Постанова № 71197297, 19.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

19 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Махлай Л.Д., Саліхова В.В.,

секретаря: Синявського Д.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бурова компанія»

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року (суддя Савицький О.А.) у справі № 761/46228/16-ц Шевченківського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бурова компанія» про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И Л А:

В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бурова компанія» (далі - ТОВ «Українська бурова компанія», Товариство) про стягнення боргу у розмірі 377 042 880,72 грн., з яких 182 899 579,51 грн. - сума основного боргу, 178 689 539,48 грн. інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов'язання та 15 453 761,73 грн. процентів, з розрахунку облікової ставки Національного банку України, як річної процентної ставки до дня повернення позики (т. 1, а.с. 6).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем безоплатно, на умовах повернення було передано ТОВ «Українська бурова компанія» у власність грошові кошти, які в подальшому Товариство використало на свої власні цілі. Передання коштів у позику відбулося, на підставі укладених між нею та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк», Банк) угоди про переведення боргу та договору поруки, шляхом списання грошових коштів з депозитного вкладу ОСОБА_1 та процентів по ньому в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства за кредитним договором. Вказала, що шляхом усних домовленостей, сторони дійшли згоди про порядок повернення суми позики щомісячними платежами. Вважала, що у зв'язку з тим, що всупереч досягнутим домовленостям Товариство не здійснило повернення боргу в добровільному порядку, вона має право, з підстав передбачених ст. 1049 ЦК України, на стягнення переданих у позику коштів та відсотків за користування коштами у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, як то передбачено ст. 1048 ЦК України, з урахуванням положень частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідач не погоджуючись з позовом подав до суду письмові заперечення. Як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог посилався на відсутність між сторонами відносин позики. Вказав, що Товариство не укладало з ОСОБА_1 жодного договору позики ні в усній, ні в письмовій формі. Щодо часткового погашення позивачем заборгованості відповідача за кредитним договором, посилався на правову позицію, викладену у постанові ВСУ у справі № 6-466цс15 від 07.10.2015, згідно якої часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього права кредитора за цим договором. Крім того, звернув увагу суду на те, що позивачем не надано доказів порушення Товариством зобов'язання, забезпеченого порукою та, відповідно, доказів отримання від ПАТ «Брокбізнесбанк» вимоги здійснити дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з невиконанням та/або неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань перед Банком (т. 1, а.с. 122-124).

Уточнюючи позовні вимоги позивач зазначила, що 27 січня 2009 року між нею та Банком було укладено договір банківського вкладу в іноземній валюті, за умовами якого вона розмістила на рахунку вклад (депозит) у розмірі 17 831 277, 27 доларів США, на який в подальшому було нараховано 5 120 046, 30 доларів США відсотків за депозитом.

03 лютого 2014 року між ПАТ «Брокбізнесбанк», як кредитором та нею, як новим боржником, було укладено договір поруки за умовами якого новий боржник здійснює виконання зобов'язань за боржника - ТОВ «Українська бурова компанія» за кредитним договором від 05 грудня 2007 року № 20-07П.

04 лютого 2014 року Банк повідомив ОСОБА_1 про невиконання Товариством умов кредитного договору та наявність непогашеної кредитної заборгованості в загальній сумі 278 336 470,81 грн. та запропоновано здійснити погашення кредитної заборгованості.

04 лютого 2014 року позивачем здійснено частково погашення заборгованості Товариства за кредитним договором, а саме у розмірі 182 89 579,51 грн., шляхом внутрішнього банківського переказу - списання грошових коштів із депозитного рахунку позивача.

Вважала, що внаслідок виконання нею зобов'язань позичальника вона набула право вимоги стягнення грошових коштів з боржника, який допустив тривале прострочення виконання зобов'язання перед Банком.

Таким чином, на думку позивача, боржник у зобов'язанні був замінений іншою особою за згодою кредитора, що відповідає змісту положень ст. 520, 521 ЦК України.

Вказала, що після списання грошових коштів з особового рахунку позивача, сторони дійшли усних домовленостей щодо порядку повернення суми позики, який передбачав щомісячне погашення платежами, починаючи з наступного місяця після виконання вкладником зобов'язання до повного погашення заборгованості.

