Постанова № 71169922, 20.12.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Харечко С.П.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

іменем України

"20" грудня 2017 р. Справа № 569/7475/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

ОСОБА_2,

за участю секретаря судового засідання Полоневич Т.Ю.,

позивача та представника відповідача:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від "04" липня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Інспектора роти №2 УПП в м.Рівне ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_4 про скасування постанови про адміністративне правопорушення

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області у якому просив скасувати постанову серія АР № 678684 від 11.05.2017 року винесену інспектором поліції ОСОБА_4 про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченогоч.1 ст. 122, ч.1 ст. 126, ч.2 ст. 36 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 гривень.

Позов обґрунтовано тим, що у позивача виникла необхідність завезти в лікарню свою дитину, в якої була температура. У зв'язку з цим він використав автомобіль який був напередодні відремонтований, і не звернув увагу чи наявний поліс обов'язкового страхування. По дорозі до лікарні здійснив вимушену зупинку, так як виникла необхідність закріпити дитину в дитячому кріслі. При винесені постанови інспектор в порушення вимог закону не з'ясував всіх обставин і виніс оскаржувану постанову. Просив вказану постанову скасувати.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 04.07.2017 р. позов задоволено.

Скасовано постанову серія АР №678684 від 11.05.2017 року винесену інспектором УПП в м. Рівне про накладення на ОСОБА_3 адміністративного стягнення у виді штрафу 425 грн. за ч.1 ст. 122, ч.1 ст. 126, ч.2 ст. 36 КУпАП.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та постановити нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що приймаючи постанову серія АР № 678684 від 11.05.2017 року інспектор поліції ОСОБА_4 діяв правомірно та в межах закону, підстави для її скасування відсутні. Доказів щодо вимушеної зупинки позивач інспектору не надав.

Колегія суддів, заслухавши представників сторін, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 11.05.2016 року постановою інспектора роти №2 УПП в м.Рівне ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_4 накладено на ОСОБА_3 адміністративне стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, яке зафіксовано не в автоматичному режимі серії АР № 678684 у вигляді штрафу в сумі 425 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122, ч.1 ст. 126, ч.2 ст. 36 КУпАП.

Суть порушення, зафіксованого відповідачем полягає у тому, що ОСОБА_3, керуючи транспортним засобом RENAULT MEGANE, номерний знак НОМЕР_1, 11.05.2017 року о 18:50 год. в м. Рівному зупинив свій автомобіль в м. Рівне, на вул. Міцкевича, 56 в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена», та не мав при собі поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів чим скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122, ч. 1 ст.126 КУпАП.

Не погодившись із вказаною постановою ОСОБА_3 оскаржив її до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що постанова інспектора роти №2 УПП в м.Рівне ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_4 серії АР №678684 від 11.05.2017 року про накладення на ОСОБА_3 адміністративного стягнення у виді штрафу 425 грн. за ч.1 ст. 122, ч.1 ст. 126, ч.2 ст. 36 КУпАП винесена неправомірно, а тому підлягає скасуванню. Інспектором не досліджено всіх обставин, які мали значення при винесені оскаржуваної постанови.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Так, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Частиною 1 ст. 9 КУпАП України визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 2 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема, за користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання).

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.

При накладенні стягнення за скоєне адміністративне правопорушення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі (ч. 2 ст. 33 КУпАП).

Положення ст.22 КУпАП встановлюють право органу (посадової особи), які уповноважені вирішувати справу, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентований главою 22 КУпАП.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена ч.ч. 1-3 ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Положеннями ч. 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.

Разом з цим, згідно ч. 5 ст. 258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Крім того, даною постановою зазначено – судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

Між тим, на думку колегії суддів, жодним доказом наявність адміністративного правопорушення в діях позивача встановлена не була.

Колегією суддів апеляційної інстанції в повній мірі досліджено зазначений DVD диск. На DVD диску містяться відео файли, здійснені нагрудними відеокамерами патрульних поліції (відеореєстраторами).

Із відеозапису вбачається, що позивач просив винести попередження, пояснюючи, що нього виникла необхідність завести в лікарню дитину, в якої була температура, заперечував . Позивач також пояснив, що керував автомобілем, який був не застрахований в встановленому законом порядку лише з метою доставити дитину в якої була температура в лікарню, після цього в той день застрахував автомобіль, поліс отримав на слідуючий день.

З оглянутого в судовому засіданні відеозапису убачається, що під час винесення оскаржуваної постанови, обставини чи була дитина закріплена в дитячому кріслі інспектором не з'ясовано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено обставину здійснення ним вимушеної зупинки, яка виникла у зв'язку з необхідністю закріпити дитину в дитячому кріслі, під час доставки її до дитячої поліклініки.

З наведеного прослідковується, що вказана обставина була позивачем в той же день усунута (щодо полісу обов'язкового страхування).

Також, оцінюючи дії інспектора патрульної поліції, колегія суддів вважає зазначити, що ним не встановлено обставин щодо наявності чи відсутності полісу обов'язкового страхування.

Крім того судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачу не оголошеного його права, як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.Інспектор почала рояснювати зазначені права, але не закінчила зазначену процесуальну дію.

Після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.

Дійсно, за змістом ч.5 ст.258 КУпАП, він не був зобов'язаний складати протокол про адміністративне правопорушення. Разом з тим, він мав право це зробити. У випадку, коли особа заперечує факт вчинення правопорушення, а в даному випадку позивач просив обмежитись винесенням попередження, саме протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ст.251 КУпАП міг бути доказом його вчинення, такими доказами могли бути пояснення правопорушника, свідків, рапорти працівників поліції.

При цьому не є належним доказом усне твердження працівника поліції, озвучене правопорушнику. Спостереження працівником поліції правопорушення може мати місце, однак воно має бути зафіксоване на матеріальному носії. Таким матеріальним носієм міг бути протокол про адміністративне правопорушення із зазначенням тих матеріалів, що до нього додаються, рапорт або протокол та рапорт.

Загалом будь-яке виявлення правопорушення, на думку суду, має завершуватися складанням матеріалів адміністративної справи. Виняток з цього правила може бути лише у випадках, якщо є 100% гарантія, що порушник не оспорює ні факту правопорушення, ні можливості накладення на нього певного виду адміністративного стягнення. Наведене випливає також з положень ст.ст.250, 268, 269, 271, 273 КУпАП.

Наведеними нормами зокрема закріплено право прокурора знайомитися з матеріалами справи для здійснення нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів при провадженні в справах про адміністративне правопорушення, також ними закріплено аналогічне право особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Ці ж права надані захиснику, потерпілим, їх представникам, експерту.

Як встановлено судом працівниками поліції не складалися жодні матеріали взагалі. Рапорти, що надавалися суду, були складені вже після розгляду справи про адміністративне правопорушення. У цих рапортах основна увага зосереджена на тому, що позивач відмовився надавати працівникам своє письмове пояснення, а не на обставинах порушення. Також ці рапорти не містять жодних покликань на те, що як докази будуть слугувати відеозаписи подій.

За встановлених судом обставин, відеозаписи подій, які були надані суду під час апеляційного розгляду не є належним та допустимим доказом у справі. Більше того сам інспектор при розгляді справи їх не переглядав і не досліджував.

Відповідно ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно ч.ч.1,4 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст.74 КАСУ).

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наданий відповідачем диск за наведених обставин не є належним і допустимим доказом. Це пов’язано як з тим, що ці відеозаписи не містять об’єктивних даних, що підтверджують вину позивача у вчиненому ним правопорушенні.

У справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.

Суд зазначав у наведеному Рішенні, що КУпАП визначає систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Вказані положення є законодавчими гарантіями об’єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності (п.2.2 Рішення).

Також Суд у наведеному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому у скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.

Тобто, позиція Суду полягає у тому, що навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування матеріалів справи є обов’язковою і має передувати такому розгляду справи.

Крім того, суд вказує, що словосполучення "за місцем його вчинення", застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення "за місцем його вчинення", яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Співставляючи вищезазначене з встановлевними обставинами справи колегія суддів вважає з необхідне зазначити, що розгляд справи про адміністративне правопорушення від імені органу уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення саме інспектором чи інспекторами патрульної поліції, які виявили правопорушення, не заборонений, однак він є не бажаним.

