Постанова № 71189217, 30.11.2017, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-а/760/2039/17

Справа № 760/1552/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2017 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі : - Кривулько С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,-

ВСТАНОВИВ:

22.08.2016 позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з вищезазначеним позовом та просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про повторну відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 11.08.2015 внаслідок поранення, контузії та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 08.07.2016 №55;

- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як інваліду 2 групи внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, а саме 11.08.2015;

- зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання прийнятої на користь позивача постанови суду протягом п'ятнадцяти діб з дня набрання постановою законної сили;

Так, позивач проходив військову службу в Збройних Силах СРСР, зокрема, з 30.01.1983 по 08.05.1984 - учасник бойових дій в Демократичні Республіці Афганістан.

22.04.2013 у зв'язку із захворюванням, пов`язаним із виконанням обов`язків військової служби, при перебуванні в країнах, де велись бойові дії позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності.

01.09.2015 у зв'язку із захворюванням, пов`язаним із виконанням обов`язків військової служби, при перебуванні в країнах, де велись бойові дії позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності.

Позивач звернувся із заявою до Житомирського обласного військового комісаріату про виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до вищезазначеного закону та постанови КМУ, надавши всі необхідні документи.

Однак листом від 18.12.2015 Міністерство оборони України відмовило позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, на думку відповідача, не поширення положень ст..16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №975 на позивача.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач оскаржив відмову в судовому порядку.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 31.03.2016, яка була залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2016 позов було задоволено, визнано протиправною відмову Міністерства оборони України у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, викладеної в листі від 18.12.2015 та зобов'язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, відповідно до вимог Постанови КМ України №975 від 25.12.2013.

Після цього позивач повторно звернувся до відповідача через Житомирський обласний військовий комісаріат з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до вищезазначеного закону та постанови КМУ, надавши всі необхідні документи.

Проте, позивач повторно отримав відмову відповідача у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення, про встановлення інвалідності протягом трьох місяців з часу звільнення зі служби та через зміну групи інвалідності у термін, що перевищує дворічний строк.

Вважає такі дії відповідача незаконними та необґрунтованими, а тому просив позовов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.09.2016 адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, було направлено за підсудністю до Солом'янського районного суду м. Києва.

В судове засідання позивач та його представник не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідно до вимог ст.33 КАС України.

Разом з тим, представник позивача направив до суду заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних доказів у справі, зазначав, що позов підтримує у повному обсязі з підстав викладенихув ньому.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав викладених в письмових запереченнях.

Так, відповідач акцентував увагу щодо необхідності розгляду справи за даним позовом окружним адміністративним судом колегією суддів посилаючись на положення ч.1 ст.24 КАС України. Наполягав, що під час вирішення питання щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідач керувався виключно роз'ясненнями Міністерства охорони здоров'я України, а саме листом №16.06-16/625/16/10515 від 27.01.2016 стосовно дати встановлення інвалідності, якою є саме дата проходження громадянином первинного огляду МСЕК, а ні як не повторного.

Оскільки станом на момент встановлення позивачу інвалідності під час первинного огляду (18.04.2013) діяла постанова Кабінету Міністрів України №499 від 28.05.2208 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», яка на думку відповідача і має бути застосована. Однак наполягав, що не вбачається можливим здійснити розрахунок одноразової грошової допомоги позивачу із часу встановлення інвалідності, а ні на день звільнення.

Наполягав, що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюються на військовослужбовців інших держав, яким є позивач виходячи з його послужного списку та військового квитка. Стверджував, що позивач втратив право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки таке право ним вже було реалізоване на підставі Постанови Центрального комітету КПСС і Ради Міністрів СРСР віл 17.01.1983 №59-27 «О льготах военнослужащим, рабочим и служащим, находящимся в составе ограниченного контингента советских войск на территории Демократической Республики Афганистан, и их семьям».

Крім того, позивачем не було надано документів, що свідчать про причину та обставини поранення.

Наполягав на дискреційності повноважень суду щодо неможливості здійснення дій та прийняття рішень, які належать безпосередньо до повноважень відповідача. Вважав за необхідне проводити розгляд справи лише за особистої присутності позивача, а також враховуючи часові рамки проходження позивачем військової служби стверджував про необхідність здійснення заміни неналежного відповідача на належного, а саме на Міністерство оборони СРСР, оскільки Міністерство оборони України не є його правонаступником.

Третя особа в судове засідання свого представника не направила, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, відповідно до вимог ст..33 КАС України

Заслухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на положення наведеної процесуальної норми, виходячи із суті позовних вимог, під час розгляду даної справи стороні відповідача необхідно довести правомірність своїх дій та бездіяльності.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 проходив строкову військову службу в Збройних силах СРСР.

З 03.01.1983 по 08.05.1984 ОСОБА_2 був учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан.

Відповідно до Витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 872 від 11 квітня 2013 року множинні вогнепальні осколкові поранення голови, лівої верхньої та лівої нижньої кінцівки (контузія головного мозку - 1983 року), колишнього військовослужбовця ОСОБА_2, 1964 рок ународження, що підтверджено актом судово-медичного обстеження №604 від 21.03.2013 року, виданим Житомирським обласним бюро судово-медичної експертизи, наслідком яких стали шкіряні рубці у зазначених анатомічних областях, що в подальшому призвело до розвитку: «Залишкових явищ важкої ЧМТ у вигляді церебрального арахноїдиту з вестибуло-атактичними порушеннями, лікворо-гіпертензівним синдромом, стійким цефалічним синдромом. Посттравматичної енцефалопатії ІІ ст.. з лівобічною пірамідною недостатністю, ураження черепно-мозкових нервів, церебростенічним синдромом. ІХС: Стенокардії напруження ФК ІІ СН І ст.», що підтверджено військово-медичними та військово-обліковими документами - поранення (контузія) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Отже, Центральною військово-лікарською комісією по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв було встановлено, що поранення та захворювання ОСОБА_2 пов'язане з виконанням обов'язків проходження військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно з Довідки до акта огляду МСЕК від 01.09.2015, за результатами повторного огляду 11.08.2015 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. Причиною інвалідності вказано поранення і контузія, повязані з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

23.11.2015 ОСОБА_2 звернувся до Військового комісаріату Олевського районного військового комісаріату з заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975.

