Рішення № 71182811, 21.12.2017, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа № 415/3553/17

Провадження № 2-а/415/149/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Калмикової Ю.О.,

за участю секретаря Кравченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Лисичанська адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, місце проживання якого за адресою: АДРЕСА_1, 93193 про до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в місті Лисичанську, місцезнаходження якого за адресою: вул. ім.. ОСОБА_3, 347, м. Лисичанськ, Луганської області, 93113 про визнання дій та бездіяльності неправомірними та зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Лисичанського міського суду Луганської області 06.07.2017 року звернувся позивач,ОСОБА_1, із адміністративним позовом до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в місті Лисичанську про визнання дій та бездіяльності неправомірними та зобовязання вчинити певні дії, в якому просив суд, визнати протиправними дії ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Лисичанськ Луганської області в частині припинення виплати пенсії та визнати протиправною його ж бездіяльність в частини невиплати ОСОБА_1 пенсії з 21.12.2016 року та зобов'язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Лисичанськ Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за період, починаючи з 21.12.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він, ОСОБА_1, є пенсіонером за віком і перебуваю на обліку в ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Лисичанськ Луганської області. До лютого місяця 2016 року включно він отримував пенсію шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в уповноваженому банку - АТ «Ощадбанк». У березні 2016 року виплати йому припинили, і працівник Відповідача повідомив, що йому необхідно підтвердити своє місце проживання і у черговий раз з'явиться до відповідного підрозділу Пенсійного фонду.

Вважає такі дії та бездіяльність протиправними і такими, що порушують його конституційні права.

Згідно зі статтею 4 ОСОБА_4 України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього ОСОБА_4. Довідку № 924016112 позивачу видано 02.09.2015. Строк дії у ній не вказаний, з чого можна зробити висновок, що вона діє безстроково.

Статтею 8 ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ від 09.07.2003 року передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 вказаного ОСОБА_4 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на ОСОБА_5 України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, ОСОБА_4 про недержавне пенсійне забезпечення, законів якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_6 України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 статті 4 ОСОБА_4 №1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного ОСОБА_4 передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим ОСОБА_4, або в частині, що не суперечить цьому ОСОБА_4. Виключно цим ОСОБА_4, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, ніякими постановами КМУ (на які часто посилаються органи Пенсійного фонду) відносини щодо умов і порядку виплат пенсій регулюватись не можуть.

Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2015, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.10.2015 визнаний незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою ОСОБА_7 Міністрів України від 07.11.2014 № 595.

В мотивувальній частині ухвали Вищого адміністративного суду у справі № К/800/19498, №К/800/19418 зазначено: «Системний аналіз вказаних норм ОСОБА_5 України та ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевірка законності постанови № 595 в частині затвердження пункту 2 Тимчасового порядку дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, ОСОБА_7 Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ч. 1 ст. 47 ОСОБА_4 № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 вказаного закону: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом. Перелік є вичерпним.

Відповідно до ч. 1 т. 2 ОСОБА_4 України «Про основні засади соціальною захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» вії 16 грудня 1993 року право за пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право: обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ст. 8 ОСОБА_5 України, ОСОБА_5 України має найвищу юридичну силу. ОСОБА_4 та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_5 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_5 України є нормами прямої дії.

Згідно з ч. 2 ст. 19 ОСОБА_5 України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_5 та законами України.

Позивач вважає, що Відповідач, припиняючи виплату пенсії з березня 2016 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, оскільки об'єктивно не існувало підстав (у розумінні статті 49 закону №1058) для такого припинення.

Відповідно до ч. 3 ст.22 ОСОБА_5 України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 ОСОБА_5 України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення: створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 49 ОСОБА_5 України).

Відповідно до статті 64 ОСОБА_5 України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_5 України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї ОСОБА_5.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 ОСОБА_5 України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених ОСОБА_5 України і чинними законами прав і свобод.

Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися ОСОБА_5 України як актом прямої дії.

Відповідно до статті 1 ОСОБА_5 України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3).

Згідно статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_5 України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 ОСОБА_4 України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Право вносити закони, вносити до них зміни належить виключно ОСОБА_6 України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. ОСОБА_4 та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_5 України і повинні відповідати їй.

Верховна ОСОБА_6 України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти ОСОБА_7 Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, відтак постанови від 07.11.2014 № 595, від 01.10.2014 № 509 (на які зазвичай у запереченнях посилаються органи Пенсійного фонду) не є законом, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Право на обмеження конституційних прав громадян ОСОБА_7 Міністрів України Верховною ОСОБА_6 України не надано.

Крім того, частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно частини 2 статті 2 ОСОБА_4 України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених ОСОБА_5, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

При прийнятті рішення прошу врахувати позицію Конституційного суду України, викладену у його рішенні № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 ОСОБА_4 України від 09.07.2003 року № 1058-1У «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - «виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами».

