Рішення № 71204489, 13.12.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017Справа №910/19135/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське

бюро реструктуризації»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська фармацевтична

компанія»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська фармацевтична

компанія»

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «М.Т.К.»

про стягнення 1 025 462, 99 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивачa: Чайка О.В. - довіреність б/н від 10.04.2017;

від відповідача: Сегал Є.А. - довіреність, б/н від 01.06.2017;

від третьої особи 1: Чепурда П.І. - довіреність б/н від 18.05.2017;

від третьої особи 2: Сміян Т.І. - довіреність б/н від 20.12.2016;

від третьої особи 3: Кобець І.В. - довіреність № 07/11/2017-2- Пк від 07.11.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська фармацевтична компанія» (далі - відповідач) про стягнення 1 025 462, 99 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2017 порушено провадження у справі № 910/19135/17, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко», розгляд справи призначено на 27.11.2017 року.

22.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

22.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «М.Т.К.» надійшла заява про його залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

24.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заяви про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська фармацевтична компанія» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «М.Т.К.».

27.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи ТОВ «Фрам Ко» подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.11.2017 на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська фармацевтична компанія» (далі - третя особа-2) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «М.Т.К.» (далі - третя особа-3), відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.12.2017 року.

12.12.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-1 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

12.12.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-3 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

13.12.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, вказуючи на те, що між третьою особою-1 та третьою особою-2 було укладено Договір поставки № 2 від 19.01.2015, відповідно до якого за третьою особою-1 утворилась заборгованість в сумі 1 883 576, 86 грн. за поставлений третьою особою-2 товар. 14.03.2017 року між третьою особою-2 (Первісний кредитор), відповідачем (Новий кредитор) та третьою особою-1 (боржник) було укладено Договір відступлення права вимоги № 1/17, за яким третя особа-2 передала належне їй право вимоги за Договором поставки № 2 від 19.01.2015 на суму 900 000, 00 грн. 05.04.2017 року відповідач направив на адресу третьої особи-1 заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 118 за Договором поставки № 336 від 18.11.2014 та Договором відступлення права вимоги № 2/17 від 14.03.2017 на суму 900 000, 00 грн. Крім того, 02.01.2017 року між третьою особою-3 та третьою особою-1 було укладено Договір поставки № 4/17, відповідно до якого за третьою особою-1 утворилась заборгованість перед третьою особою-3 за поставлений товар в сумі 7 654 172, 37 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за цим Договором між відповідачем та третьою особою-3 було укладено Договір поруки від 27.03.2017, за умовами якого відповідач зобов'язався відповідати перед третьою особою-3 за виконання третьою особою-1 своїх зобов'язань за Договором поставки № 4/17 від 02.01.2017. На виконання взятих на себе за даним Договором поруки зобов'язань відповідач оплатив третій особі-3 100 000, 00 грн., внаслідок чого відповідно до статті 556 Цивільного кодексу України до нього перейшло право вимоги до третьої особи-1 на вказану суму. У зв'язку з цим, 26.04.2017 року відповідач направив третій особі-1 заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 140 за Договором поставки № 336 від 18.11.2014 та за Договором поруки від 27.03.2017. За таких обставин, відповідач вважає, що його зобов'язання по сплаті заборгованості за отриманий товар припинені в силу статті 601 Цивільного кодексу України.

13.12.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-2 подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про витребування додаткових доказів у справі в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, 13.12.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-2 подані пояснення щодо заявлених позовних вимог, відповідно до змісту яких третя особа-2 проти задоволення позову заперечує, обґрунтовуючи відсутність заборгованості відповідача перед позивачем належним виконанням ним умов Договору поставки № 336 від 18.11.2014 на користь третьої особи-1 шляхом направлення третій особі-1 заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 100 000, 00 грн. у зв'язку з виконанням відповідачем обов'язків поручителя згідно Договору поруки, укладеного 27.03.2017 між ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.» (Кредитор) та відповідачем (Поручитель), відповідно до якого Поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за зобов'язаннями боржника (ТОВ «Фрам Ко») за Договором поставки № 4/17 від 02.01.2017. Також, в рамках Договору поставки відповідачем направлена третій особі-1 заява про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 900 000, 00 грн. у зв'язку з укладанням 14.03.2017 між третьою особою-2, як Первісним кредитором, відповідачем, як Новим кредитором, та третьою особою-1 як Боржником Договору відступлення права вимоги № 1/17, за яким третя особа-2передало відповідачу належне йому право вимоги до третьої особи-1 за Договором поставки № 2 від 19.01.2015.

13.12.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 13.12.2017 року судом розглянуто клопотання третьої особи-2 про витребування додаткових доказів у справі та вирішено відмовити в його задоволенні, оскільки воно не відповідає вимогам статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 13.12.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.12.2017 року проти задоволення позову заперечив.

