище постанови.

01.02.2017 позивач звернулась із заявами до Апеляційного суду міста Києва та Державної судової адміністрації України про виплату їй вихідної допомоги.

Листами Апеляційного суду міста Києва від 09.02.2017 №15/0403/16 та Державної судової адміністрації України від 20.02.2017 №С147-17-167/17 позивача повідомлено про відсутність правових підстав для виплати вихідної допомоги, з посиланням на норми Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», якими ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена.

Положенням п. 14 ст. 92 Конституції України визначено, що судоустрій, судочинство і статус суддів визначаються виключно законами України.

Відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

В той же час, ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ( в редакції чинній до 01.04.2014) визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Отже, право на отримання вихідної допомоги відповідно до ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя набував з моменту прийняття рішення про його звільнення у зв'язку з виходом у відставку.

Однак вказану норму було виключено на пп. 1 п. 28 Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014.

Крім того, Законом України від 12.02.2015 №192-VIIІ «Про забезпечення права на справедливий суд» було викладено у новій редакції Закон «Про судоустрій і статус суддів», нормами якого виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку не передбачено.

Отже, положення пп. 1 п. 28 Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII на неправомірність застосування якого до спірних правовідносин вказує позивач, втратили чинність з прийняттям Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIIІ та які були чинними станом на час звільнення позивача.

Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та ніші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Крім того, питання щодо вихідної допомоги судді було предметом розгляду Конституційного Суду України. Так, у Рішенні від 19 листопада З року № 10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «кінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Конституційний Суд України встановив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до основних конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, зв'язку з цим парламент повноважний установлювати вихідну визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини ті 67 Основного Закону України (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення).

Враховуючи, що станом на час звільнення позивача, виплата вихідної допомоги судді при виході у відставку нормами чинного законодавства не передбачено, отже відмова відповідачів виплатити позивачу відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вихідну допомогу, відповідає згадуваним нормам законодавства, отже позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 128, 158-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда