Постанова № 71192123, 22.12.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/1391/17 22.12.2017

Провадження №22-ц/784/2630/17

Справа №486/1391/17 Головуючий першої інстанції: Далматова Г.А.

Провадження №22-ц/784/2630/17 Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

іменемУкраїни

22 грудня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого Лисенка П.П.

суддів Галущенка О.І. та Серебрякової С.В.

із секретарем судового засідання Тищенком Л.С.,

без участі сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду даної справи, переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ухвалу судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року про відмову у відкритті провадження, у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Южноукраїнського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» про визнання недійсними постанови та акту державного виконавця про передачу майна в рахунок погашення боргу,

в с т а н о в и л а:

21 листопада 2017 року ОСОБА_2 предявив до Южноукраїнського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

05 жовтня 2011 року постановою державного виконавця Южноукраїнського міського відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Миколаївської області відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-68/2011, виданого 25 серпня 2011 року Южноукраїнським міським судом Миколаївської області про стягнення з нього на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованості за кредитним договором в сумі 2231934 гривень 78 копійок.

Згодом стягувача за виконавчим провадженням було замінено - з ПАТ «Фідобанк» на товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ».

Виконання рішення мало бути проведене шляхом реалізації предмета іпотеки, а саме: нежитлового приміщення магазину, розташованого за адресою: пр. Незалежності (Леніна), 24 прим. 75/76 у м. Южноукраїнську Миколаївської області, на електронних торгах, проте у звязку з відсутністю на перших та других торгах допущених учасників торги не відбулися.

Через це, на 30 листопада 2017 року були призначені треті торги, проте вони не відбулися, оскільки вже 12 жовтня 2017 року державним виконавцем винесено постанову та акт про передачу іпотечного майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Посилаючись на те, що при складанні названих документів державним виконавцем порушено Закон України «Про виконавче провадження» (далі Закон 606-ХIV), позивач просив визнати їх недійсними.

Ухвалою судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року ОСОБА_2 у відкритті провадження відмовлено, підставою чого названо невірно обраний спосіб захисту права.

ОСОБА_2 подав на цю ухвалу апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати, а позовну заяву разом з доданими до неї матеріалами передати до того ж суду для повторного вирішення питання про відкриття по ній провадження.

Апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржену ухвалу суду 1 інстанції скасувати, оскільки вона постановлена без додержанням норм процесуального права.

Відмовляючи ОСОБА_2 у відкритті провадження, суд 1 інстанції виходив із положень п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України та вважав, що зазначений позов не може вирішуватися в порядку цивільного судочинства, оскільки позивачем оскаржується акт та постанова державного виконавця винесена під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні, які повинні оскаржуватися у рамках провадження судового контролю за виконанням судового рішення.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, не погоджується з цим і вважає висновки суду І інстанції, щодо процесуальної долі позовної заяви невірними, необґрунтованими та незаконними.

Так, згідно частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків можуть бути як правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), так і інші юридичні факти (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України.

За статтею 1 Закону 606-ХIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з правилами частин першої та третьої статті 62 Закону № 606-XIV в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.

За частиною першою статті 58 Закону № 606-XIV визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки нерухомого майна державний виконавець залучає субєкта оціночної діяльності субєкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Частиною пятою статті 62 Закону № 606-XIV, пунктом 7.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року №68/5 (далі Тимчасове положення), абзацом третім підпункту 5.12.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, передбачено підстави й порядок призначення повторних прилюдних торгів, а також порядок уцінки нереалізованого майна. Так, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця та з інших причин, визначених Тимчасовим положенням, прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися. У такому разі призначаються повторні прилюдні торги, на яких стартова ціна лота може бути зменшена, але не більше ніж на 30 відсотків. Уцінка майна проводиться державним виконавцем у десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, після чого реалізація майна за вказаною ціною повинна бути проведена впродовж місяця з дня проведення уцінки.

За правилами проведення прилюдних торгів, передбачених Тимчасовим положенням, спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою, та інші відомості. Визначення стартової ціни лота здійснюється на підставі початкової вартості майна за результатами проведеної оцінки майна незалежним субєктом оціночної діяльності.

Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів це оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Разом з тим Закон допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону).

У разі бажання стягувача залишити за собою майно воно йому передається за ціною, що дорівнює початковій вартості, за якою це майно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частини восьма та девята статті 62 Закону № 606-XIV).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Крім того, відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обвязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 цього Кодексу).

За статтею 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З огляду на приписи статей 32, 52 Закону № 606-XIV заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 62 Закону № 606-XIV) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Послідовно дотримуючись висновку, наведеного в постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року (справа № 6-116цс12), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів це оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Разом з тим Закон № 606-XIV допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону № 606-XIV).

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону № 606-XIV). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина девята статті 62 цього Закону).

Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України ( в редакції, що діяла на час розгляду справи судом 1 інстанції) визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обовязків суду.

Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати предявлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16.

Згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.

Оскільки предметом судового розгляду за позовом ОСОБА_2 є дії державного виконавця, повязані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обовязків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом предявлення зацікавленими особами позову.

Ураховуючи зазначене, а також той факт, що ОСОБА_2 саме так і вчинив, подавши позовну заяву, то суд 1 інстанції повинен був, за дотримання ним вимог процесуального закону щодо її форми та змісту, відкрити за нею провадження і вирішити позов по суті.

Суд же діяв усупереч виписаному, у звязку з чим постановив незаконну ухвалу, яка підлягає скасуванню, з направленням позовної заяви та доданих до неї матеріалів до того ж суду для повторного вирішення питання про відкриття по ній провадження.

Керуючись ст.ст. 367, 379, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі скасувати та передати позовну заяву з доданими до неї матеріалами до того ж суду 1 інстанції для повторного вирішення питання про відкриття по ній провадження.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: П.П.Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_3

____

Постанова складена 22 листопада 2017 року.