Рішення № 71189803, 04.12.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/29373/17

Провадження № 2/761/6768/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04 грудня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.

при секретарі Голопич Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та її повернення за попереднім місцем проживання ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги наступним. 07.12.2013 р. позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 у відділі РАЦС адміністрації Первомайського району м. Мінськ, актовий запис № 1513. ІНФОРМАЦІЯ_5 р. у подружжя народився син - ОСОБА_3. Після народження дитини сторони проживали та разом виховували сина за адресою - АДРЕСА_1. Починаючи з 2017 року відносини між позивачем та відповідачем погіршились через несумісність характерів , принципово різні погляди на життя, виховання сина, його лікування. Відповідачка почала проживати окремо, час від часу залишаючи сина з батьком. За час спільного проживання позивач забезпечував сім»ю всім необхідним, оскільки має власний бізнес, який приносить постійний дохід. ОСОБА_1 водив сина на плавання, придбав домашній стаціонарний басейн, оскільки дитина страждала на захворювання неврологічного ґенезу. Оскільки позивач має ненормований робочий день він весь вільний час проводив із родиною. Відповідачка ж, перебуваючи на утриманні позивача, декілька разів висловлювала погрози, що забере сина до себе, що і здійснила в травні 2017 року. Поведінка відповідача по відношенню до сина та його батька характеризується грубістю та неуважністю, вона є емоційною, не врівноваженою особою та схильна до образ в бік сина. Позивач просить прийняти до уваги ту обставину, що відповідач не має постійної роботи та заробітку , також не має власного житла та проживала в орендованій квартирі. ОСОБА_1 не має намір перешкоджати відповідачу у здійсненні прав та обов»язків щодо дитини. Навпаки має можливість та бажання створити найсприятливіші умови для виховання та спілкування дитини з матір»ю. Проте відповідач у супереч волі батька дитини відібрала дитину, який останній час проживав з батьком, сховала дитину та не дає можливості позивачу з ним спілкуватись. Зважаючи на викладене позивач просить суд відібрати малолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідачки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та повернути за попередній місцем поживання з ОСОБА_1; визначити місце проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, допустити негайне виконання рішення та стягнути з відповідача судові витрати.

Представник позивача надав заяву де зазначив, що не заперечує щодо заочного розгляду справи, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити. Крім того, просив покласти судові витрати на позивача.

Відповідач в судове засідання не з»явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив. Заяв та клопотань від нього в адресу суду не надходило.

Представник третьої особи в судове засідання не з»явився. Направив в адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутністю. Зазначив, що до Комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, яка відбулась 21.11.2017 р. (протокол № 15) звернувся ОСОБА_1 про надання висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3. Зі слів ОСОБА_1 дитина та його дружина ОСОБА_2 проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 до травня 2017 р., до моменту їх самовільного зникнення. На даний час ОСОБА_1 місце перебування його дружини з дитиною невідоме. В зв»язку із тим, що на даний момент не вбачається можливим дослідити ставлення матері до виконання своїх батьківських обов»язків, встановити особисту прихильність дитини до кожного з батьків, то рішенням Комісії було прийнято, що для надання висновку органу опіки та піклування з приводу порушеного питання немає законних підстав. враховуючи викладене представник третьої особи просив прийняти рішення з урахуванням найкращих інтересів малолітньої дитини.

Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги заву представника ОСОБА_1 суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Встановлено, що 07.12.2013 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований відділом ЗАГС адміністрації Первомайського району м. Мінськ, про що здійснено запис за № 1513.

Від шлюбу, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією свідоцтва про народження, сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Як свідчать матеріали справи, що підтверджується довідкою ТОВ «Форвард Київ-Сервіс 07» від 14.08.2017 р., ОСОБА_1 разом із дружиною ОСОБА_2, 1988 року народження та сином ОСОБА_3, 2014 року народження проживав з 01.11.2015 р. по травень 2017 р. за адресою: АДРЕСА_4

З травня 2017 року відповідач не повідомивши позивача забрала дитину та виїхала з місця проживання.

Як свідчить лист Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 01.12.2017 р. на Комісії, яка відбулась 21.11.2017 р. зі слів ОСОБА_1 стало відомо, що місце перебування його дружини та дитини невідоме.

Оскільки відповідачка всупереч волі позивача, забрала сина, який останнім часом постійно проживав з ОСОБА_1, не надає можливості вільно спілкуватись з сином, позивач просить суд відібрати дитину та визначити місце її проживання.

Згідно зі ч. 1 ст. 160, ч. 1 ст. 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно до приписів ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1989 року і яка набула чинності для України з 27 вересня 1991 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Як свідчать матеріали справи, позивач має власний бізнес, який приносить постійний дохід, що підтверджується податковою декларацією.

Акт обстеження місця умов проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1, складений працівниками Служби у справах дітей Дніпровської РДА в м. Києві 22.11.2017 р., свідчить про те, що дитина має окрему кімнату, батьком для дитини створено всі необхідні та належні умови для проживання, розвитку та навчання дитини.

Як зазначає позивач, він постійно займався вихованням та розвитком його здібностей, оскільки має ненормований робочий день і весь свій вільний час проводив зі своєю сім'єю. Відповідачка після реєстрації шлюбу ніколи не працювала, власного джерела доходу не мала та перебувала на утриманні ОСОБА_1

Під час розгляду справи не було отримано доказів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_2 іншого постійного місця проживання крім адреси: АДРЕСА_2 та має можливість належним чином забезпечити потреби дитини.

За приписами п.2 ст.161 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Приймаючи рішення, суд виходить виключно з інтересів дитини, та бере до уваги те, що вік дитини не дозволяє їй висловити своє особисте бажання та прихільності до одного з батьків та з огляду відсутність даних щодо нового місця проживання матері дитини.

Беручи до уваги вищенаведене, зважаючи на вимоги чинного законодавства України, суд приходить до висновку про можливість задоволення вимог ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання дитини з батьком.

Відповідно до ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів, не було їх отримано і під час розгляду справи, які в розумінні ст. 162 СК України, дають можливість постановити рішення про відібрання дитини.

Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст. 88 ЦПК України, проте бере до уваги прохання представника ОСОБА_1 покласти останні на позивача.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 3,11,57,60,88,212-215 ЦПК України, ст.ст. 7,150,160,161 СК України, Конвенцією з прав дитини, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач, який не був присутнім в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. В разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку.

Суддя