Постанова № 71209167, 19.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 грудня 2017 року № 826/27375/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів: Катющенка В.П. та Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до1. Міністерства внутрішніх справ України 2. Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання нечинним наказу, зобов'язання вчинити дії,-В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач/ОСОБА_1.) з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач 1/МВС України) та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі по тексту - відповідач 2/ГУ МВС України в Донецькій області), в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року №401 о/с в частині звільнення з 06.11.2015 року старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-155311) в запас Збройних Сил на підставі пунктів 8, 10 та 11 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" та пункту 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

2) зобов'язати МВС України присвоїти ОСОБА_1 чергове звання капітана міліції;

3) зобов'язати МВС України поновити ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 26.06.2014 року по 08.04.2017 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною по досягнення нею 3-річного віку. Стверджує, що 01.12.2015 року дізналась про те, що наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року №401 о/с з 06.11.2015 року її звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у запас через скорочення штатів. Вважає, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач порушив норми статті 184 Кодексу законів про працю України та не виконав обов'язку щодо її подальшого працевлаштування. Також, посилаючись на пункт 34 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ України, стверджує про порушення МВС України процедуру присвоєння позивачу чергового звання, а саме капітана міліції, яке мало б бути присвоєно ще у 2014 році.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 10.10.2017 року №5607 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2017 визначено суддю Кармазіна О.А. для розгляду даної справи, ухвалою суду від 23.10.2017 року прийнято справу до провадження та призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні 12.12.2017 року позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

В ході розгляду справи відповідачі заперечували проти позову та просили відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у письмових запереченнях. Пояснили, що звільнення позивача відбулось з чітким дотриманням вимог Законів України "Про міліцію", "Про Національну поліцію" та Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ України.

Ухвалою суду від 16.11.2017 року відмовлено ГУ МВС України в Донецькій області у задоволенні клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції у зв'язку з тим, що на час розгляду даної справи було призначено розгляд іншої справи.

Водночас, відповідач 2 у судове засідання 12.12.2017 року явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній станом на 12.12.2017 року), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, в судовому засіданні 12.12.2017 року суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходить на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ України з 05.07.2004 року та з 01.11.2013 року призначена на посаду слідчого слідчого відділення Ясинуватського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області (з обслуговування міста Ясинувата та Ясинуватського району).

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 08.04.2014 року народила дитину у зв'язку з чим, як стверджує позивач, з 26.06.2014 року по 08.04.2017 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею 3-річного віку. Наведені обставини відповідачами не заперечувалися та не спростовані в ході розгляду справи.

Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року №401 о/с "По особовому складу " з 06.11.2015 року згідно з пунктами 8, 10 та 11 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-155311), слідчого СВ Ясинуватського міського відділу (з обслуговування міста Ясинувата та Ясинуватського району), звільнено з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).

Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, звернулась з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про міліцію", який був чинним на час винесення наказу про звільнення позивача, а саме, - станом на 06.11.2015 та втратив чинність 07.11.2015, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення 114).

Відповідно до пункту 10 зазначеного Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 17 наведеного Положення встановлено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України від 2 липня 2015 року N 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон N 580-VIII).

Згідно статті 3 вказаного Закону поліція у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно з пунктом 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (пункт 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII).

Пунктом 11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII встановлено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Як зазначалось вище, ОСОБА_1 було звільнено зі служби відповідно до пунктів 8, 10 та 11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII, а також на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення 114.

Згідно підпункту "г" пункту 64 Положення 114 особи середнього, старшого і вищого навчальницького закладу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні питання або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Оскільки ні вказаним Положенням, ні нормами діючого на час звільнення позивача Закону України "Про міліцію" не було врегульовано процедури проведення звільнення у зв'язку зі скороченням штатів, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина третя статті 40 КЗпП України).

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга статті 49-2 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Відповідно до роз'яснень пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року №9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення (абзац перший).

Суд погоджується з доводами відповідача 2 про відсутність обов'язку останнього попередити позивача про наступне вивільнення, позаяк таке попередження міститься у пункті 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону N 580-VIII.

Разом з тим, відповідачем 2 не надано жодних доказів, які б свідчили про виконання останнім обов'язку запропонувати позивачці іншу роботу, відсутності можливості подальшого використання на службі ОСОБА_1

Крім того, статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Оскільки Закон України "Про міліцію" не містив положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а пунктом 17 Положення № 114 встановлено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний був застосовувати при звільненні ОСОБА_1 норми Кодексу законів про працю України, зокрема в частині звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 Кодексу законів про працю України, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Вказане положення відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 по справі "Костянтин Маркін проти Російської Федерації" зазначено, що по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

Слід також зауважити, що наведені вище конституційні гарантії, закріплені у частині другій статті 24, знайшли своє відображення і у частині п'ятій статті 65 Закону України "Про Національну поліцію", відповідно до якої не допускається переміщення поліцейських жіночої статі за ініціативою керівника відповідного органу (установи, закладу) поліції на посади, нижчі ніж та, яку вони займали, з мотивів, пов'язаних із вагітністю, наявністю дітей віком до трьох років (до шести років - за медичними показниками), або у зв'язку з тим, що вони є одинокими матерями та мають дітей віком до чотирнадцяти років чи дітей-інвалідів.

Наведені вище положення нормативно-правових актів дають підстави для висновку, що не допускається звільнення осіб рядового і начальницького складу жіночої статі, які мають дітей віком до трьох років.

У частині посилань відповідачів на повну ліквідацію державного органу виконавчої влади - міліції, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" було ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та його структурні підрозділи та одночасно утворено як юридичну особу публічного права, зокрема, Головне управління Національної поліції в Донецькій області.

Преамбулою Закону України "Про міліцію" було визначено, що міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно до статті 2 наведеного Закону основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень; участь у розкритті кримінальних правопорушень та розшуку осіб, які їх вчинили, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством; забезпечення безпеки дорожнього руху; виконання адміністративних стягнень; захист власності від злочинних та кримінально протиправних посягань; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Згідно частини першої статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до статті 2 зазначеного Закону Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Наведені положення нормативно-правових актів свідчать про те, що держава, ліквідувавши один державний орган - міліцію, створила інший державний орган - Національну поліцію, поклавши на останній, в тому числі, виконання завдань і функцій ліквідованого органу, що свідчить фактично про його реорганізацію.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 4 березня 2014 року (№21-8а14), від 27 травня 2014 року (№21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (№21-484а14), встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Враховуючи наведене вище у сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року №401 о/с про звільнення зі служби з органів внутрішніх справ та наявність підстав для їх задоволення.

Під час розгляду справи відповідачами такий висновок суду не спростований та не доведено зворотного, у т.ч. в контексті інших доводів відповідачів та посилання на норми законодавства, які згідно наведених вище висновків суду помилково зазначені ними для застосування до спірних відносин. У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

Згідно і частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року (№ рішення у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідно до положень пункту 24 Положення № 114 ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді слідчого слідчого відділення Ясинуватського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області (з обслуговування міста Ясинувата та Ясинуватського району) з 07 листопада 2015 року.

Факт ж скасування всіх штатів та скорочення посад у ГУ МВС України в Донецькій області та його територіальних органах, на який посилається відповідач 2, повинен бути взятий до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо поновлення на посаді ОСОБА_1 на виконання даного судового рішення.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання МВС України присвоїти ОСОБА_1 чергове звання капітана міліції, з огляду на наступне.

Так, пунктом 27 Положення № 114 передбачено, що спеціальні звання рядового і начальницького складу присвоюються особам, прийнятим на службу в органи внутрішніх справ, з урахуванням їх особистих якостей, спеціальної або військової освіти, рівня підготовки, службового досвіду та інших умов, передбачених цим Положенням.

Чергове спеціальне звання молодшого, середнього і старшого начальницького складу до підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби включно присвоюється начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, науково-дослідних установ, ректорами вищих навчальних закладів системи МВС та прирівняними до них особами.

Таким чином, оскільки законодавством не передбачено обов'язку безпосередньо МВС України по присвоєнню чергових звань, а також беручи до уваги те, що позивач була звільнена зі служби 06.11.2015 року, що унеможливлювало розгляд відповідними уповноваженими особами питання присвоєння позивачу чергового звання, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент прийняття даного рішення) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, п. 2 ч. 3 ст. 205, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1; контактна адреса/для листування: АДРЕСА_2; р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1) до Міністерства внутрішніх справ України (адреса: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10; код ЄДРПОУ 00032684) та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (адреса: 87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т. Нахімова, 86; код ЄДРПОУ 08592158) - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06.11.2015 року №401 о/с "По особовому складу " про звільнення з 06 листопада 2015 року в запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-155311), слідчого СВ Ясинуватського міського відділу (з обслуговування міста Ясинувата та Ясинуватського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого СВ Ясинуватського міського відділу (з обслуговування міста Ясинувата та Ясинуватського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 07 листопада 2015 року.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого СВ Ясинуватського міського відділу (з обслуговування міста Ясинувата та Ясинуватського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області підлягає негайному виконанню на підставі пункту 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя О.А. Кармазін

Судді: В.П. Катющенко

Т.О. Скочок