Постанова № 71196986, 14.12.2017, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/19925/17

н/п 2-а/766/2307/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2017 року суддя Херсонського міського суду Херсонської області Дорошинська В.Е., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Херсонське обєднане Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про зобовязання вчинити певні дії-,

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась до суду із адміністративним позовом до ГУПФ України в Херсонській області, в якому просить зобовязати Херсонське обєднане управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 28.04.2017 року(з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб , які втратили працездатність з проведенням індексації і компенсації втрати частин доходів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини та за наявності достатніх підстав,суддя приходе до висновку про можливість ухвалення судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб у порядку скороченого провадження, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 183-2 КАС України скорочене провадження застосовується в адміністративних справах щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Положеннями ч. 4 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 183-2 КАС України справа повинна бути розглянута у порядку скороченого провадження протягом п'яти днів з дня подання відповідачем заперечення проти позову.

13.12.2017 року до суду надійшли письмові заперечення ГУПФ України в Херсонській області на адміністративний позов в якому просили відмовити позивачу в задоволенні позову, оскільки не було додержано встановлений чинним законодавством порядок звернення за призначенням пенсії.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1, 09.12.1954р.н. є громадянкою України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон АС910747, виданий 05.03.1998 року органом 2100.

Відповідно до трудової книжки серії АТ-І №0263301 та довідки про заробітну плату ОСОБА_1, має 24 років трудового стажу. На даний час є пенсіонером та не працює. Перед виїздом за кордон проживала на території України, АДРЕСА_1.

27.10.2000 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. Однак пенсія ані до виїзду, ані станом на сьогодні пенсія позивачу не виплачувалася.

Відповідно до листа УПФУ №15/С-25 від 05.05.2017року позивачу відмовлено в поновлені пенсії за відсутністю встановленого положенням документа, що засвідчує особу, місце його проживання (реєстрації) на території України.

Згідно п.1 та п.3 ч.1 ст.5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України є паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до ст.ст.19, 20 Закону України "Про громадянство України" передбачені підстави та порядок припинення громадянства.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач не позбавлялась громадянства України.

01 квітня 2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).

Згідно п.2 ч.1 ст.49 Закону виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно ст.51 Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Оскільки міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися, то припиняючи виплату пенсії Позивачу у зв'язку з його переїздом на постійне місце проживання Відповідач діяв відповідно до вимог законодавства, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 положення пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

З рішення №25-рп/2009 вбачається, що вказаними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Положеннями частини 2 статті 49 Закону визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відтак, державою гарантовано право людини отримувати пенсію з метою забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму.

ОСОБА_1, є громадянином України, а тому, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Конституційний суд України у рішенні від 7 жовтня 2009р. № 1-32/2009 зазначив, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону № 3477-IV.

Аналізуючи зміст зазначених положень законодавства та правову позицію Конституційного суду України, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо неможливості призначення пенсії позивачу є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмежень, тому посилання відповідача на не надання позивачами документів про реєстрацію є законодавчо необґрунтованими, до того ж така умова не передбачена Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Крім того, судом було встановлено, що звернення позивача про призначення пенсії направлено до ОУПФ України Херсонської області 28.04.2017р., що підтверджується відміткою на заяві, то пенсію позивачці слід призначити з 28.04.2017р.

Вимога в частині призначення пенсії у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, до задоволення не підлягає, оскільки порядок нарахування пенсії є виключною компетенцією та обовязком пенсійного фонду і розмір її нарахування проводиться у відповідності до ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відтак делегування даних функцій судами України не припускається.

Виходячи з положень ст.94 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір сплачений ним при подачі адміністративного позову до суду в сумі 640 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ХОУПФУ в Херсонській області.

Керуючись Конституцією України, ЗУ «Про пенсійне забезпечення», ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України»,ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,ст.ст. 11, 94,158-162,163, 183 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1 до Херсонське обєднане Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про зобовязання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобовязати Херсонське обєднане Управління Пенсійного Фонду України призначити та виплачувати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, пенсію за віком з 28.04.2017 року(з дати першого звернення за призначенням пенсії) .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Херсонського обєднаного Управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640 грн. 00 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Херсонський міський суд Херсонської області шляхом подачі апеляції в 10-денний строк з дня її проголошення або її отримання.

Суддя В.Е. Дорошинська