Посилаючись на те, що Товариство, в порушення досягнутих усних домовленостей, не здійснило повернення боргу в добровільному порядку, просила задовольнити позов у повному обсязі (т. 1, а.с. 131-136).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій вказав, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Як на підставу порушення судом норм процесуального права посилався на неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, встановив і визнав доведеним право позивача на регресну вимогу до відповідача за недоведеності наявності порушення відповідачем умов Кредитного договору та недоведеності наявності підстав для дострокового повернення заборгованості.

Судом не враховано, що за умовами Додаткової угоди № 31 від 04.12.2013 сторонами Кредитного договору був встановлений термін користування кредитом до 04 грудня 2018 року. Умовами Кредитного договору встановлено, що обов'язок достроково погасити суму кредиту у позичальника виникає лише у разі наявності порушень умов Кредитного договору і виключно після отримання Позичальником письмового повідомлення Банку з такою вимогою і після спливу 30-денного терміну (п. 6.1 Кредитного договору).

Матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про порушення відповідачем зобов'язань за Кредитним договором, направлення Банком Товариству вимоги про дострокове повернення кредитних коштів. Станом на 04.02.2014 Банком не надсилалося Товариству жодної вимоги, а ні про погашення заборгованості, а ні про дострокове повернення кредитних коштів.

Встановивши факт здійснення позивачем дострокового погашення кредиту замість відповідача, суд ухвалив рішення без з'ясування наявності порушення Кредитного договору відповідачем, наявності чи відсутності такої заборгованості, розміру такої заборгованості, строків погашення та за який період.

Наявна в матеріалах справи копія листа Банку від 04.02.2014 за вих. № 1040/015-02 адресована позивачу не є належним доказом, яким підтверджується факт порушення відповідачем зобов'язань за Кредитним договором та наявності правових підстав для настання відповідальності поручителя перед Банком за Договором поруки. Вимога Банку ґрунтується на невиконанні Товариством неіснуючого зобов'язання за Додатковою угодою № 33, оскільки така угода не укладалася з Банком.

Судом не застосовано ст. 517 ЦК України та не враховано, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження передачі первісним кредитором новому кредитору всіх документів, що засвідчують його права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

В порушення ст. 553, 554 ЦК України, за відсутності належних доказів, які б підтверджували факт порушення відповідачем зобов'язань за кредитним договором, безпідставно зробив висновок про наявність у позивача вимоги до відповідача у зв'язку із порушенням виконання кредитного договору.

Надана позивачем незавірена копія платіжного доручення № 43 від 04 лютого 2014 року не може вважатися належним доказом сплати заявленої суми у рахунок погашення кредиту, оскільки не є первинним документом в розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В копії платіжного доручення не відображено змісту господарської операції, що не дає змогу ідентифікувати виконання грошового зобов'язання за Кредитним договором, не містить всіх обов'язкових реквізитів первинного документу. Крім того, у матеріалах справи відсутній також договір банківського вкладу в іноземній валюті від 27.01.2009, укладений між ПАТ «Брокбізнесбанк» та позивачем.

Суд не з'ясував обставинна якіпосилався відповідач у письмових запереченнях щодо законності переходу до позивача прав кредитора від ПАТ «Брокбізнесбанк».

Порушуючи принцип справедливого розгляду справи, гарантованого ст. 6 Конвенції, суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про витребування доказів та ухвалив рішення без жодного належного доказу у справі. Як зазначено в мотивувальній частині рішення суд дійшов висновку про доведеність позову «перевіряючи обставини справи».

Поза увагою залишилися доводи відповідача, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки Банку, оскільки відповідач заперечував наявність заборгованості за кредитним договором і відсутність у Банку правової підстави вимагати в лютому 2014 року дострокового повернення кредитних коштів. В порушення вимог, передбачених ст. 35 ЦПК України, судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про залучення Банку до участі у розгляді справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги. Порушуючи принцип справедливого розгляду справи, гарантованого ст. 6 Конвенції, суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про витребування доказів.

Зазначив, що такі дії судді свідчать не тільки про порушення норм процесуального права та вимог Конвенції, а і про його упередженість щодо сторони відповідача та абсолютне неприйняття будь-яких доводів відповідача, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Посилаючись на те, що рішення не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, відповідач просив рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Представники ТОВ «Українська бурова компанія» - Максименко Я.П. та Серафімов І.М. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених в ній. Представник Серафімов І.М. пояснив, що на час укладання між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк» договору поруки, у зв'язку з неплатоспроможністю останнього, вирішувалося питання про запровадження в Банку тимчасової адміністрації, а тому були відсутні правові підстави для укладення такого правочину.

Представник позивача - ОСОБА_4 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи сторонами визнано, що між ТОВ «Українська бурова компанія» (далі - Боржник) та ПАТ «Брокбізнесбанк» (далі - «Банк») 05.12.2007 було укладено Кредитний договір № 20-07П, відповідно до умов якого Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді відкличної поновлювальної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 48 000 000,00 грн. терміном користування до 04 грудня 2012 року. У подальшому до кредитного договору було внесено зміни шляхом укладення додаткових угод до нього стосовно встановлення ліміту користування кредитом у сумі 274 970 000,00 грн. терміном користування до 04 грудня 2018 року та процентної ставки у розмірі 13,3% річних (далі - «Кредитний договір»).

Звертаючись до суду з позовом позивач посилалась на укладення 03.02.2014 між нею (далі - Поручитель) та ПАТ «Брокбізнесбанк» (далі - Кредитор) Договору поруки № 20/21 П, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Поручитель поручається перед Кредитором за виконання боргових забов'язань Боржника (ТОВ «Українська бурова компанія») за Кредитним договором.

Відповідно до п. 1.2 порукою за цим Договором забезпечуються вимоги Кредитора щодо сплати Боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань на суму 182 899 579,51 грн., у валюті, у строки та порядку, встановленому у Кредитному договорі.

Порукою за цим Договором забезпечено виконання Боржником Боргових зобов'язань в разі настання строку для дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором (п. 1.4.).

У разі одержання вимоги Кредитора Поручитель зобов'язався повідомити про це Боржника (п. 2.4.2.).

У разі порушення Боржником зобов'язань, передбачених кредитним договором, поручитель та Боржник відповідають перед Кредитором як солідарні боржники (п. 1.6.)

Пунктом 2.2.1. передбачено, що після виконання Поручителем Боргових зобов'язань Боржника у повному обсязі, Кредитор зобов'язаний передати Поручителю документи, що підтверджують обов'язок Боржника за Кредитним договором.

З матеріалів справи вбачається, що оригінал цього договору до суду не подавався, судом не посвідчувався. Також оригінал Договору поруки, на якому ґрунтуються вимоги позивача, не подавався і до суду апеляційної інстанції. Разом з цим, а ні письмові заперечення відповідача, а ні апеляційна скарга не містить доводів, що Договір поруки між позивачем та Банком не укладався.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що у зв'язку з частковим виконанням позивачкою зобов'язань Товариства за кредитним договором, заборгованість за яким погашена в повному обсязі, вона набула право регресної вимоги про стягнення коштів у розмірі виконаного зобов'язання з урахуванням відсотків та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що до такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Таким чином, в силу положень вищевказаних норм, за договором поруки відповідальність поручителя перед кредитором наступає у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою.

Відповідно до ч. 1 ст. 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

Матеріали справи не містять доказів виконання позивачем, передбаченого п. 2.4.2. Договору поруки, обов'язку повідомлення відповідача про отримання 04.02.2014 вимоги від Банку щодо порушення Товариством умов Кредитного договору.

Разом з тим позивачка, як на підставу задоволення позовних вимог, посилалась на виконання боргових зобов'язань Товариства в день отримання вимоги від Банку, а саме 04 лютого 2013 року, тобто на наступний день після укладення договору поруки.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що у зв'язку з невиконанням поручителем обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 555 ЦК України, відповідач набув право вимоги висунути проти позивача всі заперечення, які він мав проти вимоги Банку.

В порушення вимог, передбачених ст. 214 ЦПК України, суд не з'ясував обставин якими обгрунтовано заперечення відповідача.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що у зв'язку з незастосуванням ст. 517 ЦК України, судом ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор повинен передати новому кредитору всі документи, що засвідчують його права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Перелік необхідних документів та інформації визначається виходячи із суті зобов'язання, яке існує між боржником та первісним кредитором.

Аналогічні вимоги передбачені також ч. 1 ст. 556 ЦК України, за якими, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

В силу ч. 2 ст. 517 ЦК України,боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Оскільки саме на боржника покладається ризик виконання зобов'язання неналежному кредитору, частина 2 статті 517 ЦК України надає йому право не виконувати свій обов'язок новому кредитору до надання йому доказів наявності у нового кредитора відповідних прав.

Суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не дослідив обґрунтованості вимоги Банку щодо дострокового погашення відповідачем заборгованості за Кредитним договором та не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують цей обов'язок відповідача та доказів переходу до нового кредитора - позивача прав у зобов'язанні.

Матеріали справи не містять жодного належного доказу, який би свідчив про порушення відповідачем станом на 04.02.2014 зобов'язань за Кредитним договором.

Позивачем не доведено правомірності дострокового погашення кредиту замість відповідача.

Висновок суду про встановлення факту порушення відповідачем зобов'язання за Кредитним договором ґрунтується лише на підставі незасвідченої копії листа ПАТ «Брокбізнесбанк» від 04.02.2014 за вих. №1040/015-02, адресованого позивачеві.

Однак, цей лист не є належним доказом, який підтверджує наявність порушення відповідачем зобов'язань за Кредитним договором і не є належним доказом переходу до позивача прав Банку у кредитному зобов'язанні в розумінні статті 517 ЦК України, зокрема, не є документом, який належним чином підтверджує обов'язок позивача достроково погасити заборгованість перед первісним кредитором і засвідчує права Банку, що передаються новому кредиторові (поручителю) в розумінні частини першої статті 556 ЦК України.

В матеріалах справи відсутні докази неналежного виконання Товаристовом умов Кредитного договору. Вимога Банку, на яку посилається позивач як на підставу виконання зобов'язань за Товариство, грунтується на невиконанні Позичальником умов щодо оформлення додаткового забезпечення. В листі Банку, який адресовано позивачу, зазначено лише про наявність заборгованості в розмірі 278 336 470,81 грн. та відсутні відомості про період заборгованості і складові такої заборгованості, а саме яка це заборгованість поточна чи дострокова.

За умовами п. 1.4. Договору поруки, на який посилається позивачка, порукою за цим Договором забезпечено виконання Боржником Боргових зобов'язань в разі настання строку для дострокового виконання зобов'язань за Кредитним договором.

Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд застосувавши ст. 556 ЦК України дійшов необгрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Поза увагою суду залишилися заперечення відповідача про відсутність в матеріалах справи доказів - підстав переходу права кредитора та обсягу його прав, зокрема, доказів-підстав виконання кредитних зобов'язань позивачем за Товариство.

За умовами п. 2.3.1. Договору поруки поручитель у разі виконання зобов'язаня в повному обсязі Боргових зобов'язань за Боржника набуває право отримати від Кредитора документи, що підтверджують обов'язок Боржника за кредитним договором.

Клопотання представника відповідача про надання позивачем документів, підтверджуючих перехід права вимоги за Кредитним договором у тому числі, Кредитного договору, з усіма змінами та доповненнями, зокрема додаткової угоди № 33, судом було безпідставно відхилено.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, встановив і визнав доведеним право позивача на регресну вимогу до відповідача за недоведеності наявності порушення відповідачем умов Кредитного договору та недоведеності наявності підстав для дострокового повернення заборгованості відповідачем за Кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції, в порушення вимоги ст. 553, 554 ЦК України, за відсутності належних доказів, які б підтверджували факт порушення відповідачем зобов'язань за Кредитним договором, безпідставно зробив висновок про наявність у позивача обов'язку дострокового виконання зобов'язань Товариства за кредитним договором.

Висновок суду про наявність правових підстав для задоволення позову ґрунтується на встановленому факту здійснення 04.02.2014 внутрішньобанківського переказу та списанню грошових коштів у сумі 182 899 579,51 грн. із депозитного рахунку ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Українська бурова компанія» за Кредитним договором, укладеним з ПАТ «Брокбізнесбанк».

До такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального права.

За положеннями ч. 1, ч. 2 статті 556 ЦКУ до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, які забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, що підтверджують це зобов'язання боржника.

Таким чином, наслідки, передбачені зазначеної нормою, наступають лише у випадку повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 ч. 1 статті 512 ЦКУ, що передбачає подібний спосіб заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

У справі, яка переглядається, зобов'язання за кредитним договором, строк дії якого визначено до 04.12.2018, в повному обсязі ні боржником, ні поручителем не виконані.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, колегією суддів досліджено в судовому засіданні рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/3689/15-г від 14.04.2015, рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/20785/15 від 11.09.2015, рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/20786/15 від 30.11.2015.

