Рішення № 71204499, 05.12.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2017Справа №910/15500/17За позовом Приватного акціонерного товариства"Дніпрометалсервіс"

до 1) Національного банку України

2) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 Міністерство фінансів України

про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії

Суддя Ярмак О.М.

Представники:

Від позивача: Власов Д.О. за дов.

Від відповідача-1: Омельчук В.М. за дов.

Від відповідача 2: Роїк О.О. за дов.

Від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Пред'явлені вимоги про 1) визнання незаконною бездіяльність Національного банку України щодо не прийняття від Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" виконання зобов'язання (погашення заборгованості) за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 року, укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", 2) зобов'язати Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 року, укладеним між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", шляхом перерахування на банківський рахунок Національного банку України грошових коштів у повній сумі заборгованості. 3) зобов'язати Національний банк України прийняти від Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"виконання зобов'язання (погашення заборгованості) за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 року, укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", шляхом зарахування грошових коштів у повній сумі заборгованості на власний рахунок.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15500/17, розгляд справи призначено на 10.10.2017.

06.10.2017 до суду від відповідача 1 надійшли документи по справі та клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та розгляд справи у закритому судовому засіданні.

09.10.2017 відповідачем 2 подано клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на зайнятість уповноваженого представника у іншому судовому засіданні.

10.10.2017 через канцелярію суду позивач подав документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про фіксування судового розгляду справи технічними засобами.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання сторін, суд прийшов до висновку про задоволення клопотання про фіксування судового розгляду справи та відмову у задоволенні клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні у зв'язку з необґрунтованістю.

Ухвалою суду від 10.10.2017 розгляд справи відкладено на 14.11.2017 відповідно до ст. 77 ГПК України.

10.11.2014 через канцелярію суду відповідач 1 подав додаткові пояснення по справі та клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із участю у іншому судовому засіданні.

У судовому засіданні 14.11.2017 представник відповідача 2 подав відзив на позовну заяву.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, подав клопотання про продовження строку розгляду справи.

Представник відповідача 2 подав письмові пояснення по справі та клопотання про залучення до участі у справі Міністерство фінансів України (01008, м.Київ, вул.Грушевського, 12/2) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2, яке судом задоволено.

Ухвалою суду від 14.11.2017 залучено до участі у справі Міністерство фінансів України (01008, м.Київ, вул.Грушевського, 12/2) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2, з метою недопущення порушення процесуальних строків, продовжено строк розгляду справи та відкласти розгляд справи на 05.12.2017.

04.12.2017 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

У судовому засіданні 05.12.2017 представник позивача подав документи для долучення до справи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідачів проти позову заперечували з підстав, викладених у відзивах та письмових поясненнях.

Третя особи письмових поясненнях по справі не надала, свого представника у засідання суду не направила, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою суду від 05.12.2017 було вирішено здійснювати подальший розгляд справи у закритому судовому засіданні.

В судовому засіданні 05.12.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст.85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

24.10.2008 між Національним банком України (кредитор за договором) та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк", після зміни організаційно-правової форми - банк, (позичальник) був укладений кредитний договір № 19 (надалі - кредитний договір).

За змістом пункту 1.1 кредитного договору, кредитор відкрив позичальнику кредитну лінію на суму 3 410 000 000,00 грн. на строк до 23.10.2009 з оплатою 15 процентів річних. Базова кількість днів для нарахування процентів.

В подальшому сторонами неодноразово укладалися додаткові договори, якими, зокрема, змінювалися загальний розмір кредиту, процентна ставка, графіки погашення кредитної заборгованості тощо.

Додатковим договором № 2 від 26.01.2010 було викладено кредитний договір № 19 в новій редакції

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору в редакції додаткового договору № 11 від 03.12.2012, за цим договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 3 310 000 000,00 коп. на строк з 24.10.2008 до 23.12.2016.

Пунктом 1.4 кредитного договору в редакції додаткового договору № 2 визначено, що в якості забезпечення позичальником виконання всіх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги кредитор укладає з позичальником та/або майновими поручителями іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є об'єкти нерухомого майна, що належить на праві власності позичальнику (і/або майновим поручителям), договори застави (іпотеки), предметом застави (іпотеки) за якими є інше ніж нерухомість високоліквідне забезпечення, а також договори застави майнових прав, предметом застави за якими є майнові права за наданими позичальником кредитами, у тому числі такі, що забезпечені нерухомістю і земельними ділянками.

