Постанова № 71187068, 19.12.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 638/8946/17 Головуючий суддя 1-ї інстанції Шишкін О. В.

Провадження № 22-ц/790/7200/17 Суддя доповідач Колтунова А.І.

Категорія: спори, повязані із застосуванням

Закону України Про захист прав споживачів

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«19» грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Кругової С.С., Маміної О.В.

за участю секретаря: Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним рішення відповідача про нікчемність договору №980-032-000231023, визнання договору дійсним, включення позивача у реєстр вкладників та повернення коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року (ухвалене під головуванням суддею Шишкіним О.В.),-

ВСТАНОВИЛА:

13 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним рішення відповідача про нікчемність договору №980-032-000231023, визнання договору дійсним, включення позивача у реєстр вкладників та повернення коштів.

В обґрунтування позову позивач посилалась на ті обставини, що 30 жовтня 2015 року вона уклала договір депозиту з приватним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» (далі ПАТ «Банк Михайлівський») на суму 55000,00 грн., строком на 6 місяців.

Стороною у договорі вказано товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний розрахунковий центр» (далі ТОВ «Інвестиційний розрахунковий центр»), який є структурним підрозділом банку.

29 квітня 2016 року строк договору депозиту закінчився. Вона мала намір повернути кошти, однак працівники банку переконали її у пролонгації дії договору.

Цього ж дня між позивачем та ПАТ «Банк Михайлівський» було укладено договір «Суперкапітал» № 980-032-000231023 строком на 1 рік, а також договір страхування вкладу з страховою компанією «Форте».

23 травня 2016 року рішенням Правління Національного Банку України № 14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесений до категорії неплатоспроможних. Їй було відмовлено у поверненні вкладу, а також зазначено про нікчемність укладеного договору.

Втратою грошових коштів, вкладених в «Банк Михайлівський», позивач зазнала матеріальної та моральної шкоди, значного погіршення здоровя, у звязку з чим, просила суд визнати недійсним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нікчемності договору № 980-092-000231023, укладеного між нею та ПАТ «Банк Михайлівський», визнати зазначений договір дійсним, зобовязати відповідача включити її у реєстр вкладників ПАТ «Банк Михайлівський» та стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її користь 177360,00 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 14 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладників фізичних осіб про визнання недійсним рішення відповідача про нікчемність договору № 980-092-000231023, визнання договору дійсним, включення позивача у реєстр вкладників та повернення коштів задоволено частково. Визнано договір № 980-032-000231023 від 29 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр», дійсним. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким визнати право на отримання суми вкладу, процентів за її поточним рахунком в ПАТ «Банк Михайлівський», стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її користь 185052,00 грн., зобовязати уповноважену особу Фонду ОСОБА_2 внести додаткову інформацію щодо неї до переліку вкладників, які мають право на відшкодування шкоди за рахунок Фонду гарантування вкладників, зобовязати відповідача включити її до загального реєстру вкладників ПАТ Банку «Михайлівський». Посилалась на ті обставини, що рішення суду є незрозумілим та висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам по справі, судом порушені вимоги матеріального закону.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримувала апеляційну скаргу.

Представник Фонду гарантування вкладників фізичних осібв судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 77 ). Відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Вислухавши пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Даним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції у повному обсязі не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи дійсним договір № 980-032-000231023 від 29 квітня 2016 року, укладений між позивачем та ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр», суд першої інстанції керувався тим, що «Банк Михайлівський» не є стороною зазначеного правочину, оскільки банк виконував функції з обслуговування банківського рахунку клієнта і не є набувачем цих коштів.

У звязку з чим, у банку були відсутні правові підстави для визнання зазначеного договору нікчемним. Суд дійшов до висновку, що договір № 980-032-000231023 від 29 квітня 2016 року, укладений між позивачем та ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр», є дійсним.

Колегія суддів частково погоджується з зазначеними висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що 29 квітня 2016 року між позивачем та ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр» було укладено договір № 980-032-000231023, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр» у власність грошові кошти в розмірі 55000,00 грн., на строк не більш ніж 364 дня з дати укладення даного договору, під 33,54 % річних, що складає 27 % річних після утримання податку з таких процентів (а.с. 33).

З метою гарантування виконання зобовязання за договором № 980-032-000231023 від 29 квітня 2016 року ОСОБА_1 застрахувала фінансові ризики ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр» на суму 55000,00 грн., що підтверджується договором добровільного страхування фінансових ризиків «Капітал» № К980-032-000231023 від 29 квітня 2016 року, укладеним строком на 364 календарні дні під 1,456% страхового тарифу та 0% франшизу (а.с. 36).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в позовній заяві просила визнати недійсним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про нікчемність договору № 980-092-000231023, укладеного між нею та ПАТ «Банк Михайлівський» та визнати цей договір дійсним (а.с. 1-4).

В матеріалах справи зазначений договір взагалі відсутній.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України доказів щодо укладення договору депозиту між ОСОБА_3 та ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр» позивачем у судах першої та апеляційної інстанції не надано.

Суд визнав дійсним договір, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр», тобто суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та ухвалив рішення за позовними вимогами, які не були заявлені позивачем.

ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр» до участі у справі в якості відповідача залучений не був, хоча суд першої інстанції вирішив питання щодо його прав та обовязків.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що суд задовольнив позовні вимоги, які ОСОБА_1 не були заявлені, у звязку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині не може бути визнано правильним.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у частині, що у уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» не було правових підстав вважати зазначений договір нікчемним.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що при розгляді справи не було надано належних та допустимих доказів, що при укладенні ОСОБА_1 договору № 980-032-000231023 від 29 квітня 2016 року між нею та ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр» ПАТ «Банк Михайлівський» був стороною цього договору або діяв як повірений.

Отже суд першої інстанції вірно визначив, що ПАТ «Банк Михайлівський» не був стороною у цьому правочині, у звязку з чим він не вправі ухвалювати будь які рішення щодо нього.

Посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що згідно платіжного доручення№7395679 від 29 квітня 2016 року вона перерахувала через Харківське відділення № 2 ПАТ «Банк Михайлівський» на рахунок ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр» 55000,00 грн., не свідчить про те, що банк виступав стороною по оспорюваному договору.

Згідно із ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно із ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність", вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Оскільки при розгляді справи було встановлено, що договір депозиту був укладений позивачем з ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр», який виступав в якості позичальника, на його рахунок були зараховані кошти позивача, а ПАТ «Банк Михайлівський» виконував лише функцію по перерахуванню вказаних коштів, то не можуть бути визнані обґрунтованими доводи позивача, що договір депозиту був нею укладений з ПАТ «Банк Михайлівський».

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк в свою чергу у межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнтам і не є набувачем цих коштів.

Зазначені висновки суду першої інстанції відповідають правовим висновкам, викладених у постановах Верховного суду у справах № 3-47гс14, № 3-48 від 19 серпня 2014 року, № 3-80гс14 від 02 вересня 2014 року, № 3-45гс14, № 3-49гс14 від 09 вересня 2014 року, № 3-147гс14 від 21 жовтня 2014 року, які відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК України ( який діяв на час ухвалення рішення судом першої інстанції), були обовязковими для загальних судів з питань застосування аналогічних норм права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив, що посилання ліквідаційної комісії ПАТ «Банк Михайлівський» на нікчемність вищезазначеного договору «Суперкапітал» не відповідає вимогам закону.

Проте зазначені висновки суду першої інстанції не тягнуть обовязок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до реєстру ПАТ «Банк Михайлівський», які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок фонду, та зобовязання повернути позивачу суму вкладу, оскільки з ПАТ «Банк Михайлівський» позивач в договірних відносинах не перебувала, кредитором даного банку вона не була.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про зобовязання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити її в реєстр вкладників ПАТ «Банк Михайлівський» та стягнути з відповідача на її користь 177360,00 грн.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-У1 врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації, зокрема, згідно з пунктами1, 2 частини 5 статті 36 передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини 2 статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду гарантування діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

За таких обставин, оскільки на час ухвалення рішення суду першої інстанції у банку введено процедуру ліквідації, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж передбачено Законом № 4452-У1, та враховуючи, що при отриманні під час виконання ліквідаційної процедури кошти спрямовуються у визначеній чинним законодавством черговості, задоволення вимог кредиторів банку поза її межами Законом № 4452-У1 не передбачено, підстав для покладення на ПАТ «Банк Михайлівський», з яким ОСОБА_1 не перебувала у договірних відносинах, обовязку щодо виплати депозитного вкладу, немає.

На підставі викладеного, колегія суддів, керуючись п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, скасовує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дійсним договору № 980-032-000231023 від 29 квітня 2016 року, укладеного між нею та ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр», ухвалює в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовляє.

В іншій частині колегія суддів рішення суду першої інстанції залишає без змін, як ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 384, ст. 390 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року в частині визнання договору № 980-032-000231023 від 29 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно розрахунковий центр» дійсним скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання договору №980-032-000231023 дійсним відмовити.

В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: А.І. Колтунова

Судді: С.С. Кругова

ОСОБА_4