Рішення № 71165490, 14.12.2017, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2017 р. Справа № 902/969/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Еліт", м. Вінниця

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 міської ради

про стягнення 297 273,00 грн

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_3, довіреність № 539 від 01.09.16, довіреність чинна до 01.09.2019 р.; паспорт АВ № 488688 виданий Вінницьким РВ УМВС України у Вінницькій області 30.08.2002 р.

ОСОБА_1, паспорт АА № 506645 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 18.06.1997 р. (ФОП згідно витягу з ЄДРЮОФОП).

відповідача: ОСОБА_4, договір про надання правової допомоги; посвідчення адвоката на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №570 від 28.01.2008 р.

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 міської ради: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Еліт" про стягнення 297 273,00 грн, з яких 99 091,00 орендної плати та 198 182,00 грн неустойки за договором оренди нежитлового приміщення № 9 від 01.09.2011 р.

Ухвалою суду від 30.10.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/969/17 та призначено до розгляду на 23.11.2017 р. Одночасно даною ухвалою залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 міську раду.

21.11.2017 р. на адресу суду від відповідача надійшла заява (б/н від 21.11.2017 р.) в якій останній в зв'язку з відсутністю можливості уповноваженого представника бути присутнім в судовому засіданні просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

22.11.2017 р. до суду від позивача надійшла заява (б/н від 22.11.2017 р.) в якій останній з метою виконання вимог ухвали суду просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

23.11.2017 р. на електронну адресу суду від представника відповідача надійшло доповнення до заяви про відкладення розгляду справи (вх.канц. 06-52/11157/17 від 23.11.2017 р.) про витребовування від позивача додаткових документів для розгляду справи.

Ухвалою суду від 23.11.2017 р. розгляд справи відкладено до 14.12.2017 р.

13.12.2017 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить у задоволенні позову відмовити.

Також 13.12.2017 р. представником відповідач подано до суду ряд витребуваних доказів.

14.12.2017 р. представниками сторін подано супровідними листами письмові докази на обґрунтування власних доводів.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою від 23.11.2017 р. та безпосередньо під розпис в судовому засіданні.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні для підготовки сторонами пояснень судом оголошувалась перерва в межах дня.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та письмових пояснень обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення № 9 від 01.09.2011 р., який по закінченні його строку встановленого рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 03.04.2013 р. з 15.11.2012 р. користується вказаним приміщенням не повертаючи його за актом приймання-передачі.

В якості нормативного обґрунтування заявленого позову позивач посилається на положення ст.795 ЦК України.

Відповідач у відзиві не визнаючи заявлений позов посилається на такі обставини:

- договір № 9 від 01.09.2011 р. укладався відповідачем не з фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1, а з громадянином ОСОБА_1;

- рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 03.04.2013 р. договір № 9 від 01.09.2011 р., який укладався строком на 5 місяців було визнано пролонгованим по 15.11.2012 р. - до моменту безкоштовної передачі трансформаторної підстанції третій особі;

- 01.12.2012 р. між позивачем та громадянином ОСОБА_5 було укладено акт приймання-передачі майна до договору оренди від 01.12.2012 р., що свідчить про наявність саме між ними майнових відносин та відсутність таких між позивачем та відповідачем;

- рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03.03.2014 р. в задоволенні позову про стягнення орендної плати за період з 15.11.2012 р. по 17.02.2014 р. відмовлено;

- звернення з даним позовом суперечить приписами ст.ст.13, 14 ЦК України тощо.

У письмовому поясненні від 20.11.2017 р. третя особа, з поміж іншого, посилається на те, що Вінницьким міським судом Вінницької області 05.03.2015 р. залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про стягнення упущеної вигоди.

При цьому третя особа вказує, що під час розгляду зазначеного позову позивачем було долучено до справи договір оренди від 01.12.2015 р. № 1 укладений із громадянином ОСОБА_5 з яким підписано відповідний акт приймання-передачі майна, що свідчить про можливість вільного розпорядження вказаним майном позивачем.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 01.09.2011 р. між ОСОБА_1 (Наймодавець) та ТОВ "Компанія "Еліт" (Наймач) укладено договір № 9 найму (оренди) нежитлового приміщення, згідно з п.1.1 якого Наймодавець передає, а Наймач приймає в строкове платне користування приміщення літери № 12 1-ий поверх приміщення № 25, загальною площею 70,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Вінниця, вул.600-річчя, 17 (а.с.12-14, т.1).

Об'єкт, що передається у найма, буде використовуватися Наймачем у якості приміщення для розміщення комплектної трансформаторної підстанції 6 кВ (п.2.1 Договору).

Строк договору найму становить 5 місяців і починає спливати з моменту підписання сторонами акту приймагння-передачі в найм (п.6.1 Договору).

01.09.2011 р. сторонами підписано акт приймання-передачі приміщення в строкове платне користування (а.с.15, т.1).