На виконання умов кредитного договору НБУ надав банку кредитні кошти, а банк частково повернув такі кошти та сплачував за їх користування проценти, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та меморіальними ордерами.

В якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, 19.09.2014 між НБУ (іпотекодержатель) та ПрАТ "Дніпрометалсервіс" (іпотекодавець) був укладений іпотечний договір № 51, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 7686 (надалі - іпотечний договір № 51).

Відповідно до пункту 1 іпотечного договору № 51 він забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 19 від 24.10.2008, із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним та продовжують строк користування кредитом, укладеного між іпотекодержателем та Банком.

Пунктом 5 іпотечного договору визначено, що в забезпечення виконання банком зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно (предмет іпотеки) згідно опису, що міститься в додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору, а саме - нерухоме майно: Будівля під літ. «Н-5», загальною площею 19 797,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 393026046101, що знаходиться в м. Львів, на вул. Промислова, буд.520/52, договірна вартість якого становить 232 799 316,00 грн.

За змістом пункту 15.8 іпотечного договору з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право:

- звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані (пункт 15.8.1);

- звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за Кредитним договором у випадках: порушення Банком зобов'язань, передбачених Кредитним договором; порушення іпотекодавцем правил про заміну предмету іпотеки; порушення іпотекодавцем зобов'язань за цим договором; виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться кредитному договорі або в цьому договорі; невиконання вимог пункту 17.1 даного договору; порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом іпотекодавця, чи про визнання недійсними його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця; ліквідація юридичної особи іпотекодавця (пункт 15.8.2).

За умовами п.5.10 іпотечного договору, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за умовами цього договору іпотекодержавтель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета іпотеки, а також здійснення забезпечених іпотекою вимог.

Позивач вказує, що незважаючи на можливість Банку погасити утворену за кредитним договором заборгованість, НБУ допускає бездіяльність щодо прийняття від банку належного виконання такого зобов'язання з метою задоволення своїх вимог за рахунок переданого в заставу (іпотеку) майна, в тому числі за іпотечним договором.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання незаконною вказаної бездіяльності НБУ, а також зобов'язання банка погасити заборгованість за Кредитним договором, а НБУ - прийняти від банка виконання зобов'язань щодо її погашення.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із статею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

На підставі кредитного договору НБУ зобов'язався надати банку кредитні кошти, а банк - повернути такі кошти та сплатити проценти за користування ними.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору № 19 від 24.10.2008 в редакції додаткових договорів № 2, 11 за цим договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 3 310 000,00 грн. на строк з 03.03.2009 по 23.12.2016.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, кінцевим строком повернення грошових коштів на користь НБУ сторонами за погодженням було встановлено 23.12.2016.

Представник НБУ не заперечував отримання від банку електронного листа, згідно якого ПАТ КБ "Приватбанк" повідомляв НБУ про свій намір частково погасити 28.02.2017 заборгованість за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № 19 від 03.03.2009, та просив НБУ підтвердити розрахунок та погодити погашення кредитів 28.12.2017 згідно з графіком.

В листі заступника Голови НБУ №41-00009/14703 від 24.02.2017, надісланого в якості відповіді про наміри банку здійснити планове погашення заборгованості, висловлено позицію НБУ щодо неприпустимості зменшення обсягу відповідальності фінансового та майнових поручителів за рахунок наданої банку державної підтримки шляхом погашення утвореної заборгованості.

Позивач вказує, що викладені обставини свідчать про умисну бездіяльність НБУ щодо невиконання боржником умов кредитного договору, що в свою чергу порушує права Товариства як майнового поручителя за іпотечними договорами, оскільки за наявності у боржника грошових коштів для погашення заборгованості, останній зобов'язаний виконати своє грошове зобов'язання, оскільки його невиконання призводить до прострочення та має наслідком збільшення загальної суми заборгованості, що зумовить неможливість виконання такого зобов'язання у майбутньому ні самим боржником, ні майновим поручителем та фактично призведе до втрати позивачем права власності на нерухоме майно.

Як було зазначено вище, в забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, 19.09.2014 між НБУ та позивачем був укладений іпотечний договір № 51.

