Постанова № 71198331, 14.12.2017, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

14.12.2017

Справа № 638/17166/17

Провадження №2-а/638/868/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2017 року суддя Дзержинського районного суду м.Харкова Шишкін О.В., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії -

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з серпня 2017 року; зобовязати відповідача поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з серпня 2017 року шляхом перерахування на особистий рахунок.

В обґрунтування заявленого позову зазначає, що перебуває на обліку у пенсійному фонду України як одержувач соціальної допомоги (пенсії) за вислугу років. У червні 2017 року була зареєстрована як тимчасово переміщена особа у м.Харкові за адресою вул.Краснодарська буд.171 «3» квартира №70, оскільки місце реєстрації Луганська обл.., м.Кадіївка є зоною проведення АТО. До червня 2017 року позивач також була зареєстрована як переміщена особа, але у Жовтневому районі м.Харкова. В червні 2017 року позивач звернулась до пенсійного фонду України в особі відповідача щодо продовження отримання соціальної допомоги у вигляді пенсії. Відповідач прийняв заяву та продовжив пенсійні виплати шляхом перерахування на банківський рахунок, відкритий у АТ «Ощадбанк». З серпня 2017 року відповідач припинив виплати пенсії (остання виплата пенсії була за серпень 2017 року), потім відповідач повідомив позивача про припинення виплати пенсії у звязку з тим, що остання повернулася до м.Кадіївка, яка є зоною проведення АТО. Вважає такі дії відповідача такими, що порушують її права та інтереси, встановлені законами України.

Уповноважений представник відповідача надав до суду заперечення, в яких просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень повідомив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.11.2015 року та отримує пенсію за вислугу років відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року «2262-ХІІ у розмірі 55% грошового забезпечення за вислугу років 20 років. З 01.09.2017 року позивачу припинено виплату пенсії на підставі протоколу №50 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у Немишлянському районі м.Харкова від 04.08.2017 року у звязку з не підтвердженням достовірності зазначеної позивачем інформації про фактичне місце проживання/перебування. Відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджено постановою КМУ від 08.06.2016 року №365 соціальні виплати припиняються у разі наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи тощо. Відповідно до протоколу №50 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у Немишлянському районі м.Харкова від 04.08.2017 року не було підтверджено достовірність зазначеної позивачем інформації про фактичне місце проживання/перебування, що є підставою припинення виплати пенсії відповідно до підпункту 2 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ №365 від 08.06.2016 року. Крім того, зазначає, що вимоги до головного управління ПФУ є передчасними, оскільки ГУПФУ припиняє виплату пенсії на підставі подання про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати, наданої уповноваженим структурним підрозділом з питань соціального захисту населення; позивач повинен оскаржувати саме рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дійшов висновку про можливість ухвалення законного судового рішення в порядку скороченого провадження, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною 3 статті 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 9 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно до ч. 2 ст.14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Відповідно до ст..1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення ОСОБА_2 національної безпеки і оборони України "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014.Розпорядженням КМУ від 02.12.2015 року №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у який у розділі Луганська область включено м. Стаханов. Наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення від 07.10. 2014 року № 33/6/а, Донецька і Луганська області з 07.04.2014 року визначені районами проведення антитерористичної операції.

Є загальновідомим факт, що антитерористична операція в Україні не завершилась на теперішній час.

Встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.11.2015 року як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за вислугу років відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року «2262-ХІІ у розмірі 55% грошового забезпечення за вислугу років 20 років.

З 01.09.2017 року позивачу припинено виплату пенсії на підставі протоколу №50 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у Немишлянському районі м.Харкова від 04.08.2017 року у звязку з не підтвердженням достовірності зазначеної позивачем інформації про фактичне місце проживання/перебування.

Згідно з п. 2 ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

07.11.2014 року Кабінетом Міністрів України постановою №595 затверджено Тимчасовий Порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства (далі - Порядок № 595).

Пунктом 2 Порядку №595 встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Зокрема, в мотивувальній частини ухвали Вищого спеціалізованого суду у справі № К/800/19498, К/800/19418, зазначено: «Системний аналіз вказаних норм Конституції України та Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», перевірка законності Постанови КМУ № 595 в частині затвердження п. 2 Порядку № 595, дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Кабінет Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючихправ і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії,інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від

У відповідності до сти.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.Не можуть бути обмежені праваісвободи, передбачені статтями 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» №8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до ст.8 та 22 Конституції Українине підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією Україниі чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Українаєправовою державою.Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України).

