Ухвала суду № 71166637, 19.12.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр. Науки, 5

У Х В А Л А

19.12.2017 Справа № 905/459/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Кротінової О.В., судді Паляниці Ю.О., судді Тарапати С.С., при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф., за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт», м.Запоріжжя, №250 від 27.11.2017р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт», м.Донецьк,

до Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс», м.Донецьк,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Параллель М-ЛТД», м.Запоріжжя,

про стягнення 27861798,36грн. заборгованості, 9509019,55грн. пені, 815201,57грн. – 3% річних, 13823989,13грн. інфляційних,

за участю представників сторін:

від позивача (заявника): не з’явився;

від відповідача (боржника): не з’явився;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: не з'явився;

від Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції: не з'явився, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.03.2016р. (повний текст рішення складено та підписано 12.03.2016р.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт», м.Донецьк, до Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс», м.Донецьк про стягнення 27861798,36грн. заборгованості, 9509019,55грн. пені, 815201,57грн. – 3% річних, 13823989,13грн. інфляційних – задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача 27861798,36грн. основного боргу, 4565255,80грн. пені, 13146003,35грн. інфляційних втрат, 815201,57грн. – 3% річних, 65180,05грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання означеного судового акту господарським судом Донецької області видано відповідний наказ від 23.03.2016р.

01.12.2017р. на адресу господарського суду Донецької області надійшла скарга №250 від 27.11.2017р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт», м.Запоріжжя, про визнання незаконними дії головного державного виконавця Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 01.11.2017р. (ВП №51818655); визнання постанови, винесеної головним державним виконавцем Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про повернення виконавчого документу стягувачу від 01.11.2017р. (ВП №51818655) недійсною.

На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Донецької області №01-02/1324 від 01.12.2017р., відповідно до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в господарському суді Донецької області, затверджених протоколом зборів суддів №4 від 14.09.2016р., у зв'язку із закінченням повноважень головуючого судді Шилової О.М. та судді Хабарової М.В. (Сажнева), для розгляду скарги №251 від 27.11.2017р. по справі №905/459/15 визначено колегіальний розгляд справи у складі: головуючий суддя Кротінова О.В., суддя Паляниця Ю.О., суддя Тарапата С.С. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2017р.).

01.12.2017р. ухвалою господарського суду Донецької області означена скарга прийнята до розгляду та призначено судове засідання.

Обґрунтуванням наведеного, за висновками заявника, є неправомірне винесення оскаржуваної постанови, наявність реальної можливості проведення виконавчих дій органом виконавчої служби, у тому числі направлених на виявлення інформації щодо наявності грошових коштів боржника на рахунках в банківських установах та наявності іншого майна, за рахунок яких можливе виконати постанову по справі №905/459/15.

Нормативним підґрунтям визначено Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016р., Закон України «Про виконавче провадження» №606-XІV від 21.04.1999р., ст.ст. 37, 115, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, ст. 129-1 Конституції України, Інструкції з організації примусового виконання ріщень (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. за №512/5 в редакції, що діяла до 05.10.2016р.).

До матеріалів скарги додано у копіях: копія довіреності на представника скаржника, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №51818655 від 02.08.2016р., лист №38073 від 01.11.2017р., постанова про повернення виконавчого документа стягувача ВП №51818655 від 01.11.2017р.

Представник позивача (заявника) у судовому засіданні 19.12.2017р. не з’явився.

Представник відповідача (боржника) у судове засідання 19.12.2017р. не з’явився, витребувані судом документи не надав.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача у судове засідання не з’явився.

Представник Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у судове засідання не з’явився, витребувані судом документи не надав.

Керуючись приписами ст.343 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Дослідив надані матеріали та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, щодо такого.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Донецької області від 02.03.2016р. у справі №905/459/15 (повний текст рішення складено та підписано 12.03.2016р.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт», м.Донецьк, до Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс», м.Донецьк про стягнення 27861798,36грн. заборгованості, 9509019,55грн. пені, 815201,57грн. – 3% річних, 13823989,13грн. інфляційних – задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача 27861798,36грн. основного боргу, 4565255,80грн. пені, 13146003,35грн. інфляційних втрат, 815201,57грн. – 3% річних, 65180,05грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного судового рішення 23.03.2016р. господарським судом Донецької області видано відповідний наказ.

02.08.2016р. державним виконавцем Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 23.03.2016р. №905/459/15 (ВП №51818655) про стягнення 27861798,36грн. основного боргу, 4565255,80грн. пені, 13146003,35грн. інфляційних втрат, 815201,57грн. – 3% річних, 65180,05грн. судового збору.

01.11.2017р. головним державним виконавцем Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві, у якій причиною повернення означено відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатним; державним виконавцем встановлено, що за боржником зареєстровано нерухоме майно у м. Донецьку. У зв’язку із проведенням активної фази АТО на території, не підконтрольній українській владі робота органу державної виконавчої служби у м.Донецьку ускладнена, тому перевірити майновий стан за юридичною адресою, описати майно та передати на реалізацію на даний час не виявляється можливим.

Підставою вчинення є посилання на приписи п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно із ст.3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

За приписом ст.326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

При цьому, відповідно до ч.1., ч.3. ст.327 Господарського процесуального кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закону України «Про виконавче провадження», як спеціальний нормативний акт, що регулює порядок здійснення виконавчого провадження.

Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. набрав чинності 05.10.2016р.

Відповідно до частини 2 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. визнано такими, що втратили чинність з дня набрання чинності цим Законом, зокрема, Закон України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999р., крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

У відповідності до частин 6,7 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Як вбачається з поданої скарги, скаржником фактично оскаржуються дії державного виконавця за період з 02.08.2016р. (постанова про відкриття виконавчого провадження №51818655) по 01.11.2017р., отже у період дії як Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999р. так і Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р.

Відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999р. та №1404-VIII від 02.06.2016р. основними стадіями виконавчого провадження є: 1) відкриття виконавчого провадження; 2) підготовка до примусового виконання; 3) вжиття заходів примусового виконання рішення; 4) закінчення виконавчого провадження.

Відкриття виконавчого провадження це стадія, яка полягає у діях державного виконавця, що спрямовані на визначення підстав для відкриття виконавчого провадження.

Підготовка до примусового виконання - це дії державного виконавця, спрямовані на встановлення місця знаходження (проживання) боржника, наявності рухомого або нерухомого майна, грошових коштів в установах банків, пропозиції виконати рішення добровільно, створення умов для подальшого виконання виконавчого документу. Мета цієї стадії - створити належні умови для своєчасного й ефективного виконання документів, що надійшли до державного виконавця, а також забезпечити умови для добровільного виконання рішення боржником.

Примусове виконання (застосування заходів примусового виконання рішення) - це вжиття державним виконавцем заходів щодо реалізації припису юрисдикційного акта способами, які визначено законом, із покладанням на боржника виконавчого збору та інших витрат, пов'язаних із виконанням.

Закінчення виконавчого провадження - це дія державного виконавця, що полягає у завершенні проведення виконавчих дій у певному виконавчому провадженні, за певним виконавчим документом.

Отже, здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999р. під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти. Порядок доступу до таких реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, які забезпечують їх ведення.

Аналогічна норма міститься в п.4 ст.18 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р.

Згідно з ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999р. вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень.

У відповідності до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Згідно ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999р. державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням (ст.32 Закону України №606-ХІV від 21.04.1999р., що знайшла своє відображення у ст.10 редакції Закону №1404-VІІІ від 02.06.2016р.).

У відповідності до ч.2 ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999р. розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Відповідно до п.3.12. Інструкції з організації примусового виконання рішень (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. за №512/5 в редакції, що діяла до 05.10.2016р.) організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо).

У відповідності до ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до органів доходів і зборів. Органи доходів і зборів зобов’язані протягом трьох робочих днів з дня одержання відповідної вимоги виконавця надати виконавцю необхідні документи та інформацію.

Доказів відповідного звернення суду не надано.

Оскаржувана постанова в рамках виконавчого провадження ВП №51818655 не містить відомостей про звернення державного виконавця із запитами до відповідних органів щодо наявності зареєстрованих цінних паперів, катерів, яхт, повітряних суден, сільськогосподарської техніки та технологічного обладнання, іншого рухомого майна, корпоративних прав, майнових прав інтелектуальної власності, об'єктів інтелектуальної, творчої діяльності, іншого майна (майнових прав) належних на праві власності відповідачу.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України №1404-VІІІ від 02.06.2016р.) виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частиною 2 цієї норми передбачено, що про наявність обставин, зазначених у п.п.2-6 ч.1 цієї статті, державний виконавець складає акт.

Як вже зазначалось вище, Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв’язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення.

Проте, дослідивши фактичні обставини, не можна дійти висновку про вжиття виконавчим органом усіх необхідних та можливих заходів для належного примусового виконання рішення господарського суду Донецької області, а тому оскаржувана заявником постанова державного виконавця від 01.11.2017р. про повернення виконавчого документу стягувачеві ВП№51818655 є передчасною. Доказів протилежного суду не представлено.

При цьому висновок щодо «безрезультатності» та/або «неможливості» розшуку майна чи встановлення/з'ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Аналогічної правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України у постанові у справі №14/492 від 04.02.2015р. та у постанові у справі №9/38-10 від 21.10.2014р.

Окрім того, положення приведених законів не передбачають, що знаходження боржника на території проведення антитерористичної операції є обставиною, яка виключає здійснення виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та є підставою для повернення виконавчого документа стягувачеві.

Крім того, жодний законодавчий акт, яким регулюються правовідносини та особливості застосування законодавства в зоні проведення антитерористичної операції не містять заборони, щодо виконання рішень судів по відношенню до боржників, які мають реєстрацію на території, яка наразі знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції. Законодавець запровадив мораторій на примусову реалізацію предметів іпотеки, розташованих на території проведення антитерористичної операції (ст.9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»), проте інших заборон, пов'язаних із виконанням зобов'язань та проведенням дій направлених на виконання рішення суду не встановлено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2016р. №20/278.

В оскаржуваній постанові державного виконавця не вказано, а судом в результаті аналізу приписів Законів України «Про виконавче провадження», “Про державну виконавчу службу в Україні», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», «Про боротьбу з терроризмом» не встановлено передбаченої законом такої підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві, як тимчасове нездійснення органами державної влади або здійснення не в повному обсязі своїх повноважень в межах території України.

Суд, погоджується з позицією державного виконавця про те, що територія міста Донецька входить до зони проведення антитерористичної операції, застосовуючи до спірних відносин розпорядження Кабінету Міністрів України №1275-р від 02.12.2015р. «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», проте при вирішенні питання про законність дій державного виконавця суд виходить з наступного.

У відповідності до Указу Президента України від 14.04.2014р. №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» запроваджено антитерористичну операцію на території України. На виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», приписів Закону України «Про боротьбу з терроризмом», керівником Антитерористичного центру при Службі Безпеки України виданий наказ від 07.10.2014р. №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», відповідно до якого районами проведення антитерористичної операції визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014р. Але, всі без виключення населені пункти, які увійшли в зону проведення антитерористичної операції, є територією України.

За змістом п.7 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на дату повернення виконавчого документа стягувачеві) виконавець зобов’язаний накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

При цьому, згідно ст.48 зазначеного Закону, стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

У відповідності до ч.4 ст.24 Закону, якої врегульовані питання міста проведення виконавчих дій встановлено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Враховуючи структуру банківської системи, встановлене Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про виконавче провадження» право державного виконавця до доступу до банківської таємниці та право накладати арешт на кошти, які акумульовані на рахунках в банківських установах України (незалежно від міста їх розташування) та звертати стягнення на арештовані кошти в рахунок виконання відповідних рішень, суд зазначає про реальну можливість проведення виконавчих дій, направлених на виявлення інформації щодо наявності грошових коштів боржника на рахунках в банківських установах та наявності іншого майна, за рахунок яких можливе виконати рішення суду по справі №905/459/15.

Відповідно до ч.2 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст.13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх суб'єктів власності перед законом.

Згідно ст.129 Конституції України одним із засад судочинства є обов'язковість рішень суду. Статтею 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено поняття «обов'язковість судових рішень», яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції», згідно якого Європейський суд наголосив, що, «відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду». Європейський суд також зазначив, що “адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету».

Аналогічні за змістом висновки містяться в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (від 21 лютого 1975 року), «Шмалько проти України».

Окрім того слід зауважити, що загальновідомий факт проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької області, підтверджує наявність обставин, які перешкоджають провадженню виконавчих дій та дії виконавчого органу, у цьому випадку, означені у ст.32 Закону України «Про виконавче провадження».

За таких обставин, та враховуючи конституційний принцип доступність до правосуддя всіх осіб, незалежно від міста їх реєстрації (знаходження), застосовану у цій справі практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, яка є обов'язковою для національних судів згідно Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», враховуючи також справедливий баланс інтересів стягувача та боржника, суд приходить до висновку, що дії органу Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 01.11.2017р. у ВП№51818655 підлягають визнанню неправомірними.

Разом з цим, скаржник просить визнати недійсною винесену головним державним виконавцем Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві від 01.11.2017р. (ВП №51818655).

Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

За приписами статей 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

В силу ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку щодо правомірності доводів заявника, та приймаючи до уваги таке, задовольняє скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт», м.Запоріжжя, №250 від 27.11.2017р., визнавши постанову, винесену головним державним виконавцем Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про повернення виконавчого документа стягувачу від 01.11.2017р. (ВП №51818655) недійсною.

Керуючись ст.ст.3, 7, 86, 234, 235, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт», м.Запоріжжя, №250 від 27.11.2017р. на дії органу державної виконавчої служби, про визнання незаконними дії головного державного виконавця Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві від 01.11.2017р. (ВП №51818655); визнання постанови, винесену головним державним виконавцем Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про повернення виконавчого документу стягувачеві від 01.11.2017р. (ВП №51818655), задовольнити.

2. Визнати незаконними дії головного державного виконавця Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві від 01.11.2017р. (ВП №51818655).

3. Визнати постанову, винесену головним державним виконавцем Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про повернення виконавчого документа стягувачу від 01.11.2017р. (ВП №51818655), недійсною.

4. Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання колегією суддів.

5. Дата підписання ухвали 20.12.2017р.

Головуючий суддя О.В. Кротінова

Суддя Ю.О.Паляниця

Суддя С.С. Тарапата