Ухвала суду № 71186453, 14.12.2017, Апеляційний суд Харківської області

Провадження № 22ц/790/6099/17 Головуючий 1-ї інстанції Караченцев І.В.

Справа № 635/4607/17 Доповідач Бровченко І.О.

Категорія:договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого Бровченко І.О.,

суддів Кіся П.В., Хорошевського О.М.,

при секретарі Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові виділені матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А :

В провадженні Харківського районного суду Харківської області знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

До суду надійшла письмова заява позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на магазин № 34, літ. «А», загальною площею 158,6 кв.м за адресою: Херсонська область, м. Херсон, смт. Комишани, вул. Нижня (стара назва вул. Нижня смт. Комишани), буд. 91, а саме забороною розпорядження майном, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2013 року та накладення арешту на транспортні засоби, а саме: Mazda CX-5 2016 р. обєм двигуна 2488, а також Fiat Doblo 2010 р., з забороною розпорядження, що зареєстровані за ОСОБА_3

Позивач обґрунтовує свої вимоги ти, що 13 грудня 2013 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики № 1/13.

01 грудня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки №1А. Станом на день подання заяви, ОСОБА_3 заборгованість перед позивачем за договором позики не сплачено. З моменту настання строку повернення коштів минуло вже 2 роки. Відповідач ОСОБА_3 не бажає повертати кошти, про що повідомила позивачу при усній розмові. Ціна позову складає 4124670 грн. 00 коп.

Відповідач ОСОБА_3 у приватній власності має обєкт нерухомості, а саме: магазин № 34 за адресою: Херсонська область, м. Херсон, смт. Комишани, вул. Нижня (стара назва вул. Нижня смт. Комишани), буд. 91, середня вартість якого складає 800000 грн.

Крім того, ОСОБА_3 має у своїй власності транспортні засоби, а саме: Mazda CX-5 2016 р. обєм двигуна 2488, середня вартість якого складає 650000 грн., а також Fiat Doblo 2010 р., обєм двигуна 1538, середня вартість якого становить 220000 грн.

Позивач вважає, що необхідно вжити заходи щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищевказане майно із забороною ним розпоряджатися.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року в задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою задовольнити його заяву про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення зявившихся учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову всупереч вимогам пунктів 2, 3 ч.2 та ч. 3 ст. 151 ЦПК України необґрунтована необхідністю забезпечення позову та в заяві не вказано та не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову можуть утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Перевіряючи ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права виходячи з наступного.

Згідно із ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, що беруть участь у справі, може вжити заходів до забезпечення позову.

Забезпечення позову - це заходи припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, і повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову, які направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення суду.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Скориставшись таким правом, позивач ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову. Заява про забезпечення позову мотивована тим, що є ризики, ухилення ОСОБА_3 від сплати боргу, що в свою чергу призведе до неможливості виконання рішення суду.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (із змінами від 12 червня 2009 року), розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з врахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦПК України, ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з: вступної частини із зазначенням: часу і місця її постановлення; прізвища та ініціалів судді (суддів - при колегіальному розгляді); прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмета позовних вимог; описової частини із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою; мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; резолютивної частини із зазначенням: висновку суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Судова колегія вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки суд обмежився формальною фразою по відсутність обґрунтувань заяви про забезпечення позову та у мотивувальній частині ухвали у відповідності до ст. 210 ЦПК України не зазначено мотивів з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову з урахування обґрунтувань зазначених у заяві про забезпечення позову. Судом першої інстанції не обґрунтовано яким чином заборона розпоряджатись майном може перешкоджати господарській діяльності.

Крім того, посилаючись на п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», як підставу для відмови у задоволені заяви про забезпечення заяви, судом не було встановлено, що зареєстровані за ОСОБА_3 2 автомобілі використовуються нею у господарській діяльності та остання зареєстрована відповідно до закону як підприємець та чиї права можуть бути порушені у звязку із застосуванням відповідних заходів забезпечення позову.

Також, під час розгляду заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не дав оцінки витягу з Єдиного державного реєстру МВС України з приводу реєстрації автомобілів за фізичною особою ІПН НОМЕР_1, код який був зазначений ОСОБА_3 у договорі позики та розписці.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України визначено, що розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

За таких обставин, судова колегія вважає за необхідне ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 2017 року скасувати, питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 304, п. 3 ч. 1 ст. 312, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року скасувати.

Питання про забезпечення позову передати суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала апеляційного суд набирає законної сили негайно і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді -