Ухвала суду № 71208558, 21.12.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

21 грудня 2017 року

м. Полтава

Справа № 816/2163/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області до Колективного підприємства "Залізобетонних виробів № 2" про відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій,-

В С Т А Н О В И В:

04 грудня 2017 року Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Колективного підприємства "Залізобетонних виробів № 2" про відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, призначених за списком № 2, у розмірі 420 грн. 33 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не погашає заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, призначених за списком № 2, яка за липень - листопад 2017 року складає 420 грн. 33 коп. Оскільки вказана сума витрат не була сплачена відповідачем самостійно, ця сума підлягає стягненню у судовому порядку.

Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року провадження у справі за даним адміністративним позовом відкрито, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Позивач явку уповноваженого представника у судове засідання 21 грудня 2017 року не забезпечив, хоча у матеріалах справи наявні докази його належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, у позовній заяві представник позивача заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання 21 грудня 2017 року не забезпечив, хоча у матеріалах справи наявні докази його належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки у судове засідання не повідомив.

Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на зазначене, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд вирішив розглянути справу за відсутності учасників справи у письмовому провадженні.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Полтавської області від 23.12.2010 (справа № 18/107) порушено провадження у справі про банкрутство щодо Колективного підприємства "ЗБВ-2".

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Колективного підприємства "Залізобетонних виробів № 2" станом на 19.12.2017 підтверджено, що 30.12.2010 до Єдиного державного реєстру внесено судове рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи Колективного підприємства "Залізобетонних виробів № 2".

Так, станом на 19.12.2017 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться відомості про перебування юридичної особи у процесі провадження у справі про банкрутство: 30.12.2010, порушено справу про банкрутство, за судовим рішенням про банкрутство, судове рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи, 23.12.2010, 18/107, господарський суд Полтавської області.

Згідно частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на час звернення до суду із цим адміністративним позовом) кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Згідно з частиною 3 статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Відповідно до приписів частини 5 статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Згідно з приписами частини 8 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Згідно пункту 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Відповідно до частини 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відтак, із моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Отже, враховуючи час виникнення заборгованості відповідача з відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених за списком № 2, та дату звернення до суду із цим адміністративним позовом, суд дійшов висновку, що на час звернення до суду з цим позовом, як і на даний час, спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Враховуючи статус відповідача, стосовно якого порушено провадження про банкрутство та який перебуває в особливому правовому режимі, визначеному Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд дійшов висновку, що цей спір підлягає розгляду господарським судом у порядку провадження, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.03.2017 у справі № 21-5878а15.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства

З урахуванням викладеного провадження у цій справі слід закрити.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 238, статями 205, 229, 241, 243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Провадження у справі за адміністративним позовом Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області до Колективного підприємства "Залізобетонних виробів № 2" про відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій - закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до господарського суду в порядку господарського судочинства.

Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.С. Сич