У такому випадку істотно змінюється правовий статус відповідного суб’єкта. З особи, яка виявила правопорушення, такий інспектор фактично має перетворитися у "квазісудовий" орган, який має забезпечити правопорушнику комплекс гарантованих йому прав та розглянути справу на основі об’єктивної оцінки доказової бази. Матеріали справи свідчать, що інспектор з функціями "квазісудового" органу при розгляді справи щодо позивача не справився. За загальним правилом розгляд справи починається оголошенням про те, яка справа розглядається, з’ясовується хто прибув на розгляд справи, встановлюються анкетні дані особи, яка притягається до відповідальності, роз’яснюються її права, надається можливість подати докази, заявити клопотання.

Після цього особа, яка розглядає справу, має оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Керуватися попереднім спостереженням певних подій за відсутності доказової бази така особа не має права.

Це пов’язано з тим, що силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122, ч.1 ст.126 КУпАП, відповідачем не доведений, оскільки будь-яких матеріалів справи та доказів відповідачами не зібрано.

Враховуючи викладене, суд першої прийшов до вірного висновку, що постанова інспектора УПП в м.Рівне про накладення на ОСОБА_5 адміністративного стягнення у виді штрафу 425,00грн. за ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 , ч.2 ст.36 КУпАП є протиправною та підлягає скасуванню.

Загалом доводи апеляційної скарги як і оглянутий відеозапис свідчать про те, що у даному конкретному випадку зі сторони відповідачів немає розуміння основних завдань діяльності органів поліції, коли людина, її права та свободи становлять найвищу соціальну цінність і права людини можуть бути обмежені виключно на підставах та у спосіб визначений законом.

За змістом п.8 статті 23 Закону України "Про національну поліцію" поліція у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Разом з тим, це не є основною функцією цього центрального органу виконавчої влади. Головна функція поліції – служити суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (стаття 1).

Реалізація цієї функції не може полягати виключно у поставленні мети притягнення особи до відповідальності, пріоритетними є підтримання публічної безпеки і порядку, забезпечення охорони прав і свобод людини.

З цією метою Національна поліції України здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

У даній конкретній справі, за відсутності доказів вини, за наявності обґрунтованих клопотань позивача, більш доречним було б витрачання часу на заходи превентивної та профілактичної роботи. Натомість працівниками поліції вчинені дії, які були явно сумнівними з юридичної точки зору, виглядали небезсторонньо (упереджено), недобросовісно, нерозсудливо, без дотриманням принципу рівності перед законом, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте рішення.

Виходячи зі змісту п.1.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (далі - ПДР), ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до п.п. 3.34 п.33.3 розділу 33 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 р. № 1306 (далі ПДР) визначено, що дорожній знак "Зупинку заборонено" забороняє зупинку і стоянку транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).

В силу вимог ч. 1 ст. 122 КУпАП України визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Відповідно до п.1.10 Правил дорожнього руху вимушена зупинка - припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.

На підтвердження своєї позиції, позивач надав в судове засідання суду першої інстанції довідку про те, що після винесення постанови звертався в дитячу поліклініку у зв'язку з тим, що в дитини була температура.

Відтак, з урахуванням цих обставин, колегія суддів вважає, що зважаючи на стан пасажира транспортного засобу, позивач здійснив вимушену зупинку відповідно до п.1.10 Правил дорожнього руху, підстави для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП України - відсутні.

Щодо накладення на ОСОБА_3 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 126 КУпАП України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в силу положень ч. 1 статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган /посадова особа/ оцінює докази за внутрішнім переконанням, заснованому на всебічному, повному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

В судовому засіданні судом досліджено страховий поліс №АМ/0220256 на автомобіль, яким керував позивач, строк дії якого з 12.05.2017 року по 12.05.2018 року.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, постанову Рівненського міського суду Рівненської області від "04" липня 2017 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

ОСОБА_2

Повний текст постанови виготовлено "21" грудня 2017 р.