Рішення № 71167117, 14.12.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2017Справа №910/21001/17за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕКС-РАЙТ"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Національний банк України

про зобов'язання виконати дії

Суддя Турчин С.О.

Представники учасників процесу:

від позивача: Орел С.С. (довіреність)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕКС-РАЙТ" (відповідач) про зобов'язання останнього вчинити дії, а саме: передати за актом приймання-передачі оригінали документів, зазначених в прохальній частині позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір факторингу № 6082-20/15-7 від 22.01.2015, на підставі якого позивачем передавались відповідачу оригінали документів, визнано недійсним, що є підставою для застосування наслідків недійсності правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 порушено провадження у справі № 910/21001/17, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національний банк України, розгляд справи призначено на 14.12.2017.

14.12.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі та клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У судовому засіданні 14.12.2017 представник позивача підтримав клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, просив суд його задовольнити.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

У пункті 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року господарським судам України роз'яснено, що у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, уповноважена особа Фонду отримує повноваження, пов'язані з ліквідацією банку, визначені ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" лише у випадку делегування таких повноважень уповноваженій особі Виконавчою дирекцією Фонду.

Враховуючи те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, згідно рішенням від 01.09.2016 № 1706 призначив уповноважену особу Фонду та делегував всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» Білій І.В., а довіреність представнику позивача видана саме Білою І.В. - Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, то суд дійшов висновку, що рішення суду у даній справі не вплине на права та обов'язки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а останній не позбавлений можливості здійснювати свою компетенцію через призначену ним уповноважену особу.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У судовому засіданні 14.12.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 14.12.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи в судове засідання 14.12.2017 не з'явились.

У відповідності до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвала Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі надсилались на юридичну адресу відповідача та третьої особи (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), та отримана останніми, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0103044628620, № 0103044628639. Таким чином, відповідач та третя особа були належним чином повідомленв про час та місце судового засідання.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 14.12.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕКС-РАЙТ", як фактором та Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь", як клієнтом, укладено договір факторингу №6082-20/15-7 (далі - договір факторингу).

За умовами зазначеного договору факторингу, ПАТ "Банк "Київська Русь" передав ТОВ "Фінансова компанія "ЕКС-РАЙТ" право вимоги за кредитним договором №3804-22-10 на відкриття відновлювальної кредитної лінії (в національній валюті) від 20.07.2010 року, який укладено між ПАТ "Банк "Київська Русь" і ПАТ "Уманьавтодор".

Відповідно до п. 2.6 договору факторингу, після переходу до фактора права вимоги, в день підписання сторонами Акту приймання-передачі прав вимоги, клієнт передає факторові документи, що засвідчують дійсність грошової вимоги, перелік яких наведений в п. 1.5 цього договору. Передача документів засвідчується складенням Акту приймання-передачі документації.