Із матеріалів справи слідує, що 04.10.2012 р. виконавчим комітетом Вінницької міської ради прийнято рішення № 2423 про приймання-передачі трансформаторної підстанції, яким затверджено договір про безоплатну передачу майна за яким ТОВ "Компанія "Еліт" передає, а Департамент енергетики, транспорту та зв'язку міської ради приймає за актом приймання-передачі на баланс майно, що розташоване по вул.600-річчя, 17, м.Вінниця.

На виконання рішення виконавчого комітету та договору між ТОВ "Компанія "Еліт" та Департаментом енергетики, транспорту та зв'язку міської ради 16.11.2012 р. підписано авізо-підтвердження про безкоштовну передачу-отримання основних фондів.

Також судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 03.04.2013 р. у справі № 232/3886/12, з поміж іншого визнано пролонгованим по 15.11.2012 р. договір № 9 найму (оренди ) нежитлового приміщення № 12 першого поверху -приміщення № 25 загальною площею 70, 1 кв.м, який був укладений 01 вересня 2011 р. (а.с.16-18, т.1).

При цьому в справі міститься листування між позивачем та третьою особою з приводу укладення договору оренди на приміщення по вул.600-річчя, 17, м.Вінниця з яких вбачається, що ініціатором укладення договорів оренди або можливого продажу чи міни виступав позивач (лист від 24.01.2013 р.).

Також в матеріалах справи наявне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03.03.2014 р. у справі № 127/2297/14-ц яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанії "Еліт" про стягнення заборгованості з орендної плати, яка виникла з 15.11.2012 р. до 17.02.2014 р. у розмірі 22 589,84 грн.

Окрім того у справі наявне рішення Апеляційного суду Вінницької області від 26.12.2016 р. у справі № 127/14783/14-ц яким задоволено позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Вінницької міської ради - усунуто перешкоди в користуванні майном шляхом зобов`язання виконавчого комітету Вінницької міської ради за власний рахунок звільнити приміщення по вул. 600-річчя, 17 у м. Вінниця, загальною площею 70,1 кв.м. від перебування в ньому трансформаторної підстанції (КТП-6), трансформатору ТМЗ-1000, трансформатору ТМЗ-1000/10, пристрою конденсаторного (2шт.), ЛЕП-10 (2шт.).

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що він за правовою природою є договором оренди, а, відтак, правовідносини, які виникли у зв'язку з його виконанням регулюються положеннями глави 58 Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ст.795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

З огляду на зміст заперечень відповідача та наявні у справі докази суд приймає до уваги наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 ЦК України).

Таким чином, в силу укладення договору найму має місце передача однією особою (наймодавцем) майна у тимчасове користування іншій особі (наймачу) за плату.

Із матеріалів справи слідує, що договір від 01.09.2011 р. було укладено строком на 5 місяців, однак доказів повернення майна наймачем наймодавцю у порядку визначеному ч.2 ст.795 ЦК України сторонами не надано.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що пунктом 2.1 Договору передбачено використання Наймачем об'єкта, що передається в найм у якості приміщення для розміщення комплектної трансформаторної підстанції 6 кВ, яку відповідач передав 16.11.2012 р. за авізо безоплатно у власність Департаменту енергетики, транспорту та зв'язку міської ради.

Вказаний юридичний факт (перехід права власності на трансформаторну підстанцію), на думку суду, переконливо свідчить про припинення користування ТОВ "Компанія "Еліт" зазначеним приміщенням із 16.11.2012 р., що фактично визнано позивачем оскільки останній із 2013 року розпочав листування із виконавчим комітетом Вінницької міської ради з приводу укладення договору оренди на приміщення в якому розташована трансформаторна підстанція, а у подальшому заявив позовні заяви до останнього про стягнення упущеної вигоди та про усунення перешкод в користуванні майном.

Суд наголошує на тому, що рішенням рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 26.12.2016 р. у справі № 127/14783/14-ц встановлено факт користування майном саме виконавчим комітетом Вінницької міської ради, що в силу приписів ч.3 ст.35 ГПК України не потребує доказування при розгляді даної справи.

Окрім того припинення права користування відповідачем приміщення літери № 12 1-ий поверх приміщення № 25, загальною площею 70,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Вінниця, вул.600-річчя, 17 підтверджується тим, що 01.12.2012 р. ОСОБА_1 укладено договір оренди нерухомого майна № 1 (тотожного вказаному) із ОСОБА_5 та підписано 01.12.2012 р. акт приймання-передачі майна, що переконливо свідчить про те, що користування зазначеним приміщенням не здійснюється відповідачем, а розпорядження цим приміщенням здійснювалось позивачем без будь-яких обмежень (а.с.44-47, т.1).

На момент розгляду даної справи доказів визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 1 підписаного із ОСОБА_5 матеріали справи не містять.

