Постанова № 71202459, 19.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2017 р. Справа№ 910/7948/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

від позивача: не прибув;

від відповідача: Стилик О.Ю. представник за дов. № 01/44-949Д від 21.12.2016 року;

від третьої особи: не прибув,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2017 року (дата підписання повного тексту рішення 17.08.2017 року)

у справі № 910/7948/17 (суддя: Отрош І.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ"

до Державного підприємства "Енергоринок"

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про зобов'язання вчинити дії

Встановив

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Енергоринок" (далі відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - третя особа) про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вартості за поставлену вироблену активну електричну енергію у жовтні, листопаді 2016 року згідно договору №3742/02 від 20.12.2006 рок, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ".

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач визначав вартість поставленої позивачем у жовтні та листопаді 2016 року електричної енергії за тарифами, затвердженими Постановою НКРЕКП № 1725 від 29.09.2016 року, яка була визнана протиправною постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 року у справі № 826/16135/16, позивач просить суд зобов'язати Державне підприємство "Енергоринок" здійснити перерахунок вартості за поставлену електроенергію у жовтні та листопаді 2016 року за договором № 3742/02 від 20.12.2006 року.

Господарський суд міста Києва у задоволенні позову відмовив своїм рішенням від 04.08.2017 року.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Крім того, скаржник, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення вказав, що суд першої інстанції неправильно прослався на неналежний спосіб захисту, так як в разі задоволення позовних вимог та після набрання рішення законної сили сторони могли б на його основі підписати коригуючи акти за відповідні місяці, за рахунок чого законні інтереси позивача будуть захищені.

Київський апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" до свого провадження своєю ухвалою від 07.09.2017 року.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Суліма В.В., на лікарняному, розгляд справи № 910/7948/17 не відбувся.

Після виходу судді Суліма В.В., з лікарняного, Київський апеляційний господарський суд призначив розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" на 21.11.2017 року, своєю ухвалою від 01.11.2017 року.

Протоколом автоматичної зміни колегії суддів від 20.11.2017 року, у зв'язку з участю судді Коротун О.М., в апробації навчальних курсів 21.11.2017 року, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/7948/17 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Гаврилюка О.М., Гончарова С.А.

21.11.2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" до свого провадження у складі нової колегії.

У судовому засіданні 19.12.2017 року представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін, зазначивши, що суд першої інстанції прийняв правомірне та обґрунтоване рішення.

Представник позивача у судове засідання 19.12.2017 року не з'явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 27.11.2017 року на відповідну адресу.

Згідно з п. 3.9.2. Постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 ГПК України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

20.12.2006 року між Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" (ТЕЦ) було укладено договір № 3742/02 (далі - договір), відповідно до умов якого ТЕЦ зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати електроенергію, вироблену ТЕЦ, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 2.3 договору тариф на електроенергію, яку ТЕЦ продає ДПЕ, затверджуються постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ). Протягом розрахункового місяця тариф корегуванню не підлягає.

Згідно з п. 2.4 договору вартість електричної енергії, купленої ДПЕ у ТЕЦ в розрахунковому місяці, визначається на підставі тарифу відповідно до п. 2.3 та фактичних обсягів електроенергії, купленої ДПЕ у ТЕЦ.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за куплену ДПЕ електроенергію здійснюються грошовими котами, що перераховуються на поточний рахунок ТЕЦ (для розрахунків за куплену електроенергію) та на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання (для розрахунків з податку на додану вартість) та за згодою сторін іншими формами, що передбачені чинним законодавством. Платіж на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання є невід'ємною частиною розрахунку за куплену ДПЕ електроенергією.

Платежі за отриману ДПЕ у ТЕЦ електроенергію здійснюються кожного банківського дні з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання ДПЕ відповідно до алгоритму ОРЕ, який затверджується НКРЕ (п. 4.2 договору).

Тобто, розрахунки за електричну енергію, включаючи встановлення її вартості, ціни та тарифів здійснюються виключно на підставі постанов НКРЕКП.

Відповідно до п. 8.6 договору останній вступає в силу з 01.01.2007 року та дає до 30.06.2007 року.

В подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод, якими сторони вносили зміни та доповнення до вказаного договору.

Так, зокрема, додатковою угодою від 29.12.2016 року сторони внесли зміни до п. 8.6 договору, виклавши його в редакції " договір вступає в силу з 01.01.2007 та дає до 30.06.2017".

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" оптовий ринок електричної енергії України створюється на підставі договору. Сторонами договору є суб'єкти господарської діяльності, пов'язаної з: диспетчерським (оперативно-технологічним) управлінням об'єднаною енергетичною системою України; виробництвом електричної енергії на електростанціях; передачею електричної енергії; постачанням електричної енергії; розподілом електричної енергії; оптовим постачанням електричної енергії. У договорі визначаються мета та умови діяльності, права, обов'язки та відповідальність сторін. Цей договір погоджується з центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику в електроенергетичному комплексі, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Антимонопольним комітетом України.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у жовтні 2016 року позивачем було вироблено та відпущено в мережу електроенергії Державного підприємства "Енергоринок" електроенергію в обсязі 25161623 кВт.год, що підтверджується актом № 10 за жовтень 2016 року (№ 4275 від 04.11.2016 року), який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками позивача і відповідача (наявний в матеріалах справи).

