Ухвала суду № 71186828, 22.12.2017, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/11520/17

У Х В А Л А

22 грудня 2017 року слідчий суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Демчик Р.В. при секретарі Бузун Л.В., прокурора Костенко К., слідчого Забой О., адвоката ОСОБА_1, підозрюваного ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси клопотання слідчого в ОВС слідчого відділу прокуратури Черкаської області ОСОБА_3, винесеного у кримінальному провадженні № 42017250000000247 від 21 жовтня 2017 року про обрання запобіжного заходу тримання під вартою відносно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуваючого на посаді інспектора роти №4 батальйону управління патрульної поліції в м. Черкаси Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,-

встановив:

Слідчий, в провадженні якого знаходиться кримінальне провадження за погодженням з прокурором прокуратури Черкаської області звернувся до суду з поданням про обрання запобіжного заходу тримання під вартою відносно ОСОБА_2, посилаючись на те, що він 21 жовтня 2017 року близько 02 год. 04 хв., керуючи автомобілем марки «ВАЗ», модель «211210», державний номерний знак НОМЕР_1, перебуваючи у стані спяніння внаслідок вживання наркотиків (марихуани), рухаючись у м. Черкаси, по бульвару Шевченка в напрямку від перехрестя вул. ОСОБА_4 до перехрестя з вул. Небесної Сотні, порушуючи п. п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, а саме рухаючись у населеному пункті із перевищенням максимально дозволеної швидкості руху, а також в умовах виникнення перешкоди для руху у вигляді пішохода ОСОБА_5, якого об'єктивно був спроможний виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху обїзду останнього, вчинив наїзд на ОСОБА_5, який перебігав проїжджу частину бул. Шевченка по пішохідному переході, що розташований відразу за перехрестям з вулицею Митницькою, навпроти будинку № 245 по бул. Шевченка в м. Черкаси.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 згідно висновку судово-медичної експертизи від 21.10.2017 № 03-01/876 отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці події .

Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля марки «ВАЗ», модель «211210», державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2, а саме вимог п.п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, знаходиться в причинному звязку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді с причинення смерті потерпілому ОСОБА_5

Таким чином, за вказаних обставин ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

20 грудня 2017 року ОСОБА_2 оголошено про підозру його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В судовому засіданні прокурор та слідчий клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримали.

Підозрюваний та його захисник просили застосувати більш мякий запобіжний захід.

Суд, заслухавши доводи слідчого, думку прокурора, захисника та підозрюваного, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобовязаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш мяких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При цьому слідчий суддя зазначає, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та зважаючи на положення, закріплені у ст. 17Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слідчий суддя враховує позицію Європейського суду з прав людини, відображену зокрема у пункті 175рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якоїтермін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати обєктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182). Мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання ( рішення у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року, п. 55, Series A, № 300-A). Однак вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. Більше того, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (див. рішення у справі «Чеботарі проти Молдови», № 35615/06, п. 48, від 13.11. 2007 року).

Відповідно до вимог п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований окрім як, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад пять років.

Відповідно до ст.177 КПК України метою і підставою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи характер правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_2, обставини справи, зважаючи на особу підозрюваного, слідчий суддя приходить до висновку про доцільність застосування до нього запобіжного заходу з метою уникнення ризиків переховування його від органів досудового розслідування та суду.

Разом з тим, у відповідності до статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Суд вважає, що органом досудового розслідування не наведені, у відповідності до ст. ст. 177-178 КПК України, мета та підстави застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також не враховані обставини, які повинні враховуватися при обранні цього запобіжного заходу, а саме те, що підозрюваний буде незаконно впливати на свідків, може переховуватись від слідства та суду, а також для належного забезпечення покладених на нього процесуальних обовязків, що надає суду всі підстави для застосування відносно підозрюваного міри запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

Відповідно до п.п. 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини-обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного увязнення.

В той же час суд враховує, що п. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

При обранні міри запобіжного заходу, слідчий суддя, у відповідності до ст.178 КПК України враховує стан здоровя підозрюваного та те, що ОСОБА_2 має постійне місце проживання, характеризується позитивно.

При цьому слідчий суддя враховує, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, але прокурором не доведено, що жоден з більш мяких запобіжних заходів на даному етапі не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до вимогч. 3 ст. 5 Конвенції(правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбаченіч. 1 ст. 177 КПК.

У відповідності до п.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4 від 4 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до КПК України», вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань, слідчий суддя, суд щоразу зобов'язаний враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантованіст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини та зважати, що тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у ст. 177 КПК.

Відповідно до розяснень ВССУ, викладених у п.18 Листа від 4 квітня 2013 року №511-550/0/4-13, суду необхідно враховувати, що обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимогп. 4 ст. 5 Конвенції(правова позиція ЄСПЛ у справі «Белевитський проти Росії», пункти 111 112 рішення від 1 березня 2007 року; п. 85рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України»від 10 лютого 2011 року2).

Тяжкість обвинувачення не може слугувати єдиним обґрунтуванням застосування тримання під вартою, тому судам, окрім кваліфікації, слід визначати ризики (ст. 177 КПК), інакше судові рішення щодо застосування, продовження тримання під вартою не відповідають вимогам практики ЄСПЛ і нормам КПК.

При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»)

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення клопотання.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 181, 183, 194, 196, 309 КПК України, слідчий суддя, -

ухвалив:

Клопотання задовольнити частково.

Застосувати відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту строком на два місяці, тобто до 22 лютого 2018 року.

Заборони ОСОБА_2 покидати місце проживання, а саме: квартиру АДРЕСА_1 з 21.00 год. до 06.00 год. наступної доби.

Зобовязати підозрюваного ОСОБА_2 у відповідності до вимог ч.5 ст.194 КПК України, прибувати за кожною вимогою до суду та органу розслідування, не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду.

Копію даної ухвали вручити підозрюваному, слідчому, в провадження якого знаходиться справа, органу національної поліції за місцем проживання підозрюваного та прокурору Черкаської області - для відому.

Ухвала підлягає до негайного виконання, але може бути оскаржена безпосередньо до апеляційного суду Черкаської області протягом пяти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя: ОСОБА_6