Постанова № 71175299, 18.12.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/6783/17 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В.Ф. Провадження № 22-ц/773/1399/17 Категорія: 30 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Концевич Я.О.,

позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «МС-Звязок», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «МС-Звязок» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_6 «МС-Звязок» про відшкодування моральної шкоди.

Покликалась на те, що 22.12.2011 року близько 18.00 год. ОСОБА_5 в темну пору доби на 72 км+170 м автодороги сполученням Устилуг-Луцьк-Рівне, керуючи в напрямку м. Луцька технічно справним автомобілем марки VZH27175 р.н.з. ВХ 1202 ВВ, який належить відповідачу, зі швидкістю 85 км/год. в порушення вимог п. 11.2 Правил безпеки дорожнього руху України, виїхав на смугу зустрічного руху, чим допустив на неї наїзд. Винність ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення встановлена вироком Луцького міськрайонного суду від 09.06.2016 року, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 19.10.2016 року. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди( далі ДТП) вона як пішохід отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді важкої відкритої черепно-мозкової травми, компресійного зламу базальних відділів лобної кістки зліва з переходом на основу черепа, забій головного мозку. Від отриманих травм голови вона втратила свідомість, в стані коми була госпіталізована в Торчинську дільничну лікарню, та на протязі двох годин переведена у реанімаційне відділення Волинської обласної клінічної лікарні. Згодом була переведена у нейрохірургічне відділення, де їй надавалася необхідна медична допомога до 16.01.2013 року. У звязку незадовільним станом здоровя, періодично по даний час проходить відповідні курси стаціонарного лікування, що підтверджується виписками із медичної карти, в тому числі і санітарно-курортне лікування. Луцькою міжрайонною МСЕК 06.03.2015 року їй встановлено ІІІ групу інвалідності. За період лікування нею були потрачені кошти в сумі 12341,88 грн., які їй відшкодовані ОСОБА_7 добровільно під час судового розгляду кримінального правопорушення. Відшкодовувати моральну шкоду, як відповідач так і третя особа, відмовилися з різних підстав. У звязку з тим, що винуватець ДТП ОСОБА_8 під час її вчинення перебував у трудових відносинах з ОСОБА_6 «МС-Звязок», який є також власником транспортного засобу, останній зобовязаний відшкодувати їй, як потерпілій, моральну шкоду. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховано, що завдані душевні страждання та стрес негативно позначилися на загальному стані здоровя, як наслідок її постійно турбують сердечні та головні болі.

Просила стягнути з відповідача ОСОБА_6 «МС-Звязок» на її користь 120 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 серпня 2017 року позов в даній справі задоволений.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «МС-Звязок» (код ЄДРПОУ 33232876) в користь ОСОБА_1 120 000 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_6 «МС-Звязок» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову, покликаючись на порушення судом норм матеріального права, неповноту зясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено що ОСОБА_5 22.12.2011 близько 18.00 год., керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, в темну пору доби, рухаючись зі швидкістю 85 км/год. на 72 км + 170 м асфальтобетонної сухої ділянки автодороги Н-22 сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне», яка має по одній смузі руху в кожному напрямку, в порушення вимог п.п.11.2, 12.3 ПДР України, при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода, яку він обєктивно спроможний був виявити, зокрема, неповнолітню ОСОБА_1, яка перетинала проїжджу частину дорогу у невстановленому для пішоходів місці, не прийняв крайнього правого положення та негайно не вжив заходів для зменшення швидкості руху свого автомобіля, внаслідок чого скоїв наїзд на потерпілу ОСОБА_1.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді важкої відкритої черепно-мозкової травми у вигляді вдавленого перелому базальних відділів лобної кістки зліва з переходом на основу черепа, забоїв головного мозку, субарахноідального крововиливу, набряку, набухання головного мозку, забійної рани лобної ділянки голови, множинних саден обличчя, синців навколо обох очей, які згідно висновків експерта №398 від 28.03.2012 року та №103 від 30.01.2015 року за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Вироком Луцького міськрайонного суду від 09.06.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 19.10.2016 року, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.286 ч.2 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. (а.с.5-11).

