Постанова № 71169247, 18.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2017 р. Справа№ 910/8889/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання : Матюхін І.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 18.12.2017

розглянувши апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Полтавській області на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 (повний текст складено 25.09.2017)

у справі №910/8889/17 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Державної екологічної інспекції у Полтавській області

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 515 987,14 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державна екологічна інспекція у Полтавській області звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 515 987,14 грн. збитків, завданих державі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що земельна ділянка, на якій здійснена незаконна порубка дерев виділена на праві постійного користування відповідачу. За твердженням позивача, відповідачем завдано шкоди державі внаслідок недодержання ним, як постійним лісокористувачем, вимог законодавства щодо забезпечення охорони лісу, розташованого в межах смуги відведення залізниць, в межах земельної ділянки на території Федіївської сільської ради. Внаслідок чого на вказаній території невідомими особами здійснено незаконну порубку 130 різного діаметру до ступеня припинення росту та 1 дерево, яке пошкоджено до ступеня не припинення росту, у захисних лісонасадженнях на 297 км., ПК 1-7 лінії Гребінка-Полтава, лівої сторони колії, що зафіксовано в акті перевірки від 29.12.2016 №257/01-01-14 та акті обстеження від 27.12.2016 №257/01-01-14/1. За таких обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача 515 987,14 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок Федіївської сільської ради, УДКСУ у Решетилівському районні.

Рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі №910/8889/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі №910/8889/17 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення не було взято до уваги Порядок організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, зокрема, п. 1.4. Крім того, судом першої інстанції не вірно застосовано ст.ст. 64, 86-90 Лісового кодексу України, на підставі чого суд дійшов до помилкових висновків.

Представником відповідача, через канцелярію суду Київського апеляційного господарського суду, надано суду відзив на апеляційну скаргу (№НЮ09/429 від 14.12.2017), в якому ПАТ «Українська залізниця» просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2017 колегією суддів у складі: головуючий суддя Баранець О.М., судді Сітайло Л.Г., Калатай Н.Ф. відновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Полтавській області, прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.12.2017.

Розпорядженням від 15.11.2017, в зв'язку з призначенням головуючого судді Баранця О.М. на посаду судді Верховного Суду (Указ Президента України № 357/2017 від 10.11.2017), відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3.Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2017, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 колегією суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Гаврилюк О.М. апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Полтавській області прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 18.12.2017.

20.11.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника Державної екологічної інспекції у Полтавській області надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому позивач просить здійснити розгляд справи №910/8889/17 в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Полтавської області.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 колегією суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Гаврилюк О.М. задоволено клопотання Державної екологічної інспекції у Полтавській області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Розгляд справи №910/8889/17 відбудеться 18.12.2017 о 10:15 в режимі відеоконференції.

В призначене судове засідання від 18.12.2017 в режимі відеоконференції з'явився представник позивача, який надавав свої пояснення, підтримував доводи, що викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача приймав участь в судовому засіданні від 18.12.2017, який надавав свої пояснення, заперечував проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду міста Києва - слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 03.04.2011 № 454/2011 (далі - Положення), Держекоінспекція України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до підпункту б пункту 4.2. Положення, Державна екологічна інспекція у Полтавській області (далі - Держекоінспекція) здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону, захисту використання та відтворення лісів щодо законності вирубки, виконання комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок.

Як вбачається з матеріалів справи, Держекоінспекцією в період з 21.12.2016 по 29.12.2016 було проведено позапланову перевірку виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Південна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) щодо проведення вирубки лісових насаджень (акт перевірки від 29.12.2016 №257/01-01-12). Перевірку проведено на виконання ухвали Решетилівського районного суду Полтавської області від 14.12.2016 № 546/1146/16-к.

Так, під час перевірки натурного обстеження земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні відповідача (акт ІІ-ПЛ №002384), в адміністративних межах Федіївської сільської ради Решитилівського району Полтавської області було встановлено вирубування 130 дерев різного діаметру до ступеня припинення росту та 1 дерево, яке пошкоджене до ступеня не припинення росту, у захисних лісонасадженнях на 297 км., ПК 1-7 лінії Грибінка-Полтава, лівої сторони колії, які не входять до лісорубного квитка від 18.04.2016 №22 (серія 02ЛКБ №502932). Діаметри знесених та пошкоджених дерев занесено до польових переліскових відомостей №1 та №2 від 21.12.2016 (акт перевірки від 29.12.2016 №257/01-01-14 та акта обстеження від 21.12.2016 №257/01-01-14/1).

За вказане порушення, на підставі постанови про накладання адміністративного стягнення від 11.01.2017 №07-21-01, посадова особа Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" була притягнута до адміністративної відповідальності за ст. 65-1 КУпАП "Знищення або пошкодження полезахисних смуг та захисних лісових насаджень" у вигляді штрафу в сумі 170,00 грн. Штраф було сплачено відповідальною особою 17.01.2017, що підтверджується квитанцією від 17.01.2017.