Представники третіх осіб в судовому засіданні 13.12.2017 року надали пояснення щодо заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні 13.12.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.11.2014 року між Товариством - обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки товару № 336 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення (медичні вироби), та інше (надалі за текстом - товар), а Покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору.

Загальна кількість товару, що має бути поставлений, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), ціна товару встановлюється сторонами в видаткових накладних. Видаткові накладні є специфікаціями, та складають невід'ємну частину цього Договору. Постачання товару здійснюється партіями. Партією товару є товар, наведений в одній видатковій накладній (п. 1.2. Договору).

На виконання умов Договору Постачальник у період з 11.02.2017 по 21.03.2017 поставив відповідачу товар на загальну суму 1 025 462, 99 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, належним чином завірені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань отриманий товар не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 1 025 462, 99 грн.

10.03.2017 року між Постачальником (Клієнт) та позивачем (Фактор) було укладено Договір про надання послуги факторингу № Ф100317/3, відповідно до пункту 1.1. якого Фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 857 162, 03 грн. у розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові своє право грошової вимоги за Договором поставки товару № 336 від 18.11.2014 до ТОВ «Придніпровська фармацевтична компанія» в розмірі 857 162, 03 грн.

Додатком № 2 до Договору встановлено Порядок відступлення вимог:

- Графік передання вимог: 5 робочих днів з дати підписання Договору;

- Склад документації: Договір поставки від 18.11.2014 № 336; реєстр податкових

накладних станом на 10.03.2017; реєстр неоплачених видаткових накладних

станом на 10.03.2017; акт звірки взаєморозрахунків з 01.01.2017 по 10.03.2017;

- Термін сплати Фактором Коштів за передану вимогу: у строк до 01.07.2017.

Відповідно до Акту від 10.03.2017 позивач та третя особа-1 засвідчили, що Фактору перейшло право вимоги до ТОВ «Придніпровська фармацевтична компанія» за Договором щодо сплати заборгованості в розмірі 857 162, 03 грн., яка виникла відповідно до Договору поставки товару № 336 від 18.11.2014, укладеного між ТОВ «Придніпровська фармацевтична компанія» та ТОВ «Фрам Ко». Клієнт передав, а Фактор прийняв у повному обсязі документацію згідно з Додатком № 2 до Договору та оригінали товарно-транспортних накладних згідно з реєстром станом на 10.03.2017.

Крім того, 23.03.2017 року між Постачальником (Клієнт) та позивачем (Фактор) було укладено Договір про надання послуги факторингу № Ф230317/7, відповідно до пункту 1.1 якого за цим Договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 168 300, 96 грн. у розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові своє право грошової вимоги за Договором поставки товару № 336 від 18.11.2014 до ТОВ «Придніпровська фармацевтична компанія» в розмірі 168 300, 96 грн.

Додатком № 2 до Договору встановлено Порядок відступлення вимог:

- Графік передання вимог: 5 робочих днів з дати підписання Договору;

- Склад документації: Договір поставки від 18.11.2014 № 336; реєстр податкових накладних за період з 11.03.2017 по 21.03.2017; реєстр неоплачених видаткових накладних за період з 11.03.2017 по 21.03.2017; акт звірки взаєморозрахунків з 11.03.2017 по 21.03.2017;

- Термін сплати Фактором Коштів за передану вимогу: у строк до 01.07.2017.

Відповідно до Акту від 23.03.2017 позивач та третя особа-1 засвідчили, що Фактору перейшло право вимоги до ТОВ «Придніпровська фармацевтична компанія» за Договором щодо сплати заборгованості в розмірі 168 300, 96 грн., яка виникла відповідно до Договору поставки товару № 336 від 18.11.2014, укладеного між ТОВ «Придніпровська фармацевтична компанія» та ТОВ «Фрам Ко». Клієнт передав, а Фактор прийняв у повному обсязі документацію згідно з Додатком № 2 до Договору та оригінали товарно-транспортних накладних згідно з реєстром з 11.03.2017 по 21.03.2017.

Листом № 10/03 від 10.05.2017 позивач повідомив відповідача про відступлення йому права вимоги за вищевказаними Договорами факторингу та вимагав погасити заборгованість.

Неотримання відповідачем вказаного повідомлення у відділенні поштового зв'язку не залежало від волі відправника (позивача), а тому не спростовує виконання ним належним чином приписів чинного законодавства України в частині повідомлення про здійснення відступлення права вимоги на його користь.

Таким чином, 10.03.2017 та 23.03.2017 на підставі вищезазначених Договорів до позивача перейшло право вимоги на загальну суму 1 0256 462, 99 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки, до яких відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на досліджені документальні докази, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт поставки відповідачу третьою особою-1 за Договором поставки товару на загальну суму 1 025 462, 99 грн. та факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті такого товару.

