Рішення № 71167217, 14.12.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2017Справа №910/21057/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "КИЇВЕНЕРГО"

до Державної наукової установи «Центр інноваційних технологій НАН України»

про стягнення 750 911, 23 грн.

Суддя Щербаков С.О.

Представники:

від позивача: Палій Ю.В.;

від відповідача: Шавель А.В., Гузь О.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "КИЇВЕНЕРГО" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної наукової установи «Центр інноваційних технологій НАН України» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 750 911, 23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 3030001 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.12.2015 в частині оплати наданих комунальних послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.12.2017 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та надав документи на виконання вимог ухвали суду від 27.11.2017.

Представники відповідача надали заяву про визнання позову, в якій повідомили, що враховуючи недостатність фінансування у 2015 році відповідач не зміг в повному обсязі провести розрахунки з позивачем за фактично використану теплову енергію, а тому визнає позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 750 911, 23 грн., а також у судовому засіданні представники відповідача надали документи на виконання вимог ухвали суду від 27.11.2017.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.12.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО" (далі - енергопостачальна організація) та Державною науковою установою «Центр інноваційних технологій НАН України» (відповідно до додаткової угоди від 30.08.2017 до договору) (далі - абонент) укладено договір № 3030001 про постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору, при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (Закон України від 09.07.2010 № 2479-VІ), Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно п. 2.2. договору, енергопостачальна організація зобов'язується, зокрема постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.

В свою чергу, абонент зобов'язується, зокрема виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору (п. 2.3. договору).

Даний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до моменту його розірвання за письмовою згодою сторін, рішенням суду або в іншому випадку, визначеному чинним законодавством. Керуючись ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.01.2015 (п.п. 8.1. та 8.2. договору).

Додатком № 1 до договору № 3030001 від 24.12.2015, сторони погодили обсяги постачання теплової енергії абонентом.

Додатком № 4 до договору № 3030001 від 24.12.2015, сторони погодили порядок розрахунків за теплову енергію, відповідно до п. 2 якого, абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в РТМ «Центр» за адресою: вул. Жилянська, 63: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звіряння абонент повертає в РТМ «Центр»); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 4 додатку № 4 до договору, сплату за вказаними в п. 2 додатка документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Додатковою угодою від 24.12.2015 до договору № 3030001 від 24.12.2015 сторони визначили, що на момент укладення договору на 24.12.2015 кошторисом на оплату теплової енергії виділено 199 990, 00 грн. (з ПДВ).

Як стверджує позивач, відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором № 3030001 про постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.12.2015 в частині оплати наданих комунальних послуг з постачання гарячої води, внаслідок чого за період з 01.10.2015 по 01.12.2015 утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію у гарячій воді, яка станом на 01.11.2017 становить 750 911, 23 грн., що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками за період з жовтня по грудень 2015, а також актом звіряння розрахунків за теплову енергію, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств (наявні у матеріалах справи).

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, про неналежне виконання Державною науковою установою «Центр інноваційних технологій НАН України» зобов'язань за договором з оплати наданих комунальних послуг з постачання гарячої води за періоди з 01. 10.2015 по 01.12.2015, зокрема погашення заборгованості у розмірі 750 911, 23 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 3030001 про постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.12.2015, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Житлово-комунальними послугами, відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», є результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Крім цього, відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав передбачені договором комунальні послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді на загальну суму 750 911, 23 грн., що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками за період з жовтня по грудень 2015, а також актом звіряння розрахунків за теплову енергію, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств (наявні у матеріалах справи).

Однак, відповідач оплати наданих у період з 01.10.2015 по 01.12.2015 комунальних послуг не провів, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Державною науковою установою «Центр інноваційних технологій НАН України» утворилась заборгованість за спожиті комунальні послуги з постачання гарячої води у розмірі 750 911, 23 грн., що також вбачається з довідки про стан розрахунків за спожиту теплоенергію, наданої позивачем.

Додатком № 4 до договору № 3030001 від 24.12.2015, сторони погодили порядок розрахунків за теплову енергію, відповідно до п. 2 якого, абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в РТМ «Центр» за адресою: вул. Жилянська, 63: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звіряння абонент повертає в РТМ «Центр»); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 4 додатку № 4 до договору, сплату за вказаними в п. 2 додатка документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, відповідач відповідно до п. 4 додатку № 4 до договору, зобов'язаний був не пізніше 25 числа поточного місяця, сплачувати вартість наданих комунальних послуг.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору № 3030001 про постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.12.2015, та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті комунальні послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді у сумі 750 911, 23 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Крім того, при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 736, 33 грн., так як, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач зобов'язаний сплатити судовий збір в сумі 11 263, 67 грн., однак сплатив - 12 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити.

2. Стягнути з Державної наукової установи «Центр інноваційних технологій НАН України» (04053, м. Київ, вул. Вознесенський узвіз, буд. 22, ідентифікаційний код - 05417590) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5, ідентифікаційний код - 00131305) 750 911 (сімсот п'ятдесят тисяч дев'ятсот одинадцять) грн. 23 коп. - заборгованості за спожиту теплову енергію та 11 263 (одинадцять тисяч двісті шістдесят три) грн. 67 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 19.12.2017.

Суддя Щербаков С.О.