Постанова № 71172514, 20.12.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 712/2-340/2011

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 грудня 2017 року м. Ужгород

апеляційний суд Закарпатської області у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Мацунича М.В.

суддів: Куштана Б.П., Джуги С.Д.

з участю секретаря судового засідання: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якої діє представник ОСОБА_2 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду ухваленого 06 грудня 2013 року головуючим суддею Микуляк П.П. за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_1, де третіми особами без самостійних вимог на предмет спору є: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування реєстрації права власності,

встановив:

У січні 2011 року ОСОБА_3 звернувся у суд з позовом в якому, після збільшення позовних вимог просив суд: визнати недійсним укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на підставі довіреності від 08.08.2005 року, договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири за адресою м. Ужгород, вул. Собранецька, 118/8. від 20.10.2005 року, який зареєстрований в реєстрі за №3056; визнати недійсним укладений між: ОСОБА_5 та ОСОБА_7, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності від 12.04.2010 року, договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири за адресою м. Ужгород. вул. Собранецька, 118/8, від 26.05.2010 року, який зареєстрований в реєстрі за №674; скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об'єкт зазначеного нерухомого майна.

Позов вмотивовано тим, що він на праві приватної власності володів нерухомим майном, а саме квартирою № 8 у будинку № 18 по вул. Собранецькій у місті Ужгород. В серпні 2005 року, внаслідок настання для нього вкрай тяжких обставин, він був змушений виїхати на заробітки до Чехії. Приїжджаючи періодично додому, він мешкав у своїй квартирі. У липні 2010 р. він випадково дізнається від відповідачки ОСОБА_4 про те, що належна йому на праві приватної власності квартира за адресою:»-м. Ужгород, вул. Собранецька, 118/8. була продана останньою за договором купівлі-продажу ОСОБА_5, який являється її близьким родичем. При укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_4В,, як сторона такого договору, діяла на підставі довіреності виданої ним на ім'я ОСОБА_4 ще до від'їзду до Чехії. Про продаж квартири відповідачка повідомила йому лише після того, як він попросив повернути йому правовстановлюючі документи на належну йому квартиру.

Вказує, що таку довіреність він посвідчив у нотаріуса будучи повністю поринулим думками щодо майбутнього виїзду до невідомої країни на заробітки, перебуваючи під впливом тяжких обставин, розуміючи природу даної довіреності виключно для здійснення відповідачкою наглядових функцій за належною йому квартирою, і не ознайомившись із текстом такої довіреності підписав її.

У подальшому, ОСОБА_4 діючи на підставі довіреності, 20.10.2005 року уклала договір купівлі продажу належної йому квартири з гр. ОСОБА_5, який в свою чергу 26.05.2010 року, на підставі договору купівлі-продажу продав квартиру гр. ОСОБА_1

ОСОБА_3 вважає, що всі зазначені ним обставини прямо вказують на те, що укладений між відповідачкою та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька. 118/8, як правочин вчинений представником, є таким, що вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та таким, що вчинений представником всупереч інтересів довірителя, тобто в своїх особистих інтересах та інтересах іншої особи. Що ж стосується довіреності, на підставі якої був укладений вищенаведений договір купівлі-продажу, то така довіреність вчинена під впливом обману та під впливом тяжкої обставини.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.12.2013 року позов ОСОБА_3 - задоволено.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 26.05.2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення.

Після чого представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 оскаржила заочне рішення в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по даній справі нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування скарги зазначає, що позов є недоведеним та необґрунтованим. Також суд не звернув увагу на те, що позивачем не предявлялися вимоги про визнання недійсною довіреності від 08.08.2005р. Також посилається на пропуск строків позовної давності. Крім того, позивачем обрано неналежний спосіб захисту щодо оспорення другого правочину, позаяк таким має бути віндикаційний позов.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 08.08.2005 року ОСОБА_3 була видана довіреність на ім'я ОСОБА_4, яка була посвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрована в реєстрі за №2219, за змістом якої позивач уповноважив ОСОБА_4: вчиняти від його імені правочини щодо розпорядження всім своїм майном, з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось, зокрема договори купівлі-продажу, міни, застави, підписувати вказані договори від його імені, передавати майно в користування, приймати майно в дар та будь-які інші договори на її розсуд, проводити розрахунки по укладених договорах (а.с.8).

На підставі зазначеної довіреності, 20.10.2005 року ОСОБА_4 діючи від імені ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за №3056, відчужила квартиру АДРЕСА_1, гр. ОСОБА_5 за 126025,25 грн. (а.с.94, 95).