Так, рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/20785/15 від 11.09.2015 не є належним доказом виконання зобов'язання у повному обсязі, оскільки обставини встановлені судовим рішенням у господарській справі стосується виконання Товариством зобов'язань за Кредитним договором від 26.03.2008 № 05-08 П, а у справі, що переглядається з'ясуванню підлягали обставини виконання Товариством іншого кредитного договору, а саме Кредитного договору від 05.12.2007 за № 20-07П.

Колегія суддів не приймає до уваги рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/3689/15-г від 14.04.2015, оскільки судом вирішувався спір щодо припинення зобов'язань за договорами поруки за двома кредитними договорами. При цьому судом встановлено факт повного виконання зобов'язань за Кредитним договором № 05-08П від 26.03.2008, однак не встановлено факту повного виконання зобов'язань за Кредитним договором від 05.12.2007 року за № 20-07П, а лише зазначено про повернення тілу кредиту та сплати відсотків.

З іншого, наданого представником позивача рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/20786/15, яке було ухвалено пізніше вище зазначеного рішення, а саме 30.11.2015, вбачається, що судом встановлено факт заборгованості за кредитним договором від 05.12.2007 року за № 20-07П, і цю обставину визнано представником позивача, про що зазначено в письмових запереченнях на апеляційну скаргу.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 15 вересня 2017 року задоволено заяву представника позивача та витребувано з ПАТ «Брокбізнесбанк»: виписку по особовому рахунку ТОВ «Українська бурова компанія» щодо погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 182 899 579, 51 грн. та здійснення внутрішньобанківського платежу; інформацію щодо відсутності чи наявності заборгованості ТОВ «Українська бурова компанія» за Кредитним договором від 05.12.2007 року за № 20-07П.

На виконання ухвали суду про витребування доказів Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк» Міхно С.С. надіслав виписку по рахунку № 20639043819800 за 04.02.2014, якою підтверджено надходження на рахунок Товариства коштів від кореспондента ОСОБА_1 в розмірі 182 899 579, 51 грн.

Також, на виконання вище зазначеної ухвали суду в частині вимог про надання інформації щодо відсутності чи наявності заборгованості ТОВ «Українська бурова компанія» за Кредитним договором від 05.12.2007 за № 20-07П Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк» Міхно С.С. на адресу суду надіслано лист, якій підписано уповноваженою особою та скріплено печаткою Банку, в якому надано інформацію, що на момент відповіді в ПАТ «Брокбізнесбанк» наявна заборгованість ТОВ «Українська бурова компанія» (код ЄДРПОУ 33750826) за кредитним договором від 05.12.2007 року № 20-07П в розмірі 28 806 594, 81 грн.

За наведених обставин, висновок суду першої інстанції про виконання зобов'язання за Кредитним договором, строк виконання яких уставлено до 04.12.2018, у повному обсязі не відповідає обставинам справи.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов обґрунтовано частковим виконанням поручителем заборгованості Товариства за кредитним договором перед Банком. Також, в письмових запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача зазначив, що предметом спору у справі, що переглядається, є стягнення боргу за здійснене часткове погашення кредитної заборгованості у розмірі 182 899 579, 51 грн., тоді як банком була заявлена вимога про заборгованість у розмірі 278 336 470, 81 грн.

Враховуючи, що наслідки, передбачені статтею 556 ЦК України, у вигляді переходу прав кредитора до поручителя не настали, у позивачки як поручителя не виникло право на пред'явлення зворотної вимоги до боржника.

Оскільки відсутні правові підстави для задоволення позову за основною вимогою, не підлягають задоволенню і похідні вимоги щодо стягнення відсотків та інфляційних втрат з підстав, передбачених ст. 625 ЦК України.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом ухвалено рішення з порушення норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, що в силу пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

Ураховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду необхідно скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю і ухвалює нове.

Дата виготовлення повного тексту 22 грудня 2017 року.

Керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів,-

ПО С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бурова компанія» - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бурова компанія» про стягнення боргу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 761/46228/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/12319/2017

Головуючий у суді першої інстанції: СавицькийО.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.