Відповідно ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Позивачем надано Відповідачу довідку від 23.06.2017 року №0000248712 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Отже, позивачем було виконані вимоги ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», в якій зазначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення, здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

У відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції Україниі складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування"та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні,яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законамипропенсійне забезпечення визначаються,зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення,умови, норми та порядок пенсійного забезпечення,організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного вище Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.Виключно цим Законом,зокрема,визначаються порядок здійснення пенсійних виплатза загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

У відповідності до ч. 2 ст.52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

У ст.49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії.У ч. 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2)на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України;

3)у разі смерті пенсіонера;

4)у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5)в інших випадках, передбачених законом.

Отже,ст.49 вказаного Законучітко встановлено, щовиплата пенсії припиняється виключно за рішеннями двох суб'єктів - територіального органу ПФУ або суду та лише з підстав, визначених у цій статті. Таким чином, на час припинення Відповідачем виплати пенсії позивачу - 01.09.2017 рокубули відсутні підстави для такого припинення.

Ні Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ні Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»ні Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ні будь-яким іншим Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Таким чином, Відповідач, не приймаючи рішення відповідно до ч. 1 ст.49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»,з 01.09.2017 рокузупинив виплату пенсії.

Пунктом 1 Постанови КМУ № 637 встановлено, щопризначення та продовження виплати пенсій(щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільгза рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообовязкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особамздійснюються замісцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою,виданою згідно з Порядком № 509.

Отже, за приписами наведеної норми, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є самезнаходження такої особи на облікуза місцем перебування, а не сам факт перебування такої особи за місцем її обліку.

Враховуючи невідповідність Порядку № 365 законодавству та Конституції України, а також Конвенції з захисту прав людини, його можна брати за основу, лише в частині необхідності надання довідки внутрішньо переміщеної особи до Управління ПФУ для постановкина облік пенсіонера.

За приписами ст.8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). Пунктом 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод( далі - Конвенція), згідно з якоюкористування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою- статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якоюпередбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майномта закріплено, щоніхто не може бути позбавлений своєї власностіінакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Слід зазначити, що відповідно до ст.41 Конституції України,кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст.1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У п.333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація),держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинно усіма доступними дипломатичними таправовимизасобамиіз залученням іноземних держав та міжнародних організаційпродовжуватигарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав любини».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВерховногоСуду України від 06.10.2015 року № 816/4505/14 та в силу ст.244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

Описане свідчить про те, що п.2 Порядку № 595, не сприяє виконанню державою позитивного зобов'язання щодо виплати належної позивачам відповідної пенсії,інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки, перешкоджає ньому.

Крім того, суд зазначає, що право вносити закони, вносити до них зміни належить виключно ОСОБА_2 України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна ОСОБА_2 України може змінити законвиключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Не можна не звернути увагу на дотримання принципу верховенства права, який передбачає дотримання, в тому числі вимог, «законності» та «якості» закону, яким передбачається у права особи, основоположні свободи. Так у рішенні від 10.12.2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (MikhaylyukandPetrov v. Ukraine), заява № 11932/02, в п. 25 зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві. Він такожстосується якостівідповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка,крімтого, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права(див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29.04.2003 року, заява№ 38812/97, п. 155.

З огляду на це, постанови КМУ, якими керується Відповідач, а саме: Порядок № 365,не є законом, а тому цей підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів Кабінету Міністрів Верховною ОСОБА_2 України не надано.

Згідно ч. З ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»,реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Якзазначено в рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, 2-го речення ст.51 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсіїне може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцієючи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких гуртуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції Україниоргани державної вади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідачем не надано суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності дій Управління, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії. Вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки відповідач не допустив бездіяльність, а навпаки вчинивдії шляхом припинення нарахування та виплати пенсії позивачу.

З урахуванням викладеного, суд дійшла висновку про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати пенсії позивачеві з 01.09.2017 року.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС Українисуд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З врахуванням викладеного, суд зобовязуєвідповідача поновити нарахування та виплату позивачеві пенсії за віком з 01.09.2017 на рахунок , відкритий у АТ «Ощадбанк».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Розподіл судових витрат суд здійснює у відповідності до вимог ст.94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 2,-5, 8, 10, 11, 12, 86, 94, 158-163, 183-2 КАС України, суд ,

постановив :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії з 01 вересня 2017 року.

Зобовязати Головне управління поновити з 01.04.2017 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Дзержинський районний суд м.Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: О.В.Шишкін