Статтею 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Статтею 1079 ЦК України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України;

Стаття 4 вказаного закону до фінансових відносить й послуги факторингу

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»:

- фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями (ч. 1);

- виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Фінансовим установам заборонено залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов'язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи (ч. 2);

- фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника (ч. 5).

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Ліцензування діяльності фінансових установ є предметом регулювання розділу IV Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» статтею 34 якого встановлено обов'язковість ліцензування:

- страхової діяльності;

- діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

- надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

- діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, тобто діяльність у сфері факторингу не потребує ліцензії на даний вид діяльності.

Отже, діяльність у сфері факторингу не потребує ліцензії на даний вид діяльності.

Пунктами 7 та 8 Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг № 41 від 28.08.2003, встановлено, що документом, що підтверджує статус фінансової установи, є Свідоцтво. Фінансова установа має право надавати фінансові послуги після внесення її до Реєстру та отримання Свідоцтва.

З матеріалів справи слідує, що позивач має Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № 568 від 07.05.2015, зі змісту якого слідує, що позивач має право здійснювати наступні види фінансових послуг без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства: надання гарантій, надання поручительств, надання позик, факторинг, фінансовий лізинг, надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів, залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення.

Частиною 1 ст. 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на обставини, які викладені вище, враховуючи приписи ч. 1 ст. 1082 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про те, що фактором було належним чином повідомлено боржника про відступлення права вимоги, яке виникло з Договору поставки, а отже, у відповідача виник обов'язок здійснити платіж в сумі 1 025 462, 99 грн. на рахунок позивача.

Таким чином, відповідний борг в сумі 1 025 462, 99 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Надаючи правову оцінку викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами 3, 4 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.

Таким чином, за змістом статті 203 Господарського кодексу України, статті 601 Цивільного кодексу України зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням. В силу цього для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони. Поряд з цим припущення про можливість зарахування підлягає спростуванню у тому чи іншому випадку стороною, яка отримала заяву про зарахування. Предметом доказування такого спростування буде достатньо обґрунтоване посилання на обставину, яка робить вимогу непридатною до зарахування.

Зарахування є односторонньою угодою, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом (п. 31 інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання. Якщо ж одна зі сторін звернулась із заявою про зарахування, а інша сторона зобов'язання звернулась до суду з позовом про стягнення тієї суми, на яку проводиться зарахування зустрічної вимоги, тобто фактично наявним є протиставлення цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку спір підлягає судовому розгляду.

При цьому, судом враховано, що між сторонами існує спір щодо наявності обов'язку сплатити заборгованість за поставлений товар, а направлення відповідачем заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не припиняє відповідно до закону його обов'язку щодо своєчасного перерахування грошових коштів за отриманий за Договором № 336 від 18.11.2014 товар.

До того ж, як зазначалось вище, право вимоги за Договором поставки № 336 від 18.11.2014 на суму 1 025 462, 99 грн. перейшло до позивача на підставі укладених Договорів факторингу 10.03.2017 та 23.03.2017 року, тоді як Заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 118 від 05.04.2017 та № 140 від 21.04.2017 були направлені відповідачем на адресу третьої особи-1 05.04.2017 та 26.04.2017 відповідно, тобто вже після відступлення останнім права вимоги позивачу.

Таким чином, на момент складення заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами не було зустрічності таких вимог, у зв'язку із чим не могло відбутися їх зарахування.

З огляду на викладене, відсутні підстави для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 000 000, 00 грн.

За таких обставин, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що висловлені відповідачем заперечення, не спростовують висновків суду стосовно виникнення у позивача права вимоги до відповідача.

Частина 2 ст. 603 ЦК України встановлює, що у разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.

За таких обставин, враховуючи, що зазначені відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог були отримані третьою особою-1 вже після відступлення нею позивачу права вимоги до відповідача, суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень відповідача про те, що його зобов'язання перед третьою особою-1 за Договором поставки припинилися шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

При цьому посилання відповідача на норму ч. 1 ст. 1085 Цивільного кодексу України, де зазначено, що якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, суд вважає помилковими, оскільки відносно сум 100 000, 00 грн. та 900 000, 00 грн., про зарахування яких відповідач повідомив третю особу-1 вищевказаними заявами, між третьої особою-1 та відповідачем за умовами Договору факторингу відповідно договірних відносин не існувало.

Всі інші доводи відповідача не спростовують наведених вище висновків суду, у зв'язку з чим до уваги не приймаються.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська фармацевтична компанія» (02166, місто Київ, проспект Лісовий, будинок 39-А; код ЄДРПОУ 38831815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» (04119, місто Київ, вулиця Зоологічна, будинок 4 А, офіс 139; код ЄДРПОУ 39704618) 1 025 462 (один мільйон двадцять п'ять тисяч чотириста шістдесят дві) грн. 99 коп. основного боргу та 15 381 (п'ятнадцять тисяч триста вісімдесят одну) грн. 95 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.12.2017.

Суддя М.Є. Літвінова