06.03.2015 року ОСОБА_1 була вперше встановлена ІІІ група інвалідності, у звязку з чим протипоказана робота з фізичним перенавантаженням та рекомендовано стаціонарне, санаторно-курортне лікування (а.с.15).

При повторному огляді 05.04.2016 року ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності по 05.04.2018 рік у звязку з чим протипоказана робота з фізичним перенавантаженням та рекомендовано стаціонарне, санаторно-курортне лікування (а.с. 64).

Відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда №397 ОСОБА_1 встановлена група інвалідності саме внаслідок тілесних ушкоджень, отриманих у 2011 році (а.с. 65).

Матеріалами справи підтверджується також потреба ОСОБА_9 у лікуванні, консультаціях лікарів у звязку із залишковими явищами отриманих у 2011 році внаслідок ДТП тілесних ушкоджень (а.с.14, 16, 63-65).

Згідно з ч.ч. 2 - 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Отже за змістом ст. 1187 ЦК України суб'єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є особа, яка фактично володіє об'єктом підвищеної небезпеки як на відповідній правовій підставі (будь-яке титульне володіння), так і без неї (безтитульне володіння), за виключенням умов, передбачених ч. 4 ст. 1187 ЦК України.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Тобто не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом під час виконання нею своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею не укладено цивільно-правовий договір.

Таким чином відповідальність юридичної або фізичної особи настає у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами, по-перше, в трудових відносинах, а, по-друге, шкода, заподіяна нею у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 був прийняти на посаду монтажника систем вентиляції-кондиціонування повітря, пневмотранспорту й аспірації ОСОБА_6 «МС Звязок» ( наказ № 173к від 04.03.2010 року) та звільнений з займаної посади 15.01.2016 року за згодою сторін.

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль, яким керував ОСОБА_5 під час скоєння ДТП належав ОСОБА_6 «МС Звязок» ( а.с. 17).

В суді апеляційної інстанції представник відповідача ствердив, що автомобіль НОМЕР_2 був закріплений безпосередньо за ОСОБА_7.

Отже на час вчинення ДТП ОСОБА_5 перебував з відповідачем в трудових відносинах та керував транспортним засобом, власником якого є саме ОСОБА_6 «МС Звязок», а тому з врахуванням приписів ч. 1 ст.1172 ЦК України саме на ОСОБА_6 «МС-Зв'язок» лежить обовязок відшкодувати шкоду ОСОБА_1, яка їй заподіяна.

Доводи апеляційної скарги про те, що під час скоєння ДТП ОСОБА_5 не виконував доручення підприємства та у цей час не перебував у трудових відносинах є безпідставними, необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається з тексту вироку, як підсудний ОСОБА_5 так і допитаний під присягою свідок ОСОБА_10, який був пасажиром автомобіля під керуванням ОСОБА_5, вказували, що 22.12.2011 року близько 18 години вони їхали на службовому автомобілі по робочих питаннях. Такі їхні покази не оспорювались, не заперечувались та не визнавались неправдивими.

Як матеріали кримінального провадження, так і матеріали цивільної справи не містять доказів, звернення станом на 22.12.2011 року ОСОБА_6 «МС Звязок» у правоохоронні органи щодо зникнення (викрадення, угону) автомобіля марки « YZH 27175» д.н.з. ВХ 1201ВВ.

Відсутні в матеріалах справи і докази, які б свідчили, що ОСОБА_6 «МС Звязок» були застосовані заходи дисциплінарного впливу до свого працівника ОСОБА_5, щодо використання останнім належного товариству на праві власності майна, а саме автомобіля НОМЕР_3, у власних цілях в поза робочий час.

На протязі тривалого періоду часу, з моменту ДТП з 2011 року по день розгляду даної цивільної справи апеляційним судом, відповідачем не подавались жодні належні та допустимі докази, які б спростували виконання ОСОБА_7 станом на момент ДТП трудових обовязків , як працівника ОСОБА_6 «МС Звязок»

Довідка ОСОБА_6 «МС Звязок» №877 від 17 грудня 2017 року, що подана до апеляційного суду, за змістом якої відповідач повідомляє про відсутність у нього відомостей про перебування ОСОБА_5 у відрядженні 22.12.2011 року, на думку колегії суддів не є тим належним доказом, який свідчить про обставини, що у ній зазначені. Довідка не містить посилання на первинні документи (книги обліку наказів, відряджень, відповідні бухгалтерські документи про оплату праці з врахуванням виконаної працівником роботи, книги обліку шляхових листків) з врахуванням, яких зроблено висновок, що у ній викладений.

При наявності відповідних доказів щодо не перебування ОСОБА_5 у відрядженні 22.12.2011 року , відповідач не позбавлений був можливості подати такі як до суду першої інстанції, так і долучити до апеляційної скарги, чого не було зроблено.

Позивач, позбавлена була можливості надати належні та допустимі докази, перебування на момент ДТП ОСОБА_5 у трудових відносинах та виконання доручення роботодавця, оскільки такі докази наявні у відповідача і їх подання залежало лише від волі останнього.

Подання відповідачем довідки №877 від 17 грудня 2017 року, колегія суддів розцінює, як намагання уникнути відшкодування шкоди, що заподіяна його працівником під час виконання трудових обовязків.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що саме ОСОБА_6 «МС-Звязок» повинен відшкодувати шкоду ОСОБА_1 завдану їй ОСОБА_7, під час виконання ним трудових (службових) обовязків

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96), але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на обставини справи, беручи до уваги вищевказані принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, колегія суддів приходить до висновку, що розмір моральної шкоди, стягнутий судом першої інстанції є адекватним нанесеній моральній шкоді.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок ДТП позивач ОСОБА_1 (яка на момент ДТП була неповнолітньою) отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді важкої відкритої черепно-мозкової травми, що стало причиною її інвалідності.

Доводи апеляційної скарги про те, що інвалідність ОСОБА_1 мала місце ще до ДТП, є безпідставними та спростовуються наявною в матеріалах справи медичною документацією. Відповідно до довідки Волинського обласного бюро медико-соціальної експертизи № 268,2-05.17 від 01.12.2017 року в акті огляду МСЕК №143,7 від 05.04.2016 року встановлено причинно-наслідковий звязок інвалідності ОСОБА_1 з наслідками важкої черепно-мозкової травми, отриманої внаслідок ДТП в 2011 році.

Таким чином, позивач внаслідок ДТП зазнала, як фізичних так і моральних страждань, оскільки на даний час є інвалідом ІІІ групи, яка унеможливлює фізичне навантаження, крім того потребує постійного лікування, що призводить до порушення звичних норм життя, докладання зусиль для його відновлення.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 вказувала, що у наслідок отриманих травм, значно погіршився її стан здоровя, постійно турбують головні болі, головокружіння, слабкість. Стан здоровя перешкодив її належним чином закінчити навчання, а після отримання диплому вона не працевлаштовується, оскільки будь-яка праця її виснажує та спричиняє погіршення самопочуття.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Вирішуючи позовні вимоги в частині розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з характеру та обсягу страждань, нервовий стрес, ступінь ушкодження здоровя, порушення нормальних життєвих звязків позивача, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, дійшов обґрунтованого висновку, що ці вимоги підлягають задоволенню та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості визначив грошову суму на відшкодування моральної шкодив розмірі 120000 гривень.

Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди судом береться до уваги, що ОСОБА_1 у неповнолітньому віці отримала важкий психологічний стрес, а спричинена внаслідок ДТП шкода здоровю, призвела до інвалідності та змінила усі плани на майбутнє життя. Фактично на даний час ОСОБА_1, маючи не цілком задовільний стан здоровя, позбавлена можливості вести спосіб життя, який притаманний її одноліткам, а зокрема реалізовувати себе у здобутій спеціальності, відвідувати розважальні заклади та інше.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права (п. 2 Постанов, Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009, № 14 "Про судове рішення у цивільній справі").

З врахуванням викладеного суд першої інстанції у повній мірі забезпечив права ОСОБА_1 гарантовані їй Конституцією України, з врахуванням норм права, які регулюють дані правовідносини.

Апелянтом не надано жодних належних і допустимих доказів, які б дали суду підстави зменшити визначений судом розмір моральної шкоди.

Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно зясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду та не впливають на законність ухваленого ним рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «МС-Звязок» відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 серпня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий:

Судді:

Дата складення повного тесту постанови 22 грудня 2017 року