Правовідносини у сфері іпотеки регулюються низкою нормативно-правових актів. Передусім це Закон України "Про іпотеку", згідно з ст. 2 якого законодавство про іпотеку базується на Конституції та складається з Цивільного кодексу, Господарського кодексу, Земельного кодексу, цього закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Відповідно до Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом.

Визначення іпотеки міститься і у ст. 575 ЦК України, згідно з якою іпотека - це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч.4 ст.3 Закону України "Про іпотеку").

Дійсне зобов'язання повинне ґрунтуватися на чинних правових підставах виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених законом, якими є договір або інший правочин, закон, рішення суду (ст.11, ч.2 ст.509 ЦК України), і повинне бути спрямоване на реальне настання юридичних наслідків.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в ст. 1 Закону України "Про іпотеку", основне зобов'язання - це зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника (пункт 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про іпотеку").

Безпосередньо в Законі України "Про іпотеку" визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, а отже, іпотека не може існувати самостійно без зобов'язання.

Майбутня вимога, що забезпечується іпотекою, виникатиме після набрання чинності договором, яким вона встановлена. Така вимога може виникати з моменту настання певних обставин або терміну, що обумовлюється в договорі.

Вирішуючи це питання, суди повинні враховувати, що згідно з ст. 546 ЦК порука та застава визначені як окремі види забезпечення зобов'язань. Поручитель і майновий поручитель є суб'єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб'єктом такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як порука, а майновий поручитель є суб'єктом іншого виду забезпечення виконання зобов'язання - застави. Правовий статус поручителя й майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорів за їхньою участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов'язань, регулювання якого здійснюється стст.572- 593 гл.49 ЦК і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участю майнового поручителя не підлягають застосуванню положення §3 гл.49 ЦК (постанова ВС від 16.10.2012 у справі №3-43гс12).

Відповідно до положень частини 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відтак, обов'язок іпотекодавця (майнового поручителя) виконати за боржника обов'язок перед кредитором з'являється у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником.

Відповідно до частини 1 статті 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

При цьому, виконання зобов'язання за боржника саме майновим поручителем, яким є позивач у даній справі, за рахунок належного йому майна не може залежати від небажання боржника або кредитора виконати або прийняти належне виконання зобов'язання, оскільки іпотечний договір є зобов'язанням, укладеним на забезпечення виконання основного зобов'язання - повернення Банком кредитних коштів, та не має наслідком заміну боржника в основному зобов'язанні чи встановлення двох боржників у основному зобов'язанні.

Тобто, іпотечні договори є похідними зобов'язаннями, спрямованими на забезпечення виконання ПАТ КБ "Приватбанк" своїх грошових зобов'язань перед НБУ, та право вимоги у НБУ до позивача виникає лише внаслідок прострочення виконання банком своїх зобов'язань, а отже першочерговий обов'язок із сплати коштів НБУ наявний саме у ПАТ КБ "Приватбанк".

В той же час, відповідно до інформації, що міститься в "Окремій проміжній скороченій фінансовій звітності за квартал, що закінчився 30 червня 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк", що опублікований на офіційній сторінці ПАТ КБ "Привтбанк" в мережі Інтернет за посиланням https://static.privatbank.ua/files/qvart2kv2017.pdf, залишок на рахунку Банку в НБУ станом на 30.06.2017 р. складає 7 669 000 000 грн 00 коп.

Таким чином, оскільки відповідно до умов договору саме у ПАТ КБ "Приватбанк" існує прямий обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту та процентів за використання кредитом, а тому відповідач 2, не виконуючи умови договору та не здійснюючи жодних дій щодо повернення кредитних коштів за наявності останніх у відповідача 2 являється опосередкованим порушенням законних прав та охоронюваних інтересів позивача, як іпотекодавця (майнового поручителя).

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

З аналізу наведених норм вбачається, що майновий поручитель відповідає перед кредитором не лише в розмірі основного зобов'язання, а й зобов'язаний відшкодувати суми процентів, неустойки, відшкодування збитків, які можуть виникнути на підставі відповідного договору у разі невиконання (неналежного виконання) боржником його умов.

Отже, майновий поручитель відповідає перед кредитором певним матеріальним благом, яке може бути виражене в будь-якому активі (грошові кошти, рухоме/нерухоме майно, майнові права).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно приписів національного законодавства у разі якщо боржником буде прострочено виконання основного зобов'язання, а умовами договору передбачено відповідальність за невиконання (неналежне виконання) такого зобов'язання, загальний обсяг суми, яка підлягатиме стягненню з боржника, а відтак обсягу зобов'язання, яке повинен виконати майновий поручитель з метою недопущення звернення стягнення на передане ним в іпотеку майно, буде пропорційно збільшуватись в залежності від терміну прострочення.

Прострочення боржника в даному випадку має безпосередній вплив на розмір майнового блага майнового поручителя, зменшення обсягів якого залежатиме від проміжку часу протягом якого боржник прострочує виконання свого зобов'язання перед кредитором.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатись "правом власності", а відтак і "майном" (рішення Європейського суду з прав людини "Іатрідіс проти Греції").

При з'ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, суд повинен з'ясувати чи обставини справи в цілому надають заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею (рішення "Бейєлєр проти Італії").

В даному випадку прострочення боржника призводить до зростання обсягу зобов'язання банку перед НБУ, за виконання якого поручилося ПрАт "ДНІПРОМЕТАЛСЕРВІС", та таке зростання є обернено пропорційним можливості позивача виконати перед кредитором зобов'язання боржника з метою припинення зобов'язань іпотеки та збереження права власності на нерухоме майно, а в подальшому взагалі може призвести до унеможливлення виконання позивачем зобов'язань боржника у зв'язку з його надмірним збільшенням та відповідно до унеможливлення зберегти позивачем своє право власності на предмет іпотеки.

При цьому, за змістом пункту 15.8 іпотечних договорів з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право:

- звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані (пункт 15.8.1);

- звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за кредитним договором у випадках: порушення банком зобов'язань, передбачених кредитним договором; порушення іпотекодавцем правил про заміну предмету іпотеки; порушення іпотекодавцем зобов'язань за цим договором; виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться кредитному договорі або в цьому договорі; невиконання вимог пункту 17.1 даного договору; порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом іпотекодавця, чи про визнання недійсними його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця; ліквідація юридичної особи іпотекодавця (пункт 15.8.2).

Частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Пунктом 24 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" шляхом:

- передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань банку по кредитному договору у поряду, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";

- продажу предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, прострочення боржника перед Кредитором може мати наслідком звернення стягнення на майно, що належить позивачу та було передано в іпотеку за Іпотечними договорами, а відтак, зважаючи на те, що боржник має можливість виконати своє грошове зобов'язання перед НБУ та висловив відповідний намір, перекладання обов'язку зі сплати кредитних коштів з банку на ПрАТ "Дніпрометалсервіс" під загрозою втрати права власності на нерухоме майно суперечило б засадам добросовісності.

Твердження НБУ про набуття ПрАТ "Дніпрометалсервіс" права вимоги до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" у зв'язку із виконанням ним зобов'язання банку, не є рівнозначно набутим майном взамін праву власності на нерухоме майно, оскільки фактично матиме місце втрата права власності на нерухоме майно та набуття взамін нього права грошової вимоги до банку, яке на відміну від вимог НБУ, не буде забезпеченим, а тому у ПрАТ "Дніпрометалсервіс" наявний самостійний майновий інтерес у виконанні Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" грошових зобов'язань перед НБУ, який також в силу приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає захисту на рівні із правом власності.

З наведеного вбачається, що прострочення боржника у даному випадку може обґрунтовано розцінюватись позивачем як втручання у його право мирно володіти майном, оскільки у останнього наявний самостійний майновий інтерес у належному виконанні Банком зобов'язань перед кредитором та відповідно збереження свого права власності на нерухоме майно.

Зважаючи на наявні в матеріалах докази застереження НБУ банку від виконання таких зобов'язань, а також визначену кредитними договорами можливість НБУ здійснити списання з рахунків боржника коштів на погашення кредитної заборгованості, проте не вчинення жодних дій, спрямованих на стягнення (в тому числі, шляхом списання у безспірному порядку) з банку грошових кошти після настання строку повернення кредиту, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень позивача, що НБУ фактично відмовляється прийняти належне виконання, запропоноване боржником, з метою задовольнити свої грошові вимоги за рахунок переданого в іпотеку майна позивача (що не заперечувалось представниками сторін у судовому засіданні), що в свою чергу не відповідає приписам статті 13 Цивільного кодексу України та суті забезпечувального зобов'язання.