Крім того, у листопаді 2016 року позивачем було вироблено та відпущено в мережу електроенергії Державного підприємства "Енергоринок" електроенергію в обсязі 24615222 кВт.год, що підтверджується актом № 11 за листопад 2016 року (№ 4501 від 06.12.2016), який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками позивача і відповідача (наявний в матеріалах справи).

Обсяги поставленої позивачем електроенергії у жовтні 2016 року обсягом 25161623 кВт.год та у листопаді 2016 року обсягом 24615222 кВт.год відповідачем у відзиві на позовну заяву та у судових засідання не заперечувався.

Згідно з п. 2.4 договору вартість електричної енергії, купленої ДПЕ у ТЕЦ в розрахунковому місяці, визначається на підставі тарифу відповідно до п. 2.3 та фактичних обсягів електроенергії, купленої ДПЕ у ТЕЦ.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.12.2015 року № 3025, яка набрала чинності з 01.01.2016 року, Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" було встановлено тариф на відпуск електричної енергії у розмірі 263,95 грн. за 1 кВт * год (без ПДВ).

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28.04.2016 року № 693 внесено зміни до постанови НКРЕКП від № 3025 від 22.12.2015 року щодо розміру тарифу Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" на відпуск електричної енергії та встановлено його у розмірі 215,42 грн за 1 кВт * год (без ПДВ) (постанова набрала чинності з 01.05.2016 року).

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 29.09.2016 року № 1725 були внесено зміни до постанови НКРЕКП від № 3025 від 22.12.2015 року щодо розміру тарифу Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" на відпуск електричної енергії та встановлено його у розмірі 145,16 грн за 1 кВт * год (без ПДВ) (постанова набрала чинності з 01.10.2016 року).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 року у справі № 826/16135/16 визнано протиправною постанову НКРЕКП № 1725 від 29.09.2016 року.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 22.12.2015 року № 3025 Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" було встановлено тариф на відпуск електричної енергії у розмірі 2585,04 грн./тис. кВт*год., з огляду на що вартість поставленої позивачем відповідачу електричної енергії у жовтні 2016 року становить 65043801,92 грн. та вартість електричної енергії, поставленої у листопаді 2016 року становить 63631333,48 грн (враховуючи тарифи, встановлені вказаною постановою).

Водночас, відповідно до Постанови НКРЕКП від 20.09.2016 року № 1725, яка набрала чинності з 01.10.2016 року, Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" було встановлено тариф на відпуск електричної енергії у розмірі 1741,92 грн./тис. кВт*год, з огляду на що вартість поставленої позивачем відповідачу електричної енергії у жовтні 2016 року становить 43829534,34 грн. та вартість електричної енергії, поставленої у листопаді 2016 року становить 42877747,51 грн (враховуючи тарифи, встановлені вказаною постановою).

Позивач зазначив, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 у справі № 826/16135/16 визнано протиправною постанову НКРЕКП № 1725 від 29.09.2016.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач визначав вартість поставленої позивачем у жовтні та листопаді 2016 року електричної енергії за тарифами, затвердженими Постановою НКРЕКП № 1725 від 29.09.2016 року, яка була визнана протиправною постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 року у справі № 826/16135/16, позивач звернувся до суду з вимогами про зобов'язання Державного підприємства "Енергоринок" здійснити перерахунок вартості за поставлену вироблену активну електричну енергію у жовтні, листопаді 2016 року згідно з договором, відповідно до тарифу на відпуск електричної енергії 215,42 грн за 1 кВт*год (без ПДВ), встановленого постановою НКРЕКП від 22.12.2015 року № 3025 в редакції постанови НКРЕКП від 28.04.2016 року № 693 (в редакції заяви про зміну предмету позову).

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 21.06.2001 року N 2539-III) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Нормами ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосудді, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що у кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Так, з метою встановлення ефективності способу захисту, який був обраний позивачем шляхом визначення позивачем предмету позову, суд повинен дослідити підстави позову та з'ясувати суть порушеного права.

Зважаючи на обгрунтування позовних вимог, спір між сторонами у даній справі виник у зв'язку з визначенням вартості поставленої позивачем електричної енергії та наявністю заборгованості у відповідача з оплати за вироблену та поставлену позивачем електричну енергію за договором у жовтні та листопаді 2016 року, з огляду на тарифи, які встановлені, оскільки один і той самий обсяг електроенергії (у жовтні 2016 року - 25161623 кВт.год та у листопаді 2016 року - 24615222 кВт.год) за тарифами, встановленими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.12.2015 року № 3025 (тариф - 2585,04 грн/тис. кВт*год) становить (коштує) у загальному розмірі 128675135,40 грн, а за тарифами, встановленими Постановою НКРЕКП від 29.09.2016 року № 1725 (тариф - 1741,92 грн/тис. кВт*год), - 86707281,85 грн (різниця - 41967853,55 грн).