Позивач зазначив, що право в Україні не є прецедентним, але з випадків, аналогічним його, вже склалася певна судова практика. Так на користь пенсіонерів були прийняті рішення (що набрали вже законної сили і фактично виконані) Слов'янським міськрайонним судом (справи №№ 243/3828/16-а, 243/3830/16-а, 243/4450/16-а, 243/4449/16-а, 243/4588/16-а, 243/6760/16-а, 243/6763/16-а), Іллічівським районним судом м. Маріуполя (справа 264/2768/16-а), Марківським районним судом Луганської області (справа № 417/2558/16-а), Кремінським районним судом Луганської області (справи №№ 414/725/16-а, 414/825/16-а, 414/823/16-а, ), Орджонікідзевським районним судом м.Харкова (справа № 644/924/17). Червонозаводським районним судом м.Харкова (справи №№ 646/6776/16-а, 646/6972/16-а, 646/5914/16-а, 646/5414/16-а. 646/5413/16-а, 646/6224/16-а. 646/6222/16-а), Ленінським районним судом м.Харкова (справи 642/328/17, 642/327/17. 642/326/17, 642/467/17) та багато інших.

Право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (справа Європейського суду з прав людини «Мюллер проти Австрії», 1975 рік) та пов'язане з правом мирно володіти своїм майном. Саме це створює підстави для особливого контролю з боку відповідних органів державної влади, у цьому випадку судів, за виконанням рішень, які стосуються неправомірної невиплати пенсії у встановленому законом порядку.

У рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі «Класе та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд. який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

На підставі викладеного, просив позов задовольнити та визнати протиправними дії ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Лисичанськ Луганської області в частині припинення виплати пенсії та визнати протиправною його ж бездіяльність в частини невиплати ОСОБА_1 пенсії та зобов'язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Лисичанськ Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та сплатити заборгованість.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в прохальній частині позову, просив розглядати справу за його відсутністю.

Представник Відповідача ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську в судове засідання не зявився, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні та розглядати справу за відсутності представника відповідача. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що у вересні 2015 року ОСОБА_1 М,І. звернувся до відповідача із заявою про взяття на облік пенсійної справи. З 06.10.2015 р. позивача взято на облік до управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську (копія розпорядження 53011). Згідно з ст. 19 ОСОБА_5 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_5 та законами України. Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується ОСОБА_7 Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Відповідно до статті 103 ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» державний нагляд у порядку, передбаченому законодавством, здійснюють: за дотриманням законодавства щодо призначення та перерахунку і виплати пенсій - Міністерство праці та соціальної політики України і його територіальні органи, щодо цільового використання коштів Пенсійного фонду - центральний орган виконавчої влади у сфері фінансів і його територіальні органи та Рахункова палата. Відповідач є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який здійснює свої повноваження відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015р. за № 41/26486. Відповідно до вказаного Положення відповідач підпорядковуються Пенсійному Фонду України та безпосередньо головному управлінню Пенсійного фонду України в Луганській області. Відповідно до вказаного Положення відповідач у своїй діяльності керується ОСОБА_5 України та законами України, указами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_6 України, прийнятими відповідно до ОСОБА_5 та законів України, актами ОСОБА_7 Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Пенсійного Фонду України, у тому числі цим Положенням, та наказами Пенсійного фонду України і головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ОСОБА_4 України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо перемішених осіб» (забезпечення реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, соціальні послуги, освіту) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. В листі Міністерства соціальної політики України від 16.02.2016р. «Про посилення контролю щодо обліку внутрішньо переміщених осіб» зазначено, що з метою забезпечення дієвого контролю в системі обліку внутрішньо переміщених осіб та здійснення соціальних виплат необхідно забезпечити належне реагування на інформацію, яка надходить від органів МВС, Нацполіції, СБУ, Держприкордонслужби тощо. З метою виконання постанови ОСОБА_7 Міністрів України № 637 від 05.11.2014р. «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» соціальні виплати особі щодо якої отримана інформація мають бути тимчасово призупинені, до надходження відповідних відомостей від органів Державної міграційної служби, або підтвердження особою факту проживання за місцем проведення виплат. 08.06.2016 ОСОБА_7 Міністрів України прийнято Постанову «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 365, якою внесено зміни до Постанови ОСОБА_7 Міністрів України № 637 від 05.11.2014 та затверджено: Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам; Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. Територіальний орган Фонду призначає (відновлює) виплату пенсій на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Вони утворюються районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад. Орган Пенсійного фонду України призначає (відновлює) пенсію на підставі рішення комісії. Відповідно до статті 47 ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-1V від 15.04.2016 року (далі - Закон № 1058) пенсія виплачується за фактичним місцем проживання пенсіонера в межах України. Позивач відповідно до довідки від 02.09.2015 року за №924016112, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, має статус особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Згідно з постанови ОСОБА_7 Міністрів України №365 від 08.06.2016 року «Про порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі електронного листа Головного управління ПФУ в Луганській області від 25.02.2016 р. №1566/02-02 інформацією, що надана СБУ для опрацювання. Згідно з витягу з протоколу №18 від 31.10.2016 було винесено рішення на засіданні міської комісії з питання призначення або відмови в призначенні пенсії де вказано про відмову у виплаті пенсії позивачу. Відповідно до ч. 2 ст. 9 ОСОБА_4 України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщена особа зобовязана дотримуватися ОСОБА_5 та законів України, інших актів законодавства. Вище перераховані положення законодавства України є чинним, неконституційними не визнавалися. Щодо покладення судових витрат на управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ОСОБА_4 України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування) та використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим ОСОБА_4; надання соціальних послу, передбачених цим ОСОБА_4; фінансування адміністративних виплат, повязаних з виконанням функцій покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду. Згідно з ч. 2 ст. 73 ОСОБА_4 України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим ОСОБА_4. Виходячи з системного аналізу ст..ст. 55, 129 ОСОБА_5 України, ст..ст. 6, 7 КАС України, судові витрати не повинні перешкоджати доступу до суду всіх осіб незалежно від майнового стану, що відповідає гарантуванню принципу рівності. УПФУ в м. Лисичанськ Луганської області не має можливості сплатити судовий збір у звязку з відсутністю коштів, призначених на цю мету. Тому, вимога покласти судові витрати на УПФУ в м. Лисичанську Луганської області є також не обґрунтованою, а задоволенню не підлягає. Враховуючи викладене, управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області вважає позовні вимоги ОСОБА_8 безпідставними та необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 8 ОСОБА_4 України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачене право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.Статтею 4 цього ОСОБА_4встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується наОСОБА_5 України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цьогозакону, ОСОБА_4 про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення,… а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Статтями 4, 5 цього закону визначені складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні та зазначено, що саме цій закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Підстави для припинення виплати пенсії передбачені ч. 1 ст. 49 вказаного закону: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом. Перелік є вичерпним.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії паспорта громадянина України серія ЕК №378891 виданого 13.05.1997 року Золотівським ВМ Первомайського МВ УМВС України в Луганській області, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, кв. ВатутінаАДРЕСА_2.