Твердження відповідача-1 про те, що за відсутності порушеного права позивач позбавлений можливості звернутися до суду із відповідним позовом, судом відхиляються з огляду на наступне.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами від порушень і протиправних посягань.

За змістом частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Норма частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України закріплює за власником право у разі наявності в нього достатніх підстав припускати можливість порушення свого права власності іншою особою звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому. Таке правило відповідає особливому характеру права власності як його абсолютного права.

Відтак, частиною 2 статті 386 Цивільного кодексу України закріплений окремий превентивний (попереджувальний) спосіб захисту права власності, який на відміну від інших способів передбачає захист права власності у випадку, коли порушення права ще не відбулося, але є підстави вважати, що воно має статися.

Таким чином, виходячи зі змісту вказаної статті, позов про превентивний захист права власності може бути пред'явлений власником, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.11.2014 у справі № 6-180цс14.

За таких обставин, навіть при умові відсутності порушеного права ПрАТ "Дніпрометалсервіс" станом на момент звернення до суду із даним позовом, проте зважаючи на наявність реальної загрози такого порушення, позивач вправі реалізувати превентивний спосіб захисту своїх прав з метою запобігання їх порушення в майбутньому.

З огляду на встановлені судом обставини, що свідчать про можливість виконання Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" основного зобов'язання перед Національним банком України, проте неприйняття останнім такого виконання та не вчинення жодних дій на стягнення коштів з банку, цілком обґрунтованим є звернення ПрАТ "Дніпрометалсервіс" з позовом до суду з метою недопущення зменшення його майнового блага, та недопущення втрати права власності на нерухоме майно, яким було забезпечено виконання банком основного зобов'язання.

При цьому суд відзначає, що у разі наявності можливості боржника виконати забезпечене зобов'язання належним чином, виконання майновим поручителем такого обов'язку замість боржника та набуття права вимоги до останнього не може вважатись ефективним способом захисту порушеного права майнового поручителя, оскільки у даному випадку існує реальний ризик невиконання боржником зобов'язання як перед кредитором, так і в подальшому перед поручителем.

З огляду на викладене, найефективнішим способом захисту майнового поручителя від ризику порушення його прав у зв'язку з невиконанням боржником забезпеченого зобов'язання за наявності реальної можливості його виконання, є зобов'язання боржника виконати основне зобов'язання перед кредитором.

Відповідно до положень статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

А частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статті 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Наведений правовий висновок цілком відповідає висновку Верховного Суду України, який викладений у постанові № 6-32цс13 від 12.06.2013.

Зважаючи на приписи Конституції України та частину 2 статті 386 Цивільного кодексу України, звернення позивача із даним позовом про зобов'язання боржника виконати зобов'язання є обґрунтованим та ефективним способом захисту його права від порушення в майбутньому.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що вимога ПрАТ "Дніпрометалсервіс" про зобов'язання банку виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості, є правомірною та обґрунтованою.

Одночасно з цим, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, господарський суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В той же час, зважаючи на наявне у НБУ в силу умов кредитного договору та норм законодавства право на списання коштів з рахунків Банку у разі його прострочення, вимоги позивача про визнання незаконною бездіяльності НБУ щодо не прийняття від банку виконання зобов'язань за Кредитним договором, а також зобов'язання НБУ прийняти від банку виконання зобов'язань, не підлягають задоволенню, оскільки з урахуванням встановлених судом обставин справи та положень частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України, належним способом для запобіганню порушенню в майбутньому прав позивача було б зобов'язання НБУ списати в безспірному порядку грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором з рахунків банку, відкритих в НБУ.

З урахуванням викладеного, в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

1.1 Зобов'язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1-Д; ідентифікаційний код 14360570) виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за кредитним договором № 19 від 24.10.2008, укладеним між Публічним акціонерним товариством комерційним банк "Приватбанк" та Національним банком України, шляхом перерахування на банківський рахунок Національного банку України (01601, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 9, ідентифікаційний код 00032106) грошових коштів у повній сумі заборгованості.

1.2 В решті позову відмовити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1-Д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОМЕТАЛСЕРВІС" (49003, місто Дніпро, вул.Г.Сталінграда, 122, код ЄДРПОУ 01881051) судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 22.12.2017

Суддя О.М. Ярмак