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач у позові фактично зазначив про наявність у відповідача заборгованості за поставлену електричну енергію у жовтні та листопаді 2016 року за договором, яка має бути сплачена на користь позивача, враховуючи тарифи, встановлені НКРЕКП та які були чинними у спірний період.

Так, ефективним способом захисту, який спроможний поновити порушені права позивача у даному випадку, є, зокрема, подання позову про стягнення з відповідача як покупця виробленої позивачем електричної енергії заборгованості з оплати за електричну енергію (стягнення недоплаченої вартості електричної енергії), тобто застосування способу захисту, який передбачає примусове виконання обов'язку (який в даному випадку зводиться до сплати грошових коштів) боржником в натурі. Саме такий спосіб захисту відповідає суті порушеного права, про яке зазначає позивач у позові, та узгоджується з обґрунтуванням позовних вимог (підставами позову) у даній справі, та саме такий спосіб захисту спроможний забезпечити відновлення порушеного права позивача (у випадку доведення такого) у повному обсязі.

При цьому, саме в межах розгляду такого спору (про стягнення заборгованості) підлягають встановленню обставини щодо вартості поставленої електричної енергії (враховуючи тарифи, відповідно до яких повинна визначатися вартість електроенергії та які встановлюються відповідними постановами НКРЕКП).

Водночас, враховуючи встановлену судом природу правовідносин між сторонами, суть порушеного права (про яке зазначає позивач) та підстави позову, застосування обраного позивачем способу захисту - зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вартості поставленої позивачем електроенергії - не може призвести в кінцевому результаті до ефективного захисту прав позивача, тобто такий спосіб захисту не може забезпечити поновлення порушеного права, є у будь-якому випадку неповним, так як не призводить до отримання позивачем безпосередньо суми грошових коштів, які, за доводами позивача, відповідач повинен йому доплатити, що в майбутньому призведе до необхідності повторного звернення до суду за захистом цього ж порушеного права шляхом вжиття додаткових засобів захисту (позову про стягнення заборгованості тощо), що свідчить про недосягнення мети здійснення правосуддя у конкретній справі та порушення принципу процесуальної економії.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що позивач не вказує у позові та заяві про уточнення позовних вимог, в якій формі відповідач повинен здійснити перерахунок вартості поставленої електричної енергії - шляхом відображення такого перерахунку у бухгалтерському обліку, шляхом підписання сторонами актів звірки тощо, та не обґрунтовує, яким законом або якими умовами договору передбачено обов'язок відповідача здійснити такий перерахунок.

Згідно ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі. Аналогічний спосіб захисту передбачений ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідач може бути примушений до вчинення лише тих дій, обов'язок щодо вчинення яких передбачений законом або договором.

Відповідно до п. 4.3 договору саме позивач надає відповідачу до 13 числа місяця, наступного за розрахунковим, рахунок-фактуру, тобто, по суті, позивач самостійно визначає вартість поставленої ним електричної енергії на підставі постанов НКРЕКП.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було обґрунтовано наявність у відповідача обов'язку вчинити ті дії, про зобов'язання до вчинення яких просить позивач, тобто не вказано, яким законом або договором передбачено такий обов'язок, а так само не вказано у якій формі відповідач повинен здійснити відповідні дії, тобто відповідачем вибрано невірний спосіб захисту.

При цьому, колегія суддів відзначає, що резолютивна частина рішення суду повинна бути викладена чітко та бути зрозумілою для обох сторін (та виконавця) в тому числі щодо порядку його виконання, що з огляду на формулювання позовних вимог позивачем в даному випадку є неможливим.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що задоволення позовних вимог не призведе до відновлення порушеного за твердженням позивача права, оскільки фінансування діяльності відповідача здійснюється на підставі кошторису, який затверджений НКРЕКП, а всі кошти, що знаходяться на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відповідача, автоматично розподіляються згідно алгоритму НКРЕКП серед відповідних виробників електричної енергії.

Тобто, правомочність на визначення вартості електроенергії та перерахування коштів будь-якому суб'єкту виникає у відповідача лише після прийняття відповідного рішення (постанови) НКРЕКП (аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 04.05.2016 року №910/13351/15).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що в разі задоволення позовних вимог та після набрання рішення законної сили сторони могли б на його основі підписати коригуючи акти за відповідні місяці.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Так, скаржник, не надав суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2017 року у справі №910/7948/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 240, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Енергія-Новояворівськ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2017 року у справі №910/7948/17 - залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Матеріали справи №910/7948/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді С.А. Гончаров

О.М. Гаврилюк

Повний текс судового рішення складено 22.12.2017 року.