18.12.2015 Департаментом фінансів Міністерства оборони України на адресу Житомирського обласного військового комісаріату було повернуто документи ОСОБА_2 без реалізації в зв'язку тим, що права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України (далі - Постанови КМ України) №975 від 25.12.2013 він не має.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду і постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 31.03.2016 його позов було задоволено, визнано протиправною відмову Міністерства оборони України у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2-групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, викладеної в листі від 18.12.2015; зобов'язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 2-групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, відповідно до вимог Постанови КМ України від 25 грудня 2013 року №975.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2016 апеляційну скаргу Міністерства оборони України було залишено без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31.03.2016 без змін.

Постанова набрала законної сили та 01.06.2016 позивачу було видано виконавчий лист.

06.06.2016 ОСОБА_2 повторно звернувся до Військового комісаріату Олевського районного військового комісаріату з заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975.

Як вбачається з Витягу з Протоколу №55 від 08.07.2016 засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, з якого вбачається, що розглянувши подані ОСОБА_2 документи, комісія дійшла висновку, що згідно з частиною 6 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, яка діяла на час первинного встановлення заявнику інвалідності, а також підпункту 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 одноразова грошова допомога військовослужбовцям строкової служби призначається у разі, якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. ОСОБА_2 не подано документів про встановлення інвалідності, яка пов'язана з проходженням (виконанням обов'язків) військової служби протягом трьох місяців з часу звільнення зі служби та документів про обставини поранення, з посиланням на те, що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін, що не дає підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі в Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Військовослужбовцям у зв`язку із особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закону), згідно ч.1 ст.16 якого в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога) - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим законом мають право на її отримання.

Згідно п.4 ч.2 ст.16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується в разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно ч.9 ст.16-3 Закону порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається КМУ.

Так, постановою КМУ від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975)

Зазначений Порядок №975 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги, згідно якому днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є в разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена в довідці МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 "Про судове рішення" (з наступними змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому постановлюється рішення.

Згідно з положеннями ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в адміністративній справі, якими встановлено поширення дії Постанови КМ України від 25 грудня 2013 року №975 на ОСОБА_2, є обов'язковою для суду, що розглядає справу.

Таким чином, поширення дії Постанови КМ України від 25 грудня 2013 року №975 на ОСОБА_2 у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності з 11.08.2015 та в порядку ст.72 КАС України доказуванню не підлягає.

Згідно ч.1 ст.16-2 Закону та п.6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається та виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, в розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - в разі встановлення інвалідності ІІ групи.

Таким чином, змістовний аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що особа набуває прав на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності та не залежить від первинного чи вторинного встановлення такої інвалідності.

Так, оскільки позивачу встановлено інвалідність ІІ групи після звільнення з військової служби та набранням законної сили Закону та Порядку №975, то розмір і порядок виплати одноразової грошової допомоги, якщо інвалідність настала внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, визначається з урахуванням положень вищезазначених нормативно-правових актів, і буде складати для позивача - 200 - кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Такого самого висновку дійшли і Житомирський окружний адміністративний суд та Житомирський апеляційний адміністративний суд на підставі рішень яких відповідач здійснював повторний розгляд документів позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги останньому.

Таким чином, фактично висновок відповідача, який міститься у Витягу з Протоколу №55 від 08.07.2016 засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, за своєю суттю є незгодою з прийнятими судовими рішеннями та запереченням обставин встановлених в них.

Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо протиправності прийнятого відповідачем - Міністерством оборони України, рішення про відмову у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 11.08.2015.

Щодо тверджень представника відповідача стосовно дискреційності повноважень слід зазначити наступне.

Принцип розподілу влади дійсно заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням є - здійснення правосуддя.

Проте, суд аналізуючи позицію сторін у справі не вважає визначену позивачем вимогу про «зобов`язання призначити та виплатити» формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та таким, що можуть вийти за межі завдань адміністративного судочинства, оскільки обов'язок зобов'язального характеру вже покладався на відповідача відповідними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, з встановленням конкретних обставин, зокрема щодо права позивача на таке звернення через поширення визначених норм законодавства на нього. Однак обставини, які були встановлені в цих рішеннях були повністю невільовані стороною відповідача під час вирішення питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги.

Так, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003№3 рп/2003)

Ст.13 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Стосовно доводів представника відповідача щодо необхідності розгляду справи Окружним адміністративним судом, слід зазначити, що дане питання вже було предметом розгляду як суду першої інстанції так і судом апеляційної інстанції в рамках вирішення даної справи. Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 28.04.2017 клопотання сторони відповідача було задоволено та вирішено питання щодо передані справи за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017 ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 28.04.2017 була скасована, а справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Тому правові підстави за такої передачі за підсудністю, а отже і прийняття до уваги судом тверджень сторони відповідача в цій частині немає.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25 грудня 2013 року №975, ст.ст. 2, 9,11,69-71,86, 99,158-163,167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу - задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_2 у призначенні одноразової допомоги як інваліду 2 групи з 11.08.2015 внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 08.07.2016 №55.

Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу як інваліду 2 групи внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, а саме 11.08.2015.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: