Рішення № 71167253, 12.12.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2017Справа №910/18478/17

За позовом приватного акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль"

до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про визнання додаткової угоди укладеною

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача: Крамаренко Г.М.(дов. від 15.05.2017)

Від відповідача: Литвин П.В.(дов. від 14.04.2017)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про визнання укладеною додаткової угоди № 11 від 18.04.2016 до договору купівлі-продажу природного газу № 127/15-ПР від 25.12.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2017 порушено провадження у справі №910/18478/17 та призначено до розгляду на 14.11.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 розгляд справи відкладено на 30.11.2017 для розгляду в режимі відеоконференції.

В судове засідання 30.11.2017 до Господарського суду міста Києва прибула представник відповідача.

За даними Господарського суду Дніпропетровської області для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції прибув предстваник позивача, проте з технічних причин (проблеми з інтернет-зв'язком в Господарському суді Дніпропетровської області) судове засідання не відбулося та особу представника позивача не було встановлео в судовому засіданні.

Розгляд справи відкладено на 12.12.2017.

В судове засідання 12.12.2017 прибув представник позивача, дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 12.12.2017 також прибув, проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.12.2014 між НАК «Нафтогаз України»(далі відповідач) та ПАТ «Дніпродзержинська ТЕЦ»(далі позивач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №427/15-ПР ( далі - Договір) (копія в матеріалах справи) .

За даним договором Продавець (ПАТ НАК «Нафтогаз України») зобов'язався передати Покупцю (ПАТ «Дніпродзержинська ТЕЦ») у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК «Нафтогаз України» згідно УКТ ЗЕД 272100 00, а Покупець (ПАТ «Дніпродзержинська ТЕЦ») зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1, Договору, газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.

Із зазначеного газу виробляється електрична енергія, відпуск якої здійснюється в Об'єднану енергетичну систему України за Договором, укладеним ДП «Енергоринок».

Умовами п. 2.1 Договору було передбачено, що Продавець передає Покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 14759 тис. куб.м. у тому числі по місяцях кварталів: в січні 2015 року - 3481 куб. м.; в лютому - 3175 куб.м.; в березні 2015 року - 2807 куб.м.; в квітні 2015 року 303 куб.м.; в травні 2015 року - 303 куб.м.; в червні 2015 року 303 куб.м.; в липні 2015 року - 303 куб.м.; в серпні 2015 року - 303 куб.м., в вересні 2015 року - 303 куб.м.; в жовтні 2015 року 388 куб.м.; в листопаді 2015 року - 1768 куб.м.; в грудні 2 837 куб.м.

Підпунктом 2.1.1 Договору було передбачено, що обсяги газу, що плануються передати за цим Договором (планований обсяг), можуть змінюватись Сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Порядок та умови передачі газу визначені розділом № 3 Договору.

Договором встановлено, що Продавець передає Покупцю з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ за ціною згідно гі.5.2 Договору за 1000 куб.м. природного газу - 6 384,70 гри. яка протягом року змінювалась додатковими угодами № 1,2,3,4,5,7,7/1,10 (копії в матеріалах справи).

Відповідно до п. 11.1 Договору, в частині поставки природного газу він діяв з 01.01.2015 року до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

На підставі договору Продавцем на адресу Покупця протягом 2015 року було здійснено фактичне постачання природного газу.

Копії Актів приймання-передачі природного газу за січень, лютий, березень, квітень, жовтень, листопад, грудень 2015 року в матеріалах справи.

Як зазначив позивач, в грудні 2015 року розпочалась кампанія по укладанню договорів постачання природного газу на наступний 2016 рік. Так, Департамент реалізації газу ПАК «Нафтогаз України» (структурний підрозділ відповідача) на електронну адресу Позивача dcltec@atlas.dp.ua супроводжувальним листом, за підписом головного фахівця ОСОБА_4 (роздруківка електронного листа з додатками) надійшли проекти договорів зі строком дії місяці 2016 року за категоріями споживання:

РО (виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій);

БО (виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/ організаціям та іншим споживачам;

ТЕ (виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населення);

ПР (виключно для власних потреб, а не для перепродажу).

З матеріалів справи вбачається, що зазначені договори були оформлені позивачем та супровідним листом від 13.01.2016 вих. № 72/10 (копія з доказами направлення в матеріалах справи) направлені відповідачу.

Крім того, супровідним листом від 25.01.2016 вих. № 154/10 (копія з доказами відправлення в матеріалах справи), на адресу відповідача було направлено додаткову угоду до договору постачання природного газу категорії ПР (для власних потреб) (проект в матеріалах справи).

В січні 2016 року відповідач повернув підписані з його боку наступні договори (копії в матеріалах справи):

№ 4457/16-РО-3 від 21.12.2015 постачання природного газу для використання споживачем (тобто позивачем) виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій;

№4456/16-БО-3 від 21.12.2015 постачання природного газу для використання споживачем (тобто позивачем) виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам;

№ 4455/16-ТЕ-3 від 25.10.2016 постачання природного газу для використання споживачем (тобто позивачем) виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Зазначені договори укладені зі строком дії до 31.03.2016, на підставі постанови КМУ від 01.10.2015 № 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", відповідно до якої визначено обов'язок НАК "Нафтогаз України" продавати природний газ постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів та релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) за цінами, на умовах та у порядку, що визначені пунктами 9 і 10 цього Положення.

Тобто зазначені діючі договори укладені для потреб побутових споживачів та релігійних організацій.

Щодо договору постачання природного газу у 2016 році для власних потреб (тобто категорії ПР), відповідач листом від 27.01.2016 повідомив, що питання укладення цього договору розглядатиметься після ліквідації заборгованості за природний газ (копія листа від 27.01.2016 вих. № 26-497/1.2-16 в матеріалах справи).

На запит позивача від 02.02.2016 вих. № 222/01 відповідач послався на позицію викладену в листі від 27.01.2016 вих. № 26-497/1.2-16 (копія листа від 10.02.2016 вих. № 26-725/1.2-16 в матеріалах справи).

З матеріалів справи вбачається, що в період поки між позивачем та відповідачем йшов процес підписання договорів (з 01.01.2016) постачання природного газу не було припинено, оскільки з 01.01.2016 за категоріями поставок газу БО, ТЕ та РО діяли вже нові договори. В тому числі не припинилось і постачання природного газу й за договором № 127/15-ПР від 25.12.2014, незважаючи на те, що Договір, в частині поставки природного газу, діяв з 01.01.2015 до 31.12.2015.

Позивач наголосив, що технологічною особливістю системи газопостачання є те, що позивач отримує природний газ у загальному потоці по трубопроводу, по якому природний газ надходить до технологічного об'єкту Позивача, обладнаного комерційним вузлом обліку, та відсутністю технічної можливості проводити комерційний облік спожитого природного газу окремо по кожній категорії споживачів, а також окремо по кожному із постачальників (два постачальники у розрахунковому періоді бути не може).

На переконання позивача, після 01.01.2016 НАК «Нафтогаз України» (постачальник) не припинив постачання природного газу за договором № 127/15-ПР від 25.12.2014 та здійснював таке постачання протягом січня, лютого, березня, жовтня, листопада, грудня 2016 року, а ПАТ «Дніпродзержинська ТЕЦ» (покупець) продовжував сплачувати вартість отриманого природного газу, за цінами встановленими національною комісією регулювання електроенергетики та комунальних послуг.

Відповідно до розпорядження Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.05.2015 № 670-р «Про порядок розрахунків за спожитий природний газ виробниками електричної енергії, які використовують природний газ для її виробництва» (далі - розпорядження № 670-р) передбачено обов'язок енергогенеруючих компаній здійснювати розрахунки за природний газ використаний для виробництва електричної енергії в установах уповноваженого банку через окремі поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за електричну енергію від її оптового постачальника, для проведення розрахунків з НАК "Нафтогаз України" за природний газ.

Норма абзацу другого передбачає, що незалежно від того чи укладено договір постачання природного газу саме з НАК «Нафтогаз України» або не укладено, всі грошові кошти від продажу електричної енергії надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання від ДП «Енергоринок» та направляються на спеціальний рахунок НАК «Нафтогаз України».

Позивач зазначив, що теоретично ПАТ "Дніпровська ТЕЦ" має право споживати паливо незалежних постачальників для виробництва електричної енергії, але фактично не має змоги сплачувати його вартість, оскільки поточні кошти отримані від продажу електричної енергії спрямовуються безпосередньо на користь НАК "Нафтогаз України" тільки як погашення заборгованості попередніх періодів.