У зв'язку із проведенням антитерористичної операції позивач залишив місце свого проживання та переїхав до м. Лисичанськ Луганської обл.. де і зареєструвався, що підтверджується копією довідки від 02.09.2015 р. №924016112 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Відповідно до довідки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, кв. Ватутіна, 12/26, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4. Строк реєстрації з 02.09.2015р.

Судом було достовірно встановлено, що відповідачем УПФУ в м. Лисичанськ на порушення вимог ст. 19 ОСОБА_5 України, ч. 1 ст. 49 ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було з 21.12.2016 року зупинено виплату пенсії позивачу без прийняття рішення про таке зупинення і за відсутності законодавчо встановлених підстав для такого зупинення, зазначена обставина визнана сторонами.

Статтею 49 ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено підстави припинення виплати пенсії та визначено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду.

Рішення УПФУ в м. Лисичанську Луганської області про зупинення з 21.12.2016 року виплати пенсії позивачу ОСОБА_1. відповідачем суду не надано.

Згідно з статтею 19 ОСОБА_5 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_5 та законами України.

Відповідно до ст. 64 ОСОБА_5 України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_5 України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ані воєнний, ані надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Згідно з частиною 2ст. 14 ОСОБА_4 України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом»у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 ОСОБА_4 України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому ОСОБА_7 Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення ОСОБА_6 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до статті 92 ОСОБА_5 України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003р., аніОСОБА_4 України від 02.09.2014р. № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ані будь-яким іншим ОСОБА_4 України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Таким чином у судовому засіданні було достовірно встановлено, що відповідач УПФУ в м. Лисичанську Луганської області, не приймаючи рішення відповідно до ч. 1ст. 49 ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зупинив виплату пенсії позивачу ОСОБА_1, доказів наявності судового рішення про зупинення виплати пенсії позивачу ОСОБА_1. сторонами суду не надано, жодним ОСОБА_4 України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1. до ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання бездіяльність протиправною та зобовязання вчинити певні дії підлягають задоволенню.