Суд наголошує, що при прийнятті рішення у справі № 127/2297/14-ц судом, з поміж іншого, встановлено, що з листопада 2012 року відповідач ТОВ Компанія "Еліт" не є власником майна - трансформаторної підстанції КТП-6 (даний об'єкт перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Вінниці в особі виконавчого комітету Вінницької міської ради), а тому не продовжує користування майном (приміщенням, розташованим по вул. 600-річчя, 17 у м. Вінниці) після закінчення строку договору найму, внаслідок чого Договір найму (оренди) нежитлового приміщення № 9 від 01.09.2011 року не є пролонгованим після листопада 2012 року.

Надаючи оцінку вказаним фактам в сукупності із обставинами встановленими рішеннями судів суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому суд приймаючи рішення враховує, що згідно з приписами ч.3 ст.16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу відповідно до яких: при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція тощо.

Подання позову про стягнення заборгованості та неустойки по договору оренди за період з 17.11.2012 р. по 16.10.2017 р. за наявності: вказаних вище рішень судів в яких брав участь позивач і зі змісту яких йому було достеменно відомо про перехід права власності на трансформаторну підстанцію до третьої особи; подання раніше аналогічного позову в іншому процесуальному статусі і за менші періоди прострочення; укладення договору оренди № 1 із ОСОБА_5; листування з виконавчим комітетом Вінницької міської ради щодо укладення договору оренди тощо на думку суду переконливо свідчить про зловживання позивачем правом, яке у зв'язку із цим не підлягає судовому захисту, позаяк в інакшому випадку це буде суперечити таким загальним засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.

З огляду на встановлені обставини суд приходить до висновку про те, що обов'язок по відшкодуванню понесених позивачем втрат має лягати на особу, яка фактично здійснювала користування даним майном.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За вказаних вище обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у повному обсязі.

В зв'язку з відмовою у задоволенні позову витрати на судовий збір підлягають віднесенню на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Крім того, підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 49 ГПК України понесені відповідачем витрати на оплату правової допомоги за результатами визначення розміру яких суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи 09.11.2017 р. між адвокатським бюро "ОСОБА_4 та Партнери", яке діє на підставі статуту та ТОВ "Компанія Еліт" укладено договір про надання правової допомоги відповідно до п. 1.1 якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов"язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Пунктами 2.1.1., 2.1.2. Договору визначено, що адвокатське бюро на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов'язання з надання наступної юридичної допомоги: представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в господарських судах України по справі № 902/969/17 за позовом ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Компанія Еліт" про стягнення заборгованості. Представництво інтересів клієнта здійснюється з всіма без виключення процесуальним правами, наданим стороні по справі положеннями чинного ГПК України.

Згідно із п. 4.1. Договору вартість наданих юридичних послуг адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги та виставляє клієнту відповідний рахунок. Гонорар визначається в окремому додатку до договору.

Додатком № 1 від 09.11.2017 р. до Договору сторонами погоджено розмір гонорару адвокатського бюро, який становить 25 000 грн.

Також матеріали справи містять свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 570 видане ОСОБА_6 та ордер виданий адвокатським бюро "ОСОБА_4 та Партнери" серії ВН № 025325 від 09.11.2017 р.

Крім того, суду надано рахунок - факту № 000-091117 від 09.11.2017 р. на оплату гонорару в сумі 25 000 грн та платіжні доручення № 3293 від 13.11.2017 р. та № 3358 від 24.11.2017 р. про оплату юридичних послуг на суму 15 000 грн.

Такими чином понесені відповідачем витрати на оплату послуг адвоката є правомірними.

Однак при розподілі витрат на оплату послуг адвоката суд звертає увагу на п.6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. № 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" наголошується на тому, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду України від 03.02.2004 р. № 04/079 зі справи № 36/207 також наголошується на необхідності обґрунтування у розгляді справи витрат на оплату адвоката.

Враховуючи викладене вище в сукупності суд дійшов висновку про обмеження розміру суми, яка підлягає до стягнення з позивача на користь відповідача за послуги адвоката до 3 500 грн 00 коп. з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи.

При цьому судом взято до уваги ціну позову, відсутність доказів на підтвердження відряджень адвоката, нескладність справи (предмет спору - стягнення заборгованості по орендній платі за договором), наявність судових рішень, в яких встановлені факти, які мають преюдиційне значення для вирішення даного спору, що спрощує формування процесуальної позиції по даному позову, участь адвоката лише в одному судовому засіданні, підготовка адвокатом лише одного процесуального документа (відзив на позов), відсутність в справі доказів витраченого часу на підготовку матеріалів пов'язаних з розглядом справи тощо.

14.12.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Еліт" про стягнення 297 273,00 грн, з яких 99 091,00 орендної плати та 198 182,00 грн неустойки за договором оренди нежитлового приміщення № 9 від 01.09.2011 р. відмовити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 21021 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Еліт", вул. Келецька, 54-а, м. Вінниця, 21021, (ідентифікаційний код - 31542592) - 3 500 грн 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати третій особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 19 грудня 2017 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - третій особі - вул.Соборна, 59, м.Вінниця, 21050.