Постанова № 71186406, 19.12.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/6742/17 Головуючий 1 інст. Короткий І.П.

Справа № 643/7796/17-ц Доповідач Бурлака І.В.

Категорія: житлові

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«19» грудня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Департамент реєстрації Харківської міської ради про виселення та зняття з реєстрації,

в с т а н о в и л а:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2. В обґрунтування свого позову посилався на те, що на підставі ордеру від 11 вересня 1991 року зареєстровані та користуються квартирою за адресою: м. Харків, вул. Бучми (Уборевича) № 8-А кв. № 5 ОСОБА_3 (його батько), який визначений як основний наймач, ОСОБА_4 його мати, ОСОБА_5 син основного наймача та він, син основного наймача.

Зазначив, що його батько ОСОБА_3 з часу вселення та до моменту смерті 15 лютого 2016 року був наймачем спірної квартири.

Вказав, що з вересня 1994 року у вказаній квартирі стала мешкати ОСОБА_2, як його дружина.

Зазначив, що своєї письмової згоди на вселення та реєстрацію відповідача у квартирі він не надавав, у звязку з чим її вселення у квартиру відбулося з порушенням законодавства.

Просив виселити та зняти з реєстрації ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

При цьому посилався на неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклав позовні вимоги. При цьому зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач підтвердила те, що письмової згоди від всіх членів сім`ї наймача, які мешкали в квартирі на момент її вселення не має.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на нормах закону.

До суду апеляційної інстанції учасники справи не зявилися, хоча повідомлялися про час і місце розгляду справи.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог частини 2 статті 372 ЦПК України судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи. Заяви представника ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи з посиланням на те, що представники зайняті у іншому процесі задоволенню не підлягає, оскільки доказів їх зайнятості в іншому процесі представником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано, тому причини неявки визнано судом неповажними.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 не довів, що ОСОБА_2 вселилася в зазначене житлове приміщення незаконно.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен особа має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Статтею 65 ЖК України передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12 квітня 1985 року із змінами вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, необхідно з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі рішення виконкому ОСОБА_6 народних депутатів № 260 від 26 липня 1991 року ОСОБА_3 видано обмінний ордер № 1227 з правом вселення в порядку обміну на житлову площу в м. Харкові по вул. Уборевича (Бучми) № 8-А кв. № 5, яка складається з трьох кімнат. Право на житлову площу мають ОСОБА_3 основний наймач, ОСОБА_4 його дружина, ОСОБА_5, ОСОБА_1 - діти.

Із довідки з місця проживання про склад сім`ї та прописку № 2874 від 07 жовтня 2016 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить територіальній громаді м. Харкова, квартира не приватизована, зареєстровані в ній ОСОБА_1 з 19 лютого 1992 року, ОСОБА_2 з 30 листопада 1994 року, ОСОБА_7 з 05 квітня 1995 року та ОСОБА_8 з 13 червня 2016 року.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 вселено до спірної квартири як дружину ОСОБА_1

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення чинне.

15 лютого 2016 року ОСОБА_3, основний наймач помер. Станом на жовтень 2016 року особовий рахунок відкрито на померлого.

Посилання ОСОБА_1 на те, що оскільки письмової згоди від всіх членів сім`ї наймача, які мешкали в квартирі на момент вселення ОСОБА_2 не було, тому необхідно його позов задовольнити є безпідставними, оскільки відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особа, яка вселилася, не набула права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі з 30 листопада 1994 року. Доказів того, що з листопада 1994 року та до подачі цього позову інші члени сім'ї наймача, сам наймач за його життя ОСОБА_3, не були згодні з вселенням, реєстрацією ОСОБА_2, як члена сімї наймача, навіть після розірвання шлюбу після 2011 року, матеріали справи не містять і до суду апеляційної інстанції їх не надано.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи повно, надавши належну оцінку доказам у справі, правильно зазначив, що підстав для виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_2, не вбачається.

Перевіряючи законність та обгрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.

Доводи апеляційної скарги зведені до посилань на ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав відповідну правову оцінку.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1.ч.1.ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, судова колегія

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії

Повний текст постанови складено 21 грудня 2017 року.