Щодо невизнання відповідачем позовних вимог та до його заперечень суд відноситься критично, оскільки у судовому засіданні було достовірно встановлено, що відповідачем УПФУ в м. Лисичанську Луганської області на порушення вимог ст. 19 ОСОБА_5 України, ч. 1ст. 49 ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»було зупинено виплату пенсії позивачу без прийняття рішення про таке зупинення і за відсутності законодавчо встановлених підстав для такого зупинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 ОСОБА_5 України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Передбачене ОСОБА_5 України право громадян на соціальний захист конкретизоване у ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. та ОСОБА_4 України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р., якими встановлено порядок призначення, нарахування та виплати пенсії.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадянин України, які застраховані згідно із цим ОСОБА_4 та досягли встановленого цим ОСОБА_4 пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсій страховий стаж.

Відповідно до ст. 2 ОСОБА_4 України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених ОСОБА_5, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з ст. 3 ОСОБА_4 України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місце проживання фізичної особи житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Відповідно до статті 24 ОСОБА_5 України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та рівні перед законом.Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 ОСОБА_4 України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим ОСОБА_4, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Оцінюючи спірні правовідносини суд звертається до положень ОСОБА_5 України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 ОСОБА_5 України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного ОСОБА_4 України) і забезпечується частиною другою статті 22 ОСОБА_5 України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 ОСОБА_5 України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

Згідно з ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_5 України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 ОСОБА_4 України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа Мюллер проти Австрії).

У рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., ЄСПЛ зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 ОСОБА_4 України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, як ОСОБА_4 України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

Таким чином суд вважає, що припинення відповідачем УПФУ в м. Лисичанську виплати пенсії позивачу ОСОБА_1. у звязку з тим, що позивач є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та на порушення вимог ст.19 ОСОБА_5 України, ч.1 ст.49 ОСОБА_4 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» без прийняття рішення про таке зупинення і за відсутності законодавчо встановлених підстав для такого зупинення, є дискримінацією за ознакою місця проживання.

Відповідно до абз. 10 ч. 2 ст. 162 КАС України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

У звязку з чим позовні вимоги ОСОБА_1. до УПФУ в м. Лисичанську Луганської області про визнання дискримінаційними дій УПФУ в м. Лисичанську Луганської області щодо припинення виплати йому пенсії підлягають задоволенню.

До невизнання відповідачем позовних вимог суд відноситься критично у звязку з вищевикладеним, оскільки у судовому засіданні було достовірно встановлено, що відповідачем УПФУ в м. Лисичанську було зупинено виплату пенсії позивачу у звязку з тим, що позивач є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та без прийняття рішення про таке зупинення і за відсутності законодавчо встановлених підстав для такого зупинення.

При прийнятті такої постанови у цій частині позовних вимог суд враховує, що 21 травня 2015 року постановою Верховної ОСОБА_6 України № 462-VIII схвалено Заява Верховної ОСОБА_6 України «Про відступ України від окремих зобовязань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобовязань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Отже, на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Також при прийнятті постанови у цій частині позовних вимог суд враховує висновки ЄСПЛ викладені у рішенні від 30.07.2009р. у справі Данілєнков проти Росії, та вважає що криміналізація українським законодавством обмеження(дискримінації) прав громадянина за певними ознаками не може бути мотивом відмови у розгляді та вирішенні цієї справи за правилами адміністративного судочинства, що також не суперечить ч. 4 ст. 6 КАС України.

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позивач ОСОБА_1. ухвалою суду звільнений від сплати судового збору у сумі 640 гривень, то відповідно до ч.5 ст. 139 КАС України судовий збір у вказаній сумі слід віднести на рахунок держави. Про понесення інших судових витрат позивач не зазначає.

У відповідності до ст. 371 КАС України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,9,10,72-77,139, 241-246,293, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1, місце проживання якого за адресою: АДРЕСА_1, 93193 про до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в місті Лисичанську, місцезнаходження якого за адресою: вул. ім.. ОСОБА_3, 347, м. Лисичанськ, Луганської області, 93113 про визнання дій та бездіяльності неправомірними та зобовязання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Лисичанськ Луганської області, місцезнаходження якого за адресою: вул. ім.. ОСОБА_3, 347, м. Лисичанськ, Луганської області, 93113, код ЄДРПОУ 21792407 в частині припинення виплати пенсії та визнати протиправною бездіяльність в частини невиплати ОСОБА_1, місце проживання якого за адресою: АДРЕСА_1, 93193, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 пенсії з 21.12.2016 року.

Зобов'язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Лисичанськ Луганської області, місцезнаходження якого за адресою: вул. ім.. ОСОБА_3, 347, м. Лисичанськ, Луганської області, 93113, код ЄДРПОУ 21792407 поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1, місце проживання якого за адресою: АДРЕСА_1, 93193, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та сплатити заборгованість за період, починаючи з 21.12.2016 року.

Відповідно до ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СУДДЯ Ю.О. КАЛМИКОВА