Рішення № 71166997, 12.12.2017, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2017 р. Справа № 909/1035/17

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П.А., секретар судового засідання Кучма І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдінг", проспект Перемоги, буд. 5а, м. Київ , 01135

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вул. 22 Січня, буд. 32, с. Крихівці, м. Івано-Франківськ,76493

про стягнення 10741,63грн.

за участю:

від позивача- Скрипник М.Р.-довіреність № 0100-17/299 від 07.12.2017року.

від відповідача: не з"явився

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдінг" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 10741,63грн. Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 06.11.17 прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 28.11.17. В порядку ст.77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 12.12.2017року.

Представник позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача повторно до судового засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про розгляд судової справи і забезпечення їх явки в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне:

11.04.14. року між ТОВ «ІБТ» і Відповідачем був укладений договір поставки №785 (надалі - Договір поставки).

ТОВ "ІБТ", у відповідності зі взятими на себе за Договором поставки зобов'язаннями, у відповідності п. 2.1. Договору поставки здійснило постачання Відповідачу продукції за накладною на загальну суму 9342,12 грн., яка залишилась частково неоплаченою.

Одержання продукції Відповідачем підтверджується підписом у видатковій накладній № РН-31-016008 від 28.11.2016року.

За вищевказаним договором Поставки (п.2.9.) Відповідач зобов'язався оплатити придбану продукцію протягом 21 календарного дня з моменту постачання продукції (дати видаткової накладної). Станом на 23 жовтня 2017р. Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, що випливають з вищенаведеного договору, не сплатив борг у сумі 6 942,12 грн..

Враховуючи факт прострочення оплати відповідачем позивач провів нарахування позивачу в порядку п. п.4.1 Договору 1526,56грн. пені, в порядку п.4.1. договору штраф в сумі 1388,42грн. та в порядку ст625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 175,74грн та 708,79грн. інфляційних втрат.

Загальна ціна позову становить 10741,63грн.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення закріплено і у статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов спірного договору, позивачем поставлено відповідачу товар на суму 9342,12грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-31-016008 від 28.11.16року , яка підписана сторонами .

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Фактичне здійснення господарської операції фіксується в низці первинних документів, та повинно відображатися в бухгалтерському обліку, на підставі якого складається податкова, фінансова та інші види звітності.

Для встановлення факту чи мали місце господарські операції та на яку суму їх здійснено, судом досліджено та оцінено у сукупності дані бухгалтерського обліку сторін та встановлено, що отримання відповідачем товару відбулося на підставі договору поставки № 785 від 11.04.2014року.

В порушення умов договору, покупець прийняті на себе договірні зобов"язання належним чином не виконав, оплату за отриману продукцію провів частково.

Таким чином, за документальними даними, поданими позивачем заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 6942,12грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Станом на день винесення судом рішення, відповідач доказів погашення заборгованості не надав, доводи позивача не спростував.

Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати отриманого товару, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 6942,12 грн. боргу обґрунтована та підлягає задоволенню.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п. 4.1 договору поставки продукції №785 від 11.04.2014року сторони погодили, що у разі прострочення оплати вартості продукції, зазначених у п.2.9 цього договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,1 % від вартості неоплачено продукції за кожний день прострочення. У разі якщо прострочення оплати становить більше 30 календарних днів, покупець, крім того, зобов"язаний виплатити постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості партії продукції, оплату якої прострочена.

На підставі вказаних правових норм та пункту договору, позивач нарахував пеню у розмірі 1526,56грн. та штраф у розмірі 1388,42грн.

Щодо нарахування пені, суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, відповідно до преамбули 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) вказаний закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч6 ст.232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд зазначає що відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" до стягнення належить пеня у розмірі 938.26грн, що розрахована у період з 20.12.2016року по 20.06.2017року. В частині стягнення 588,30грн. пені слід відмовити.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд приходить до висновку про правомірність нарахування 20% штрафу від вартості партії продукції, оплата якої прострочена в розмірі 1388,42грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

На підставі вказаної норми закону, враховуючи порушення строків виконання грошового зобов"язання, позивачем відповідачу нараховані інфляційні втрати в сумі 708,79грн. та 3% річних сумі 175,74 грн.

Судом, на підставі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевірено правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних нарахувань, які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" проведено вірно, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення 3% річних у сум175,74 грн. та інфляційних нарахувань в сумі708,79грн.

За таких обставин, позов підлягає до часткового задоволення, з відповідача на користь позивача слід стягнути 6942,12грн. основного боргу, 938,26грн. пені, 1388,42грн. штрафу, 175,74грн. 3% річних, 708,79грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 588,30грн. пені слід відмовити.

В силу статей 43, 47, 33, 38 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Відповідно до приписів, встановлених ст.49 ГПК України, судові витрати понесені позивачем в зв"язку з розглядом справи, слід покласти на сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до 124 Конституції України, ст. 525, 526, 530, 546, 549, 610, 612, 614, 625, 629, 712 ЦК України, ст. 173, 216, 230, 265 ГК України, керуючись ст. 4-7, 22, 33, 43, 49, 55, 75, ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдінг", проспект Перемоги, буд. 5а, м. Київ до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вул. 22 Січня, буд. 32, с. Крихівці, м. Івано-Франківськ про стягнення 10741,63грн.- задовільнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса реєстрації: 76493, Івано-Франківська обл., місто Івано-Франківськ, село Крихівці, вулиця 22 січня, будинок 32) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ ТРЕЙДІНГ», (код ЄДРПОУ 38679874, адреса: пр. Перемоги 5-А, м. Київ, 01135 п/р 2600 045 64 81 в КРД АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805) - заборгованість за поставлену продукцію у сумі 6 942,12 гривень, пеню в сумі 938,26 гривень, штраф в сумі 1 388,42 гривень, три відсотка річних у сумі - 175,74 гривень, інфляційні втрати в сумі 708,79 гривень та 1512,48 грн. судового збору.

Видати наказ.

В частині стягнення 588,30грн. пені - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.12.17

СУДДЯ ШКІНДЕР П.А.