Розрахунок шкоди позивачем проведено згідно з додатком №1 та додатком №2 Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодження дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665.

Позивач стверджує, що шкода заподіяна лісу, внаслідок незаконного вирубування сироростучих та сухостійних дерев становить 515719,74 грн. та пошкодження дерева до ступеня не припинення росту становить 133,70 грн., що разом становить 515 987,14 грн.

У зв'язку з чим, Держекоінспекцією на адресу ПАТ «Укрзалізниця» було направлено претензію №08/02-08 від 19.01.2017 щодо відшкодування заподіяних державі збитків, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення №3603924214039, проте відповідач не сплатив завданих збитків та не надав ніякої відповіді.

Враховуючи вимоги ст.ст. 6, 10, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та п. 6.17 Положення про Державну екологічну інспекцію в Автономній республіці Крим, областях, містах Києва та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04.11.2011 №429, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.11.2011 №1347/20085, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Держекоінспекція може виступати позивачем або відповідачем в судах із відповідним позовом.

Нормами ст. 1 Лісового кодексу України передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно зі статтею 105 Лісового кодексу України особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема у: незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 107 цього Кодексу підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Приписами ст. ст. 16, 17 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, земельна ділянка, на якій виявлено незаконну рубку дерев, належить на праві постійного користування відповідачу. Вказане підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ІІ-ПЛ №002384.

Частиною 2 ст. 19 Лісового кодексу України встановлено, що постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Згідно із п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ст. 69 зазначеного Кодексу, спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно.

Проте, як встановлено місцевим господарським судом, такий дозвіл на вирубку дерев на території лісових насаджень не видавався, доказів протилежного, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не надано.

В свою чергу, ст. 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечення додержання лісового законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами; запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати, шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно із ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, факт незаконної вирубки 130 дерев різного діаметру до ступеня припинення росту та 1 дерево, яке пошкоджене до ступеня не припинення росту, у захисних лісонасадженнях на 297 км., ПК 1-7 лінії Грибінка-Полтава, лівої сторони колії були зафіксований в акті перевірки від 29.12.2016 №257/01-01-14 та акті обстеження від 27.12.2016 №257/01-01-14/1.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано доказів того, що шкода, яка завдана лісу внаслідок самовільної вирубки захисних лісонасаджень на 297 км пк 1+38- 6+50 лівої сторони колії дільниці Гребінка-Полтава, завдана державі саме відповідачем.

Так, з акту від 29.12.2016 №257/01-01-14 вбачається, що позапланова перевірка проведена Державною екологічною інспекцією у Полтавській області на підставі ухвали Решетилівського районного суду від 14.12.2016 по справі № 546/1146/16-к за результатами розгляду клопотання слідчого Решетилівського ВП Глобинського ВП ГУНП в Полтавській області Боряк Н.В. про проведення екологічної перевірки за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016170310000504 від 12 листопада 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК України. В мотивувальній частини ухвали суду від 14.12.2016 по справі № 546/1146/16-к зазначено, що 12.11.2016 слідчо - оперативною групою Решетилівського ВП ГУНП у Полтавській області спільно з представником виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" ОСОБА_3 здійснено виїзд на 297км пк 1+38 до пк 6+50 лівої сторони колії дільниці Гребінка - Полтава, де була скоєна самовільна рубка. На місці самовільної рубки затримано два вантажних автомобілі марки "ЗІЛ", державний номер НОМЕР_1 та "Урал", державний номер НОМЕР_2, які були завантажені частинами дерев та бензинова пилка "БТІНГ" МБ 362 Є, а також чотири особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які користувались бензопилами.

На даний час, вирішується питання про притягнення до кримінальної відповідальності особи, що здійснила незаконну порубку.

Проте, як встановлено судом першої інстанції та наголошується представником відповідача, що затримані особи не є працівниками Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Як вбачається з апеляційної скарги, апелянт помилково посилається на постанову про накладення адміністративного стягнення від 11.01.2017 №ЗР467012 згідно ст.65-1 КУпАП, прийняту відносно начальника виробничого підрозділу "Лубенська дистанція захисних лісонасаджень" ОСОБА_8 на підставі протоколу про адміністративне правопорушення від 11.01.2017 № 003713 за допущення знищення 130 дерев, а також одного пошкодженого сиро ростучого дерева породи ясен до ступеня не припинення росту на 297 км ПК 1+38 до ПК6+50 лівої сторони колії дільниці Гребінка - Полтава, за межами водозбірної канави, з огляду на наступне.

Так, стаття 65-1 КУпАП передбачає відповідальність за знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень вздовж берегів річок, каналів, навколо водних об'єктів, гідротехнічних споруд, на смугах відводу автомобільних доріг, залізниць та інших захисних лісових насаджень. Об'єктивна сторона правопорушення полягає у активних діях по знищенню чи пошкодженню захисних лісонасаджень.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 11.01.2017 № 003713 формулювання змісту правопорушення є наступним: "допущення знищення захисних лісонасаджень", що не відповідає ст. 65-1 КУпАП та ст.105 Лісового кодексу України.

Також, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача, що вина відповідача полягає у незабезпеченні належної охорони лісів, а також те, що наявність інших суб'єктів, що здійснюють охорону лісів не позбавляє обов'язку постійного лісокористувача здійснювати охорону лісів, виходячи з наступного.

Так, за змістом статті 89 Лісового кодексу України, охорону і захист лісів на території України здійснюють: державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління; лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Зміст зазначеної норми закону кореспондується з ч. 5 ст. 86 Лісового кодексу України, в якій зазначено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу. Частиною 1 ст. 90 Лісового кодексу України передбачено, що основними завданнями державної лісової охорони є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не тільки постійний лісокористувач повинен забезпечувати охорону лісових насаджень, а він є одним, з поміж інших суб'єктів, що здійснюють таку охорону.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що позивач, однобічно визначив відповідача як виключного суб'єкта цивільної відповідальності за спричинені збитки державі внаслідок незаконної рубки, в якій, на його думку, винним є постійний лісокористувач.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи позивача про те, що позивачем наведено всі елементи деліктної відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦК України , а також те, що позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому середовищу, керуючись наступним.

Стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідним є доведення складу правопорушення: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди, зокрема, втрату або пошкодження майна потерпілого; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не надав доказів наявності усіх зазначених вище елементів складу цивільного правопорушення у діяннях відповідача, в тому числі, і наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, оскільки шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, а отже відшкодування шкоди за незаконну рубку лісу об'єктивно може бути наслідком лише активної фізичної поведінки особи, спрямованої на порубку дерев.

Крім того, апелянт посилається на п. 6.1.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 та вважає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні незаконному вирубуванню лісових насаджень, однак колегія суддів не погоджується з даним твердженням апелянта.

Так, відповідно до п. 6.1.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/744 від 27.06.2001 у вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки із: забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до статті 19 Лісового кодексу України, покладено на постійних лісокористувачів.

Нормами пункту 6.1.2. вищевказаного роз'яснення зазначено лише обов'язки лісокористувача щодо забезпечення охорони лісових насаджень.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно вказав, що апелянт намагається підмінити поняття «незаконна вирубка чи пошкодження лісових насаджень» як активної протиправної поведінки на поняття «неналежна охорона лісу» як бездіяльність суб'єктів охорони та захисту лісу, що суперечить нормам законодавства, зокрема ст. 105 Лісового кодексу України.

Так, згідно з ч. 1 ст.105 Лісового кодексу України, серед інших підстав для відповідальності, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить висновку, що нормами Лісового кодексу України не передбачено відповідальності за незабезпечення охорони та збереження лісу.

Як встановлено судом першої інстанції, розрахунок шкоди на суму 515987,14 грн, зроблений позивачем з посиланням на Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 N 665.

Дані норми обчислення застосовуються виключно за наслідками вирубки чи пошкодження дерев внаслідок незаконних дій (активної поведінки) підприємств, установ, організацій або громадян. Нормами даної постанови не передбачено відповідальності за незабезпечення охорони та збереження лісу, так само як і, відповідно, порядку розрахунку розміру шкоди, завданої такою бездіяльністю.

На переконання колегії суддів, пред'явлення вимог про відшкодування шкоди у розмірі 515987,14 грн., завданої внаслідок скоєння самовільної рубки на 297км пк 1+38 до пк 6+50 лівої сторони колії дільниці Гребінка - Полтава, апелянт має реалізувати шляхом пред'явлення цивільного позову в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170310000504 від 12 листопада 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК України. І саме особа, визнана винною у незаконній рубці лісу, зобов'язана буде нести відповідальність за такі дії та відшкодувати шкоду, розмір якої визначається відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою КМУ від 23.07.2008 №665. В інакшому випадку держава отримає подвійне відшкодування шкоди (з лісокористувача та з особи, визнаної винною у незаконній рубці лісу), що суперечить засадам розумності та справедливості, а також підставам і порядку відшкодування шкоди, що визначені нормами Цивільного кодексу України та Лісового кодексу України.

Таким чином, твердження апелянта, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні незаконному вирубуванню лісових насаджень, є хибним та не відповідає нормам чинного законодавства України.

Отже, за відсутності доведеності позивачем факту завдання шкоди державі діями відповідача внаслідок незаконної вирубки дерев на 297 км пк 1+38 до пк 6+50 лівої сторони колії дільниці Гребінка - Полтава, у позивача немає правових підстав для стягнення з ПАТ "Укрзалізниця" шкоди у розмірі 515 987,14 грн, розрахованої відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 N 665).

На підставі викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/15465/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/15465/17 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Полтавській області на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі №910/8889/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі №910/8889/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/8889/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст складено та підписано 21.12.2017.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк