Рішення № 71171702, 19.12.2017, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/10801/17

провадження № 2/243/4614/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2017 року Слов′янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Мірошниченко Л.Є.

при секретарі Мирошниченко А.О.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 7 м. Словянська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи: Служби у справах дітей Борівської районної Державної адміністрації про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без дозволу батька, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, за участю третьої особи: Служби у справах дітей Борівської районної Державної адміністрації про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без дозволу батька, обґрунтувавши свої вимоги тим, що вона та відповідач, мають спільну дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. З 2009 року сторони мешкають окремо та не ведуть спільне господарство. Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки від 01.12.2009 року шлюб з відповідачем було розірвано, та стягнуто аліменти у розмірі. В період з 18.01.2012року по 14.07.2014 року відповідач сплачував мені аліменти на утримання сина, але з серпня 2014 року по теперішній час відповідач аліменти не сплачує. На теперішній час відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, з дитиною не спілкується, участі у його житті не приймає. Після початку антитерористичної операції позивач разом з дитиною була змушена виїхати до України до м. Краматорськ, а з серпня 2016 року до смт. Борова. Відповідач в період з 2014 року по 28 листопада 2017 року надавав позивачу згоду на тимчасовий виїзд (вїзд) до (із) зони проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області, до тимчасово окупованої території України - Автономної Республіки Крим, а також за кордон до Російської Федерації, але на теперішній час зв'язок з ним відсутній. На даний час у позивача виникла необхідність періодично їздити до м. Горлівки для відвідування родичів та підтримання житла у належному стані. Крім того, у неї є можливість вивозити дитину до всесвітньо відомих туристичних курортів Європи, Азії та Африки ( Єгипет, Туреччина, Чорногорія, Польщі, Німеччини, Іспанії, Грузії, Росії, Греції, Болгарії, Хорватії, Італії та до тимчасово окупованої території України (Автономну республіку Крим) для відпочинку та розширення кругозору дитині. Так цього літку її сину ОСОБА_3 було запропоновано поїхати до Греції, як дитині - переселенцю, проте для виїзду дитини за кордон та на непідконтрольну Україні територію необхідний дозвіл батька дитини.. У звязку з чим, позивач просить суд:

Надати дозвіл на тимчасовий багаторазовий в'їзд неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1, на неконтрольовану територію України (територію проведення антитерористичної операції), та на виїзд з неконтрольованої, а також на виїзд за межі України до Єгипту, Туреччини, Чорногорії, Польщі, Німеччини, Іспанії, Грузії, Росії, Греції, Болгарії, Хорватії, Італії та до тимчасово окупованої території України (Автономну республіку Крим) строком до 01 лютого 2020 року у супроводі матері - ОСОБА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, без згоди батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер: НОМЕР_3.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала заявлені вимоги та просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, про час, дату і місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи Служба у справах дітей Борівської районної Державної адміністрації,, до суду не зявився, про час, дату і місце судового засідання повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи за своєї відсутності, вимоги просить задовольнити (а.с.25).

Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимогст. 141 СК України та ч. 3ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

У відповідності з абзацами 1, 2 частини 2статті 4 Закону України від 21.01.1994 р. № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

В силу п. 17 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженихПостановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 року № 231, відомості про дітей, які їдуть за кордон разом з батьками (законними представниками), вписуються в паспорти батьків чи одного з батьків (законних представників) на підставі заяви громадянина, у чий паспорт вписуються діти. У разі потреби самостійного виїзду дитини, яка постійно проживає в Україні, за кордон оформляється проїзний документ, а у випадках, передбачених пунктом 4 цих Правил, - паспорт.

Згідно п. 18 зазначених Правил, оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

В силуст. 313 ЦК Українита п. 22Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженихПостановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у випадках, визначених цими Правилами, або у разі пред'явлення оригіналів документів або їх нотаріально посвідчених копій, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Відповідно до пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків - у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Так, судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серія 1-НО №177657 (а.с.9) батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

З свідоцтва про розірвання шлюбу серія 1-НО №186116 (а.с.11), вбачається, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано, прізвища після розірвання шлюбу їй ОСОБА_1.

Згідно довідки № НОМЕР_4 від 04.08.2016 року про взяття на облік особи, які переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО позивачка з сином мешкають у смт. Борова та є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до ч.2ст.83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Суд, критично оцінює посилання позивача на той факт, що відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов»язків по вихованню дитини, не бере участь у догляді за дитиною, розвитком не цікавиться, матеріальної допомоги не надає, оскільки будь яких доказів на підтвердження цього факту позивачка не надає.

Згідно п.п.5.1.1, 5.1.2 п.5.1 Розділу 5 Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, в'їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженимипостановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57; виїзд з неконтрольованої території громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за умови пред'явлення свідоцтва про народження дитини, будь-якого документа, визначеногостаттею 5 Закону України "Про громадянство України"абостаттею 2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України"особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку виїжджають з неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи.

Таким чином, виїзд за межі України та в'їзд на неконтрольовану територію України та виїзд з неї громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків та при відсутності згоди другого з батьків здійснюється на підставі рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України, в'їзд на неконтрольовану територію України та виїзд з неї громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Постановою Верховної Ради України № 254-VIII від 17.03.2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими»,Законом України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 рокутаПостановою Верховної Ради України № 252-VIII від 17.03.2015 року «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування»,визнані тимчасово окупованими окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженогорозпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1275-р, місто Горлівка, Донецька область, відноситься до території, де здійснювалася антитерористична операція.

Перетини лінії зіткнення (в'їзд - виїзд у м. Горлівка)створюють загрозу для здоров'я та життя малолітньої дитини, наражають її на небезпеку, що є неприпустимим. Такий дозвіл суперечить ст. 3 Конвенції про права дітей, в якій зазначено, що держава забезпечує дитині захист та піклування.

Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України"та Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають надання дозволу на конкретний виїзд (одноразовий), із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Позивачем такі відомості не надані. Зазначення у позові про надання дозволу на виїзд строком до 01 лютого 2020 року не відповідає вимогам закону.

Відтак, вимоги позивачки у наданні дозволу на виїзд дитини за кордон та у м. Горлівка, яке знаходиться на тимчасово неконтрольованій владою України території, на майбутнє строком до 01 лютого 2020 року без згоди батька, не відповідає інтересам малолітньої дитини, у тому числі п. 5.1 Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затверджено наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) № 415ог від 12 червня 2015 року, згідно з яким в'їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з додержанням вимог, передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України.

Також, суд не погоджується с доводами позивачки про наданні дозволу на багаторазові тимчасові виїзди за кордон до 01.02.2020 року, оскільки нею не додано дійсного наміру на багаторазові тимчасові виїзди дитини за кордон, не надано жодного доказу, які б підтверджували необхідність виїзду: чи дійсно дитина потребує оздоровлення; чи в країні, куди буде вивезена дитина їй гарантовано дадуть оздоровчі послуги; не надано туристичних путівок, крім того, не визначений конкретний час перебування дитини за кордоном, що є обовязковим.

Крім того позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що виїзд дитини за кордон має тимчасовий характер та здійснюється в його інтересах: зокрема, не надано достовірних відомостей про конкретне місце проживання дитини за кордоном впродовж запланованого виїзду, про можливість забезпечення матеріальних та побутових потреб дитини в цей період, а також підтвердження забезпечення дитини проїзними квитками для повернення на Україну.

Відповідно до принципу 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, дитині законом та іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист та надані можливості та сприятливі умови, що дозволяли би їй розвиватися фізично, інтелектуально, духовно та у соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом та в умовах свободи та гідності.

При цьому, згідно ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми, яка була ратифікована Верховною Радою України 20 вересня 2006 року та набула чинності для України 1 квітня 2007 року дитинатаїїбатькимають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Статтею 7 Конвенції передбачено, що під час вирішення спорів стосовно контакту судові органи вживають усіх належних заходів для: забезпечення поінформованості кожного з батьків про важливість для їхньої дитини та їх обох установлення та підтримання регулярного контакту з їхньою дитиною; заохочення батьків та інших осіб, які мають сімейні зв'язки з дитиною, до досягнення мирових угод стосовно контакту, зокрема шляхом використання сімейного посередництва та інших процедур для вирішення спорів; забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб.

Згідност. 9 Конституції України,чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 2ст. 150 СК України,батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин 1та 2ст. 155 Сімейного Кодексу України,здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Позивач не довела у суді, що її прагнення виїхати за межі України обґрунтовані саме інтересами дитини, при цьому, відсутні гарантії того, що у випадку транскордонного переміщення дитини вона повернеться до України та той із батьків, який проживає окремо, зможе встановлювати контакт з дитиною на регулярній основі. Крім того, суд не може розглядати питання на перед та без чіткої конкретизації вимоги, тобто, без зазначення держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі дитини.

У звязку з вищевикладеним, суд вважає, що заявлені вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12,13,76-83,259,263-265,268 ЦПК України, ст. ст. 141,150,155 Сімейного Кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи: Служби у справах дітей Борівської районної Державної адміністрації про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без дозволу батька відмовити, у звязку з відсутністю підстав.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Словянського

міськрайонного суду ОСОБА_5