26.05.2010 року, квартира АДРЕСА_2, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, була відчужена та зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 (а.с.98-100).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу від 20.10.2005 р. укладено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а також, вчинений представником всупереч інтересів довірителя, тобто в своїх особистих інтересах та інтересах іншої особи, пославшись при цьому на ст.ст.232, 233, 238 ЦК України. Також суд констатував, що довіреність, на підставі якої укладено вказаний правочин є такою, що вчинена під впливом обману та тяжкої обставини.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до приписів ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Перш за все судова колегія констатує, що суд першої інстанції в своєму рішенні протиправно та всупереч приписів ст. 13 ЦПК України послався на те, що довіреність від 08.08.2005 р. укладена під впливом обману та тяжких обставин, оскільки позивач не предявляв вимоги про визнання такої довіреності недійсною.

Таким чином, суд першої інстанції не вправі був давати оцінку вказаній довіреності з точки зору ст.ст. 230, 233 ЦК України. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) слід виходити із чинності довіреності від 08.08.2005 р. на момент укладення договору купівлі-продажу від 20.10.2005 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Статтею 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також, щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно розяснень викладених в пунктах 22, 23 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також, наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Однак, позивачем належним чином не обґрунтовано та всупереч приписів статей 12, 81 ЦПК України не доведено існування обставин на які він посилається в обґрунтування своїх вимог.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки таким обставинам та не вказав, якими доказами вони підтверджуються. У рішенні, суд першої інстанції фактично переписав позовну заяву ОСОБА_3 без наведення належного обґрунтування.

Так, в мотивувальній частині рішення судом зазначено, що позивач уклав правочин внаслідок тяжких обставин, однак жодним чином не обґрунтовано в чому саме полягали такі тяжкі обставини для позивача, як і не зазначено доказів на підтвердження їх існування. Також з матеріалі справи не слідує, що правочин вчинено на вкрай невигідних умовах, що є також обовязковою умовою для можливості застосування ст. 233 ЦК України. Зокрема, квартиру продано за суму 126025,25 грн., що згідно офіційного курсу НБУ 5.05, станом на 20.10.2005 р. еквівалентно сумі 24955,00 доларів США. На думку судової колегії, продаж у 2005 році двохкімнатної квартири в м. Ужгород за суму яка на той час відповідала реальним цінам не може свідчити про вкрай невигідні умови такого правочину, як і не свідчить про штучно занижену вартість квартири на, що посилався позивач та про що вказано в судовому рішенні.

Загалом, апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено існування обставин, які могли б бути підставою для застосування приписів ст. 233 ЦК України щодо правочину від 20.10.2005 року.

Також позивачем не доведено існування наявності підстав для застування ст. 232 ЦК України. Зокрема, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження існування якоїсь зловмисної домовленості між представником ОСОБА_4 та контрагентом за договором ОСОБА_5, спрямованої на настання несприятливих наслідків для ОСОБА_3. Посилання суду на занижену вартість квартири є безпідставним, про що вже було вищесказане.

Помилковим є й твердження суду першої інстанції щодо укладення правочину представником ОСОБА_4 всупереч інтересів довірителя, з посиланням на те, що ОСОБА_3 не має іншого житла, оскільки в довіреності від 08.08.2005 р. чітко виражено волю ОСОБА_3 на укладення правочину щодо відчуження спірної квартири.

Також, і з заслуханих апеляційним судом пояснень приватного нотаріуса ОСОБА_6 слідує, що вона розяснювала позивачу про наслідки посвідчення такої повної довіреності, і на значний термін, але останній все одно наполягав на посвідченні саме такого змісту довіреності, і з такими повноваженнями.

З приводу посилання суду на ст. 238 ЦК України апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції жодним чином не обґрунтовано, що оспорюваний договір від 20.10.2005 р. укладено в особистих інтересах довірителя, зокрема не зазначено в чому саме полягає такий особистий інтерес.

Щодо твердження суду про укладення правочину в інтересах іншої особи, а саме ОСОБА_5, який є близьким родичем ОСОБА_4, то слід зазначити, що ч. 3 ст. 238 ЦК України забороняє вчиняти представником правочини щодо інших осіб, встановлених законом. Разом з тим, ні ЦК України, ні жодний інший акт цивільного законодавства не встановлює заборони укладення представником правочину, в якому контрагентом є родич такого представника. Тобто, помилковим є й твердження суду щодо невідповідності договору купівлі-продажу ч. 3 ст. 238 ЦК України.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, а тому, рішення суду першої інстанцій підлягає скасуванню з ухваленням постанови суду про відмову в позові.

Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України з позивача на користь апелянта підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704 грн., понесений останнім за подачу апеляційної скарги.

Зважуючи на викладене та керуючись вимогами статей 12, 13, 81, 141, 374, 376, 382 і 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якої діє представник ОСОБА_2, задовольнити.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06 грудня 2013 року, скасувати та ухвалити в справі постанову суду, якою у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування реєстрації права власності, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 704,00 грн., судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 22 грудня 2017 року.

Суддя-доповідач

Судді