Постанова № 71191229, 22.12.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/11474/17

Провадження №22-ц/772/3259/2017

Категорія: 43

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач :Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2017 рокум. Вінниця

Справа № 127/11474/17

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Безрученко Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2017 року (головуючий суддя Прокопчук А.В.), ухвалене о 12:08 год. у приміщенні Вінницького міського суду, у справі за позовом заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про виселення зі службового жилого приміщення,

встановила:

У травні 2017 року заступник військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці (далі КЕВ м. Вінниці) звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідач ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині А 0905 на посаді старшого повітряного радиста бортового вузла звязку військової частини й був забезпечений службовим житлом, а саме квартирою № 31 в будинку № 31 по вулиці Київській в місті Вінниці. Ордер відповідачу ОСОБА_3 видавався на сімю із трьох осіб: ОСОБА_3, дружина ОСОБА_4, син ОСОБА_5

Наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 2 листопада 2010 року № 191-ПМ ОСОБА_3 звільнений з військової служби в запас за пунктом «б» частини шостої (за станом здоровя) статті 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу». На час звільнення ОСОБА_3 з військової служби його вислуга років у Збройних Силах України складає 13 років.

Квартира АДРЕСА_1 перебуває на балансі КЕВ м. Вінниці та згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 9 листопада 2006 року № 2637 має статус службової.

У подальшому в спірній службовій квартирі було зареєстровано ОСОБА_5 сина відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 батька відповідача ОСОБА_3

Рішенням житлової комісії військової частини А 0905 від 25 лютого 2014 року відповідача ОСОБА_3 знято з квартирного обліку.

Ураховуючи те, що відповідачі незаконно утримують службове житло, що не дозволяє забезпечити житловою площею інших військовослужбовців Збройних Сил України, які проходять військову службу у військових частинах та установах Вінницького гарнізону й потребують поліпшення житлових умов, заступник прокурора Вінницького гарнізону, посилаючись на статтю 124 Житлового кодексу України, постанову Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями і наказ Міністра оборони України від 6 жовтня 2006 року № 577 «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень» (чинного на час звільнення ОСОБА_3 з військової служби), просив суд виселити ОСОБА_3 та членів його сімї зі службової квартири АДРЕСА_1; зобовязати ОСОБА_3 та членів його сімї звільнити зазначену службову квартиру; судові витрати стягнути на користь позивача.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2017 року позов заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці задоволено частково.

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_5 зі службового приміщення - квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

У решті позовних вимог відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у звязку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції до спірних правовідносин застосував спеціальні норми права, які являються підзаконними нормативно-правовими актами і не врахував, що відповідно до ст. 125 ЖК України не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менше як десять років. На думку заявників, суд повинен був застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права, що мають вищу юридичну силу.

Також заявники вважають, що суд першої інстанції неповно і однобічно зясував обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, висновки суду про не проживання відповідачів у спірному службовому приміщенні є суперечливими, оскільки на підставі наданих позивачем доказів неможливо з приводу цього зробити такий висновок. Суд не взяв до уваги те, що відповідачі не проживають у спірній квартирі лише в зимовий період.

На думку відповідачів, судом не враховано висновок органу опіки і піклування щодо виселення малолітніх дітей, чим порушені права дітей гарантовані Конституцією України та Законом України «Про охорону дитинства».

Окрім цього, суд не застосував строки позовної давності, про застосування яких було заявлено відповідачами у справі.

Усі зазначені порушення норм матеріального та процесуального права, на думку відповідачів, призвели до неправильного вирішення спору.

У судовому засіданні ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представник ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник КЕВ м. Вінниці ОСОБА_8 та прокурори Килівник Я.О., Парфьонов І.В. заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Представник Міністерства оборони України ОСОБА_9 подав заяву про розгляд справи в його відсутність, проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Представник Служби у справах дітей Вінницької міської ради в судове засідання не зявився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які зявилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Установлено, що ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині А 0905 на посаді старшого повітряного радиста бортового вузла звязку військової частини.

На засіданні житлової комісії військової частини А 1459 від 22 жовтня 2006 року ухвалено рішення про зарахування ОСОБА_3 та членів його сімї (з трьох осіб) на квартирний облік.

На підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 9 листопада 2006 року № 2637 ОСОБА_3 на сімю у складі трьох осіб видано ордер на зайняття службової квартири№ 31 в будинку № 31 по вулиці Київській в місті Вінниці.

Наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 2 листопада 2010 року № 191-ПМ ОСОБА_3 звільнений з військової служби в запас за пунктом «б» частини шостої (за станом здоровя) статті 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу». На час звільнення ОСОБА_3 з військової служби його вислуга років у Збройних Силах України складає 15 років.

Квартира АДРЕСА_1 перебуває на балансі КЕВ м. Вінниці та згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 9 листопада 2006 року № 2637 має статус службової.

У подальшому в спірній службовій квартирі було зареєстровано ОСОБА_5 сина відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 батька відповідача ОСОБА_3

Рішенням житлової комісії військової частини А 0905 від 25 лютого 2014 року відповідача ОСОБА_3 знято з квартирного обліку.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні з військової служби військовослужбовець підлягає виселенню із службового житлового приміщення з усіма членами сімї, якщо інше не передбачено законодавством. При цьому особа, яка звільнена з військової служби в запас або відставку і має вислугу менше ніж 20 років, підлягає виселенню зі службового житлового приміщення з усіма членами сімї. Також підставою для виселення ОСОБА_2 є те, що він як військовослужбовець отримав квартиру, а в спірне службове жиле приміщення зайняв самостійно, періодично там проживає, а відтак займає це житло незаконно.

Окрім цього, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги позивача про зобовязання відповідачів звільнити спірне приміщення, оскільки вимога про виселення і вимога про звільнення приміщення за своїм змістом є ідентичними.

З такими висновками суду повністю погодитись не можна.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами (стаття 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 2.1 Наказу Міноборони від 06 жовтня 2006 року № 577 «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень», чинної на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла надаються службові житлові приміщення. Службове житлове приміщення надається на час виконання військовослужбовцями обов'язків військової служби.

При цьому, згідно з п. 2.19 цієї Інструкції виселенню зі службового житлового приміщення з усіма членами сімї, які з нею проживають, особа яка не має двадцяти років вислуги, у разі її звільнення з військової служби в запас або у відставку крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», чинної на час виникнення спірних правовідносин, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоровя і віком громадян України, повязаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обовязки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ОСОБА_8 народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

За правилами частин першої, другої статті 64 ЖК Української РСР члени сімї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обовязки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сімї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сімї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сімї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сімї наймача, набувають рівного з іншими членами сімї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сімї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно із частиною другою статті 121 ЖК Української РСР службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Відповідно до статті 122 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ОСОБА_8 народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Таким чином, право користування службовим приміщенням члена сімї (або колишнього члена сімї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.

Відповідно до статті 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 125 ЖК Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

За правилами статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сімї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень (стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»).

У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 був звільнений з військової служби в запас за станом здоровя. Вислуга останнього в Збройних Силах України складає 15 років. Ця обставин сторонами визнана та доказуванню не підлягає.

У службовій квартирі, яку отримав ОСОБА_3 під час проходження служби у військовій частині А 0509, проживають і зареєстровані його дружина, двоє малолітніх дітей та батько.

З особового рахунку № 310211 слідує, що у спірній квартирі постійно проживає відповідач ОСОБА_2, інші відповідачі 1 січня 2017 року тимчасово вибули з квартири.

Те, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_5 не проживають у спірній квартирі підтверджується актами МКП «ЖЕК № 15» від 12 січня та 14 вересня 2017 року, а також заявою ОСОБА_2

З довідки навчально-виховного закладу: «Загальноосвітня школа I-III ступенів-ліцей смт Стрижавка» слідує, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається у зазначеному навчальному закладі; батьками дитини зазначено місце проживання: смт Стрижавка, 1-й провулок Алеї, 10-А Вінницького району Вінницької області.

Відповідач ОСОБА_2 у 2000 році був забезпечений від Міністерства України житлом, яке приватизував, а в подальшому 22 квітня 2013 року продав.