На виконання умов договору факторингу, 30.01.2015 між сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі документів за договором факторингу №6082-20/15-7, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв оригінали наступних документів: 1. Кредитний договір № 3804-22-10 на відкриття відновлювальної кредитної лінії (в національній валюті) від 20.10.2010 р. з наступними додатковими угодами (договорами), укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» ТА ПАТ «УМАНЬАВТОДОР»: Додатковий договір № 1 про внесення змін до кредитного договору від 20.10.2010, Додатковий договір № 2 про внесення змін до кредитного договору від 19.07.2011, Додатковий договір № 3 про внесення змін до кредитного договору від 01.09.2011, Додатковий договір № 4 про внесення змін до кредитного договору від 03.10.2011, Додатковий договір № 5 про внесення змін до кредитного договору від 25.10.2011, Додатковий договір № 6 про внесення змін до кредитного договору від 26.01.2012, Додатковий договір № 7 про внесення змін до кредитного договору від 18.05.2012, Додатковий договір № 8 про внесення змін до кредитного договору від 17.07.2012, Додатковий договір № 9 про внесення змін до кредитного договору від 28.12.2012, Додатковий договір № 10 про внесення змін до кредитного договору від 11.06.2013, Додатковий договір № 11 про внесення змін до кредитного договору від 08.07.2013. 2. Договір іпотеки № 48870-49.12 від 13.06.2013 р. зареєстрований в реєстрі за № 194, посвідчений приватним нотаріусом Уманського нотаріального округу Черкаської області Марченко Н.М., укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» ТА ПАТ «УМАНЬАВТОДОР». 3. Договір застави майнових прав № 3729-22-12 від 18.05.2012 р. з наступними додатковими угодами (договорами), укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» ТА ПАТ «УМАНЬАВТОДОР»: Додаткова угода №1 від 17.07.2012 р.; Додаткова угода №2 від 28.12.2012 р.; Додаткова угода №3 від 08.07.2013 р. 4. Договір про відступлення права вимоги № 3727-22-12 за договором застави майнових прав №3729-22-12 від 18.05.2012 р., укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» та ПАТ «УМАНЬАВТОДОР». 5. Договір поруки № 3808-22-10 від 20.07.2010 р. з наступними додатковими угодами (договорами), укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» та ОСОБА_5: Договір про внесення змін № 1 від 19.06.2011 р.; Договір про внесення змін № 2 від 25.10.2011 р.; Договір про внесення змін № 4 від 28.12.2012 р.; Договір про внесення змін № 5 від 08.07.2013 р. 6. Договір застави № 48872-49.12 від 13.06.2013 р. зареєстрований в реєстрі за № 195, посвідчений приватним нотаріусом Уманського нотаріального округу Черкаської області Марченко Н.М., укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» та ПАТ «УМАНЬАВТОДОР». 7. Договір застави рухомого майна (обладнання) № 3806-22-10 від 20.07.2010 р. з наступними додатковими угодами (договорами), укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» та ПАТ «УМАНЬАВТОДОР»: Договір про внесення змін № 1 від 19.07.2011 до договору застави рухомого майна, Договір про внесення змін № 1 від 19.07.2011 до договору застави рухомого майна, Договір про внесення змін № 2 від 25.10.2011 до договору застави рухомого майна, Договір про внесення змін № 3 від 26.01.2012 до договору застави рухомого майна, Договір про внесення змін № 4 від 11.06.2012 до договору застави рухомого майна, Договір про внесення змін № 5 від 17.07.2012 до договору застави рухомого майна, Договір про внесення змін № 6 від 01.02.2013 до договору застави рухомого майна, Договір про внесення змін № 7 від 08.07.2013 до договору застави рухомого майна. 8. Договір застави товарів в обороті № 5005-22-11 від 01.09.2011 р. з наступними додатковими угодами (договорами), укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» та ПАТ «УМАНЬАВТОДОР»: Договір про внесення змін № 1 від 25.10.2011 р. до договору застави товарів в обороті, Договір про внесення змін № 2 від 26.01.2012 р. до договору застави товарів в обороті, Договір про внесення змін № 3 від 11.06.2012 р. до договору застави товарів в обороті, Договір про внесення змін № 4 від 17.07.2012 р. до договору застави товарів в обороті, Договір про внесення змін № 5 від 28.12.2012 р. до договору застави товарів в обороті, Договір про внесення змін № 6 від 08.07.2013 р. до договору застави товарів в обороті. 9. Наказ Господарського суду Черкаської області від 06.01.2015 р. № 925/1221/14.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 у справі №910/13192/16 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2017, визнано недійсним договір факторингу №6082-20/15-7 від 22.01.2015 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕКС-РАЙТ" (01004, м. Київ, вул. Горького, 9, код 39114819) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вул. Хорива, 11-А, код 24214088).

Позивач звернуся до відповідача із вимогою від 08.02.2017 вих. № 595/16, у якій просив протягом 7 днів з дня отримання вимоги повернути оригінали документів, що передані згідно Акту приймання-передачі документів від 30.01.2015.

У відповідь на вимогу позивача від 08.02.2017 вих. № 595/16, відповідач листом від 28.02.2017 вих. № 28/02-17 просив повернути грошові кошти в сумі 33 000 000,00 грн. які були сплачені відповідачем на користь позивача на виконання умов договору факторингу №6082-20/15-7.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема меморіального ордеру № 6404 від 14.07.2017, позивач здійснив повернення грошових коштів у розмірі 33 000 000,00 грн., однак відповідач оригіналів документів не повернув.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить зобов'язати відповідача повернути за актом приймання-передачі оригінали переданих документів, з посиланням на приписи ст. 216 Цивільного кодексу України.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Отже, обставини встановлені рішенням суду у справі №910/13192/16 щодо визнання недійсним договору факторингу №6082-20/15-7 від 22.01.2015 повторного доведення не потребують.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до норми 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Положеннями ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Верховним Судом України у листі від 24.11.2008р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у розділі "Застосування правових наслідків недійсності правочину" до відома судів доведено, що визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст.16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч.1 ст.216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст.16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

Крім того, у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, за загальним правилом недійсності правочину є застосування до сторін двосторонньої реституції або відшкодування збитків винною особою.

При зверненні до суду з даним позовом позивач просить суд застосувати наслідки недійсності правочину - договору №6082-20/15-7 від 22.01.2015 та зобов'язати відповідача повернути оригінали документів.

Стаття 208 Господарського кодексу України зазначає, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). За змістом частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.

Матеріалами справи, зокрема Актом приймання-передачі документів від 30.01.2015 за договором факторингу №6082-20/15-7 підтверджується факт передання позивачем відповідачеві оригіналів документів, які позивач просить повернути.

Згідно з ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Станом на момент прийняття рішення позивачем здійснено повернення відповідачеві грошових коштів, перерахованих на виконання умов договору факторингу №6082-20/15-7.

В той же час, матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу оригіналів документів, переданих за Актом приймання-передачі документів від 30.01.2015.

Враховуючи неповернення відповідачем Публічному акціонерному товариству "Банк "Київська Русь" переданих оригіналів документів за недійсним правочином, порушені права та інтереси позивача підлягають судовому захисту, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, а саме шляхом зобов'язання відповідача передати за актом приймання-передачі позивачу оригінали документів.

Таким чином, вимога позивача про застосування реституції підлягає задоволенню, шляхом зобов'язання відповідача передати за актом приймання-передачі позивачу оригінали документів, отримані за недійсним правочином.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє повністю вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕКС-РАЙТ" (01004, м. Київ, вул. Горького, буд. 9, код 39114819) передати за актом приймання-передачі документів Публічному акціонерному товариству "Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вул. Хорива, 11а, код 24214088) оригінали наступних документів:

1. Кредитний договір № 3804-22-10 на відкриття відновлювальної кредитної лінії (в національній валюті) від 20.10.2010 р. з наступними додатковими угодами (договорами), укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» та ПАТ «УМАНЬАВТОДОР»:

1. Додатковий договір № 1 про внесення змін до кредитного договору від 20.10.2010.

2. Додатковий договір № 2 про внесення змін до кредитного договору від 19.07.2011.

3. Додатковий договір № 3 про внесення змін до кредитного договору від 01.09.2011.

4. Додатковий договір № 4 про внесення змін до кредитного договору від 03.10.2011.

5. Додатковий договір № 5 про внесення змін до кредитного договору від 25.10.2011.

6. Додатковий договір № 6 про внесення змін до кредитного договору від 26.01.2012.

7. Додатковий договір № 7 про внесення змін до кредитного договору від 18.05.2012.

8. Додатковий договір № 8 про внесення змін до кредитного договору від 17.07.2012.