Отже з 01.01.2016 кожного банківського дня на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 26031304751194, відкритий в ОУ АГ «Ощадбанк» (МФО 305482) надходили грошові кошти від покупця електричної енергії ДП «Енергоринок», виробленої з природного газу, який призначений для власних потреб (тобто для використання під час виробництва електричної енергії). Кожного банківського дня всі кошти, що надійшли на зазначений рахунок перенаправлялись банком на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання ПАК "Нафтогаз України". Загалом з 05.01.2016 по 01.04 2016 на користь Відповідача було перераховано 49 153 012,26 грн. за спожитий природний газ згідно з договором № 127/15-ПР від 25.12.2014. Це підтверджується випискою про рух грошових коштів за період з 01.01.2016 по 01.04.2016.

Таким чином, позивач наголосив, що з 01.01.2016 не припинилось не тільки постачання природного газу за договором № 127/15-ПР від 25.12.2014, та не припинились й розрахунки.

У зв'язку з наведеним, позивач просить суд визнати укладеною додаткову угоду № 11 від 18.04.2016 до договору купівлі-продажу природного газу № 127/15-ПР від 25.12.2014 на умовах запропонованих позивачем.

Проте суд не погоджується з такими твердженнями позивача, у зв'язку з наступним:

Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом; інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначаються Законом України "Про ринок природного газу".

Відповідно до п.33 ч. 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору).

Частиною 1 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання, відповідно до статті 174 ГК України можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За правилами частин 3, 4, 7 статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

В силу ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 642 вказаного нормативно-правового акту відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Згідно зі статтею 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України N 357 від 29 квітня 2016 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" затверджено Примірний договір про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, що додається та рекомендовано постачальнику природного газу враховувати положення Примірного договору, затвердженого пунктом 1 цієї постанови, під час укладення договорів про постачання природного газу виробникам теплової енергії.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 3 Закону України "Про ринок природного газу" ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, та за принципами, зокрема, вільного вибору постачальника природного газу.

Частиною 5 статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що вибір суб'єкта або суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки здійснюється у прозорий і недискримінаційний спосіб на підставі критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України, та не має створювати перешкод для реалізації прав споживачів на вільний вибір постачальника.

Згідно з п. 1 ч. статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач має право, зокрема, на вільний вибір постачальника.

Відповідно до розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.3015 № 2496 постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Розділом IV Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.3015 р. № 2496 встановлено, що кожен споживач (у тому числі побутовий споживач) має право на вільний вибір постачальника шляхом укладення з ним договору постачання природного газу відповідно до умов та положень, передбачених цими Правилами.

Таким чином, вищезазначені норми не встановлюють обов'язок як для приватного акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" укладення договору саме з публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" так і для останнього обов'язковість укладення договору з позивачем.

Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 р. № 758 визначено обсяг та умови виконання спеціальних обов'язків, що покладаються на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів на ринку природного газу, зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, а також для підтримання належного рівня безпеки постачання природного газу споживачам, не створюючи загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції, та з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.

Відповідно до п. 3 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 на Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" покладено обов'язок постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії за цінами, на умовах та у порядку, що визначені пунктами 15 - 17 цього Положення.

При цьому, приписи п.п. 15-17 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 не встановлюють обов'язку публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладати зі споживачами договори на постачання природного газу для їх власних потреб та не встановлюють для споживачів відповідного обов'язку укладення таких договорів саме з публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства України, суд відзначає, що законом не встановлений обов'язок публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладати зі споживачами договори постачання природного газу, в відтак - у даному випадку суд виходить із закріпленого в законі принципу вільного волевиявлення сторін на укладення договору та визначення його умов.

Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, що відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

За приписами ч. 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Водночас, закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Тож, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 Цивільного кодексу України) можна дійти висновку про те, що в разі ухилення від укладення договору, обов'язковість укладення чого визначення нормами закону та який відповідає вимогам саме типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, що викладена у постанові від 10.10.2012 № 6-110цс12.

Оскільки, позивачем не наведено норм законодавства, які б передбачали обов'язок відповідача укласти договір на постачання природного газу з приватним акціонерним товариством "Дніпровська теплоелектроцентраль", а тому у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Як встановлено судом, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

3. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення 20.12.2017