Постанова № 71208746, 20.12.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 грудня 2017 р. № 820/5561/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Зоркіної Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання - Смоляр Є.А.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи - Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, ДСА України про визнання бездіяльності протиправною, зобовязання вчинити певні дії, стягнення суддівської винагороди,

встановив

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області щодо нездійснення нарахування суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу судді в розмірі десяти мінімальних заробітних плат, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік " за період з 01 січня 2017 року по 30 жовтня 2017 року; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 30 жовтня 2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу десяти мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32000 грн.

Ухвалою від 23.11.2017 року у справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою від 06.12.2017 року до участі у справі в якості третьої особи залучено Державну судову адміністрацію України.

Ухвалою від 20.12.2017 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не було здійснено нарахування йому суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік." В судове засідання позивач не прибув, подав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечувала, зазначивши, що розмір суддівської винагороди позивача розраховувався з урахуванням приписів п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016 щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. У зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Представники третіх осіб в судове засідання не прибули, про розгляд справи повідомлені належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, які містяться в матеріалах справи.

Розглянувши клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, відомості про належне повідомлення третіх осіб, суд, враховуючи положення ст.205 КАС України , вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що на підставі рішення ІІ сесії ХХІІ скликання Харківської обласної ради народних депутатів від 29.11.1994 року ОСОБА_2 обраний суддею Чугуївського міського суду Харківської області, в подальшому постановою Верховної Ради України від 02.03.2000 року № 1498-ІІІ обраний суддею Чугуївського міського суду Харківської області безстроково.

Згідно довідки ТУ ДСА України у Харківській області від 02.11.2017 року № 04-04/494 суддівська винагорода позивачу з січня 2017 року по жовтень 2017 року включно нараховувалась виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат у розмірі 1600 грн., визначених згідно п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (у загальному розмірі 16 000 грн). Доплата за вислугу років у вказаний період нараховувалася, виходячи із цього ж окладу у розмірі 70 % посадового окладу.

Позивач не погоджується з такими нарахуваннями, оскільки вважає, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ, частиною 1 статті 133 якого встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а тому звернувся до суду із вказаним позовом.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне. 02 червня 2016 року прийнято Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VІІІ (далі за текстом - Закон № 1402-VІІІ), відповідно до ч. 3 ст. 135 якого базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, абзацом першим п. 22 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VІІІ) мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VІІІ передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів"

Згідно з частиною 2 статті 133 Закону № 2453-VIІ, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (частина 3 статті 133 Закону № 2453-VIІ).

Відповідно до статті 134 Закону №2453-VIІ, суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Таким чином, у спірному періоді суддівська винагорода визначалася статтею 133 Закону № 2453-VIІ, виходячи із розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, а відпустка оплачувалася згідно норм статті 134 цього ж Закону у розмірі суддівської винагороди, що включає в себе посадовий оклад та належні судді доплати, а також допомоги на оздоровлення у розмірі додаткового посадового окладу.

Пунктом 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VІІІ визначено, що незалежність суддів зокрема, забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Частиною 7 вказаної статті визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді. Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VIІ суддівська винагорода регулюється цим законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VIП в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Таким чином, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, при цьому матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.

Поряд із цим, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01.01.2017, законодавцем змінено підходи до визначення мінімальної заробітної плати, зокрема шляхом: - запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати (як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою); - встановлення мінімального посадового окладу у розмірі, не меншому від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року; - незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при побудові схем посадових окладів, визначенні плати за надання адміністративних послуг, судового збору, суми податків тощо.

Одночасно з метою приведення у відповідність системи оплати праці, зокрема, працівників, які отримують заробітну плату з Державного бюджету України, даним Законом внесено зміни до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIIІ та інші в частині визначення порядку оплати праці працівників публічної служби з прив'язкою їх посадових окладів до прожиткового мінімуму, а не до мінімальної заробітної плати як це було до внесених змін.

При цьому в ст. 133 № 2453-VI, на яку відсилає пункт 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VШ в частині визначення розміру суддівської винагороди, будь-які зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не вносилися.

Таким чином, враховуючи, що 10 мінімальних заробітних плат за спірний період дорівнювали 3200 гривень, посадовий оклад позивача в зазначені періоди повинен був дорівнювати 32000 гривень.

Разом із тим, як вбачається з копій довідок відповідача № 04-04/494 від 02.11.2017, №04-05/493 від 02.11.2017, №04-50/533 від 04.12.2017, позивач отримував суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу в 16000 гривень, при цьому судовим розглядом встановлено, що відповідачем для розрахунку заробітної плати було застосовано розмір спеціальної тимчасової розрахункової величини 1600 гривень, а не розмір мінімальної заробітної плати

В запереченнях на адміністративний позов відповідач посилається на те, що пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а мінімальна заробітна плата не застосовується.

Такі доводи заявника суд вважає безпідставними з огляду на те, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1774-VIII не вносилися зміни до Закону № 2453-VI, що є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди до проходження кваліфікаційного оцінювання позивача як судді, а тому відповідно до ст.130 Конституції України вони не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.133 Закону №2453-VI розмір посадового окладу судді місцевого суду обраховується саме з розміру мінімальної заробітної плати, а не іншої розрахункової величини.

Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією (ст.130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади. Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією, так і відповідними законами про судоустрій.

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на приписи ч.1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, а саме, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься ТУ ДСА України у Харківській області, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Стаття 8 КАС України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.

У рішеннях по справі "Бурдов проти Росії" (заява № 59498/00), по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ сформовано правову позицію, відповідно до якої органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст.130 Конституції України, ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII, ч.1 ст.133 Закону № 2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах, що свідчить про порушення принципу "якості закону".

Суд зазначає, що "якість закону" є автономним поняттям, створеним ЄСПЛ у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону проілюстровані у справі "Корецький та інші проти України". Зокрема, в пп.46-47 рішення ЄСПЛ дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів "передбачений законом" у п.2 ст. 11 конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.

Відповідно до позиції ЄСПЛ чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).

Таким чином, з огляду на суперечливість Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII, яким передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів суддів, суд вважає, що для визначення розміру суддівської винагороди такі положення Закону застосовуватися не можуть.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Відповідно до п.10 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів ч. 1 ст.244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім того, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Розглядаючи вказану справу по суті, суд вважає, що відповідач, визначаючи розмір суддівської винагороди позивача виходячи з приписів пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VIII", діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", починаючи з 01.01.2017, що є конституційною гарантією незалежності судді.

У свою чергу, суд, розглядаючи справу, дійшов висновку, що у позивача наявне право на отримання з січня 2017 року суддівської винагороди у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

У заявленому позивачем обсязі позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки, по-перше, не відображають в собі належний спосіб захисту порушених прав, по-друге (стосується саме вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суддівської ), позивачу вказаний розмір суддівської винагороди за названий період нарахований не був.

За таких обставин суд, беручи до уваги обсяг заявлених позовних вимог та, акцентуючи увагу на належному способі захисту прав позивача, виходить за межі позовних вимог та задовольняє останні шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області з 01 січня 2017 року по 30.10.2017 року перерахувати позивачеві суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу в сумі 32000,00 грн. та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

Відповідно до ст.ст. 6, 77 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем по справі не доведено правомірності вчинених дій, а отже позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст..139 КАС України

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 241-243, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Харківській області перерахувати судді Чугуївського міського суду Харківської області Слурденко Олександру Івановичу суддівську винагороду за період з 01.01.2017 року по 30.10.2017 року , включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу в сумі 32000 (тридцять дві тисячі) грн.00 коп та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог-відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Роз'яснити учасникам справи, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення виготовлено 22.12.2017 року

Суддя Зоркіна Ю.В.