9. Додатковий договір № 9 про внесення змін до кредитного договору від 28.12.2012.

10. Додатковий договір № 10 про внесення змін до кредитного договору від 11.06.2013.

11. Додатковий договір № 11 про внесення змін до кредитного договору від 08.07.2013.

2. Договір іпотеки № 48870-49.12 від 13.06.2013 р. зареєстрований в реєстрі за № 194, посвідчений приватним нотаріусом Уманського нотаріального округу Черкаської області Марченко Н.М., укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» та ПАТ «УМАНЬАВТОДОР».

3. Договір застави майнових прав № 3729-22-12 від 18.05.2012 р. з наступними додатковими угодами (договорами), укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» та ПАТ «УМАНЬАВТОДОР»:

1. Додаткова угода №1 від 17.07.2012 р.;

2. Додаткова угода №2 від 28.12.2012 р.;

3. Додаткова угода №3 від 08.07.2013 р.

4. Договір про відступлення права вимоги № 3727-22-12 за договором застави майнових прав №3729-22-12 від 18.05.2012 р., укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» та ПАТ «УМАНЬАВТОДОР».

5. Договір поруки № 3808-22-10 від 20.07.2010 р. з наступними додатковими угодами (договорами), укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» та ОСОБА_5:

1.Договір про внесення змін № 1 від 19.06.2011 р.;

2. Договір про внесення змін № 2 від 25.10.2011 р.;

3. Договір про внесення змін № 4 від 28.12.2012 р.;

4. Договір про внесення змін № 5 від 08.07.2013 р.

6. Договір застави № 48872-49.12 від 13.06.2013 р. зареєстрований в реєстрі за № 195, посвідчений приватним нотаріусом Уманського нотаріального округу Черкаської області Марченко Н.М., укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» та ПАТ «УМАНЬАВТОДОР».

7. Договір застави рухомого майна (обладнання) № 3806-22-10 від 20.07.2010 р. з наступними додатковими угодами (договорами), укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» та ПАТ «УМАНЬАВТОДОР»:

1. Договір про внесення змін № 1 від 19.07.2011 до договору застави рухомого майна.

2. Договір про внесення змін № 1 від 19.07.2011 до договору застави рухомого майна.

3. Договір про внесення змін № 2 від 25.10.2011 до договору застави рухомого майна.

4. Договір про внесення змін № 3 від 26.01.2012 до договору застави рухомого майна.

5. Договір про внесення змін № 4 від 11.06.2012 до договору застави рухомого майна.

6. Договір про внесення змін № 5 від 17.07.2012 до договору застави рухомого майна.

7. Договір про внесення змін № 6 від 01.02.2013 до договору застави рухомого майна.

8. Договір про внесення змін № 7 від 08.07.2013 до договору застави рухомого майна.

8. Договір застави товарів в обороті № 5005-22-11 від 01.09.2011 р. з наступними додатковими угодами (договорами), укладений між ПАТ «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» та ПАТ «УМАНЬАВТОДОР»:

1. Договір про внесення змін № 1 від 25.10.2011 р. до договору застави товарів в обороті.

2. Договір про внесення змін № 2 від 26.01.2012 р. до договору застави товарів в обороті.

3. Договір про внесення змін № 3 від 11.06.2012 р. до договору застави товарів в обороті.

4. Договір про внесення змін № 4 від 17.07.2012 р. до договору застави товарів в обороті.

5. Договір про внесення змін № 5 від 28.12.2012 р. до договору застави товарів в обороті.

6. Договір про внесення змін № 6 від 08.07.2013 р. до договору застави товарів в обороті.

9. Наказ Господарського суду Черкаської області від 06.01.2015 р. № 925/1221/14.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕКС-РАЙТ" (01004, м. Київ, вул. Горького, буд. 9, код 39114819) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вул. Хорива, 11а, код 24214088) 1600,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 19.12.2017.

Суддя С.О. Турчин