Постанова № 71207392, 08.12.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2017 р. Справа № 804/7385/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кучми К.С. при секретарі Чорній М.В. за участю: представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з вищезазначеним позовом, в якому просив суд: скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 травня 2017 року №17007-1302 щодо визначення суми податкових зобовязань з орендної плати за землю у 2014-2017 роках в розмірі 503 353,52 грн., а судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що приймаючи оскаржуване повідомлення-рішення податковий орган не взяв до уваги той факт, що договір оренди земельної ділянки було припинено у 2008 році, а отже підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не було. Позивач вважає висновки ГУ ДФС у Дніпропетровській області такими, що не відповідають дійсності, а винесене на їх підставі податкове повідомлення-рішення таким, що порушує норми чинного законодавства.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні предявлені позовні вимоги не визнала та зазначила, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області листом від 04.09.2017 р. №5467/8/НОМЕР_1 надана інформація, що позивачем самостійно подані податкові декларації з плати за землю за 2008-2012 роки від 31.01.2008 р. № 4546, від 28.01.2009 р. № 1275, від 29.01.2010 р. № 301, від 31.01.2011 р. № 3260, від 28.02.2012 р. № 3558 та задекларовані суми орендної плати за зазначену земельну ділянку, що є підтвердженням використання землі після закінчення терміну дії договору оренди земельної ділянки. Також в листі зазначено, що дані щодо розірвання або припинення договору оренди між Дніпровською міською радою та ОСОБА_3, а також дані щодо вилучення із користування останнього зазначеної земельної ділянки до ГУ ДФС у Дніпропетровській області не надходили.

Враховуючи викладене, за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а тому прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 29.05.2017 року №17007-1302 є цілком законним та вірним. Таким чином, представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, позивач не погоджується із податковим повідомленням-рішенням від 29.05.2017 року №17007-1302, яким на його думку неправильно визначено відповідачем суму податкових зобовязань з орендної плати за землю у 2014-2017 роках в сумі 503 353,52 грн.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі ЗК України), а справляння плати за землю - Податковим кодексом України (далі ПК України).

Відносини, повязані з орендою землі, регулюються також Законом України від 06.10.1998 року №161 «Про оренду землі» (далі - Закон №161), іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу, використання землі в Україні є платним. Підпунктом 14.1.147. пункту 14.1. статті 14 ПК України визначено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з ст.269 ПК України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Відповідно до пункту 287.1. статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

В силу 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII ПК України.

Відповідно до пункту 286.1. статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Підставою для нарахування орендної плати за земельні ділянки є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1. статті 288 ПК України).

Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобовязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобовязаній використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону №161).

Однією з істотних умов договору оренду землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону №161).

Порядок зміни орендної плати встановлено статтею 23 Закону №161, відповідно до якої за згодою сторін орендна плата переглядається за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.

Згідно з статтею 21 Закону №161 орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 31 ЗК України, договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Судом встановлено, що 11 травня 2006 року між ОСОБА_3 (Орендар) та Дніпропетровською міською радою (Орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки по вул.Генерала Захарченко у районі будинку № 10 (Індустріальний район) в м.Дніпропетровську площею 0,6056 га, кадастровий номер 1210100000:04:251:0030, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за № 1702.

Як зазначено у п.3.1 вказаного Договору, договір укладено на два роки, тобто, до 11 травня 2008 року.

П.3.4 Договору передбачає, що укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк здійснюється виключно на підставі рішення міської ради про передачу в оренду земельної ділянки шляхом його переукладення та державної реєстрації у встановленому порядку.

Відповідно до п.12.3 Договору, дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Так, Дніпропетровською міською радою не приймалось рішення про переукладення договору оренди вищевказаної земельної ділянки, даний договір не підписувався та не був зареєстрований у встановленому порядку, що підтверджується, в тому числі, листом Земельного управління Дніпропетровської міської ради від 06.05.2008 року № 1316-698 про закінчення терміну оренди земельної ділянки.

Отже договір оренди земельної ділянки по вул.Генерала Захарченко у районі будинку № 10 (Індустріальний район) площею 0,6056 га, кадастровий номер 1210100000:04:251:0030, був припинений 11 травня 2008 року.

Крім того, відповідно до ст.6 Закону №161, право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Стаття 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, обовязковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Стаття 4 цього ж Закону визначає, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Оскільки, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (Державний реєстр прав) почав діяти з 01 січня 2013 року, будь-яке право оренди земельної ділянки підлягає обовязковій реєстрації у Державному реєстрі прав. Так, обовязковому внесенню до Державного реєстру прав підлягає інформація про укладення додаткових угод до договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем та Дніпровською міською радою, в тому числі про продовження дії договору, якщо такі угоди взагалі укладались.

Проте відповідно до довідки № 105582648 від 29.11.2017 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна будь-яка інформація щодо реєстрації будь-яких речових прав стосовно земельної ділянки, що є предметом вищевказаного договору, відсутня.

В судовому засіданні представник позивача зазначила, що земельна ділянка позивачем фактично ніколи не використовувалась, будь-які споруди та будівлі позивачем не будувались, вона знаходиться у тому вигляді, як і до укладання договору оренди від 11.05.2006 р.

Відповідачем не надано жодних доказів того, що позивач продовжував використовувати земельну ділянку після спливу терміну договору.

Суд критично відноситься до твердження представника відповідача, що позивачем були самостійно подані податкові декларації з плати за землю за 2008-2012 роки та задекларовані суми орендної плати за зазначену земельну ділянку, що є підтвердженням використання землі після закінчення терміну дії договору оренди земельної ділянки. Так як, спірне податкове повідомлення-рішення від 29.05.2017 року № 17007-1302 охоплює лише податковий період 2014-2017 років.

Відповідно до пункту 4.1. статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на таких принципах: рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Суд також зазначає, що не спростовувалось представником позивача в судовому засіданні, позивачем не вчинялись дії щодо повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі, що є порушенням п.7.8 Договору оренди землі, але це не вказує на той факт, що він продовжив використовувати земельну ділянку після спливу терміну договору, а тому йому вірно нараховано суму з орендної плати з фізичних осіб.

В силу ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення від 29.05.2017 року №17007-1302 винесене з порушення норм чинного законодавства, а отже підлягає скасуванню з викладених вище підстав.

Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої ухвалена постанова.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 69, 71, 94, 122, 158 - 163, 167 КАС України,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.05.2017 року № 17007-1302, прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

Присудити з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 судові витрати по справі в розмірі 5 033,54 грн.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.

Повний текст постанови складений 13 грудня 2017 року.

Суддя ОСОБА_5