Рішення № 71196857, 22.12.2017, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/12148/17

Провадження № 2-а/750/1814/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2017 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого судді Требух Н.В.,

при секретарі Будаш М.В.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобовязання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити нарахування та виплатити йому заборгованість з виплати пенсії за період з 01.04.2015 року по 03.08.2017 року. Також просить поновити строк для звернення до суду, оскільки такий пропущений ним з поважних причин у звязку з тим, що він дізнався про порушення свого права лише у липні 2017 року з листа відповідача.

07.12.2017 року ухвалою судді Деснянського районного суду м.Чернігова було відкрито скорочене провадження по даній справі.

20.12.2017 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти задоволення позову.

Судом встановлено, що позивач з 2007 року по 31.03.2015 року як колишній військовослужбовець Збройних сил України отримував у відповідача пенсію за вислугою років згідно ст..12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» працюючи в період отримання пенсії з 26.06.2007 року по 04.08.2017 року також на посаді судді Деснянського районного суду міста Чернігова.

На звернення до Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області про виплату заборгованості по пенсії, 03.07.2017 року Управління надіслало позивачу листа, в якому відмовило у виплаті заборгованості, посилаючись на те, що пенсія виплачена включно по 31 березня 2015 року однак, з 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911- VIII. Цим законом внесено зміни до абз. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зокрема, тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законами України „Про державну службу", „Про прокуратуру". „Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачується. У зв'язку із зазначеними змінами відповідач не здійснював виплату призначеної пенсії починаючи з 01.04.2015 по 03.08.2017 року.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав, та свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні № 10- рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

Згідно рішення Конституційного Суду України 4-рп/2016 від 29.06.2016 визнано, що обмеження щодо отримання призначених пенсій та довічного грошового утримання суддями України суперечать частині першій статті 8, статті 21, частинам першій, п'ятій статті .1.26, статтям 150, і 52 Конституції України.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, в частині стверджувального порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу зазначив, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У п. 41 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.

Конституційний Суд України в рішенні № 7-рп/2016 від 20.12.2016 року визнав такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними) положення Закону України від 24.12.2015 року №911-УПІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" зокрема, Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262- ХІЇ, а саме - першого речення частини першої ст.54, відповідно до яких тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/ щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Таким чином, запроваджені Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911 VIII, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року тимчасові обмеження щодо виплати пенсії особам, що працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом України „Про судоустрій та статус суддів" суперечать: статті 14, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо дискримінації при виплаті пенсії в залежності від роду занять та позбавленні права на належне майно у формі призначених пенсійних виплат; статтям 17, 22, 46, 58 Конституції України щодо недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод в тому числі і щодо призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, оскільки порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п"ятою ст. 17 Конституції України.

Враховуючи викладене вище, позов обґрунтований та підлягає задоволенню в повному обсязі, а пропущений позивачем строк звернення до суду підлягає поновленню як такий, що пропущений з поважних причин.

Керуючись ст. ст. 2, 11, 17-20, 38, 71, 99-103, 158-163, 267КАС України, суд

В и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (місто Чернігів вулиця П»ятницька 83а ЄДРПОУ 21390940) здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 (14029 АДРЕСА_1 ІНПП НОМЕР_1) заборгованість з виплати пенсії, яка була призначена у 2007 році згідно статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за період з 01.04.2015 року по 03.08.2017 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (місто Чернігів вулиця П»ятницька 83а ЄДРПОУ 21390940) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (14029 АДРЕСА_1 ІНПП НОМЕР_1) 640 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або у порядку, передбаченого ч.2 ст.255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України апеляційна скарга подається у строки, передбачені ст..295 КАС України.

Суддя Н.В. Требух