Ухвалюючи рішення про виселення зі службового жилого приміщення наймача та його членів сімї: дружини, двох дітей та батька, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що особа, яка звільнена з військової служби в запас або відставку і має вислугу менше ніж 20 років, підлягає виселенню зі службового житлового приміщення з усіма членами сімї та, що ОСОБА_2 не має право займати спірне житло, оскільки використав таке право і не був членом сімї наймача на час отримання ордера.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2 зазначено, що оскільки в силу статті 125 ЖК деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з'ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.

Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення у надане службове приміщення є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ОСОБА_8 народних депутатів.

Аналізуючи норми статей 124, 125 ЖК Української РСР слід дійти висновку, що зазначені норми права підлягають застосуванню до житлових правовідносин, одним із субєктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах.

Таким чином, закріплені в статтях 125 та 124 ЖК Української РСР гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення з службового приміщення громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК Української РСР члени сімї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обовязки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сімї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Право користування службовим приміщенням члена сімї (або колишнього члена сімї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.

Оскільки ОСОБА_3 був звільнений з військової служби за станом здоровя, проходив військову службу в Збройних Силах України протягом 15 років (працював на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, понад 10 років), а ОСОБА_2 вселився у спірне жиле приміщення як член сімї наймача, тому ОСОБА_3 та членів його сімї не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06) 2 грудня 2010 року, установив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло, останні були позбавлені процесуальних гарантій.

Міжнародною судовою установою встановлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Розглядаючи справи цієї категорії, суди повинні враховувати інтереси сторін і вирішувати такі спори залежно від установленого та на підставі закону, а також ураховувати, що внаслідок виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення у звязку зі звільненням із військової служби та зняття з квартирного обліку, без забезпечення житлом, порушується право цих осіб і членів їхніх сімей на житло.

Відповідачами надано аргументи про неможливість їх виселення без надання іншого жилого приміщення: звільнення з військової служби за станом здоровя, наявність на утриманні малолітніх дітей, відсутність у сімї іншого житла та поганий стан здоровя дітей.

З висновку виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30 жовтня 2017 року № 01-00-011-46709 слідує, що орган опіки і піклування Вінницької міської ради вважає недоцільним виселення дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 зі службового житлового приміщення.

Зазначені аргументи не враховані та не перевірено і не встановлено судом фактів, які б свідчили про явну потребу суспільства у житлі, що має звільнити колишній військовослужбовець, та чи буде відповідати це виселення вимогам закону ураховуючи наведені доводи відповідачів.

У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі Пленум) від 18 грудня 2009 року № 14 судам розяснено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У звязку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК (1618-15) норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати розяснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені вимоги процесуального закону уваги не звернув, не застосував до спірних правовідносин положення статті 125 ЖК Української РСР як норму закону, що має вищу юридичну силу в порівнянні з наказом Міноборони від 6 жовтня 2006 року № 577 «Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень», а відтак дійшов помилкового висновку про виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

У пункті 11 Пленуму розяснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Колегією суддів встановлено, що вимоги позивача є безпідставними, відтак позовна давність заявлена стороною у спорі не застосовується.

Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки при вирішенні спору, суд першої інстанції застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню та не застосував закон, який підлягав застосуванню, то колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Вирішуючи питання про судові витрати, колегія суддів вважає, що з Міністерства оборони України та КЕВ м. Вінниці в рівних частках необхідно стягнути на користь ОСОБА_4 880 грн судового збору за подання апеляційної скарги, на користь ОСОБА_2 880 грн - за подання апеляційної скарги та на користь держави 880 грн судового збору, оскільки ОСОБА_3 був звільнений від сплати такого збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381 384 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2017 року в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 зі службового приміщення - квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення і в цій частині ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про виселення зі службового жилого приміщення відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці в рівних частках на користь ОСОБА_4 880 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці в рівних частках на користь ОСОБА_2 880 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці в рівних частках на користь держави 880 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий: Підпис С.К. Медвецький

Судді: Підпис С.Г. Копаничук

ОСОБА_10 Оніщук

Згідно з оригіналом

Головуючий С.К. Медвецький